Дія "страшних оповідань" По відбувається в ірреальному, загадковому світі, де зміщені звичні координати часу і простору і не владні закони логіки та здорового глузду. Сюжет будується навколо якоїсь жахливої катастрофи, атмосфера оповідання сповнена болісної безвихідності, а доля героїв – похмурого трагізму.

По відчуває загострений інтерес до екстремального і нез'ясовного. Письменник, а з ним його герої прагнуть заглянути "за" – за межу земного пізнання, за грань розуму, за край життя. Все це концентрується в останній фатальній загадці – таємниці Смерті. Різні форми і аспекти загибелі, фізичні і етичні тортури, агонія – все це досліджується й аналізується письменником. Безумовно, в цьому позначається болючий надлом і кризовість світовідчуття По. Але, з іншого боку, не можна не відмітити, що в багатьох оповіданнях герої По, не дивлячись на жах і безнадійність свого становища, прагнуть пробитися до розгадки. Так, в "Рукописі, знайденому в пляшці" надприродний корабель під рев урагану крізь крижану ущелину мчить до гігантського виру на Південному полюсі, але в героя оповідання "пристрасне бажання проникнути в таємниці цього жахливого краю" перевершує відчай і "здатне примирити з найжахливішим кінцем". А в'язень у "Колодязі і маятнику" в камері смертників, засуджений до витончено-болісної страти, намагається встановити розміри своєї темниці і навіть під наточеним, як бритва, серпом маятника, що опускається, продовжує сподіватися і мислити. Тут ясно видно, що По зовсім не тільки співак песимізму й відчаю, але й поет безстрашної думки, що підіймається навіть над страхом знищення.

Нащадок аристократичного роду Родерік Ашер – головний герой однієї з "страшних" оповідань По "Падіння дома Ашерів". Він живе в стародавньому похмурому" замку і томиться передчуттям грізної і нездоланної біди. Зачинившись у замку зі своєю сестрою-близнюком Маделейн, Родерік з хворобливою пристрастю вдається до занять живописом і музикою. Сестра вмирає від незрозумілої недуги. Брат ховає її в підземеллі замку. У страшну ніч дикої бурі похована живцем сестра встає з труни, в розірваному савані приходить до брата і в останніх смертних судомах захоплює його, вже бездиханного від жаху, за собою. Стіни дома Ашерів рушаться під натиском вітру, над його уламками стуляються води зловісного озера. В образі Родеріка Ашера втілений страх перед життям, реальністю. Духовне начало в ньому витіснило матеріальне, що спричиняє за собою втрату бажання жити, розпад особистості, крах. Ця основна думка оповідання підкреслена вставним віршем про гордого князя Розуму, поваленому духами зла, чорними, як злодіїв [13, 380].

У новелі "Вільям Вільсон" По використовує дуже поширений в романтизмі мотив "двійництва". Двійник Вільсона, що носить те ж ім'я, постійно заважає герою оповідання, одержимому бажанням творити зло, довести до кінця свої ганебні плани. Проходять роки, а двійник переслідує Вільсона в Оксфорді, Парижі, Відні, Каїрі, Римі, Берліні, Москві... Нарешті, розлючений Вільсон кидається на свого вічного супротивника і завдає йому смертельного удару шпагою. Але у вмираючому він бачить своє власне відбиття. Останні слова двійника: "... відтепер ти теж мертвий – ти загинув для світу, для небес, для надії! Мною ти був живий, убивши мене, – поглянь на цю зовнішність, адже це ти, – ти безповоротно погубив самого себе". Оповідання – притча про те, як людина бореться з власною совістю, поволі вбиваючи її, а коли нарешті вбиває, то тим самим знищує свою особистість, в основі якої лежало поєднання злого і доброго начал.

В оповіданні "Маска Червоної Смерті" епідемія смертельної хвороби виступає як уособлення невблаганної сили знищення: "Кров була її гербом, і печаткою – страшний рум'янець крові!" Принц Просперо з тисячею своїх придворних закривається в укріпленому монастирі, дуже міцно закриває всі входи і виходи. І починається веселість, яка переходить в оргію, бенкет під час чуми. Але під час балу-маскараду в зал входить нова маска. Невідомий жартівник наважився додати собі вид трупа, ураженого Червоною Смертю. Принц з кинджалом кидається на страшну фігуру, але, не добігши декількох кроків, падає мертвим. Під саваном і маскою – нічого немає. Це Червона Смерть, скориставшись маскарадом, пробралася всередину. Вмирають придворні, згасає полум'я в жаровнях, і над усім неподільно запанував Морок, Загибель і Червона Смерть. Оповідання організоване за музичним принципом, його часто називають "Симфонією в багрово-червоних тонах". Образотворчий талант письменника з лякаючою яскравістю створює картину розгулу сил зла і смерті.

Під діловитістю і холоднокровністю Америки Е. По чутливим камертоном – загостреним почуттям і оголеними нервами художника – вловив "жах душі" свого сучасника і співвітчизника, його нічний кошмар, його несвідомий страх, "біса розбещеності", що його мучить. Тут, ймовірно, злилося багато що: і відчуття прірви між тим, що обіцяла "американська мрія", і реальністю, і безжальні закони сучасного суспільства, боротьби всіх проти всіх, що прирікає слабкого на загибель, і передчуття наближення розколу Америки, Громадянської війни між Північчю і Півднем, і чорна тінь південного рабства, що приховано накладає на душу вантаж провини і страху, і ті ж відчуття по відношенню до індіанців... У опосередкованій, часом зашифрованій і містифікованій формі По виразив смутні, але реальні настрої трагічної самотності, песимізму і надлому.