велике нервово-фізичне навантаження голосового апарату ,важливою проблемою вокальної підготовки майбутнього педагога є охорона співацького голосу студентів під час навчання у вищому навчальному закладі та прищеплення їм професійної культури діяльності педагога. Студент, який бажає опанувати професією вокаліста, зобов’язаний оволодіти знаннями стосовно гігієни та охорони співацького голосу, правилами організації режиму праці та відпочинку, елементарними медичними знаннями (профілактики захворювань голосового апарату). Вивчення норм гігієни роботи голосового апарату має входити до навчальної програми підготовки майбутніх педагогів–вокалістів . Гігієна голосу- галузь науки, яка займається вивченням причин, що викликають розлади роботи та захворювання голосового апарату, виявленням можливостей їх уникнення, вивченням фізичних можливостей людського організму, формуванням правил та норм професійного голосового режиму.
Отже, розвиток співацького голосу є важливою складовою процесу фахової підготовки студентів, спрямованою на формування професійних якостей майбутнього педагога-вокаліста, художньо-естетичних смаків, здатності до художньо-творчої діяльності. Педагогічна спрямованість вокальної діяльності педагога вокалу вимагає такої методики розвитку співацького голосу майбутніх спеціалістів, зміст якої полягатиме у врахуванні взаємозв’язку компонентів вокальної підготовки, і за якою здійснюватиметься цілеспрямований вплив на мотиваційні установки занять вокалом студентів; розвиток вокально-аналітичних, технічних та художньо-виконавських умінь та навичок; формування оцінювального засвоєння науково-теоретичної бази знань з питань вокальної педагогіки; дотримання норм та правил охорони співацького голосу. Методика розвитку співацького голосу майбутніх педагогів-вокалістів повинна передбачати формування навичок координування вокальної діяльності студентів, що полягатиме у чіткому усвідомленні основних закономірностей вокального процесу, розвитку навичок самодіагностики та самоаналізу власного співацького процесу, досконалому володінні комплексом вокально-технічних навичок.
1.2. Психофізіологічні аспекти розвитку співацького голосу в історії вокального мистецтва.
Розвиток співацького голосу ґрунтується на методичних засадах вітчизняної та зарубіжної вокальної педагогіки, глибокому вивченні музичних традицій українського народу. Питання збереження традицій українського вокального мистецтва та використання новаторських ідей у подальшому розвитку є надзвичайно важливим. У національній доктрині зазначається: «Національне спрямування освіти є одним з основних пріоритетів... Національне виховання спрямовується на залучення громадян до глибинних пластів національної культури і духовності, формування національних світоглядних позицій, ідей, поглядів і переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури» [26;с.235]. Таке глибоке розуміння проблеми можливе лише за умови передбачення перспективи розвитку музичного мистецтва в майбутньому, яке має базуватися на вивченні його здобутків. Відсутність перспективи розвитку вокального мистецтва так само згубне для нього, як нівелювання випробуваних часом традицій.
Музика і, зокрема, вокальне мистецтво упродовж усієї історії художньої культури людства залишаються предметом вивчення філософів різних часів. Ще Арістотель у своєму філософському вченні багато уваги надавав проблемі виховної ролі музичного мистецтва, вказуючи на зв'язок мистецтва з моральністю людини: «Можна стверджувати, що вона (музика) є предметом виховання для молоді» [109;с.137]. Також підкреслював,що: «Музика повинна мати корисне застосування не через одну мету, а заради кількох: 1) виховання, 2) очищення, 3) інтелектуальної розваги...» [109;с.145]. Філософи Стародавньої Греції, особливо піфагорійці, поєднували музику з космосом і відкрили так звану «гармонію сфер», де кожній планеті відповідала та чи інша нота звукоряду [94;с. 6].
Значення музичного мистецтва у добу християнства віддзеркалюється у словах святителя Григорія Ниського: «Музика є нічим іншим, як закликом до більш звеличеного способу життя, який наставляє тих, хто відданий доброчинності, не допускати у свої звички нічого немузикального негармонійного... Взагалі музика навчає натягувати та відпускати струні душі в потрібний час, стежачи, щоб наше життя неухильно зберігало правильну мелодію та ритм, уникаючи як надмірної розпущеності, так і надмірного напруження» [77;с. 113].
Філософська думка епохи Відродження на перше місце ставить ідеї гармонійного розвитку особистості, виражає віру в безмежні можливості та творчий потенціал людини. Мистецтво стає головним чинником культури, відбувається зближення його з наукою, соціально-філософською думкою [62; с.29-33].
В епоху Просвітництва виховання особистості вимагало гармонійного поєднання фізичної, естетичної та інтелектуальної сторін, останні з яких розвивалися і вдосконалювалися засобами музичного мистецтва. Розкриваючи виховне значення музики, Ж.-Ж. Руссо зазначав, що звуки співу слугують посередниками душі і є найціннішим виявом музичного почуття. Вважав мелодію головним елементом музики, яка, поєднуючись із словами, підкреслює природну виразність людської мови, що пояснює владу музичного мистецтва над людиною [134;с.131-132]. Видатний німецький філософ Г. Гегель писав, що музичне мистецтво є одним із засобів пізнання «найглибших людських інтересів, тому загальна потреба в мистецтві випливає з розумного потягу людини духовно пізнати внутрішній і зовнішній світ» [39;с.38].
Вивчаючи історію становлення педагогіки вокалу, стає зрозумілим, що її розвиток неможливий без урахування психофізіологічних особливостей розвитку співацького голосу, будови голосового апарату, режиму його роботи. Вивченням будови голосового апарату займалися ще лікарі у Стародавній Греції. Так, Гіппократ виявив, що верхні дихальні шляхи є джерелом виникнення звуку людського голосу. Вивченням анатомічної будови дихальних органів людини у II ст. н.е. займався римський лікар Гален. Досліджуючи роботу голосового апарату, він дійшов висновку, що сила видиху повітря впливає на інтенсивність звучання голосу людини, відзначив відмінність процесу голосоутворення у мовленні та під час співу. У IV ст. н.е. Григорій Ниський у своїй праці «Про будову людини» порівнював голосовий апарат із дудкою, голосові складки - із натягнутою струною, яка коливається під дією смичка, а роботу артикуляційних органів - із натисканням пальців на струни інструменту [138; с.14-15]. Вперше правильне зображення м’язів гортані і голосових складок та опис їх дії у процесі мовлення та співу у XVI ст. здійснив Леонардо да Вінчі [144;с. 24]. А вже в XIX ст. науковці змогли
