Практичне та теоретичне значення дослідження полягає в практичній доцільності широкомасштабного впровадження авторських методик,опрацьованих в даній магістерській роботі, в навчально-виховну базу підготовки педагогів-вокалістів сучасних музичних навчальних закладів.

Структура роботи:

Магістерська робота складається зі вступу, 2-х розділів, 6-ти параграфів, висновків, списку використаних джерел та додатків.

РОЗДІЛ 1 РОЗВИТОК СПІВАЦЬКОГО ГОЛОСУ МАЙБУТНІХ ПЕДАГОГІВ-ВОКАЛІСТІВ У ТЕОРІЇ І ІСТОРІЇ МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ.

1.1. Аналіз науково – методичних засад у розвитку голосу майбутніх спеціалістів у сфері вокального виховання в національній системі освіти України.

Розбудова національної системи освіти в Україні ставить перед сучасними вищими навчальними закладами завдання повсякчасного підвищення рівня професійної підготовки до поліфункціональної діяльності та загального культурного рівня розвитку особистості майбутніх педагогів-музикантів. У національній доктрині зазначається: «Мета державної політики щодо розвитку особистості полягає у ... вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства...» [26;с.233]. Тому актуальною стає проблема удосконалення якості професійного навчання майбутнього педагога-музиканта, яка характеризується орієнтацією на підвищення рівня розвитку співацького голосу студентів.

Загальні положення теорії розвитку вокальних умінь та навичок розглядає вокальна педагогіка - галузь знань про природу співацького голосу, використання його можливостей у музично-виконавській практиці, наука про навчання і виховання вокаліста.

Українська вокальна школа - історичне явище. Формування її методичних засад відбувалося під впливом складних історичних, соціокультурних та політичних подій. Опрацьовуючи літературні джерела, які містять інформацію про перші музичні посібники, бачимо, що музично-теоретичні основи викладання співу науковці зустрічають у Ірмолоях кінця XV ст. [6;41;72;74;75]. Автором однієї з перших друкованих праць з історії співу вважають Тараса Земку. Основною методичною працею з питань вокальної педагогіки XVII ст. вчені вважають «Чин мусикийских согласий» у якій описуються методи виховання співаків вітчизняних педагогів-музикантів [7;с.8]. Праця «Наука всея мусікії, аще хощеши, чоловіче, розуміти києвськоє знамя і пініє согласноє і чинно сочиненноє» вміщувала унікальну добірку навчальних етюдів для сольфеджування, низку розгорнутих аріозних композицій, призначених для розвитку високої вокальної техніки, досконалої сольмізації. Найбільш повними розробками з методики знаменного співу вчені вважають праці «Азбука знаменного співу» (1668 р.) О.Мезенця та «Ідея граматики мусікійської» (1675 р.) М.Дилецького.

Науковці зазначають, що вперше теоретичне обґрунтування методичної концепції знаменного співу здійснив М.Дилецький у працях «Ідея граматики мусікійскої» та «Спосіб до заправи дітей», де містилися цінні методичні поради щодо вироблення навичок кантиленного співу, розвитку співацького дихання, чіткості дикції, унісонного співу, правила та норми охорони голосу виконавців [41]. У 40-х рр. XVIII ст. використовується підручник М . Березовського «Буквар и музікальная грамота». В історичних джерелах знаходимо відомості про методичну працю І.Левицького «Гласопіснець учебний», в якій вперше у вітчизняній вокально-методичній літературі було вміщено зразки вокальних вправ, що містилися у розділі «Інформація голосу» [8; с.18].

Отже, на основі сформованих у народному співі та церковній вокальній культурі традицій виконавства, функціонування співацьких шкіл, накопичення педагогічного досвіду виховання співаків в Україні, формуються методичні основи української академічної школи співу, виникає понятійний апарат вокальної педагогіки. Методичні засади навчання знаменному співу поступово сформували вітчизняний стиль виконавства, якому притаманні «...навичка плавного ведення мелодичної лінії, наповнення мелодії широким диханням, системою пружного дихання, формування навичок вокалізації на основі опосередкованого розспівування, оволодіння умінням співу в унісон... з опорою на примарні тони голосу, розвиненої техніки вимови, осмисленого розспівування тексту зі збереженням логічних наголосів» [9;с.111].

У другій половині XX ст. результатом накопиченого досвіду поколіннями педагогів-вокалістів стали науково-методичні роботи вітчизняних педагогів-вокалістів М.Микиші, Д.Євтушенка, у яких викладено методичні засади української вокальної педагогіки [103;63]. На відміну від методики викладання вокалу XVIII - початку XIX ст., яка характеризувалася певною схоластичністю навчання, відсутністю наукового підґрунтя, врахування знань фізіології голосового апарату, методичні засади вокальної педагогіки ХХ-ХХІ ст. базуються на ґрунтовних наукових відкриттях у галузі медицини, психології, акустики.

Упродовж останніх років в Україні вийшли ґрунтовні праці з вокальної педагогіки, у яких висвітлюються методичні засади розвитку співацького голосу сучасного етапу розвитку вітчизняної школи співу, це праці В.Антонюк, І.Колодуб, Ю.Юцевича, О.Стахевича [5;6;80;170;144].

Аналіз та узагальнення науково-методичної літератури з проблем методики викладання вокалу, дозволило виявити основні вимоги до співацького голосу вокаліста, які викладені у проаналізованих працях. Так, сучасна вокальна педагогіка ґрунтується на таких основних положеннях: змішаному типі дихання (нижньореберному-діафрагматичному); природному положенні гортані при співі; вирівнюванні регістрового звучання голосу;прикритому звучанні верхнього регістру голосу; наявності в голосі високої та низької співацької форманти; розвиненості співацького вібрато; нейтралізації звучання голосних.

Науково-методичні засади розвитку співацького голосу вокалістів є спільними для підготовки фахівців різних напрямів. Окрім мистецьких навчальних закладів, де відбувається виховання солістів-виконавців, у країні функціонують музично-педагогічні факультети, на яких здійснюється підготовка майбутніх вчителів музики для шкіл різного типу.

Процес підготовки майбутніх педагогів - музикантів до вокально-педагогічної діяльності як у загальноосвітній, так і в музичній школі, вимагає чіткого усвідомлення