Специфіка професійної діяльності педагога - вокаліста, крім практичного засвоєння вокально-технічних та виконавських навичок, вимагає глибокого усвідомлення механізмів процесу голосоутворення, володіння ґрунтовними знаннями з питань вокальної педагогіки, суміжних наук (фізіології, психології, акустики, біофізики, орфоепії, фоніатрії, гігієни), методики

викладання співу в школі, історії вокального мистецтва та вокальної педагогіки. Ю.Юцевич пише: «Навчальні завдання дисципліни «Постановка голосу» мають ґрунтуватися на широкому колі знань про природу та механізми звукоутворення,закономірностях формування співацького голосу та керування цим процесом, розумінні сутності складних фонаційних явищ. які відбуваються в людському організмі, забезпечуючи досягнення кінцевого результату- створення художньо-музичного образу» [170; с.3]. Процесу засвоєння студентами теоретичних знань має передувати оволодіння ними практичними навичками голосоутворення як основного компоненту вокальної діяльності. Ю.Юцевич підкреслює, що «головна проблема для викладачів дисципліни «Постановка голосу» і студентів - це гармонійне поєднання індивідуальної форми навчальних занять із вивченням та засвоєнням теоретичних знань на рівні досягнень сучасної науки про людський голос, усвідомлення взаємозв'язку та взаємовпливу неподільних сторін навчального предмету - змістового та процесуального» [170;с.3]. Теоретичні знання з питань вокальної педагогіки покликані систематизувати та узагальнити вокально-практичні навички, надати їм усвідомленості та наукової обґрунтованості. І.Колодуб стверджує: «Теорія потрібна для того, щоб усе засвоєне практично набуло цілісності системи»[80;с.40].

Підтвердженням важливості теоретичного компоненту вокальної підготовки студентів слугує твердження Н.Гребенюк, яка зазначає, що «навчання викладача вокалу передбачає засвоєння низки понять, у яких відображаються й закріплюються об’єктивні відношення взаємопов’язаних і взаємозалежних елементів вокальної та загальної педагогіки, основ вокальної методики і вокального виконавства, а також їх зумовленість усією системою навчання» [45;с.264]. Науковець вважає, що теоретичною базою підготовки викладача вокалу є «осягнення як загальних закономірностей вокально-виконавського мистецтва (різні види музичного і вокального аналізу: історико-теоретичний, структурний, аналіз музично-виражальних засобів та вокально-технічних, звукових, тембрових нюансів), так і суто вокально-педагогічного характеру (етапність у формуванні необхідних співацьких навичок, специфіка формування вокально-технічних і вокально-виконавських навичок )» [45; с. 265].

В.Антонюк зазначає, що зміст інформаційного циклу з розвитку співацького голосу у вищих навчальних закладах має включати відомості про анатомо-фізіологічну структуру голосового апарату, профілактику його захворювань, співацьке дихання, типи звучання й класифікації голосів згідно з регістрами та діапазонами, утворюючи теоретичну базу, на яку накладаються подальші знання основ художнього співу й техніки вокально-сценічної творчості [5; с.5]. Йдеться про необхідність засвоєння студентами теоретико-дидактичних настанов, системою яких має володіти майбутній педагог-вокаліст з метою самостійного моделювання вокально-хорової діяльності з учнями.

Потреба формування науково-теоретичної бази знань студентів з питань вокальної педагогіки вимагає здійснення цілеспрямованого впливу на процес засвоєння теоретичних знань щодо основних закономірностей співацького процесу,будови голосового апарату,акустичних характеристик процесу фонації, норм охорони співацького голосу.

Важливим компонентом процесу розвитку співацького голосу майбутніх педагогів є і вокально-виконавський аспект фахової підготовки. Аналізуючи літературні джерела з питань фахової підготовки педагога-музиканта [2;21;92], пересвідчуємося, що професія викладача має багато спільних рис із професією актора. Зокрема це виявляється в тому, що представники цих професій здійснюють цілеспрямований вплив на емоції, свідомість, світогляд аудиторії, формують певні культурні та інтелектуальні цінності. Це зумовлює необхідність оволодіння майбутнім спеціалістам - вокалістам навичками сценічної майстерності, експресивно-виразними засобами передачі художнього образу вокального твору, інтерпретаторськими навичками. В.Морозов висловлює думку про те, що спів не можна розподіляти на технічну і виконавську частини, а розглядати його, як загальний процес - мистецтво співу. На необхідності єдності розвитку вокально-технічного та художньо-виконавського комплексу вокальних вмінь наголошує Д.Люш: «Художньо-виконавська майстерність - кінцева мета навчання співу, але вона може бути досягнутою лише на основі високої вокальної техніки»[92;с.13]. Розкриваючи питання художнього виконання вокальних творів, І.Колодуб зазначає, що «емоції, настрої, виражені інтонаційно, є носіями змісту музики і завдяки їм світ ідей отримує образну форму» [80;с. 33].

На основі опрацьованої вокально-педагогічної та методичної літератури можна виділити складові процесу вокального розвитку майбутніх спеціалістів – вокалістів: формування мотивації навчання співу; забезпечення науково-методичної підготовки студентів; формування вокально-технічних та художньо-виконавських умінь та навичок; формування вокально-слухових навичок (виконавського та активного вокально-педагогічного слуху).

Схема 1.1.1

Оскільки означені складові є невід’ємними компонентами вокальної підготовки студентів, методика розвитку співацького голосу майбутніх педагогів-вокалістів повинна включати формування вокальних умінь та навичок з визначених компонентів вокального розвитку. Врахування цих компонентів у методиці розвитку співацького голосу та раціональне поєднання їх у процесі навчання сприятиме досягненню високого рівня фахової вокальної підготовки студентів.

Отже, розвиток співацького голосу - це складний комплекс взаємопов’язаних функцій голосового апарату та психіки людини, тому задля запобігання порушення органічного взаємозв’язку, необхідно всі вокальні якості студента розвивати одночасно, в межах його психологічних та фізіологічних можливостей. Відсутність будь-якого з перерахованих вище компонентів, приведе до порушення цілісності процесу розвитку співацького голосу. Так, розвиток мотиваційної сфери особистості майбутнього педагога–вокаліста нерозривно пов’язаний з його практичною виконавською діяльністю, розвитком вокально-слухових навичок та інтелектуальної сфери у галузі вокальної педагогіки. Стимулом для виникнення зацікавленості занять вокалом та формування стійкої потреби вдосконалення вокального потенціалу є випробування власних вокальних здібностей, що сприяє виникненню протиріччя між наявними вокальними даними та еталонним звучанням співацького голосу, як рушійної сили навчання.

З огляду на специфіку вокально-педагогічної діяльності викладача вокалу,