"Бо, крім пісні про Сагайдачного, "що проміняв жінку на тютюн та люльку", широкий загал про Конашевича мало знає" [21. 573]. До цього в 1917 році у Відні він видав історичний нарис "Петро Сагайдачний".

Про те, що Андрій Чайковський мав серйозні наміри відносно свого історичного роману, свідчить його лист до Василя Стефаника від 1920 року, в якому він запитує: "...де б можна було видати історичну повість "Сагайдачний" у п'яти томах?" [21.574]. Та видання роману розтяглося на довгий період: друге видання "Побратимів" з'явилося 1927 року в коломийському видавництві "Ока".

Із передмови до першого видання дізнаємося, що над рукописом "Побратимів" в історичному плані працював сам Михайло Гру шевський. "Я упросив пана професора М. Грушевського прочитати рукопис. Він справив мені історичні помилки і порадив зробити з цього матеріалу трилогію, в якій мав би поміститись цілий життєвий шлях гетьмана", — згадував письменник [16].

Проаналізувавши обидва видання "Побратимів", літературознавці дійшли думки, що А. Чайковський для М. Грушевського став "ревнивим прихильником висвітлення історичних подій". "Нам невідомо, що саме правив авторитетний історик в повісті "Побратими", але зіставлення першого видання 1918 року, і другого — 1927 року свідчить, що значні історичні неточності, допущені в першому виданні, виправлені в другому" [16.42].

Сам Андрій Якович у передмові до другого коломийського видання пише: "Не везло мені з моїм "Сагайдачним", над котрим я працював більш як тринадцять років. Видавництва, до яких звертався, вважали твір то задовгим, то видання задорогим. Рухливе видавництво "Ока" в Коломиї взялося за видання трьох частин. На разі я довів до тої хвилі, коли Сагайдачного вибрано гетьманом України. Перша частина "Побратими" — від хлоп'ячого віку до прибуття на Січ. II—III частини "До слави" — аж до вибору по кримськім поході на Кафу. Коли мені Господь допоможе, викінчу IV і V частини під назвою "Гетьман" [21.575].

Повість "До слави", друга частина роману, єдиний раз вийшла окремим виданням 1929 року в Тернополі, у видавництві "Чар-зілля" і була приурочена до 40-річчя літературної діяльності А. Чайковського. Та зразу ж після виходу другої частини весь її тираж було знищено польськими властями як твір, що кликав до "бунту", "непокори". Один із примірників цього рідкісного видання зберігається у Львівській науковій бібліотеці АН України імені Василя Стефаника. Заключні IV і V частини цього твору так і не побачили світ. Є різні версії. Вважають, що через фінансові труднощі коломийські видавці не змогли надрукувати двох останніх частин і автор змушений був продати рукопис за кордон, або, що найправдоподобніше, — рукопис загубився в його родичів.

Повне видання цього твору (три частини) здійснено в Києві аж через 54 роки після смерті Андрія Чайковського у видавництві "Дніпро", хоч Любомир Кречковський стверджував, що видання "Сагайдачного" у такому ж обсязі колись видали в Америці [10].

Цікавою сторінкою життя А. Чайковського є його листування. В українському літературознавстві ще не систематизовано й не опубліковано рукописної та епістолярної спадщини письменника, який листувався з К. Студинським, Я. Гординським, В. Охрімовичем, В. Щуратом, І. Огієнком, А. Шептицьким, В. Стефаником, І. Франком та іншими письменниками, вченими, просвітницькими діячами.

Чайковські у спогадах сучасників та переказах

* * *

Наші родини добре зналися. Неділями ми збиралися в Народному домі. За святковим столом вели розмови про літературу, читали Шевченка, Франка.

Андрій Чайковський часто заводив розмову про українську молодь. Його непокоїли питання безправ'я молодого селянства, низька освіченість.

Сам письменник (а він не любив, щоб його називали письменником) був досить інтелігентним, культурним, ввічливим. Це відчувалося особливо в стосунках з нами, жінками.

Дружина Наталія походила з родини священика о. Юрія Гладиловича з Хирова. Я щиро заздрила цій приємній і вихованій жінці, її інтелігентність відчувалась у розмові з нами, молодими дівчатами. Жінки-коломиянки знали її, шанували як дружину Андрія Чайковського, як мудрого порадника, керівника "Союзу Українок".

Володимира Пригродська, сучасниця письменника.м. Коломия.

...Ще маленькою я часто перебувала в гостях у дідуся в Коломиї. Пам'ятаю, як, тримаючись за його теплу руку, йшла тихими вуличками міста. І перехожі з пошаною вітали дідуся. Він любив збирати нас, своїх онуків, біля себе; маленьких брав на коліна. А я була серед старших, тому тулилася до нього збоку. Він вів мову про всячину. Найбільше любив розповідати про козаків, Запорізьку Січ.

Катерина Чайковська, дочка професора математики М. Чайковського.

1962 року я відбував практику в Коломийській міській бібліотеці № 1. Моїм керівником був син письменника, завідувач бібліотеки Андрій Андрійович Чайковський. Це був освічений, скромний, дотепний чоловік, доволі товариський. З перших днів моєї практики ми подружилися. Хоч він був набагато старшим від мене, у нас були дружні, цікаві розмови, особливо про літературу. Від сина славного письменника я вперше дізнався про літературну спадщину Андрія Чайковського. Про свого батька він розповідав неохоче. Коли я наполегливо розпитував про твори Андрія Чайковського, він заводив мене у книгосховище і якось крадькома, боязко оповідав про батька. Саме тоді я вперше прочитав "Олюньку". Книга викликала в моїй душі хвилюючий трепет і гордість, бо я тримав твір, якого торкалася рука знаменитого письменника.

Лише згодом я зрозумів, чому такою таємничістю була оповита особа молодшого Чайковського, адже його вважали сином ворога народу, сином українського буржуазного націоналіста. Працівники КДБ так залякали його, вимуштрували, що