освіти всім громадянам незалежно від етнічного походження.

Вивчення російської, кримськотатарської, польської, румунської,

угорської, болгарської, грецької мови, літератури, історії,

культурних надбань багатьох інших народів, які компактно або

традиційно проживають на території України, щороку затверджується

як невід'ємна складова навчальних планів Міністерства освіти і

науки України.

Статтею 3 Закону України "Про освіту" ( 1060-12 )

встановлено, що громадяни України мають право на безкоштовну

освіту в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі,

раси, національності, соціального і майнового стану, роду та

характеру занять, світоглядних переконань, належності до партій,

ставлення до релігії, віросповідання, стану здоров'я, місця

проживання та інших обставин.

Закон України "Про національні меншини в Україні" ( 2494-12 )

гарантує національним меншинам право на національно-культурну

автономію (стаття 6), в межах якої національні меншини можуть

вирішувати свої мовні, освітні та культурні проблеми.

Існує потреба у розширенні поняття національно-культурної

автономії та у роз'ясненні механізму реалізації прав національних

меншин на таку автономію з урахуванням Конституції України

( 254к/96-ВР ), інших правових актів. У зв'язку з цим вбачається

доцільним розроблення проекту Закону України про

національно-культурну автономію національних меншин в Україні.

Захист прав національних меншин України гарантується

законодавством. Згідно з частиною другою статті 24 Конституції

України ( 254к/96-ВР ) не може бути привілеїв чи обмежень за

ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших

переконань, статі, етнічного й соціального походження, майнового

стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно з Декларацією прав національностей України (стаття 1)

( 1771-12 ) дискримінація за національною ознакою забороняється й

карається законом. Відповідно до статті 3 Закону України "Про

місцеве самоврядування в Україні" ( 280/97-ВР ) будь-які обмеження

прав громадян України щодо участі у місцевому самоврядуванні

залежно від їхньої раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та

інших переконань, статі, етнічного й соціального походження,

майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за

мовними або іншими ознаками забороняються.

Законом України "Про об'єднання громадян" (стаття 4)

( 2460-12 ) передбачено, що не підлягають легалізації, а

діяльність легалізованих об'єднань громадян забороняється у

судовому порядку, коли їх метою є, зокрема, розпалювання

національної і релігійної ворожнечі та обмеження загальновизнаних

прав людини. У разі вчинення дій, передбачених зазначеною статтею,

за поданням легалізуючого органу або прокурора рішенням суду

об'єднання громадян, що вчинило такі дії, примусово розпускається

(стаття 32 Закону України "Про об'єднання громадян" ( 2460-12 ).

Конституцією України (стаття 37) ( 254к/96-ВР ) забороняється

утворення і діяльність політичних партій, а також громадських

організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на

розпалювання міжетнічної, расової або релігійної ворожнечі.

Аналогічне положення міститься в статті 66 Кримінального кодексу

України ( 2001-05, 2002-05, 2003-05 ), якою передбачається

відповідальність за розпалювання національної, расової чи

релігійної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі і

гідності, а також обмеження прав або встановлення переваг громадян

залежно від їх расової чи національної приналежності або ставлення

до релігії. Стаття 3 Закону України "Про друковані засоби масової

інформації (пресу) в Україні" ( 2782-12 ) забороняє використання

друкованих засобів масової інформації з метою розпалювання

расової, національної та релігійної ворожнечі.

За ініціативою громадських організацій національних меншин

стаття 18 Закону України "Про національні меншини в Україні"

( 2494-12 ), згідно з якою будь-яке пряме чи непряме обмеження

прав і свобод громадян за національною ознакою забороняється та

карається законом, у проекті його нової редакції, що знаходиться

на розгляді у Верховній Раді України, змінена на таку: будь-яке

пряме чи непряме обмеження прав і свобод громадян за національною

та расовою ознаками, а також дії, спрямовані на розпалювання

міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, забороняються та

караються законом.

Згідно із статтею 13 Закону України "Про національні меншини

в Україні" ( 2494-12 ), громадяни, які належать до національних

меншин, вільні у виборі обсягу і форм здійснення прав, що

надаються їм чинним законодавством, і реалізують їх особисто, а

також через відповідні державні органи та створювані громадські

об'єднання.

Права національних меншин в Україні реалізуються також через

утворені ними громадські організації. Свої національно-культурні

об'єднання утворили вже 39 етнічних груп.

Україна приєдналася до основних міжнародних договорів у сфері

забезпечення прав національних меншин. Зокрема, Верховна Рада

України ратифікувала Рамкову конвенцію Ради Європи про захист

національних меншин ( 995_055 ), а також Міжнародний пакт про

громадянські і політичні права ( 995_043 ), Конвенцію про

дискримінацію в галузі праці і занять ( 993_161 ), Міжнародний

пакт про економічні, соціальні і культурні права ( 995_042 ),

Конвенцію про запобігання злочинові геноциду і покарання за нього

( 995_155 ), Конвенцію про боротьбу з дискримінацією у сфері

освіти ( 995_174 ), Міжнародну конвенцію про ліквідацію всіх форм

расової дискримінації ( 995_105 ), Європейську конвенцію з прав

людини ( 995_004 ), Конвенцію про права дитини ( 995_021 ),

Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок

( 995_207 ).

З метою стабілізації регіональної безпеки та розбудови

міждержавних відносин на засадах взаємної довіри Україною укладено

ряд двосторонніх угод з сусідніми державами, в положеннях яких

передбачено також і співробітництво в галузі захисту прав

національних меншин.

Короткострокові (2000-2001 роки) та середньострокові

(2002-2003 роки) пріоритети

Затвердження Концепції державної етнонаціональної політики

України.

Підготовка проекту Закону України про національно-культурну

автономію національних меншин.

Опрацювання питання створення в Україні Центру етнічних

досліджень з можливим залученням коштів ЄС.

4.4. Захист інформації про особу

Поточна ситуація

Технічний прогрес у галузі інформаційних технологій,

формування баз персональних даних соціального, фінансового,

правоохоронного та іншого характеру надзвичайно загострили

проблему захисту основних прав і свобод людини, зокрема захисту

приватного життя людини.

Статтею 32 Конституції України ( 254к/96-ВР ) передбачено, що

ніхто не може зазнавати втручання