ВИДИ ПАМЯТІ:

1. Моторна пам’ять: запам’ятовування, збереження та відтворення рухів та їхніх систем.

2. Емоційна пам’ять – це пам’ять на почуття.

3. Образна пам’ять – це пам’ять на уявлення, на картини природи, а також, на звуки, запахи, смаки.

4. Ейдетична пам’ять, або наглядна – це результат збудження орга-нів чуття зовнішніми подразниками.

5. Словесно-логічна пам’ять – це наші думки втілені у форму мови.

Для учня-музиканта особливу роль відіграє добре розвине-
на образна пам’ять – музична, тобто здатність запам’ятовувати
звуки музики.

Музична пам’ять, як комплексне поняття складається з зоро-вої, слухової, тактильної /дотикової/ та логічної. Індивідуальні відмінності е процесах пам’яті виявляються у:

а/ швидкості,

б/ точності,

в/ тривкості запам'ятовування,

г/ готовності до відтворення.

Пам’ять – це думаючий процес, який включає в себе запис, зберігання і видання інформації. Запис інформації створюється безпосередньо актом запам'ятовування, а її видання – актом згаду-вання. Протилежним акту запам'ятовування є забування. Це звучить парадоксально, але забування служить важливою умовою запам'ято-вування, оскільки воно розвантажує центральну нервову систему, звільняючи місце для нових зв’язків. Найкращим часом є добі для запам’ятовування є проміжок від 18 до 12 год., коли організм – ма-ксимально стійкий до голодання, а також, після 20-1години. При спробі прискорити процес згадування ми починаємо нервуватись і цим самим ускладнюємо роботу мозку. Тільки переключивши увагу на щось інше, ми дозволяємо нашій пам’яті зайнятись пошуками потріб-ної інформації, з зручною для нього швидкістю.

Увага – це спрямованість і зосередженість на якомусь пред-меті, явищі, увага зумовлює успішне орієнтування суб’єкта в нав-колишньому середовищі й забезпечує більш повне і чітке відобра-ження його в психіці людини. Велике значення уваги у навчальній роботі успіх величезною мірою залежить від того. наскільки, вчителю вдається оволодіти увагою учнів. Кожна дитина май своє адаптування в навколишньому середовищі, адаптація – це є присто-сування органів чуття до умов, що змінилися.

Кожна дитина по різному сприймає матеріал. Сприйняття – це психологічний процес, який полягає у відображенні предметів і я виш, то діють у певний момент, на органа чуття.

Об’єктом діяльності вчитала є дитина, яка відзначається великою динамічністю дій і почуттів, складністю і різноманітністю внутрішнього світу. вчителеві доводиться шукати найбільш, раціональні шляхи досягнення мети виявляти винахідливість, вміти індивідуально підійти до кожної дитини, врахувати її психологічно-індивідуальні особливості.

Педагог повинен аналізувати, який матеріал учень легко засвоює, чи не вчить він поверхнево пройдеш матеріал. Для цьо-го корисно в Індивідуальний робочий план учня включати твори для повторення. Таким чином, педагог буде розвивати е учня музич-ну пам’ять, накопичу вати репертуар.

Особливу увагу педагог повинен звертати на музично-вико-навські дані учнів. Знання особливостей ігрового апарату учня дає можливість педагогові розвивати його сильні сторона і під-тягти слабкі.

На вибір тих чи інших методів і прийомів навчання впли-вають і вікові особливості учнів. Чим молодший учень, тим нав-чання більшою мірою включає в себе елементи дидактичної гри. Педагог впливає на емоції свого учня застосовуючи при поясненнях метод образних порівнянь і аналогії.

З учнями старшого віку слід застосовувати науково-обґрунтовані аргументи, що мають більший вплив на інтелектуальна сферу, яка інтенсивно розвивається саме в перехідному віці.

Винятково вашого вивчення потребують ЕСТРАДНІ ДАНІ УЧНЯ. Педагог мусить знати, чи дуже хвилюється учень на естраді і як це хвилювання відбивається на його виконанні: чи втрачають від цього цільність виконання, пам’ять чи ігровий апарат.

На сцені в більшій чи меншій мірі хвилюються всі.

"Пройшло вже 10 років, а я так і не переборов у собі цей жахливий нервовий неспокій перед початком виступу, роздумує ви-датний піаніст П. Казальс. Кожний раз для мене це тортури. Сама думка про виступ перед слухачами наводить на мене жах..."

Дуже хвилювались такі відомі музиканти, як диригент А. Тосканіні, віолончеліст Г. П'ятигорський. Шаляпіну перед виходом на сцену здавалось, що у нього пропав голос.

За словами К. С. Станіславського, розрізняються два види хвилювання: "хвилювання в образі, "та "хвилювання поза "образом".

Педагог повинен сконцентрувати увагу учня на художньому образі твору, а не на зайвому відчутті відповідальності.

Краще в такому випадку згадати, наприклад, вислів, який висить в одному з класів Санкт-Петербургської консерваторії:

"Хвилюйся не за себе, хвилюйся за композитора."

Педагог повинен перед початком виступу знайти для кожного учня слова, які підтримають, заспокоять чи надихнуть на вдалий концертний виступ.

Педагог мусить пам’ятати, то до учнів з різними здібностя-ми, характером і темпераментом треба ставити різні вимоги і під-ходити по-різному в оцінюванні. Тільки хороше знання учня е поєд-нанні з правильним педагогічнім підходом до нього дає бажані результати в навчально-виховній роботі, навпаки: неправильний підхід може призвести до найнесподіваніших, негативних наслідків.

ПЕДАГОГІЧНІ ВИМОГИ ДО КОНТРОЛЮ :

І. Об'єктивність перевірна та оцінка. Не повинно бути ні надмірної суворості до учня, ні лібералізму, ні симпатії чи антипатії.

2. Індивідуальний характер контролю.

Треба враховувати знання кожного окремого учня, його досягнен-ня і трудноті в роботі, що дозволяє виявити фактичний стан я знань, умінь і навичок учня.

Необхідно відмічати добре виконання твору учнем-баяністом з середніми здібностями, навпаки, якщо обдарований учень виконує твір лише добре, то слід підкреслити, що він не допрацьовує.

3. Систематичність контролю.

4. Гласність.

Учням слід повідомити оцінку, пояснити, аргументувати її, вказуючи на сильні і слабкі аспекти роботи. Особливо мотивувати оцінку.

5. Диференційованість перевірки, котра передбачає врахування спе-цифіки програмового матеріалу.

6. Всебічність перевірки.

7. Етичність ставлення до учня, повага до нього.

Нерідко несправедливий підхід педагога викликає озлоблення учня, бажання робити йому наперекір.

Педагогічний такт і делікатність учителя повинні вик-лючити з його практики крик, лайку, зневагу, зарозумілість, гордови-тість, приниження гідності учня.

Не можна допускати, щоб більш обдаровані діти