Як відомо, завдяки ефективності формування практичних вокальних умінь та навичок, стереотипів вокальної діяльності, виведення вокально-технічних умінь та навичок студентів на рівень рефлективного виконання вокальних дій значно підвищується засвоєння науково-теоретичних засад співацького розвитку, формування усвідомленості вокальних дій за рахунок здійснення цілеспрямованого впливу на вокально-слухову регулюючу сферу студентів, у результаті формування навичок аналізу та діагностики співацького процесу, усвідомлення та контролю барорецепторних (акустичних), пропріорецепторних (м’язово-тілесних), ідеомоторних (комплексних) відчуттів під час фонації, озброєння знаннями охорони співацького голосу, прищеплення професійної культури діяльності педагога.

Концептуальні положення новаційного підходу до навчання ґрунтується на гуманітарній природі співацького мистецтва, яке в загально-педагогічній структурі фахової підготовки виконує виховну, комунікативну функцію особистісних якостей майбутнього вчителя-музиканта за такими критеріями (за Ю.К. Бабанським): освітня підготовленість студента як базова основа диференціації навчання; працездатність студента у розв’язанні навчально-пізнавальних завдань в умовах індивідуальної діяльності; сприятливість студента до вказівок педагога щодо якості виконання поставленого завдання. Це пов’язано з істотними індивідуальними відмінностями в підготовці студентів, зумовленими попередньою вокальною та загальномузичною освітою; рівнями сформованості у студентах на вокальних заняттях інтонаційного мислення (вокально-слухових уявлень); рівнями засвоєння теоретичних знань з технології співу; рівнями психологічної готовності студентів до кваліфікованої діяльності та рівнями сприйнятливості студентів до зауважень педагога-вокаліста під час занять.

Комплексний характер навчання ґрунтується на формуванні вокально-технічних навичок, послідовності викладення науково-теоретичної інформації, диференційованої згідно з навчальними можливостями і музично-вокальними здібностями кожного студента, науково-теоретичною базою вокальної педагогіки. Форма занять з навчальних дисциплін «Постановка голосу», «Сольний спів» і «Камерний спів» - індивідуальна. Основу повинна скласти модель вокальної підготовки майбутнього педагога-вокаліста, втілена в загально-дидактичну структуру методичних прийомів теоретичних та практичних знань, умінь і навичок для 5-річного курсу навчання.

Для організації такого навчання студентів виникає передусім питання тематичного розподілу необхідного теоретичного матеріалу, який би в послідовному і систематизованому викладі розкривав зміст співацького процесу. Аналіз практики вокального навчання студентів на музичних факультетах в обсязі навчальної дисципліни «Постановка голосу», наприклад, засвідчує брак системного підходу до викладу теоретичного матеріалу з основ співацького мистецтва та вокальної педагогіки, оскільки вокальна підготовка студентів тут спрямована на індивідуальний розвиток елементарних співацьких здібностей і можливостей кожного з них. Проте, враховуючи різну базову загальномузичну і попередню вокальну підготовку студентів музичного факультету, які часто не мають відповідних співацьких навичок і вокальних даних, таке навчання не дає бажаних результатів. Подолати цю невідповідність, на думку спеціалістів, можна зосередивши увагу на загальних теоретичних положеннях співацького мистецтва, які б складали основу навчально-пізнавального процесу орієнтованого, насамперед, на студентів, що не мають відповідної базової підготовки і не володіють елементарними співацькими навичками. Це дозволило б упорядкувати через інформаційний блок знань комплексну індивідуально-практичну роботу з голосом на всіх рівнях навчального процесу.

Тому, одним з шляхів інтенсифікації навчального процесу є, насамперед, розширення дисциплін вокального циклу через впровадження лекційного курсу з загальної теорії співу для студентів I – III курсів, який вміщав би обсяг науково-теоретичної інформації з проблем голосоведення і сприяв формуванню у студентів необхідних знань для забезпечення кваліфікованої широкопрофільної практичної діяльності як в майбутній виконавській , так і в педагогічній та соціокультурній сферах.

В спеціальній літературі це питання ще не знайшло належного вирішення,хоча саме науково-теоретичний матеріал є одним з найефективніших в розвитку усвідомленого підходу до процесу звукоутворення через розуміння специфіки рефлекторних зв’язків в діяльності нервово – м’язової системи організму співаючого, здатного формувати самоконтроль в співі,що лежить в основі самоудосконалення фахівця-музиканта як спеціаліста музично-естетичного профілю. Самоконтроль і постійне тренування вокальної техніки удосконалюють і відшліфовують вокальний слух, якість звуковедення і, таким чином, сприяють формуванню співацької культури майбутніх спеціалістів – музикантів.

Це означає,що самоконтроль і осмислений підхід до голосоведення вимагає відповідних знань з теорії співу, оскільки якісне звукоутворення можливе лише тоді, коли виконавець добре знає,що треба для цього зробити,вміє співставити і проаналізувати звучання свого і чужого голосу,знає,яким способом досягнути потрібного звуковедення і володіє методами його розвитку.

В даний час щораз ширше впроваджуються так звані « авторські » методики і навчально-виховні системи підготовки педагогів-вокалістів,які вже здобули визнання і підтримку спеціалістів у практиці багатьох навчальних закладів України (Прикарпатський національний університет ім.В.Стефаника, м. Івано-Франківськ – Г.Є.Стасько; Кам’янець-Подільський національний університет ім. І .Огієнка – О. М.Прядко; Бердянський державний педагогічний університет – О.В. Матвеєва; Хмельницька гуманітарно-педагогічна академія –Л.М.Гавриленко та ін.)

Так, домінуючим чинником організаційно-методичної системи підготовки спеціалістів у ПНУ ім. В. Стефаника (м. Івано-Франківськ, Г.Є.Стасько) є систематизований навчально-теоретичний матеріал з основ вокальної педагогіки. Він спрямований на ґрунтовне освоєння співацького мистецтва через складну інтегративну функцію мислення студента, виконання якої сприяє раціональному підходу до співу при рефлекторній узгодженості роботи голосотвірних органів виконавця, як свідомокерованого процесу нагромадження спеціальних знань і умінь. Послідовне викладення матеріалу зосереджене в чіткій змістовній конкретизації тематики відповідно до практичного засвоєння вокально-технічних навичок через налагодження нервово-м’язових зв’язків у голосотворенні. Тому в розробленій системі цей матеріал має циклічну будову за змістом його основних положень, визначених в обсязі навчальної дисципліни « Постановка голосу» на певний курс навчання. Ці цикли мають такі назви: інформаційно-прогностичний (для студентів I курсу), технологічний ( для студентів IIкурсу ),психолого-педагогічний ( для студентів III курсу),методичний ( для IV курсу) і фахової майстерності