степ, напівпустеля і пустеля. У зв'язку з цим значно зменшилась кількість класів і підкласів. Це теж досить складна класифікація. її можна вико-ристати насамперед при геоботанічних дослідженнях. Є й інші підходи до класифікації природних кормових угідь, у тому чис-лі українських геоботаніків. Ця класифікація, як показав Г. С. Кияк (1986), теж досить складна і не зовсім досконала. Разом з тим на основі спеціальних розробок при складанні міс-цевих класифікацій слід застосовувати поділ на класи і під-класи, виділяти групи типів лук і типи відповідно до грунтово-кліматичних умов і рослинності. При цьому враховуються куль-туртехнічний стан угіддя, продуктивність травостою, наявність купин, збитість, вміст шкідливих і отруйних рослин. В основу покладено конкретне геоботанічне обстеження кормового угід-дя. Незважаючи на трудомісткість, така робота виправдовує себе, оскільки тільки чітка класифікація угіддя дає змогу роз-робити найбільш ефективні способи його поліпшення, підвищен-ня продуктивності і якості травостою.
Основні типи природних кормових угідь України. Як уже за-значалося, в Україні майже 6,7 млн га природних кормових угідь, з них пасовищ —4,6, сіножатей — 2,1— 2,3 га. Близько 0,9 млн га болотних угідь використовується під сіножаті і пасо-вища.
По зонах співвідношення таке: в Поліссі близько 22 %, в Лісостепу 10 % загальних сільськогосподарських угідь. Най-більше сіножатей і пасовищ у західних областях України, зо-крема в Карпатах, де вони займають майже 20,8 % сільсько-господарських угідь. У Криму також 22,1 % займають природ-ні кормові угіддя. Оскільки ці природні угіддя розміщені в ра-йонах сприятливого клімату, то за умови поліпшення їх слід вважати, що ця площа природних угідь в Україні може стати
досить значним джерелом дешевих і високоякісних кормів
сіна, зеленої маси, сінажу, а також трав'яних концентратів — борошна, гранул, брикетів, а в окремих випадках і силосу. Із загальної кількості кормів, яка повинна вироблятись в най-ближчій перспективі в Україні (близько 114 млн т корм, од.) на природних угіддях, є повна можливість виробляти близько 20, а надалі до 30 %. При цьому кількість протеїну, який мають з природних угідь, може становити майже ЗО—35 % його загаль-ної кількості. Отже, природні кормові угіддя мають велике зна-чення для забезпечення насамперед повноцінними і високоякіс-ними кормами великої рогатої худоби і овець.
В Україні згідно з узагальненнями М. В. Куксина, Г. С. Ки-яка, В. І. Мойсеєнка, О. В. Боговина та ін. природні кормові
угіддя можна об'єднати в такі групи: суходільні низинні, за-плавні, степові, гірські луки та луки на болотах.
Суходільні низинні луки — це природні угіддя на підвищених місцях рельєфу ¦— схилах, водорозділах, підвищеннях. Вони ха-рактеризуються нерівномірним водним режимом, оскільки грун-тові води залягають нижче від 3 м, а дощі і снігові води недо-статньо використовуються рослинами, тому що стікають в низи-ни. На цих луках періодично не вистачає вологи. Суходільні низинні луки трапляються в усіх районах, але найбільше їх на Поліссі, менше в Лісбстепу і ще менше в Степу. Ці луки досить інтенсивно експлуатуються (скошування і випасання), а тому на них значну частину займає не завжди корисне різнотрав'я, яке замінює злакові і особливо бобові.
Цю групу луків поділяють на абсолютні, нормальні суходо-ли, суходоли надмірного зволоження і суходільні луки на схи-лах балок.
На абсолютних суходолах (горби, вершини схилів, водороз-діли) грунти порівняно сухі, бідні на поживні речовини, часто кислі і опідзолені, дощові води тут не затримуються, трави лі-том нерідко вигорають, а після випасання незадовільно відро-стають. Тому ці низькопродуктивні природні угіддя краще пере-орювати і засівати високопродуктивними бобово-злаковими су-мішками, удобрювати і зрошувати. На абсолютних суходолах ростуть переважно біловус, костриці овеча і борозниста, мітли-ця, різнотрав'я.
Нормальні суходоли — це дещо підвищені невеликі плато, невеликі схили. На цих площах задовільний водний режим, рі-вень ґрунтових вод— 1,2—2,5 м. Вони краще засвоюють опади, грунти переважно дерново-суглинкові. Ці луки більш продук-тивні, в травостої переважають цінні злакові трави — костриця, грястиця збірна, тимофіївка лучна, райграс пасовищний, гре-бінник звичайний, тонконоги; з бобових — конюшини лучна, ро-жева, біла, горошок лучний, лядвенець рогатий, люцерна жовта і хмелевидна. В різнотрав'ї є деревій, але є й шкідливі — жов-тець, грабельки, а також волошка лучна та ін. Це добрі випаси і сінокоси, які можуть давати до ЗО ц/га сіна. Навіть при не-значних витратах на зрошення і удобрення на цих луках можна мати багато високоякісних кормів. Якщо суходоли розміщені на супіщаних і піщаних грунтах та кам'янистих щебенистих поро-дах, на них відповідно трапляються менш цінні трави, такі як медова трава (солодник), біловус, овеча костриця, гірська осо-ка тощо.
На суходолах надмірного зволоження, на незначних пони-женнях водороздільних масивів з тимчасовим зволоженням на-весні і восени грунти переважно підзолисті, місцями заболоче-
ні. Рівень ґрунтових вод слід понизити до 60—#0 см, а для ви-рощування високих урожаїв застосовувати зрошення. Якщо ці луки не експлуатуються, вони заростають малоцінними трава-ми — щучкою дернистою, біловусом, осокою, щавлем та ін. Як-що внести достатню к.лькість добрив (70—90 кг/га і більше д. р. повного мінерального добрива), то їх можна перетворити на досить продуктивні угіддя, де можна збирати до 100—120 ц/га сіна з 2—3 укосів.
Суходільні луки на схилах балок — це природні угіддя пере-важно південного Лісостепу і Степу. Багато їх у Полтавській, Одеській, Запорізькій, Донецькій та Луганській областях. Вони займають близько 2 млн га. Грунти тут еродовані, тому одним з важливих завдань, спрямованих на поліпшення їхньої якості, є здійснення комплексу протиерозійних заходів, що обов'язково включають залуження, як показують досліди О. А. Черкасової і
