гих місцях — лисохвосту лучного, а ще в більш вологих — осо-ки, ситнику, очерету. Це високоврожайні угіддя (ЗО—40 ц/га сі-ті ВИСОКОЇ ЯКОСТІ).

На солончакових грунтах лиманів більшу половину їх за-ймають полини і ситники, на більш сухих місцях ростуть жит-няк, типчак, ковила та ін. На таких лиманах слід затримувати несияні води і використовувати їх для зрошення.

Гірські луки займають великі площі в Карпатах (Закарпат-ська, Івано-Франківська, Чернівецька, Львівська області) і в Криму.

Гірські луки Карпат розміщені між лісами на вершинах і схилах. Клімат тут характеризується достатнім і надмірним *шоложенням, підвищеною вологістю повітря, а грунти є про-дуктами вивітрювання сланців, піщаників, частково гранітів і вапняків і за механічним складом досить різноманітні. Власне органічний шар грунту незначний, лише в окремих місцях його товщина досягає 50—60 (здебільшого 10—15 см і навіть мен-ше); вони мають добру водопроникність. Букові ліси в напрямі до вершин змінюються хвойними. Вище 1500 м над рівнем моря розміщені цінні кормові угіддя — полонини. Лучна рослинність па полонинах, незважаючи на більш короткий вегетаційний пе-ріод, розвивається добре, що дає можливість мати майже два укоси трав і випасати велику кількість тварин. Проте нерівно-мірне випасання, надмірне навантаження тварин на площу при-звело до погіршення видового складу травостою і зниження його продуктивності. На місці високоврожайних лук утворились біловусникові, щучникові угіддя. Росте щавель та інші мало-придатні для використання рослини. Для підвищення їхньої продуктивності потрібно насівати травосумішки, вносити добри-ва, застосовувати кошарування і загінне випасання.

Посилаючись на класифікацію А. П. Шенникова, луки лісо-вого поясу українських Карпат Г. С. Кияк поділяє на три кла-си: справжні, пустошні і торфові з відповідною рослинністю.

Крім полонин у Карпатах є лісові луки, які розміщуються н гірському поясі на висоті 600—900 м, так звані поляни. Гір-ські луки цих лісових полян утворилися на грунтах алювіаль-ного походження і родючих намулках, а тому дають цінні корми, що складаються з бобових — конюшини лучної та злакових — костриці лучної, тимофіївки, тонконога лучного, різнотрав'я.

Луки і пасовища гірської частини Криму (яйла) порівняно з Карпатськими розміщуються нижче. Вони розміщені на лісо-вих полянах, узліссях, рівнинних ділянках, лощинах, нижніх частинах гірських схилів. Різноманітність умов мікроклімату позначається на рослинному покриві. Це залежить також і від кількості опадів, які коливаються від 500 до 700 мм. Грунти

тут переважно еродовані, кам'янисто-щебенисті, намиті кам'я-нисто-глинисті. На цих намитих грунтах вміст органічної ре-човини досить високий і становить від 16—18 до 20 %. Тут переважають злакові, різнотравно-злакові, різнотравні, бобово-злакові і бобові фітоценози. Проте найбільш поширені різно-травно-злакові, серед яких трапляється мітлиця біла, костриця лучна, тонконіг вузьколистий, трясучка середня, війник назем-ний, конюшина альпійська, середня, перемінна, із різнотрав'я — таволга, герань, підмаренник звичайний та ін. Урожайність лук 16—20 ц/га. Тривале випасання худоби призвело до погіршення їхньої продуктивності і розвитку степових типчакових фітоцено-зів. Ці угіддя, як і луки Карпат, потребують поліпшення.

Характеристика суходільних низинних лук.

Суходільні низинні луки — це природні угіддя на підвищених місцях рельєфу ¦— схилах, водорозділах, підвищеннях. Вони ха-рактеризуються нерівномірним водним режимом, оскільки грун-тові води залягають нижче від 3 м, а дощі і снігові води недо-статньо використовуються рослинами, тому що стікають в низи-ни. На цих луках періодично не вистачає вологи. Суходільні низинні луки трапляються в усіх районах, але найбільше їх на Поліссі, менше в Лісбстепу і ще менше в Степу. Ці луки досить інтенсивно експлуатуються (скошування і випасання), а тому на них значну частину займає не завжди корисне різнотрав'я, яке замінює злакові і особливо бобові.

Цю групу луків поділяють на абсолютні, нормальні суходо-ли, суходоли надмірного зволоження і суходільні луки на схи-лах балок.

На абсолютних суходолах (горби, вершини схилів, водороз-діли) грунти порівняно сухі, бідні на поживні речовини, часто кислі і опідзолені, дощові води тут не затримуються, трави лі-том нерідко вигорають, а після випасання незадовільно відро-стають. Тому ці низькопродуктивні природні угіддя краще пере-орювати і засівати високопродуктивними бобово-злаковими су-мішками, удобрювати і зрошувати. На абсолютних суходолах ростуть переважно біловус, костриці овеча і борозниста, мітли-ця, різнотрав'я.

Нормальні суходоли — це дещо підвищені невеликі плато, невеликі схили. На цих площах задовільний водний режим, рі-вень ґрунтових вод— 1,2—2,5 м. Вони краще засвоюють опади, грунти переважно дерново-суглинкові. Ці луки більш продук-тивні, в травостої переважають цінні злакові трави — костриця, грястиця збірна, тимофіївка лучна, райграс пасовищний, гре-бінник звичайний, тонконоги; з бобових — конюшини лучна, ро-жева, біла, горошок лучний, лядвенець рогатий, люцерна жовта і хмелевидна. В різнотрав'ї є деревій, але є й шкідливі — жов-тець, грабельки, а також волошка лучна та ін. Це добрі випаси і сінокоси, які можуть давати до ЗО ц/га сіна. Навіть при не-значних витратах на зрошення і удобрення на цих луках можна мати багато високоякісних кормів. Якщо суходоли розміщені на супіщаних і піщаних грунтах та кам'янистих щебенистих поро-дах, на них відповідно трапляються менш цінні трави, такі як медова трава (солодник), біловус, овеча костриця, гірська осо-ка тощо.

На суходолах надмірного зволоження, на незначних пони-женнях водороздільних масивів з тимчасовим зволоженням на-весні і восени грунти переважно підзолисті, місцями заболоче-

ні. Рівень ґрунтових