Разом з тим у повсякденній банківській діяльності складається ситуація, коли клієнти не використовують одразу всі кошти, що надходять на їх поточні рахунки, залишаючи певну частину їх у розпорядженні банку на деякий термін. Ця частина ресурсів у випадках до запитання використовується банком, як правило, у формі вкладень у найкоротші за терміном повернення кредитно-інвестиційні активи. У цьому випадку банк отримує можливість заробляти, розміщуючи вільні залишки на поточних рахунках у відповідні доходні активи, а відтак сплачувати певний процент власникам депозитів до запитання за користування їхніми грошима. Платність вкладів цього типу дозволяє, в свою чергу, залучити ще більшу кількість поточних ресурсів, розширювати коло своїх операцій та збільшувати їх обсяги, що неодмінно сприятиме підвищення конкурентоспроможності банку. В той же час з деяких вкладів до запитання діючою нормативною базою передбачається обов’язкова сплата процентів за їх залишками.

Банки у своїй поточній діяльності використовують різні форми строкових вкладів. Однією з найбільш поширених форм виступають сертифікати, які, в свою чергу, поділяються на депозитні та ощадні.

Депозитний сертифікат – це документ, що видається тільки юридичній особі у вигляді письмового свідоцтва банку про внесення грошових коштів, яке надає право власнику сертифікату після закінчення встановленого терміну утримувати суму внеску та відповідні проценти. Ощадний сертифікат – аналогічний документ, але який видається виключно фізичній особі як свідоцтво про внесення нею грошей на банківський рахунок та надає право власнику на отримання відповідної суми і процентів.

Депозитні й ощадні сертифікати випускаються банками як на певний строк, так і до запитання. Вони можуть бути іменними і на пред’явника. Найпоширенішими серед населення залишаються ощадні вклади.

Ощадні вклади – це грошові заощадження фізичних осіб, що вносяться ними до банку з метою накопичення й отримання відповідного доходу у вигляді процентів. Кожному власнику ощадного вкладу видається спеціальна ощадна книжка. Ощадні вклади часто використовуються як безстрокові депозити, тобто умови зберігання коштів на них не прив’язані до конкретних строків. Отже, власники ощадних книжок мають можливість одержувати гроші з ощадних вкладів або взагалі їх закрити у будь-який необхідний момент, але з обов’язковим попереднім повідомленням банку (як правило – за декілька днів) про цей намір. Як було зазначено вище, визначальними чинниками при визначенні плати за строковими депозитами є розмір вкладу та термін, на який вносяться грошові кошти. Чим більша сума та строк користування вкладом, тим відповідно вищою буде ставка процента.

При визначенні рівня доходів в вкладників від розміщення їхніх грошових коштів банки використовують схеми нарахування простих і складних процентів[27, с.25].

При використанні схеми складних процентів доход за кожний період обчислюється не з первісної суми вкладу, а із загальної суми, яка включає основну (первісну) суму та проценти, що були нараховані за всі попередні періоди.

Таким чином, використання складних процентів однозначно є вигідним для вкладників банку. Оскільки забезпечує їм більший доход.

1.4.Страхування вкладів на Україні та зарубіжний досвід.

Важливе значення для стимулювання внесків має гарантування банком цілості переданих йому коштів. Цього можна досягнути шляхом страхування депозитів. В України поки що система страхування депозитів не створена, але діє механізм, що певною мірою регулює основні моменти цієї проблеми.

Так, згідно з положенням НБУ “ Про порядок формування банківською системою України обов'язкових резервів”, резервування коштів, залучених від фізичних осіб має здійснюватися Б шляхом викладання 17% залучених коштів в державні цінні папери. Цей захід спрямований на забезпечення гарантії захисту вкладів населення у разі погіршення фінансового стану Б, а також постає одним із шляхів сприяння активізації залучення коштів від фізичних осіб.

Порядок формування обов'язкових резервів встановлюється з метою забезпечення ефективного регулювання грошово-кредитним ринкам і обсягом грошової маси, запобігання втрати відповідної ліквідності комерційних банків та встановленням невідкладних зобов'язань щодо здійснення своєчасних розрахунків за дорученнями юридичних і фізичних осіб.

Обов'язкові мінімальні резерви - це один із активних інструментів за допомогою якого НБУ визнає потребу, здійснює регулювання грошової маси в обігу та страхування вкладів юридичних та фізичних осіб. Обов'язкові резерви гарантують Б забезпечувати своєчасні платежі за вимогами клієнтів.

НБУ встановлює для Б нормативи з формування ними обов'язкових резервів. Б несе певну відповідальність за дотримання порядку формування обов'язкових резервів. Обов'язковому резервуванню підлягають усі кошти юридичних та фізичних осіб, залучені Б як в національній так і в іноземній валюті.

Визначна сума коштів обов'язкових резервів повинна знаходитися на кореспондентському рахунку Б та в касі банку. Рішення про зміни норм обов'язкових резервів приймає Правління НБУ.

Б вкладають суму коштів обов'язкового резервування у державні цінні папери і передають їх на зберігання у НБУ.

Створення резерву у вигляді цінних паперів вигідно для Б тому, що від має гарантований дохід від придбання цінних паперів. Повернення внесків громадян, розміщених на банківських рахунках - є однією з важливих форм забезпечення стабільності банківської системи.

З огляду на це можна навести приклад, як здійснюється страхування депозитів в західних країнах, зокрема на прикладі Канади.

Фінансовий ринок Канади - високорозвинутий і добре структурований. Він склався під впливом кредитних систем США і Великобританії. Систему захистів депозитів цього ринку загалом представляють Канадська корпорація страхування депозитів ККСД (Canada Deposit Insurance Corporation), Управління страхування депозитів Квебеку - УСДК (Quebec Deposit Insurance Board) і Корпорація страхування депозитів і паїв провінції Онтаріо КСДПО - (Ontario Share and Deposit Insurance Corporation). Ці та деякі інші інституційні установи (Канадський фонд захисту інвесторів