Процесу кредитування. Традиційно виділяють шість його етапів: попереднє ознайомлення з потенційним позичальником, його господарською діяльністю й потребою у кредитуванні; розгляд та аналіз пакета документів, який надано потенційним позичальником; структурування кредиту; оформлення надання кредиту; супроводження кредиту; повернення кредиту. Для ефективнішого залучення клієнтів зазначена послідовність може бути доповнена ймовірною пролонгацією кредитної угоди.

Як свідчить практика, кредитні операції банку перебувають у тісному зв’язку з його маркетинговою політикою. Зокрема, клієнт, який користується кредитом банку, часто проводить через цей банк свої основні платіжні та інші операції, здійснює обов’язковий продаж валюти тощо. Таким чином, поряд з основними етапами кредитування може з’явитися допоміжний етап – крос-селінг. На цьому етапі передбачається прогноз додаткових продуктів, які можуть зацікавити позичальника, розробка їх і пропонування позичальнику.

Оскільки кредитні операції здійснюють практично усі банки, в сучасних умовах саме крос-селінг дасть змогу банкові виділитись з низки подібних установ і стати більш привабливим для клієнтів. Такий підхід дасть змогу також підвищити рентабельність кредитних операцій банку і пропонувати конкурентоспроможніші процентні ставки найперспективнішим клієнтам.

Важливим в оптимізації кредитної діяльності банку є розподіл обов’язків між підрозділами, що пов’язані з кредитною діяльністю, це сприятиме:

Організація банківського кредитування в сучасних умовах повинна ґрунтуватися на принципі, за яким діяльність із надання кредиту та його моніторингу, а також підтримання контактів з позичальником має бути відділена від функції управління кредитним ризиком. Виділення окремого підрозділу в результаті оцінки ризику дасть змогу не лише отримати вигоди від спеціалізації його співробітників, а й домогтися більшого кредитного аналізу, оскільки безпосередні контакти працівників кредитного підрозділу із позичальником, як переконує досвід банків, не завжди сприяють об’єктивності їхніх оцінок.

Це, звичайно, не означає, що такі працівники мають бути повністю усунуті від кредитного аналізу. Вони повинні мати уявлення про принципи управління кредитним ризиком для того, щоб на попередніх етапах кредитного процесу визначити передумови для отримання кредиту, а саме: наявність розрахунків щодо окупності проекту, що кредитується; наявність майна, необхідного для реалізації проекту й проведення виробничо-господарської діяльності, майна чи активів, які можуть гарантувати забезпечення позики; наявність укладених контрактів із продавцями та покупцями тощо.

Саме на цій основі, а також іншої інформації, підрозділ з управління кредитним ризиком здійснює поглиблений аналіз господарсько-фінансової діяльності позичальника: вивчає кредитну історію клієнта; аналізує склад і динаміки дебіторської та кредиторської заборгованостей у розрізі контрагентів; аналізує бізнес-план із точки зору наявності умов і реальних джерел для використання зобов’язань перед банком тощо; аналізує ризики, притаманні заходу, що кредитується, на всіх етапах його проведення та готує пропозиції щодо їхнього хеджування.

Робота підрозділу з управління кредитним ризиком повинна здійснюватися у тісній взаємодії з юридичною службою та службою безпеки банку. Саме ці підрозділи у сукупності потрібно ідентифікувати як служби з експертизи кредитного ризику, котрі відокремлені від підрозділів, причетних до безпосереднього кредитування клієнтів.

Ефективність організації кредитного процесу в найближчій перспективі буде одним із головних чинників, які визначатимуть конкурентоспроможність банків, що особливо відчутно напередодні переходу до кредитування баками інвестиційних проектів.

Ha мою думку, кожен банк повинен розробляти й здійснювати свою кредитну політику, що складається під впливом поточних і перспективних завдань банку, а також економічної кон'юнктури. У процесі проведення кредит-них операцій банк додержується відпрацьованої політики і тому періодично аналізує склад і структуру наданих позик чи кредитний портфель. Від структури та якості кредитного портфеля банку значною мірою залежить його стійкість, репутація, фінансовий успіх. Тому банку необхідно ретельно аналізувати якість позик, проводити незалежні експертизи великих кредитних проектів і заходів, виявляти випадки відхилення від цілей кредитної політики.

Програми контролю за якістю кредитного портфеля залежать від типу банку, його спеціалізації, прийнятих методів оцінки кредитоспроможності. Наприклад, банк, що видав багато позик підприємцям у галузях, які переживають спад виробництва, може проводити систематичну перевірку справ своїх позичальників через кожні два-три місяці.

Часто застосовується диференційований підхід: найнадійніші позики під-лягають перевірці один раз на рік, тоді як проблемні потребують постійного аналізу і контролю.

Ще один варіант — постійний контроль за великими позиками і періодич-ний — за меншими за розміром. Перевірка позики може полягати в повторному аналізі фінансової звітності, відвіданні підприємства позичальника, перевірці документації, забезпеченості тощо. При контрольній перевірці знову розгля-дається питання про відповідність даної позики цілям кредитної політики банку, аналізується кредитоспроможність клієнта. Банки після перевірки повторно присвоюють кредитний рейтинг позикам, що є підсумковою оцінкою кредиту за рядом показників. Класифікація позик за рейтингом дає змогу банку контролю-вати склад кредитного портфеля, причини погіршення його якості та вживати необхідних заходів.

Для виходу з економічної кризи необхідно шукати і впроваджувати нетра-диційні для економіки України форми й методи нарощування капіталу. Серед проблем, які в нових умовах господарювання постали перед комерційними банками, є ризики, пов'язані з наданням підприємствам усіх форм власності довгострокових і короткострокових кредитів.

Частина комерційних банків України збанкрутувала саме через неповер-нення наданих кредитів. У важкому фінансовому стані постійно перебуває