є дієвим важелем підтримки такої діяльності. У науковій літерату-рі наводиться багато прикладів ефективної реалізації науково-технічних про-ектів і програм корпораціями США, Японії, Франції, Німеччини та інших країн. Зокрема, в умовах високого рівня оподаткування і високих процентних ставок промислові підприємства Німеччини активно впроваджують інновації завдяки перерахуванню прибутку у численні власні звільнені від оподаткуван-ня резервні фонди.
Але одразу слід зазначити, що їх використання можливе лише за умови дот-римання певних критеріїв.
1. Адекватність регулювання — відповідність методів державного регулю-вання наявному стану економіки країни і насамперед це стосується неприпус-тимості простого перенесення методів податкового регулювання, які викорис-товуються в західних країнах.
2. Раціональне поєднання бюджетних та податкових методів регулювання. Ці два методи найпоширеніші у практиці державного регулювання інновацій-ної діяльності в промислове розвинених країнах.
Не менш важливим заходом можна назвати й проведення постійного моні-торингу та оцінки чинних схем пільгового оподаткування прибутку підприємств від виконання ними інноваційних проектів. Переваги запроваджених податко-вих стимулів мають вимірюватися з огляду на забезпечення ними виконання встановлених цілей. Загалом можна очікувати:—
одержання прямих доходів (унаслідок збільшення обсягів діяльності, що стимулюється); —
одержання непрямих доходів (унаслідок дії ефекту мультиплікатора на обсяги виробництва у галузях промисловості, пов'язаних із діяльністю, що сти-мулюється).
У разі потреби слід проводити коригування механізму реалізації зазначених пільг шляхом зміни частки податку, що залишається у розпорядженні під-приємств, або, можливо, і всієї схеми застосування пільг.
Треба активніше створювати (і заохочувати вже створені) технопарки, технологічні інкатори, інноваційні виробництва передусім у пріоритетних галузях: радіоелектроніці та приладобудуванні, сільськогосподарському ма-шинобудуванні. важкому машинобудуванні, суднобудуванні, літакобудуванні, хімічній промисловості, а також у "споживчих" галузях — легкій, харчовій, меблевій промисловості.
Для подальшого розвитку фінансування інноваційної діяльності в Україні необхідно: ——
створити відомчі інноваційні фонди, які формуються за рахунок бюд-жетних коштів, внесків підприємств і спонсорів;—
поширити практику прямого державного фінансування інноваційних інвестицій у межах реалізації програм модернізації промисловості (створення державних інноваційних підприємств, підтримка розвитку технопарків та ін.), причому фінансувати треба тільки ті інвестиції, ефективність яких можна спрогнозувати, оцінити і проконтролювати;—
поширити практику надання інноваційним підприємствам середньо-строкових кредитів зі знижкою кредитної ставки (з одночасним відшкодуван-ням банкам різниці ціни за користування кредитом за рахунок держбюджету);—
підвищити рівень фінансування фундаментальної та прикладної науки до загальноприйнятих розмірів, ужити додаткових заходів щодо залучення мо-лоді до наукової роботи (шляхом пільгового житлового кредитування, встанов-лення підвищених стипендій, збільшення оплати праці молодих учених та ін.);—
реформувати систему управління науково-технічною та інноваційною діяльністю (передусім усунувши дублювання в діяльності державних установ та створивши єдиний моніторинговий орган із певними владними повнова-женнями). удосконалити економіко-правові відносини щодо охорони прав промислової власності, розробити і запровадити методики оцінки інтелекту-альної власності, забезпечити підвищення кваліфікації державних службовців із питань організації інноваційної діяльності;—
усунути можливість неоднозначного трактування вимог нормативно-правових актів щодо регулювання інвестиційної та інноваційної діяльності, вжити заходів із підвищення публічності й гласності (зокрема, за допомогою громадських обговорень і слухань) у сфері управління інноваційним розвитком;—
було б доцільно створити державне агентство, яке б на засадах парт-нерства разом із підприємницькими структурами та комерційними банками фінансувало частину інноваційного проекту, який реалізується у пріоритетних галузях (у цьому разі ризик і прибуток розподіляються відповідно до суми вкладених сторонами коштів);
розширити застосування організаційно-економічних форм стимулюван-ня інноваційної діяльності (проведення виставок і конференцій, розширення наукових досліджень цієї проблематики, інформування через ЗМІ тощо).
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.1991 р. // Електронна бібліотека “Юрист-Плюс”.- К.: ЦКТ. – 2000. – С.22-31.
Батура О., Пікуліна Н. Інституціональні умови розвитку венчурного підприємництва в Україні //Економіка України. – 2001. - №8. – С.34-38.
Данько М.С. Визначення науково-технологічних пріоритетів як складова політики економічного зростання // Вісник Інституту економічного прогнозування. – 2002. - №1.- С. 40-58.
Жаров Б. Адаптация национального законодательства по вопросам собственностп к международно признанньїм нормам. // Предпрннимательство, хозяйство и право. – 2000. - №5. – С.47-50.
Захарін С.В. Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств // Фінанси україни. – 2003. - №1. – С13-20.
Земляникин А.Е. Проблемы развития инновационной деятельности в регионе // Економіка промисловості. – 2001. №4 (14). – С. 87 89.
Иванова Н. Инновационная сфера: Итоги столетия // Мировая экономика и международные отношения. – 2001. - №8. – С. 24 - 32.
Івашина О.Ф. Інституціональні аспекти розвитку венчурного фінансування // Економіка: проблеми теорії та практики. – 2002. –Вип.141. – С.161 – 165.
К о у з Р. Фирма, рынок и право. - М.: "Дело", 1993. – 252 с.
Княжанский В. Продается «украинская идея».Без венчурного капитала инноваций не будет //:День. - №9. – 18.01.2003.
Лапко О.О. Розвиток системи управління науково-інноваційною сферою в Україні // Економіка і прогнозування. – 2002. - №1. – С.55-62.
Музиченко А. С. Інвестиційний процес в умовах трансформації економіки. — К. : Науковий світ, 2001. — 70с.
Пересада А.А. Управління інвестиційним процесом. – К.: Лібра, 2001. – 472 с.
Поручник А.М., Антонюк Л.Л. Венчурний капітал: зарубіжний досвід та проблеми становлення в Україні. – К.: КНЕУ, 2000. – 171 с.
Радзієвська Л.Ф. Венчурний капітал в Україні: фактори стабільного розвитку // Науково-технічна інформація. – 2002. - №2. – С.22.-25.
Санто Б. Инновация как средство экономического развития. /Пер. с венг. - М.: Прогрес. - 1990.- 240 с.
Статистичний щорічник України за 2001 рік / ред. Осауленко О.Г.- К.: Техніка, 2002. – 648 с.
Твис Б. С. Управление научно-техническими нововведениями. – М.: Экономика, 1989. – 198 с..
Теория и механизм инноваций в рыночной экономике/ Под. ред. Ю.В. Яковца. – М.: РАЭН, 1997. – 256 с.
Україна у