Цибулини і бульби сприяють перенесенню рослинами неспри-ятливих умов середовища (затоплення або посуху, високі тем-ператури, різкі похолодання та ін.).

Дуже поширеною видозміною кореня є потовщення його у зв'язку з нагромадженням поживних речовин. Потовщені головні корені називають коренеплодами. До коренеплідних належить велика група рослин, куди з кормових рослин входять буряки, турнепс, бруква, морква, пастернак. У них головка — вкорочене стебло, що несе листя; коренева шийка — частина коренеплоду без листя і бічних коренів; власне корінь — частина коренеплоду, на якій утворюються бічні корені.

Кущіння (пагоноутворення) злакових і бобових трав. Врахо-вуючи велике значення у кормовиробництві трав цих двох ро-дин, слід докладніше спинитися на особливостях їх пагоноутво-рення. У злаків пагоноутворення відбувається з вузла кущіння, у бобових — з кореневої шийки. Цей процес, що починається у злакових після утворення вторинних (вузлових) коренів, а у бо-бових після утворення надземних пагонів, триває до цвітіння, у отавних (які відростають після скошування) повторюється від 1—3 до 5—6 разів за літньо-осінній період.

Отже, ріст і розвиток кущових трав — це насамперед безпе-рервне пагоноутворення. Одні пагони залишаються вегетативни-ми, інші утворюють суцвіття, тобто є генеративними.

За типом кущіння розрізняють три основних види злакових трав — кореневищні, нещільнокущові, щільнокущові. Залежно від типу кущіння надземні пагони відходять від головного паго-на у трьох напрямах: перпендикулярно у кореневищних, під ку-том у нещільнокущових і паралельно головному стеблу у щільнокущових злаків. Ці три типи злаків мають чіткі біологічні відмінності.

У кореневищних злаків (у культурі в Україні тільки багато-річні) стебла після цвітіння (пирій повзучий, стоколос безостий і прямий, мітлиця біла, очеретянка та ін.) утворюють 1—2 коре-невища. Попередні кореневища відмирають, збагачуючи грунт органічною речовиною. Добре відростають вони на високо родючих, з добрим водно-повітряним режимом нещільних ґрунтах. Наприклад, об'ємна маса суглинкових чорноземів не повинна перевищувати 1,20—1,24. В разі погіршання повітряного режиму ґрунтів внаслідок витоптування у період випасання або під впливом важких збиральних машин і транспортних агрегатів ці злакові різко знижують продуктивність і випадають з траво-стою.

На пасовищах і сіножатях кореневищні злаки краще вирощу-вати разом з бобовими і нещільнокущовими, які значною мірою запобігають випаданню кореневищних. Кореневищні злаки рос-туть і дають високі врожаї протягом 10 років і більше за умови раціонального використання угіддя. Ці сінокісні культури доб-ре ростуть на схилах і подах балок.

З кореневищ і вузлів кущіння розвивається кілька тон-ких коренів з численними кореневими волосками. Кореневи-ща розміщуються в основному в орному шарі на глибині 10— 20 см. Кореневищні трави накопичують у ґрунті до 20 т/га і біль-ше органічної речовини, поліпшуючи його родючість і фізичні

властивості.

Нещільнокущові злаки. З багаторічних — це тимофіївка луч-на, грястиця збірна, костриця лучна і тростинна, райграс висо-кий і багатоукісний, пирій безкореневищний, житняки та ін., з однорічних — райграс однорічний, суданська трава, пайза, могар, чумиза та ін.

Нещільнокущові злаки стійкі проти ущільнення ґрунту, менш вимогливі до його родючості, хоч, як і кореневищні трави, урожайні лише на родючих ґрунтах або при внесенні добрив. Інтенсивне кущіння багаторічних злаків спостерігається вже на другий рік після сівби. За умов достатнього зволоження і лег-кого витоптування вони кущаться восени у рік сівби. Вузли кущіння нещільнокущових злаків розміщуються близько до по-верхні ґрунту. Від вузла кущіння біля попереднього пагона під гострим кутом відходить черговий пагін, утворюючи у ґрунті тільки одне міжвузля. На одній рослині може утворюватися до 120 пагонів і більше. Найбільш характерно це для грястиці збір-ної, яка утворює окремі потужні кущі, що виділяються із за-гального травостою. Кожний пагін має свій корінець. Аналогічно кущаться однорічні трави — райграс однорічний, суданська тра-ва, пайза, могар, чумиза та ін.

Нещільнокущові багаторічні трави на одному місці без пере-сівання і підсівання можуть рости від 4—6 до 8—10 років. Як і кореневищні злаки, вони поліпшують родючість і структуру ґрунту. їх використовують на пасовищах, сіножатях, у кормо-вих сівозмінах у сумішках з бобовими і кореневищними тра-вами. Глибина проникання їхніх коренів у грунт становить 160—260 см у багаторічних і від 120—160 до 320—340 см у однорічних (суданська трава, пайза, могар, сорго-суданкові гіб-риди).

Щільнокущові злаки (багаторічні трави) дуже поширені на природних кормових угіддях. Це менш продуктивні трави. У при-родному дерновому процесі вони замінюють нещільнокущові по-дібно до того, як нещільнокущові замінюють кореневищні злаки.

До щільнокущових злаків належать рослини степів (ковила, костриця овеча і борозенчаста) і вологих місцевостей (біловус, щучник дернистий, мітлиця собача та ін.).

На відміну від нещільнокущових у щільнокущових злаків вузол кущіння знаходиться на поверхні ґрунту, добре закритий щільно розташованими пагонами, що ростуть вертикально, торішнім листям, листковими піхвами, стеблами. Все це за-безпечує достатню вологість всередині куща навколо вузлів ку-щіння.

Важливою особливістю цих злаків є наявність аеренхіми — тканини, по якій переміщується повітря. Вона добре розвинена в коренях у вигляді міжклітинних проміжків, які сполучаються з аналогічною тканиною стебел і листя. Аеренхіма листя сполу-чається з продихами. У зв'язку з наявністю аеренхімної ткани-ни коріння щільнокущових злаків товстіше, ніж у двох поперед-ніх груп злаків, і слабко розгалужене. На листі деяких злаків, наприклад щучника дернистого, аеренхіму у листках видно не-озброєним оком.

Усі щільнокущові трави — це мікотрофні