їх випали на частку сім'ї Діккенсів немало. Все, що потім увійшло до його романів, було вистраждано, пережито і оцінено самим письменником. Світ Діккенса гармонійний, і ключі від нього знаходяться в дитинстві. Чарльз не дістав класичної англійської освіти, хоча в роки відносного матеріального благополуччя він відвідував школу. Саме життя примушувало його займатися самоосвітою. Десятилітнім хлопчиком Чарльз працював на фабриці вакси, що належала одному з його далеких родичів, що, втім, не заважало господарю не виділяти Чарльза серед інших хлопчиків. Ставши парламентським стенографом і репортером, Ч. Діккенс навчився швидко схоплювати головне, формувати власну думку, миттєво реагувати на побачене. Крім того, в юнака були явні акторські здібності, якими нерідко гордився його батько, примушуючи сина розігрувати домашні спектаклі перед гостями. Емоційне, образне мислення Чарльза, що дарувало йому природою, розвивалося під впливом життєвих знегод і стоїчного сприйняття невдач.
У "Пригодах Олівера Твіста" критичні інтонації пов'язані в основному з характерами персонажів, що охороняють порядок і законність в державі. Позитивні ж герої, такі, як містер Браунлоу, Роз Мейлі, Гарі Мейлі, Олівер, намальовані в традиціях просвітницької літератури, тобто в них підкреслені природна доброта, порядність, чесність.
У оповідній лінії роману сильні дидактичні елементи, вірніше, етично-моралізаторські, які в "Посмертних записках Піквікського клубу" були лише вставними епізодами, а в цьому романі Діккенса складають невід'ємну частину розповіді, явну або неявну, виказану в жартівливому або сумному тоні. Але фінал обох романів однаковий. Щасливий кінець вінчає розвиток інтриги. Всі лиходії йдуть зі сцени – їх підступи розгадані, тому їх роль зіграна. Вмирає Монкс в Новому Світі, що одержав-таки частину спадку, призначеного для Олівера, страчений Фейгін, Клейпоул став інформатором, пара Бамблей опинилася в робочому домі. Сайкс загинув, рятуючись від погоні. Діккенс-гуманіст винагороджує своїх позитивних персонажів – Браунлоу всиновлює Олівера, Роз щаслива з Гарі.
В "Олівері Твісті" дозрів складний комплекс індивідуальної письменницької манери Діккенса. Вона будувалася на переплетенні і суперечливому взаємопроникненні різних тенденцій – гумору, дидактики і документованого малюнка.
"Домбі і син" – перший роман Діккенса, позбавлений тієї оптимістичної інтонації, яка була така характерна для ранніх книг письменника. В романі звучать мотиви сумнівів, невизначеної, але непереборної печалі. Переконаність в кінцевій задовільності всього існуючого, в можливості проповіддю впливати на хід історії покидала Діккенса. З'явилося відчуття, що існуючий порядок речей навряд чи можна виправити. Трагічне рішення головної теми роману, посилене рядом додаткових ліричних мотивів і інтонацій, робить роман "Домбі і син" твором невирішених і нерозв'язних конфліктів.
У "Ніколасі Ніклбі" Діккенс вперше звернувся до створення "комплексних" образів, які стали з тих пір невід'ємною особливістю його стилю. Улюблений прийом його – зображення характерів на основі ряду пов'язаних між собою і складових нерозривну єдність мотивів, з'єднаних однією основною рисою, типовою для даного характеру. Ця основна риса виявляється і в поведінці, і в манерах, і в зовнішності, і в речах, що належать особі, що зображається, будинку, в якому він живе, вулиці, на якій стоїть його будинок, тобто, іншими словами, у всьому, прямо або побічно з ним пов'язаному. Так, брати Чірібл добрі і великодушні, і все, що їх оточує, світиться відображеним світлом їх доброти. Ральф Ніклбі, навпаки, егоїстичний і злий, і навіть будинок, де він живе, відрізняється суворістю і мороком.
Список використаних джерел
1. Алексеев М. П. Из истории английской литературы. – М., Л., I960.
2. Волощук Є.М. Зарубіжна література. – К.: Юридична книга, 2002. – 430 с.
3. Европейский романтизм / Вступ, ст. М. П. Алексеева. Л., 1979.
4. Елизарова М.М., Гиждеу С. П., Колесников Б. И., Михальская Н. П. История зарубежной литературы XIX века. – М., 1972.
5. Зарубежная литература. Пособие для факультативных занятий в ст. классах сред. школы. Изд. 2-е., испр. – М.: "Просвещение", 1975. – 320 с
6. Зарубежные писатели: Библиографический словарь в 2-х т. Ч. 1 А-М / Под ред. Н.П. Михальской. – М.: Просвещение, 1997. – 448 с.
7. Затонський Д.В. Минуле, сучасне, майбутнє. – К.: Наука, 1982. – 216 с.
8. Ивашева В. В. Английский реалистический роман XIX в. в его современном звучании. – М., 1974.
9. Ивашева В.В. «Век нынешний и век минувший...». Английский роман XIX века в его современном звучании. – 2-е изд., доп. – М.: Худож. лит., 1990. – 479 с.
10. История английской литературы / Под ред. И.М. Катарского. – М.: Изд-во Акадевии наук СССР, 1958. – 736 с.
11. История всемирной литературы: В 9 т. М., 1988.
12. История зарубежной литературы XIX века. М., 1991.
13. История зарубежной литературы XIX века. Учеб. для студентов пед. ин-тов по спец. "Рус.. яз. и; лит.". В 2 ч. Ч. I / Н. П. Михальская, В.А, Луков, А.А. Завьялова и др.; Под ред. Н. П. Михальской. – М.: Просвещение, 1991. – 256 с.
14. История зарубежной литературы XIX века: Учеб. для вузов / А.С.Дмитриев, Н.А.Соловьева, Е.А.Петрова и др.; Под ред. Н.А. Соловьевой. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: Высшая школа; Издательский центр "Академия", 1999. – 559 с.
15. Історія світової культури: Навч. посібник / Керівник авт. кол. Л. Т. Левчук. – К.: Либідь, 1994. – 320 с.
16. Катарский И.М. Диккенс в Россия. – М., 1966.
17. Кеттл А. Введение в историю английского романа. – М., 1966.
18. Клименко
