Здійснюючи аналіз історичного шляху становлення вокальної педагогіки, стає очевидним, що накопиченню теоретичної бази знань та виведенню її з емпіричної сфери сприяло залучення на початку XIX ст. наукових досліджень суміжних галузей наук (фізіології, психології, педагогіки, фоніатрії, фонетики, фонопедії, біофізики, акустики, гігієни).

Перші наукові праці, які формували наукову основу розвитку вокальної педагогіки і розкривали фізіологічно-акустичний аспект процесу фонації було створено вченими фізіологами, акустиками, фізиками, фоніатрами, отоларингологами М.Гарсіа-сином, М.Грачовою, Ф.Засєдателєвим, І.Левідовим, А.Музехольдом, Л.Работновим, С.Ржевкіним, С.Сонкі. Так, М.Грачова займалася вивченням питання іннервації гортані, А.Музехольд узагальнив наукові дані про акустику і фізіологію голосового апарату. Ф.Засєдатєлєв, займаючись питаннями фоніатрії, розкривав проблему голосоутворення співаків. С.Сонкі довів необхідність залучення знань з фізіології голосового апарату у процесі вокального розвитку вокаліста. С.Ржевкін вперше висвітлив наукові дані про акустику голосового апарату, здійснив акустичний аналіз тембру співацького голосу, який характеризується наявністю в ньому високої та низької співацької форманти і частоти вібрато. Методичну основу процесу розвитку співацького голосу заклали праці О.Варламова, О.Додонова, І.Прянишникова. Праці вчених, які займалися вивченням питань вокального мистецтва, дали наукове підґрунтя процесу постановки голосу, стимулювали подальший розвиток суміжних наук. Досягнення вчених склали наукову основу сучасної вокальної педагогіки. Зв’язок вокальної педагогіки з суміжними галузями наук відображено у схемі 1.2.1.

Схема 1.2.1 Взаємозв'язок вокальної педагогіки із суміжними галузями наук

Розкриваючи проблему розвитку співацького голосу, зазначимо, що в сучасній вокальній педагогіці виділяють три теорії природи голосоутворення.

Однією з них є міоеластична (від mio – м’язова, elastic - пружний) теорія фонації (звукоутворення), яка стверджує, що звук людського голосу виникає внаслідок дії повітряного тиску на пружні голосові складки і приведення їх у коливальний рух. У 50-х рр. XX ст. Р.Юссон створив теорію фонації, в якій доводилося, що коливання голосових складок має церебральну (мозкову) природу, а не периферичну, як стверджувала міоеластична теорія, і була названа її автором нейрохронаксичною. Провівши низку ґрунтовних наукових досліджень фізіологічних та акустичних даних процесу фонації, учені встановили, що голосоутворення визначається одночасно двома співіснуючими механізмами голосоутворення - міоеластичним та нейрохронаксичним, які невід’ємно присутні у процесі голосоутворення і не виключають один одного.

Наступною теорією голосоутворення, визнаною у вокальній педагогіці, є резонансна теорія мистецтва співу В.Морозова. В основі цієї теорії визначення провідної ролі резонансної системи голосового апарату в процесі формування високотехнічних якостей співацького звуку. Увага акцентується на психолого-рефлекторному сприйманні співацького звуку. Автор наголошує на захисній функції роботи голосових резонаторів у співі й виділяє захисні механізми процесу резонування.

Кожна з теорій має своїх прихильників у вокальній педагогіці, перевірена на практиці багатьма поколіннями вокалістів та педагогів-вокалістів і базується на ґрунтовних наукових дослідженнях.

Основним питанням методики викладання вокалу є розвиток співацького голосу. Ще філософи стародавньої Греції приділяли увагу призначенню людського голосу. Платон стверджував: «... голос, як дар слова для тієї ж мети створений, що й зір, бо він багато служить цим, а наскільки голос придатний для музичних звуків, його дано на служіння слухові заради гармонії» [109; с.113].

У музичному довіднику поняття «голос» тлумачаться так: «голос (італ. vосе) - звуки, що утворюються голосовим апаратом людини і забезпечують спілкування людей та передачу думок звуковим шляхом. Залежно від характеру функціонування механізмів голосоутворення, людський голос поділяється на мовлення, спів та шепіт» [169 с. 56].

Ю.Юцевич вважає, що «співацький голос - складна біофізична функція людського організму, сукупність музичних звуків, що утворюються голосовим апаратом. Співацький голос як акустичне явище характеризується висотою, силою (гучністю), звуковисотним об'ємом (діапазоном), тембром (забарвленням) вібрато і дикцією (розбірливістю). Висота звука голосу залежить від довжини голосових складок та кількості їх коливань за секунду - одиницею частоти коливань є Герц (Гц), сила - від амплітуди коливань, тембр - від спектрального складу звука, наявності в ньому високої, середньої та низької форманти, а також від характеру вібрато. Визначальним для виявлення та розвитку співацького голосу є вплив національної мовної системи та мелодичного матеріалу, а також потяг до музики і масштаби її побутування в народі, особливості національної манери співу, складу психіки, темпераменту, менталітету, а також умови побуту, клімату тощо» [169;с. 55].

Схема1.2.2

У музичній енциклопедії більш детально витлумачено термін «співацький голос», який полягає в конкретизації розуміння постановки співацького голосу. «Співацький голос - сукупність співацьких звуків, що видобуваються за допомогою голосового апарату. У мові та співі голос використовується по-різному. Під час мовлення голос на голосних звуках рухається вниз або вгору по звуковій шкалі, створюючи мелодику мови, і склади змінюють один одного зі швидкістю в середньому 0,2 секунди. Зміна висоти та сили звуків роблять мову виразною, створюють акценти і беруть участь у передачі змісту. У співі висота та протяжність кожного складу суворо фіксується, а динаміка підпорядковується логіці розвитку музичної фрази. Співацькі голоси розрізняють поставлені і непоставлені, побутові» [112; с. 136].

Під постановкою голосу розуміють процес його пристосування і розвитку для професійного використання. Поставлений в академічній манері співу голос повинен мати гарний, правильно сформований співацький тембр, рівний двооктавний діапазон, достатню силу. Вокалісту необхідно виробити техніку рухливості й кантилену, досягти природного і виразного звучання слова, розвинути великі звуковисотні можливості, вібрато, красу вокального тембру, що робить процес звукоутворення плавним та рівним. У декого ці якості є природними. Такі голоси називаються «поставленими від природи». Професійне звучання співацького голосу, на думку фізіологів, є результатом спеціально знайденого