- ступеня індивідуальної вокально-виконавської майстерності, що ґрунтується на свідомо керованому голосоведенні;

- відповідності педагогічних знань,умінь і навичок студента методиці формування його співацької культури в процесі навчання;

- ступеня кваліфікованої орієнтації в спеціалізованому вокальному матеріалі – вокальному репертуарі, науково-методичній літературі – показників, що допомагають викладачеві з’ясувати реальний стан готовності студента до вокального навчання;

- конкретних вокально-музичних даних студента, тобто, вокально-музичних здібностей.

Ці відомості дозволяють визначити рівні підготовленості студентів, за допомогою яких педагог-вокаліст зможе конкретизувати навчальні завдання, згідно з індивідуальними здібностями кожного з них. Студентів, які повинні отримати вокальну освіту, умовно можна поділити на такі рівні:

- з початковою музичною освітою (ДМШ, музичні студії. Школи мистецтв тощо), але без попередньої (елементарної) вокальної підготовки;

- з середньою спеціальною музичною освітою (музичні училища, коледжі, школи, що прирівнюються до них), але без попередньої вокальної освіти;

- з початковою музичною освітою (ДМШ, музичні студії, школи мистецтв) і попередньою (базовою) вокальною підготовкою;

- з середньою спеціальною музичною освітою ( музичні училища, коледжі, середні музичні школи тощо) і базовою початковою вокальною підготовкою - диригентсько-хорові відділення, бандуристи;

- зі спеціальною вокальною підготовкою (вокальні відділення середніх спеціальних музичних навчальних закладів).

Кожен рівень попередньої музичної освіти передбачає і відповідний обсяг навчально-методичного матеріалу. На кожному з рівнів результативність вокальної роботи з голосом повинна забезпечуватися поетапним формуванням вокально-технічних навичок з урахуванням стилю музичного сприйняття і творчого мислення кожного зі студентів, тобто, його музичного інтелекту та послідовністю викладення науково-теоретичної інформації, диференційованої відповідно до навчальних можливостей і музично-вокальних здібностей кожного, що ґрунтується на конкретній науково-теоретичній базі вокальної педагогіки.

Домінуючим чинником такої організаційно-методичної системи є конкретний навчально-методичний матеріал з основ вокальної педагогіки, який в поєднанні з практично-індивідуальною формою навчання співу покликаний максимально розвивати як голосові дані, так і , загалом, музичний інтелект кожного студента і вміння його орієнтуватися у вокально-виконавських та педагогічних проблемах вокального мистецтва. Вокально– педагогічний матеріал спрямовується на опанування співацьким мистецтвом через складну інтегративну функцію мислення студента, виховання якої сприяє раціональному підходу до співу при рефлекторній узгодженості роботи голосотвірних органів виконавця як свідомо керованого процесу нагромадження спеціальних знань і умінь.

Все це загалом належить до формування світоглядних орієнтацій майбутнього педагога-вокаліста, який здатний засобами вокального мистецтва реалізувати в повному обсязі свої творчі можливості і враховувати у молодого покоління емоційно-ціннісний підхід до світосприйняття, що і лежить в основі культуротворення суспільства.

Таким чином, цілеспрямований педагогічний процес повинен поєднувати в собі таку організацію музичної діяльності студентів на заняттях, яка би в процесі формування потрібних навичок активізувала одночасну роботу різноманітних нервово-м’язових механізмів: слухового (ілюстрація-показ педагога, слухання записів майстрів вокалу), голосового (мовленнєвого, розповідь-пояснення), зорового (візуального,тобто, співу нотами та практичних спостережень за співом інших ), тактильного і загальнорухового (моторного, з використанням тактування, диригування, пластики рухів тощо ), з постійною активізацією мислення (конкретизація творчих завдань, індивідуальний аналіз і діагностування отриманих вражень, самоаналіз та самооцінка власного виконання і т.п. ), з метою використання всіх внутрішніх резервів , скритих здібностей і талантів кожної людини.

Крім того, успішне навчання співу неможливе без активності студента, тобто, вольового, цілеспрямованого і свідомого виконання тих дій , які необхідні для оволодіння вокально-технічними навичками. Розвитку ж високої активності сприяє самостійна навчальна діяльність. Ще К.Д.Ушинський відзначав те ,що самостійна діяльність торкається всіх психічних функцій людини: уваги, пам’яті, уяви, мислення, почуттів, волі і тому особистість володіє величезними ресурсами для розвитку в собі активності і самостійності. Це особливо важливо враховувати в системі вокального навчання студентів, адже, процес індивідуального навчання у вокальному класі залежить не тільки від вокальних даних студента, а й від його індивідуальних нахилів до учіння взагалі і рівня особистої культури. В залежності від підготовки і розвитку спеціальних здібностей темп засвоєння навчальної програми і рівень знань у студентів є різний. А це означає, що ефективність і результативність педагогічного процесу залежатиме від урахування конкретних індивідуальних особливостей особистості студента.

Як відомо, в структурі будь-якої творчої роботи початком пізнавальної активності виступає навчальна проблема чи пізнавально-навчальне завдання. Характер завдань набуває значення логічної і психологічної організації процесу учіння, яка дозволяє перетворити зовнішній чинник навчального матеріалу у внутрішню мотивацію і необхідність самостійних дій.

Осмислений підхід до вокального навчання на музичному факультеті у вузі як основа «інтелектуального» співу розвивається двома паралельними лініями:

- особиста робота над голосом, участь в самостійній роботі над якісним звукоутворенням, розвитком відчуттів і вокальних уявлень через розуміння голосоведення і нейромоторної діяльності організму співаючого;

- робота над вивченням методики розвитку вокальних і музичних здібностей засобами вокального мистецтва, опанування музичним репертуаром і вокальною творчістю композиторів різних епох і народів. Таким чином, навчальні завдання несуть в собі як технологічні проблеми звукоутворення, так і педагогічні основи їх опанування, що і надає теоретичній підготовці студентів особливого значення, оскільки систематизує і конкретизує їх орієнтацію в предметі.

У зв’язку з цим,охоплення цілісної структури співацького процесу з урахуванням всіх сторін діяльності голосотворної системи виконавця (фізіологічної,акустичної ,фонетичної,естетичної,емоційної та ін.) і складає найважливіше завдання щодо системно-методичного забезпечення навчального процесу загалом. Проте, якщо у виконавському спрямуванні навчання співу вокальна педагогіка ґрунтується на яскравих і добре виражених здібностях співаючого, то в загальномузичній структурі ( в умовах загальноосвітніх шкіл,різноманітних вокально-хорових колективів , дитячих музичних шкіл та шкіл мистецтв тощо ) мова може йти лише про формування фізіологічно вірного