За своєю сутністю, призначенням і особливостями випуску та обігу облігаціями схожа на банківський сертифікат.

Постійні зміни умов функціонування філії, посилення конкуренції та фінансовому ринку потребують вдосконалення існуючих та впровадження нових методів управління банківськими операціями. Щодо не депозитних операцій, то тут все більшого розвитку за останні роки набувають так звані операції із збалансованого фінансування. Основними методами збалансованого фінансування є:

сек’юритизація активів;

продаж позик;

надання кредитних гарантій.

Сутність методу сек’юритизації актів полягає у трансформації кредитів, наданих банком, у відповідне не депозитне джерело залучення ресурсів шляхом випуску цінних паперів власного банку. У загальному вигляді механізм здійснення сек’юритизації активів такий: банківська установа за рахунок залучених раніше ресурсів надає клієнтам кредити обов’язково під реальну заставу. Надалі при виникненні потреби в залученні додаткових ресурсів філія об’єднує в єдиний пакет усі документи, що підтверджують внесення відповідних видів застави під надані клієнтам кредити. Потім банк здійснює випуск цінних паперів власного боргу (облігацій, векселів), забезпеченням яких виступає сам цей пакет заставних документів, що передаються інвесторам разом з цінними паперами у момент здійснення їх продажу. В результаті банк утримує можливість залучити ресурси на ринку за найменшою, порівняно з іншими джерелами, вартістю, оскільки його цінні папери забезпечуються реальною заставою.

Отримані таким чином у розпорядження банку кошти використовуються ним для надання нових кредитів та вкладень в інші доходні акти-ви. Погашення емітованих банком цінних паперів здійснюється за рахунок кредитних коштів, що повертаються після визначено-го терміну користування позичальниками-заставодавцями.

Сутність методу продажу позик полягає у здійсненні операцій з продажу права власності банку на якісні короткострокові креди-ти іншим банківським установам. Одним із найважливіших чин-ників, що спонукає банки застосовувати цей метод, є очікуване підвищення ринкової процентної ставки. У цьому разі здійснення продажу позик, наданих лід діючу ставку, дозволить банку вже в найближчому майбутньому вкласти ресурси, отримані від прода-жу, в активи з більшою доходністю. У сучасній міжнародній прак-тиці, як правило, банк — продавець позики зберігає за собою право на обслуговування боргу, отримуючи від позичальників процентні платежі та контролюючи виконання ними термінів платежів, в інтересах банку-покупця за відповідну комісійну винагороду.

Одними з найпоширеніших забалансових недепозитних опе-рацій є операції з надання кредитних гарантій банку. Кредитна гарантія — це забалансове зобов'язання банку, згідно з яким він погоджується за визначену плату гарантувати повернення кре-диту своїм клієнтом іншому банку або виконання умов контрак-ту, що був укладений між клієнтом банку та третьою особою. Кредитні гарантії є вигідними як для банку-гаранта, так і для його клієнта. Так, банк за видачу кредитної гарантії отримує знач-ний доход у вигляді комісійних, не використовуючи власних ре-сурсів. Що стосується клієнта, то надана банківська гарантія дозво-ляє йому зміцнити свою репутацію надійного позичальника та розраховувати на істотне зниження вартості кредиту або спро-щення та полегшення умов комерційного контракту.

Пасивні операції виступають ключовим елементом управління банківською діяльністю, оскільки без якісного формування ре-сурсної бази банку неможливо забезпечити потрібну ефективність проведення активних операцій. При цьому необхідно розуміти, що пасивні операції банків, як і активні, безпосередньо впливають на рівень доходності, а тому активи і зобов'язання необхідно розглядати як загальний портфель банківських ресурсів, управ-ління яким повинно бути достатньою мірою скоординовано.

В цілому ж головне завдання, що стоїть перед банком при здійсненні ним пасивних операцій, може бути сфор-мульовано так: «ресурсів із кожний конкретний момент часу по-винно бути не просто в достатній кількості, а рівно стільки, скільки необхідно для забезпечення активних операцій».

Розділ ІІІ. Напрями удосконалення та резерви підвищення ефективності управління ресурсами філії Ощадбанку.

Розроблення ресурсної політики неможливе без ґрунтовного та своєчасного аналізу можливостей адаптації наявних та впровадження нових інструментів фінансовими ресурсами, спрямованих на підвищення стабільності, надійності та рентабельності діяльності банку. Проте аналіз інформаційних технологій, які мають банківські установи, свідчить, що переважна їх кількість спрямована на забезпечення технологічних банківських процесів, і лише деякі розробки включають у себе елементи аналізу інформації та прогнозування розвитку фінансових процесів[19, с.25].

Тобто відсутні системний підхід до організації інформаційно-аналітичної роботи й необхідні технології, які широко використовуються західними банками.

На недосконалу діяльність банківської системи впливають: внутрішні чинники, які є показниками діяльності самого банку. Зокрема, недостатній рівень капіталізації банку, а отже, нестабільність, ненадійність та неготовність до несприятливих змін кон’юктури ринку. Якщо на думку західних експертів, функціонування банків є капіталом меншим за 45 млн. дол. Недоцільне, то середній розмір українського банку у 2005 році становив 12 млн. дол. На 1.01.2005 року менше 4,4% мали статутний капітал понад 20 млн. євро, 61,8% - до 5 млн. євро [Бюлетень НБУ – 2003. - №3. – С.107].

Негативними чинниками є відсутність у філії Ощадбанку ефективних механізмів, інструментів та можливостей управління ризиками, недостатність аналізу і планування, недосконало розроблена стратегія розвитку і тактика роботи, низький рівень банківського менеджменту тощо.

Такі чинники призводять до незадовільного стану кредитного портфеля, наявність значних обсягів проблемних кредитів (близько 13% від загального обсягу банківських активів), низької рентабельності активів. Банки досі діють переважно на ринку короткострокового кредитування. Так, на 1.01.2005 року отримали кредитів на суму 14008 тис. грн., в тому числі довгострокових – 1304 тис. грн. [19, с.89], що становить лише 19%. Проблемою також є відсутність в банку досконалих механізмів та методів оцінки фінансового стану позичальників, надостатність кваліфікованого персоналу і інформаційних систем, а отже, необґрунтовано високий