роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається

законом. Це право реалізовано Кодексом законів про працю України

( 322-08 ), Законами України "Про оплату праці" ( 108/95-ВР ),

"Про охорону праці" ( 2694-12 ), "Про професійно-технічну освіту"

( 103/98-ВР ) та іншими.

Статтею 44 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановлено, що

ті, хто працює, мають право на страйк для захисту своїх

економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на

страйк встановлюється законом з урахуванням необхідності

забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод

інших людей. Ніхто не може бути примушений до участі або до

неучасті у страйку. Заборона страйку можлива лише на підставі

закону. Зазначене право реалізовано в Законі України "Про порядок

вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" ( 137/98-ВР ).

4.2.2. Соціальні права

Поточна ситуація

Статтями 46 і 48 Конституції України ( 254к/96-ВР )

встановлено право громадян на соціальний захист, що включає право

на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати

працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від

них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених

законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним

соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян,

підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших

джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних,

комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є

основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не

нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Прийнято Основи законодавства України про загальнообов'язкове

державне соціальне страхування ( 16/98-ВР ), які відповідно до

Конституції України ( 254к/96-ВР ) визначають принципи та загальні

правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового

державного соціального страхування громадян в Україні; Закон

України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування

від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,

які спричинили втрату працездатності" ( 1105-14 ), який визначає

правову основу, економічний механізм та організаційну структуру

загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян

від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання,

які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих

на виробництві.

Закон України "Про загальнообов'язкове державне страхування

на випадок безробіття" ( 1533-14 ) визначає правові, фінансові і

організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального

страхування на випадок безробіття як системи прав, обов'язків і

гарантій, що передбачає забезпечення страхових виплат

застрахованим особам у разі безробіття.

Відповідно до статті 45 Конституції України ( 254к/96-ВР )

кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право

забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також

оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого

дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості

роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу,

мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної

відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення

цього права визначаються законом. Законом України "Про відпустки"

( 504/96-ВР ) визначено засади реалізації цього права.

Право на житло визначено в статті 47 Конституції України

( 254к/96-ВР ). Держава створює умови, за яких кожний громадянин

матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти

в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло

надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно

або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може

бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за

рішенням суду. Зазначене право реалізовано в Житловому кодексі

України ( 5464-10 ), Законі України "Про приватизацію державного

житлового фонду" ( 2482-12 ).

Стаття 49 Конституції України ( 254к/96-ВР ) встановила право

кожного на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне

страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним

фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних

і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для

ефективного і доступного для всіх громадян медичного

обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони

здоров'я медична допомога надається безоплатно. Існуюча мережа

таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові

лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту,

забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя. Зазначене право

реалізовано в Основах законодавства України про охорону здоров'я

( 2801-12 ), Законах України "Про лікарські засоби" ( 123/96-ВР ),

"Про донорство крові та її компонентів" ( 239/95-ВР ), "Про

трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині"

( 1007-14 ), "Про запобігання захворюванню на синдром набутого

імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення" ( 1972-12 )

тощо.

Право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на

відшкодування заподіяної порушенням цього права шкоди визначено в

статті 50 Конституції України ( 254к/96-ВР ).

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про

стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а

також право на її поширення. Така інформація ніким не може бути

засекречена. Це право реалізовано в Законах України "Про правовий

режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок

Чорнобильської катастрофи" ( 791а-12 ), "Про статус і соціальний

захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської

катастрофи" ( 796-12 ), "Про охорону навколишнього природного

середовища" ( 1264-12 ) та іншими.

Право на освіту встановлено статтею 53 Конституції України

( 254к/96-ВР ). Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної

загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в

державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної,

повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної,

вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання

державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають

право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних

навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно

до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на

вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах

або через національні культурні товариства. Це право реалізовано

законами України "Про