державами - претендентами шляхом організації спільних семінарів

разом з аналогічними національними відповідальними органами;

забезпечення реалізації навчальних програм;

створення навчального центру з державних закупівель та

раціонального використання державних коштів на базі спеціального

уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань

координації закупівель товарів, робіт, послуг для державних потреб

за участю Міністерства фінансів України, Головдержказначейства,

Головного контрольно-ревізійного управління, Рахункової палати,

представників ЄС та Світового Банку.

Заходи підтримки:

перекласти відповідні директиви та регламенти ЄС на

українську мову;

закупити комп'ютерну та офісну техніку для спеціально

уповноваженого органу, забезпечити Internet-підтримку;

провести навчальні семінари на базі створеного навчального

центру.

Довгострокові пріоритети (2004-2007 роки)

Продовження роботи щодо вдосконалення нормативно-правової

бази згідно з нормами та директивами ЄС;

поступова законодавча імплементація директив ЄС щодо

суспільних закупівель;

перехід до європейської системи класифікаторів CPV.

Продовження реалізації навчальних програм, зокрема щодо

навчання службовців місцевого рівня:

організація і проведення спеціальним навчальним центром з

державних закупівель виїзних семінарів для службовців місцевого

рівня;

здійснення міжнародного співробітництва з країнами ЄС та

Центральної Європи з питань державних закупівель на рівні органів

місцевої влади, в тому числі реалізація спільних навчальних

програм.

Напрями підтримки:

забезпечити переклад відповідних директив та регламентів ЄС

на українську мову;

організувати та провести регіональні та муніципальні семінари

з питань державних закупівель на базі філій Академії державного

управління при Президентові України та обласних (міських)

державних адміністрацій.

6.1.2. Державна допомога

Поточна ситуація

З метою підтримки вітчизняного виробника органами державної

влади України різного рівня надається державна допомога у великих

розмірах та різноманітних формах, зокрема у формі прямих платежів

підприємствам та у непрямій формі через надання режиму сприяння

підприємствам, позики під нижчі проценти, пільгові зниження рівня

державних внесків та виплат на соціальну допомогу, пільгові тарифи

на енергію, відстрочення сплати податків, списання боргів,

закупівля акцій за надмірно високою ціною або надання фондів за

зниженою вартістю тощо).

Зниження обсягів субсидування суспільного виробництва країни

разом із стимулюванням інвестицій на його технічне переоснащення є

найважливішою передумовою реформування економіки, стабілізації

бюджету, збільшення бюджетних доходів та зниження державних

витрат.

На сьогодні в Україні немає прозорої, чітко визначеної

процедури надання державної допомоги та органу, який би мав

повноваження щодо здійснення контролю за наданням державної

допомоги (моніторинг).

Українське законодавство не дає визначення поняття "державна

допомога (субсидії)" і не містить правових норм, які забезпечували

б системний контроль за наданням такої допомоги і регулювали б її

застосування як інструмента державної економічної політики.

На сьогодні правовим підґрунтям упорядкування державної

допомоги в Україні є тільки стаття 6 Закону України "Про обмеження

монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у

підприємницькій діяльності" ( 2132-12 ) та стаття 49 УПС

( 998_012 ), яка накладає зобов'язання загального характеру щодо:

утримання від надання державної допомоги окремим

підприємствам чи виробникам товарів (крім первинних товарів,

визначених ( 995_264 )) та послуг за умови, що така допомога

спотворює або може спотворити конкуренцію і таким чином впливає на

торгівлю між ЄС та Україною;

надання інформації на прохання однієї із Сторін іншій Стороні

про свої схеми допомоги або про окремі випадки надання державної

допомоги.

Однак ці правові норми не містять визначення ні допомоги, ні

процедурних правил. Разом з тим стаття 49 УПС ( 998_012 )

посилається на визначення ГАТТ ( 995_264 ) щодо переліку товарів,

до яких застосовується правило "м'якої заборони".

Загалом, у рамках Угоди ( 998_012 ) Україна взяла на себе

зобов'язання "лібералізувати торгівлю на принципах, які містяться

у ГАТТ ( 995_264 ), з поправками, внесеними Уругвайським раундом".

Виходячи із зазначеного, та за умови, що приєднання України

до ГАТТ/СОТ є невід'ємною складовою розвитку економічних реформ в

Україні та її інтеграції в ЄС, постає проблема приведення

механізму державної підтримки підприємств у відповідність з

нормами ЄС і принципами ГАТТ/СОТ.

Довідково. Угода про субсидії та компенсаційні заходи

( 981_015 ) СОТ вперше дає визначення субсидій, зокрема особливих

та неспецифічних субсидій, і встановлює по суті три категорії

субсидій:

заборонені (експортні субщидії та субсидії на заміщення

імпорту);

субсидії, які не дають підстав для компенсаційних заходів

(неспецифічні субсидії, призначені для здійснення

науково-дослідних робіт, а також для розв'язання регіональних

проблем та проблем довкілля);

субсидії, які не забороняються, але можуть бути оскаржені та

підлягають компенсаційним заходам у випадку, якщо вони мають

негативні наслідки для членів СОТ.

Зазначена Угода ( 981_015 ) чітко регулює процес надання

субсидій промисловим підприємствам, передбачає, що уряд має право

втручатися в економіку країни для досягнення певного сприятливого

економічного і соціального ефекту. Саме тому відповідно до норм і

принципів ГАТТ/СОТ заходи щодо регулювання субсидій здійснюються з

метою заборони або обмеження надання субсидій, які справляють

найбільш спотворювальний вплив на конкуренцію, і сприяння іншим

видам субсидій, спрямованих на розв'язання нагальних

соціально-економічних проблем.

Визначення субсидій у рамках ГАТТ/СОТ базується на широкому

трактуванні цього поняття.

До субсидій у широкому розумінні належать усі форми втручання

держави в економічну діяльність, які ведуть до зміни цін на товари

або чинників виробництва, а отже, до зміни умов конкуренції на

користь окремих підприємств.

Субсидії в широкому розумінні включають не тільки бюджетне

фінансування поточних витрат і податкові пільги, але також:

державний контроль за цінами;

обмеження щодо виходу на ринок;

покриття або списання збитків суб'єктів економічної

діяльності;

бюджетне фінансування інвестицій;

заходи митного захисту та інші заходи щодо регулювання

зовнішньоекономічної діяльності;

надання підприємствам державних гарантій для отримання

кредитів з правом регресної вимоги держави до підприємств.

Крім цього, стосовно державних підприємств у світовій

практиці використовується поняття "приховані субсидії". Такими

вважаються:

пільгові кредити;

багаторазові відстрочення виплати основної суми кредиту і

процентів за ним, повне списання боргів за кредитами;

заборгованість із сплати податків, списання податкової

заборгованості;

привілеї щодо отримання державних замовлень;

привілеї в купівлі товарів і послуг у держави або інших

підприємств за цінами, нижчими від ринкових;

користування державними