Інтерес Гессе до діалектики і її законів виходить із інтенсивних студій над древньокитайськими та древньоіндійськими джерелами. Сприйняття світу як Божественної Єдності у древньокитайській філософії відоме: першоматерія породжує дві полярні субстанціональні сили – Інь і Ян, взаємодія яких визначає всі * зміни і переміни" в світі. Інь позначає жіноче, пасивне, всеприймаюче начало, тобто темний, важкий, підлеглий, негативний принцип. Ян у тій же єдності полярностей виступає як позитивний, активний, панівний, чоловічий принцип. Але цей дієвий принцип згинув би в самому собі, якщо би в нього не було об'єкта, на який би він діяв. Звідси: протилежні полюси єдності немислимі один без другого, а їх чергування визначає ритм Всесвіту. Гармонійна взаємодія Інь і Янь – універсальний закон буття, який повинен був стати і законом думки [16, 161-166].

В лаоській літературі: лише сукупність протилежних точок зору можуть пізнати істину її вічно пульсуючої полярності. Діалектику знаходимо в древньоіндійських міфах про Шиву і Вішну.

Сприйняття дійсності в окремій категорії без взаємозумовленості іншої породжує свідомість дисгармонії світу і почуття трагічності людського існування. Це почуття роздвоєності, "розірваності" буття має багату європейську традицію (ідеалізм і дистильована духовність Гельдерліна, крайній біоцентризм Ніцше). Дуже плодотворною виявилась для Гессе ідея індивідуалізації як внутрішньої драми Юнга. За Юнгом, цілісність людської психіки визначає "Самість". Юнг характеризує "Самість" як абсолютний парадокс: "Самість" є та тотальна особистість, якою ми і є насправді, вона охоплює як весь обсяг нашого свідомого, так і безсвідомого життя. Порушення динамічних стосунків між полярними сферами психіки може відбутись тоді, коли одна з них почне ігнорувати іншу, тобто коли людина буде ототожнювати себе з однією стороною свого єства, заперечуючи іншу. І незалежно від того, чи це буде перевага надмірної чуттєвості, чи надмірного аскетизму – конфлікт відбудеться. Крім того, цей конфлікт буде спроектований і назовні, тому в значній мірі визначить той "образ світу", який створить собі ця людина. Ю. Лотман, говорячи про двоїсту природу художньої моделі, підкреслював, що вона, "відображаючи окрему подію, одночасно відображає і всю картину світу, розказуючи про трагічну долю героїні – оповідає про трагічність світу в цілому". Внаслідок конфлікту – дисгармонія, нерозуміння, абсурдність світу в свідомості людини. Тому встановити гармонію в світі можна тільки, встановивши гармонію в собі, досягнувши тієї психічної цілісності, яка гарантує збалансованість протилежних сфер психічного механізму свідомості і безсвідомого, Інь і Янь. Збалансованість двох систем психічного, їх гармонійна взаємодія і є тією ідеальною ціллю, до якої, за Юнгом, повинна прагнути людина. Звідси ідея ступенів внутрішнього удосконалення людини [16, 161?166].

Процес встановлення цілісності розуміється як свого роду переоцінка цінностей – те, що до цього часу визнавалось істиною, повинне тепер виявити свою хибність і недостатність, а те, що заперечувалось – свою обов'язковість і необхідність. Але, за Юнгом, мова йде про збереження попередніх цінностей разом з прийняттям їх протилежностей. Магістр Музики повчає Кнехта: "наш обов'язок – правильно розпізнати протиріччя, по-перше, як протиріччя, а по-друге, як полюси деякої єдності" [16, 161-166].

Всіх героїв Гессе життя розгойдує між двома полюсами буття, і це відбивається на всьому космосі роману, складається враження протиріч, рухливості, постійної двозначності подій у романі. Всі герої без винятку відчувають на собі безперервно пульсуючу полярність і відносність істини. Ця полярність пронизує весь світ роману, що організований у Гессе навколо героя і його життєвого шляху. Вона проникає в найдрібніші деталі художньої структури, визначає характер викладу матеріалу, встановлює зв'язок між контрастними темами. Твір переповнений антонімічними парами: гра – життя, Касталія – решта світу, еліта – народ, ідеал – дійсність, існування – війна, батьківщина – людство, завтра – вчора, розум – серце, аристократія духу – аристократія крові, життя споглядальне – життя активне і т.д., причому в кожному з цих понять є своя діалектика: за словами Кнехта, "гра в бісер" – найпрекрасніша і найшкідливіша, багатство і непотріб [16, 161-166].

Ідея полярності найбільше виявляється на моделюванні визначального елемента цього твору – головного героя. Полярність виявляється в душі героя, в нерозривному зв'язку з тими внутрішніми процесами, які в романі Гессе стають основним об'єктом зображення, Можна зауважити, що в "Грі в бісер" думка про полярну протилежність двох начал охоплює тільки духовну сферу і майже повністю ігнорує область материнського, діонісівського, чуттєву і еротичну сторону існування. Розвиток Кнехта проходить в одному напрямку – це поступове ступеневе піднімання до висот найчистішої духовності. Але, з іншого боку тема чуттєвості постійно прослуховується в розповідях про захоплення молодого Кнехта музикою, в дружбі з Дезіньйорі, у фіналі роману і в трьох життєписах Йозефа Кнехта. Тому не дивно, що це відбилось і на заголовка роману: "...з додатком особистих його творів". Тим самим автор підключає до заголовку і той інший, протилежний духовному началу полюс, якого так бракує стерильному і односторонньому світові Касталії. Ім'я Кнехта виходить якраз між цими двома полюсами, що вже свідчить про те, що саме в ньому повинно пройти гармонійне проникнення і примирення цих протилежних сторін. Як і всі герої. Кнехт прагне до внутрішньої повноти, до гармонії,