Історія розвитку кормо виробництва.

Кормо виробництво як наукова дисципліна і галузь сільського господарства.

Суть, значення і завдання лучного та польового кормовиробництва.

На природних сіножатях і пасовищах багаторічні трави — основні кормові рослини. В Україні їх близько 500 видів, з них у сільському господарстві використовують близько 50. Кількість культурних багаторічних злакових і бобових трав весь час збільшується завдяки окультуренню нових видів дикої флори.

Багаторічні трави неоднаково вибагливі до середовища, тому їх можна вирощувати в різних ґрунтово-кліматичних умовах, що має велике значення для зміцнення кормової бази.

На природних кормових угіддях рослинність відновлюється в основному вегетативним способом. Проте розмноження насінням у природних травостоях відіграє важливу роль.

Надземна частина багаторічних трав після плодоношення відмирає, а з бруньок, розміщених на вузлах кущіння, коре-невищах і найнижчих частинах стебел, щороку виростають нові пагони.

Живуть багаторічні трави до кількох десятків років. Особ-ливо довголітні кореневищні злаки.

Однорічні трави на природних кормових угіддях Полісся, Лісостепу і Степу трапляються в невеликій кількості (10— 15%). Розмножуються вони насінням. Цикл розвитку їх за-кінчується протягом року, після чого вони відмирають.

Крім трав, на природних кормових угіддях ростуть чагар-ники, висота яких 3—4 м. Живуть вони 30—40 (деякі навіть 100 і більше) років. Молоді гілочки, бруньки і листки деяких з них поїдають тварини. Є отруйні чагарники, наприклад багно звичайне (Ledum palustre L.), андромеда багатолиста (Andromeda polifolia L.), журавлина звичайна (Oxycoccus palustris Pers). Ростуть вони на верхових сфагнових торфовищах. Худоба їх не поїдає.

У Степу поширені напівчагарники. Висота їх становить 20—50 см. Зовні вони подібні до чагарників або багаторічних грав, але верхня частина куща і листки на зиму щороку відмирають. Живуть напівчагарники кілька десятків років. До них належать деякі види полину (суцільнобілий, піщаний, лікарський), віниччя сланке (кохія) та інші трави. Вони — добрий корм для овець і коней.

В усіх зонах на надмірно зволожених луках із ґрунтами, бідними на поживні речовини, особливо на кальцій, поши-рені спорові рослини — мохи, що не мають справжніх коренів і до ґрунту прикріплюються за допомогою довгих тонких волосків — ризоїдів. На низинних торфовищах дуже поши-рені зелені гіпнові мохи (Нурпит), а на верхових суцільний покрив утворюють сфагнові білі мохи (Sphagпит). їх викорис-товують як підстилку для худоби, для виготовлення компостів, як паливо тощо.

У природі спостерігається взаємозв'язок і взаємозалеж-ність між усіма елементами середовища, а також рослинами і середовищем. На рослинність впливають кліматичні умови (вода, тепло, світло і повітря), ґрунтові (водний і повітряний режими) та інші фактори. Не тільки середовище впливає на рослини, а й рослини впливають на середовище, зміцнюючи структуру і мікрофлору ґрунту, поліпшуючи хімічний склад і підвищуючи його родючість. Під впливом середовища ство-рюються особливі типи рослин.

Типи лучних трав за висотою росту і розміщення листків.

Багаторічні злакові трави утворюють три типи пагонів — генеративні, видовжені вегетативні й укорочені вегетативні. Генеративні — це розвинені стебла (соломини), які мають кілька листків і закінчуються на верхівці суцвіттями. Видов-жені вегетативні пагони також мають добре облистнені стебла, але не утворюють суцвіть. Укорочені вегетативні пагони скла-даються з листків і майже непомітних стебел з дуже зближе-ними міжвузлями.

У бобових трав і різнотрав'я пагони також бувають видов-женими (стебловими) і укороченими (майже без розвинутих стебел).

Багаторічні трави залежно від висоти росту, облистненості, переважання тих чи інших пагонів поділяють на три групи: верхові, низові й перехідні (напівверхові).

До верхових трав належать злаки, які за сприятливих умов вирощування відзначаються високорослістю (100—120 см і більше). Вони займають верхній ярус травостою, утворюють багато генеративних, видовжених вегетативних стебел, а та-кож зеленої маси (листки) у верхній частині. Це — стоколос безостий, тимофіївка лучна, грястиця збірна, костриця лучна, райграс високий, очеретянка звичайна, пирій безкореневищний, куничник наземний.

З бобових трав до верхових належать конюшина (лучна і гібридна), еспарцет (виколистий, піщаний, закавказький), люцерна (посівна, жовта, гібридна), вика, чина, буркун (бі-лий, лікарський). Найцінніші частини цих рослин — листки, які розміщуються на верхніх частинах стебел і при сінокосінні потрапляють у скошену масу. Тому верхові трави в основному використовують для сінокосіння.

Низові трави займають нижній ярус травостою, утво-рюють багато прикореневих листків, нечисленні генера-тивні пагони до 40—60 см заввишки. До цієї групи належать райграс пасовищний, тонконіг лучний, костриця червона, мітлиця тонка, біловус стиснутий, костриця борозниста, житняк гребінчастий.

З бобових низькорослими є конюшина повзуча, люцерна хмелевидна.

Наявність прикореневих листків у рослин, які не можуть бути скошені або з'їдені тваринами при випасанні, сприяє нагромадженню в коренях, кореневищах і в основі стебел запасних поживних речовин, що посилює витривалість трав при частому спасуванні й скошуванні. Чим більше зелених листків залишається в приземному ярусі багаторічних злакових і бобових трав, тим швидше відновлюється траво-стій після випасання й скошування, тим вища врожайність трав.

Цінність листків значно вища, ніж стебел, бо вони містять більше поживних речовин, зокрема протеїну, і менше кліт-ковини, ніж стебла. При сінокісному використанні на луках залишається до 20% нескошеної трави, поживна цінність якої вища порівняно із скошеною. Тому низові злакові трави використовують насамперед для створення культурних па-совищ.

Найефективнішим способом використання низових трав вважається випасання.

Перехідні трави займають середній ярус травостою, висота генеративних пагонів у них близько 80—90 см; ці трави утворюють значну кількість різних пагонів — укорочених, видовжених вегетативних та генеративних (тонконіг звичай-ний, лисохвіст лучний, мітлиця піщана). Вирощують їх на сіно і на випас.

Слід зауважити, що багаторічні трави досягають відпо-відної висоти і належать до тієї чи іншої