Поліфункціональність професії педагога – музиканта вимагає від нього володіння знаннями і вміннями у різних сферах діяльності: науково-методичної, викладацької, організаторської, виконавської. Так, педагог-музикант має досконало володіти власним співацьким голосом, умінням гри на музичному інструменті, бути виконавцем, лектором, володіти педагогічною майстерністю, ґрунтовними знаннями методики музичного виховання учнів,бути обізнаним із сучасними тенденціями розвитку культури та освіти.

Зміст фахової підготовки студентів у вищих музичних начальних закладах спрямований на формування професійних якостей співака-виконавця,педагога-музиканта, його художньо-естетичних смаків, здатності до творчої діяльності в мистецтві.

У системі підготовки педагога-музиканта дисципліни «Постановка голосу» (у загальномузичному напрямку), «Сольний спів», «Камерний спів» (у вокально-виконавському напрямку) є профілюючими дисциплінами, що вивчаються впродовж усього терміну( 5 років) навчання у навчальному закладі. Мета дисципліни - розвивати вокальні здібності студентів, прищеплювати основні вокально-технічні та виконавські навички, вчити студентів самостійно працювати над вокальною технікою та художнім виконанням творів, розвивати вокально-слухові навички, а також дати теоретичні знання з методики розвитку співацького голосу.

Завданнями дисциплін є: засобами вокального мистецтва здійснювати естетичне виховання майбутніх спеціалістів – музикантів ,формувати відчуття прекрасного, уміння розуміти й цінувати красу вокального мистецтва та співацької майстерності, розвивати художньо-творчі та виконавські здібності, спираючись на наукові дані про будову та функції голосового апарату, теорії голосоутворення , формувати розуміння біофізичних механізмів співацького процесу, стійкі критерії якості співу і співацької майстерності, розвивати активний вокальний слух, виховувати уявлення про акустично та художньо повноцінне звучання співацького голосу, формувати й удосконалювати вокально-технічні та виконавські навички, домагатися свідомого володіння голосом; озброювати майбутніх спеціалістів – вокалістів знаннями основ методики формування, розвитку та охорони дитячого співацького голосу в обсязі, необхідному для керівництва вокальною роботою з учнями шкіл різного типу, студентів вищих навчальних закладів І-ІУ рівнів акредитації; готувати майбутніх спеціалістів – вокалістів до самостійного підвищення співацької та вокально-педагогічної майстерності в умовах практичної діяльності.

Щодо освітньо-кваліфікаційних вимог до студентів вищих музичних закладів з циклу професійно-орієнтованих дисциплін, зокрема з «Постановки голосу» та «Сольного співу», то студент повинен знати: основи вокальної педагогіки, вокально-педагогічний репертуар, кращі зразки вітчизняних і зарубіжних вокальних творів, методику викладання вокалу; вміти: володіти навичками співацького дихання, правильної атаки звуку, відчувати співацьку опору, фіксувати дихальну установку та на цій основі формувати співацьке звукоутворення, голосоведення, правильно артикулювати приголосні під час співу на доступній ділянці діапазону, контролювати точність інтонування, володіти навичками передачі художньо-образного змісту вокального твору, виконувати вокальні твори із супроводом і без супроводу.

Розвиток співацького голосу вимагає чіткої побудови стратегії й тактики педагогічної діяльності. Засвоєння необхідного обсягу інформації, оволодіння практичними уміннями i навичками вимагає організації навчальної діяльності, створення методики викладання конкретної дисципліни.

Педагогічний словник дає таке тлумачення поняття «методики» навчального предмету: «Галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності вивчення певного навчального предмету... До змісту методики, як часткової дидактики входить: встановлення пізнавального й виховного значення даного навчального предмету; визначення завдань вивчення даного предмету і його змісту; вироблення відповідно до завдань і змісту навчальної методики, методичних засобів організаційних форм навчання» [50;с. 206]. Загальнопедагогічне поняття «методика» означає сукупність методів навчання та науку про методи навчання. Науковці виділяють три завдання методики: вивчення змісту навчання, процесу викладання та процесу учіння. Методика, як галузь педагогічних наук, найтісніше пов'язана з практикою процесу навчання, оскільки визначає зміст, методи, прийоми та засоби навчання. В основі конструювання методики О.Рудницька передбачає добір методів, якими здійснюватиметься повідомлення інформації, педагогічна взаємодія викладача та студента, як сутність навчання та контроль результатів навчання [137;с.152].

Методика викладання будь-якої дисципліни ґрунтується на врахуванні її закономірностей і підпорядковується певним принципам, від яких залежить її ефективність. Закономірності навчання, за визначенням М. Фіцули, - «це об’єктивні, стійкі і істотні зв’язки в навчальному процесі, що зумовлюють ; його ефективність» [156; с.71]. Закономірності навчання відображають стійку залежність між діяльністю викладача, діяльністю студента та змістом навчання.

Методика базується на обґрунтованих та науково перевірених принципах навчання, зумовлених закономірностями і завданнями навчальної діяльності. Загальна педагогіка дає таке визначення поняття принципів педагогічного процесу (лат. principium- основа, початок) - система основних вимог до навчання і виховання, дотримання яких дає змогу ефективно вирішувати проблеми всебічного розвитку особистості [156;с 73].

Г. Падалка, з погляду мистецької освіти, трактує принципи, як «засадниче першоджерело, вихідні пункти теорії і практики, їх корінну основу, навколо якої синтезуються провідні поняття і закони мистецького навчання»; визначає такі принципи навчання мистецтва як «цілісність, культуровідповідність, естетична спрямованість, індивідуалізація, рефлексія» [120; с.148-149]. О.Рудницька з позиції сучасної музичної педагогіки доповнює загальні принципи навчання і виховання принципами довершення навчальної дії виховною у педагогічному впливі, урізноманітнення видів і форм діяльності в організації педагогічної взаємодії, залежності розвитку особистісних якостей від створених педагогічних ситуацій, емоційної насиченості навчально-виховного процесу, спонукання до творчого самовираження [137;с.81-84]. О.Олексюк визначає такі підходи і принципи педагогіки, через які розкривається методологія науки: особистісний, діяльнісний, полісуб’єктний, культурологічний, етнопедагогічний, антропологічний принципи [ 116;с.24] .

О. Ростовський запропонував систему закономірностей, яка дозволила