Г. Гессе говорить про соціальну сутність музики. Музика, каже письменник, "вбирає в себе ознаки часу: тривоги і фальш доби, брак енергії та величі, мертвотна механізація життя, безвір'я, неоригінальність мистецтва" [17, 156-160]. Якщо держави занепадають, то і музика перестає бути радісною. "Тому, чим галасливіша музика, тим сумовитіші стають люди, тим більша загроза нависає над державою" [17, 156-160]. Найвища цінність музики – це ясність.

Єдиний шлях протистояти розпаду, культивувати ясність – це створення Касталії, Ордену духовної еліти. Касталія досягла високого рівня науки та духовності, але виявилось, що її позиції дуже слабкі. Вона потребує доповнення. Це свого роду духовна надбудова, яка потребує під?рунтя. З цієї точки зору педагогічна провінція непродуктивна. Ідеальний світ стає відносним. Але мудрість, яку втілює музика, спрямована не на Касталію, а на Єдність, яка є абсолютною, але двополярною. Це стосується і Гри в бісер.

Музика в структурі героя. Своєрідна форма роману вимагає і своєрідного героя. Йозеф Кнехт не є східним мудрецем, як Сідхарта, не е людиною, яка охоплена, сумнівами, як Гаррі Галлер, він – "мудрий Фауст", продукт високої духовної організації під знаком споглядальності та духовної дисципліни. Він – людина науки, аналізу, вимірів. Він – позбавлений нудьги та неспокою. Дві віхи є на його шляху – "професіоналізм" та "пробудження". Герої, які його оточують, кожен по-своєму, вносять щось у його "перетворення". Професійність приводить Кнехта до Ордену і на посаду Магістра Гри, тоді як "пробудження" знову звільняє його від досягнутого на шляху до "професійності". Кнехт стає посередником між світом ідей та подій. Це і є початком "пробудження". Касталія та Гра перестають бути для нього абсолютними, а натомість релятивуються. Окрема людина, – вважає Г. Гессе, – лише спроба, рух у певному напрямку, а прямувати треба до центру [17, 156?160]. Саме музика спричинилась до того, що Кнехт пережив акт покликання, йому відкрився ідеальний світ, між ним та світом з'явились нові дисонанси і нова гармонія. Музика пробудила в його душі процес віддалення і усамітнення, необхідний для "перетворень", що чекали на Кнехта. Музика повернула його із сфери духу до реальності, бо, як сказав його наставник, магістр музики, "істину треба переживати, а не викласти" [17, 156-160].

Магістр музики випромінює спокій і мир. Він справжній мудрець, він самозречений і йому чуже прагнення. Він є персоніфікацією музики в романі.

Якщо у музики є сенс, вважає Г. Гессе, то він пояснень не потребує. Найважливішими є переходи, "перетворення", підвищення, тобто безпосередній шлях до найбільшої таємниці світу, "де між коливанням туди і назад, між тією миттю, коли набирається в груди повітря, і тією, коли воно виходить з грудей, між небом і землею, між Інь і Янь, вічно відбувається священнодійство" [17, 156-160].

Попри прагнення Г. Гессе наблизитись до Єдності, йому не вдалось знищити прірву між Буттям та Духом. Ця суперечність є ознакою тексту. Зосередженість лише на духовних проблемах Г. Гессе порівнює з рослиною, що змарнувала всі свої соки на гіпертрофований ріст, а спроби виправити становище – зі спробами зрізати ту рослину при самому корені. Можна продовжити цю думку словами Ф. Гельдерліна: хто лише вдихає аромат вирощеної мною квітки, ще її не знає, а той, хто зірве її лише для того, щоб чогось навчитись, теж її не пізнає.

2.3. Конфлікт протилежностей в романі Г. Гессе "Гра в бісер"

Герметизація при застосуванні до художнього твору розуміється як створення в структурі твору такого обмеженого від історичної дійсності позачасового (замкнутого) епічного простору, який міг би служити автору місцем для накладання власної моделі світу, став би експериментальною лабораторією, сценою, де він міг би розіграти власну душевну драму. У Гессе це ще, насамперед, місце, сприятливе для олюднення людини до найвищого рівня розуміння цього слова, очищення і облагородження, абсолютизація людини, місце, де можна вийти з рамок чисто емпіричних можливостей людського удосконалення. В романі "Гра в бісер" таким автономним простором є Касталія. Але коли ми зосередимо увагу тільки на "касталійській" стороні твору, ми обов'язково втратимо суть роману.

Касталія і Орден – штучно утворена, селекціонована спільнота, що поставила собі мету турбуватись про чистоту духу, охороняти духовний фундамент суспільства. Таке втілення чистої духовності, без сумніву, необхідне світу, тим і пояснюється існування такої спільноти. Проте Касталія з часом виявляє тенденцію до повного відриву від світу, до самоізоляції, не враховуючи при цьому, що вона є лише одним полюсом дійсності. Життя потребує духовності – інакше йому загрожує перетворення в хаос, панування грубих первинно-елементарних біологічних сил. Але ж і дух, не підживлюючися життям, в самозакоханості неминуче загине сам у собі. В крайніх своїх точках дух і життя стоять в опозиції. Причому протиріччя між ними вирішуються не на користь тієї чи іншої сторони, а в дусі їх нерозривної єдності, в боротьбі і єдності двох протилежностей. Цю обставину і необхідно пам'ятати, коли ми хочемо адекватно пізнати концепцію роману Гессе [16, 161-166].

Загальною формулою, що визначає своєрідність гессівського світогляду,