- « звукове тіло », вібрація якого стає енергетичною основою акустичного феномену , що сприймається і оцінюється людиною як співацький голос, який фактично, є утвореним в дихальних шляхах співака потоком стисненого струменя повітря;

- утворення звука,що відбувається за допомогою активного подолання опору інструмента (голосового апарата) потоком повітря, яке видихає співак;

- музичні якості співацького голосу (тембральну однорідність звучання, звуковисотну і динамічну стійкість впродовж всього діапазону),які забезпечуються стабільністю побудови інструмента під час співу і рівністю потоку повітря , що співак видихає [172; с.16].

Ця вихідна позиція суттєво коректує уявлення про особливості будови і роботи співацького інструменту, оскільки дозволяє розглядати гортань співака, як аналог мундштука в духових інструментах, а вібрацію голосових зв’язок, розміщених в гортані і покритих слизовою оболонкою – збудником коливань енергетично щільного проточного повітряного струменя ( « звукового тіла»). Така функція цілком співпадає з функцією вібратора в духових інструментах.

Порівняння голосового апарата людини з духовими інструментами дає можливість побачити співацький інструмент і його роботу в новому ракурсі і звернути увагу на більш суттєві співацькі можливості виконавця, зокрема, гідно оцінити, наприклад, геніальність природи, яка помістила вібратор співацького інструменту в середню ділянку повітроносних шляхів. Це дозволяє відкрити для себе принципове значення прикриття надгортанником верхнього отвору гортані, про який згадував ще М.Гарсіа, і який спостерігається у оперних співаків під час рентгенологічних досліджень [38] .

При прикритті надгортанником верхнього отвору гортані повітряний потік, який є всередині співацького інструменту, ділиться на дві частини, в результаті чого «звукове тіло», утворене в трахеї і бронхах,починає працювати за принципом звукового тіла в тростинних, а звукові тіла, утворені у верхній частині співацького інструменту - за аналогією звукових тіл в мідних (амбушюрних) духових інструментах. При цьому голосові зв’язки ( складки), розміщені в «мундштуку » гортані , стають вібратором для звукових тіл обидвох рівнів ,виконуючи водночас функцію тростини, стосовно нижньої (грудної) ділянки співацького інструменту, і амбушюра для глотки (горла) і верхніх дихальних шляхів.

Таким чином, співак отримує можливість одночасно « грати», ніби на двох інструментах – аналогах гобоя і труби – поєднуючи у звучанні свого голосу,здавалось би, те ,що неможливо поєднати – м’якість і тембральну повноту грудного звучання з яскравістю і « летючістю» звучання головних резонаторів.

В такому аспекті стає очевидним одночасне існування двох частин співацького інструменту, які конструктивно відрізняються один від одного, але закладені в анатомічній будові людини – відокремленого існування у неї голови і тулуба. Відповідає він і співацькій практиці: одночасне утворення звука в глибині грудей і в ділянці головних резонаторів ( на необхідності поєднувати « груди з головою» постійно наголошував ще К. Еверарді) є основною вимогою до вокальної техніки сучасних оперних співаків, а наявність у спектрі їх голосів високої і низької співочої формант – двох енергетичних амплітуд в ділянках 300 – 600 і 2500 – 3000 Гц, що складають найкращі характеристики голосних фонем, зокрема, дзвінкість, яскравість, виразність, інтонаційну чистоту тощо, - як відомо, є об’єктивним критерієм професійного «вишколеного» співацького голосу ( С.Н. Ржевкін, В.С. Казанський, В.П. Морозов ).

Розуміння принципового значення прикриття надгортанником верхнього отвору гортані значною мірою пояснює механізм збереження у оперних співаків грудного звучання голосу в межах двох ( і більше) октав, що дозволяє їм суттєво збільшувати тиск і енергетичну щільність так званого « звукового тіла », утвореного в трахеї і головних бронхах. В такий спосіб виникають умови для активізації вібраційної функції поздовжньої м’язово-сполучнотканинної мембрани в задній ділянці трахеї і головних бронхів, яка автоматично напружується при певному внутрішньотрахейному тиску. Це підтверджують і клінічні дослідження, пов’язані з роботою трахеї, які знайшли своє відображення у вокальній педагогіці (А.Н.Кисельов). Те , що грудне звучання співацького голосу зумовлюється коливаннями утвореного в трахеї « звукового тіла», значною мірою роз’яснює можливості підсвідомої саморегуляції звуковисотності основного (грудного) тону у співацькому інструменті. Зміна висоти звучання грудного тону може бути результатом зміни діаметра трахеї і створення, як і у духових інструментах,різної довжини звукового тіла ( щільними ,функціонально активними можуть бути як стінки всього комплексу « трахея-головні бронхи» на низьких нотах, так і найвища ділянка трахеї, як це і відбувається в процесі співу гранично високих нот легким сопрано). Крім того, у співаків з достатньо могутньою енергетикою з’являється можливість розширення діапазону грудного звучання голосу внаслідок утворення в грудній ділянці співацького інструменту , зокрема в трахеї , добре відомого музикантам – духовикам ефекту «передування», коли при значному енергетичному насиченні «звукового тіла» інструмент починає звучати на октаву вище ( напевно,саме цим і пояснюється феноменальна сила звучання верхніх нот діапазону голосу відомих італійських співаків минулого Тітта Руффо і Ф. Таманьйо та Е. Карузо).

Прикриття надгортанником верхньої ділянки отвору гортані дозволяє співакові розширити діапазон звучання свого голосу , зберігаючи при цьому оптимально можливі акустичні умови для роботи голосових зв’язок (складок), оскільки функцію опору струменю повітря в цьому випадку бере на себе надгортанник і розміщені вище органи горла (ротоглотки). Голосові зв’язки опиняються в щільному енергетичному середовищі, що звільняє їх від необхідності стримувати надмірний тиск струменя повітря, і вони залишаються енергетично захищеними при співі навіть дуже високих нот. Тому у співаків, у яких співає «звукова хвиля» і «озвучене дихання», голосові зв’язки не зазнають втоми навіть при