Важливу роль відіграє усвідомлення зовнішнього ефекту (питання поведінки, спілкування з іншими, ставлення до занять, педагога та отримання знань). Сюди належать і питання зовнішнього вигляду на сцені, і внутрішньої психологічної підготовки до творчого «одкровення», для яких корисно використовувати різні аутогенні настроювання і психологічні тренінги.

2.«НАСТРОЮВАННЯ І САМОНАВІЮВАННЯ»

Психологічне настроювання починається з «бачення себе зі сторони», з психічного самоусвідомлення свого «Я» і спрямування його на сприйняття себе як унікуму. Тут велику роль відіграє похвала і всіляка підтримка навіть найменшого успіху чи найменшого «кроку вперед» в процесі навчання.

Емоційний настрій повинен відповідати: «прояви все найкраще в собі»; «уяви, що твій голос – це ти сам, а твоє «Я» - прекрасне і дивовижне»; «даруй свій голос з любов’ю і радістю, від усієї душі, відчуваючи «високий внутрішній політ»»;

3.«ВНУТРІШНЯ СВОБОДА»

«Вільний голос у вільному тілі» - основне гасло у вокальному класі. Звільнення голосу – це уміння керувати процесом голосоутворення. Психологічна свобода – емоційна свобода. Голос – багатство і дар Божий. Тому варто задуматись над тим, як його зберегти, як його упорядкувати, кому і як довірити, а також, як голос повинен служити високому мистецтву.

Голос завжди відображує внутрішній стан співака, тому варто себе «відгородити» від психічних перевантажень, стресів,невдач…Процес фонації повинен бути «радісним і тремтливим». Хвилювання перед виступом повинен супроводжуватися високими «помислами добра, любові і радості», оскільки, тільки такі почуття ніколи не «перекриють» голос, що лине з серця.

Голос людини,як музичний інструмент, повинен виражати, насамперед, її почуття, які легко і вільно виливаються звуком. Слуховий самоконтроль поєднується з емоційним началом в процесі набуття внутрішньої свободи, а уміння слухати і чути себе повинно увійти в «професійну звичку».

4. «ГОЛОС ЯК ЗАСІБ ВИРАЗИТИ СЕБЕ»

Автогенне тренування полягає в наступному: «Я співаю – значить,творю, створюю», «Мій голос – відображення моєї душі», «Я співаю з любов’ю і радістю» - саме це називається психологічним «кроком» в пошуках себе, в поєднанні зі своїм музичним інструментом – голосом.

Створення «тонкого,високого почуття» до звукоутворення є обов’язковою умовою навчального процесу. «Не можна звуком милуватися, якщо він народжений без любові» - наголошує автор,оскільки, інтонація мелодій і сам звук народжується спочатку в свідомості людини її внутрішнім уявленням. «Наповнюйся звуком, як посудина водою і виливай звук, як воду з посудини»…»Кожним звуком, кожним рухом виражай щось» - вимагав великий А.Тосканіні, - виражай почуття повно і щиро»

5. «ЗНАТТЯ ПСИХІЧНИХ «ЗАЖИМІВ» І БАР’ЄРІВ»

Це поняття стосується ліквідації почуття сорому, страху, хворобливого хвилювання і стресового стану перед виходом на сцену, перед публікою, аудиторією. «Багато артистів та співаків так і не зуміли подолати самих себе, не зуміли розкрити свою індивідуальність, природу свого таланту. Не для кожного знайшовся педагог, режисер, учитель, який би зробив це разом з ним» - підкреслює Н.Гонтаренко. На пошуки свободи творча особистість витрачає роки пошуків, тренувань, зміни педагогів і репетиторів, оскільки, неправильний спосіб мислення у сприйнятті світу навколо і себе в ньому, особисті невдачі, дуже гальмують внутрішнє звільнення і формування відчуття свободи. Тому основне завдання педагога – звільнити співака від впливу цих комплексів. Проникнути у внутрішній світ учня, «витягнути все найцінніше, красиве, збагатити його своїм особистим досвідом – ось шлях правильного спрямування в системі вокальної педагогіки» - стверджує автор. Спираючись на уяву, педагог «творить», «ліпить» учня разом з ним, оскільки, «без емоційного одухотворення музика мертва» (Додаток 4).

Нове «бачення» емпіричної природи вокальних вправ пропонує і методика вокального педагога В.Ф.Іванникова (Москва).

Методика спирається на процес дихання, зокрема, уміння керувати потоком, (струменем) повітря (звідси авторська назва методики), яким атакується звук. Основний принцип формування кантилени, основної якості правильно поставленого голосу ( bel canto), яким послуговується автор (В.Ф.Іванников), полягає в техніці «правильно атакувати звук на безперервному потоці повітря. Потік повітря і атака звука – це ніби дві сторони однієї медалі - голосу» [73].

Новаційний підхід автора до процесу звукоутворення полягає в оригінальному «баченні» емпіричної практики і вокального досвіду, пов’язаних з емоційно-чуттєвою сферою сприйняття співу, як природного процесу діяльності всього організму людини, що піддається вольовому керівництву завдяки чітко налагодженій психологічній системі контролю за нею. Автор спрямовує увагу на формування чітких і виразних асоціацій та уявлень співака, фіксація яких в пам’яті створює стійкі рефлекси і організовує роботу нервово-м’язової системи всього організму, які фіксуються у відчуттях – м’язових, вібраційних , акустичних, тактильних, фонетичних тощо. За допомогою вольових наказів і цілеспрямованого психологічного настроювання центральна нервова система організму людини створює необхідні нейрофізіологічні умови для виконання потрібних дій, пов’язаних зі звукотворенням.

Відомо, що спів – це складний психофізіологічний процес, в основі складної координованої роботи всього організму якого лежить діяльність кори головного мозку і підкірки разом із периферійною нервовою системою. Голосовий апарат можна умовно поділити на три групи: звукоутворення (гортань з голосовими зв’язками), дихання (трахея, бронхи, легені, грудна клітина, діафрагма), артикуляційні органи ( язик, губи, зуби, нижня щелепа). Л.Работнов стверджував, що окремі частини голосового апарату можуть функціонувати окремо від інших, але під час фонації вони автоматично поєднуються, тому порушення в будь-якому органі ( зміна психологічного настрою, емоційного тонусу, втома чи захворювання тощо) неодмінно впливають і на звучання голосу.

Сучасна наука розглядає процес голосоутворення у тісній