Це група рослин з опушеними, вузькими або дуже розсіченими листками, наявністю колючок. Рослини витримують тривалу ґрунтову й атмосферну посуху (в них рідко настає явище плазмолізу клітин). Листя може бути дуже опушеним або скручуватися в разі нестачі вологи, мати восковий наліт, стовпчасту двошарову паренхіму та ін. О. П. Шенников (1950) запропонував ксерофіти поділяти на сукуленти й склерофіти. Сукуленти — м'ясисті, соковиті рослини, які у період дощів запасають багато вологи у листках і стеблах і економно витрачають її під час посухи. Типові представники сукулентів — агави й евкаліпти, в Україні, Середній Азії — соковитий курай, молодило, очиток та ін.

Склерофіти — рослини напівпустель і степів з шорстким, вузьким листям, більш або менш сухим. На луках це переважно трави родини тонконогових — типчак, овеча костриця, ковила. До них належать напівпустельні й пустельні полини, рослини з голкоподібним листям, листками, що перетворились на колючки, голки, а також безлисті (саксаули, жузгуни).

Гігрофіти й гідрофіти (гр. higros — вологий). За умов надмірного зволоження ростуть гігрофіти, а у воді — гідрофіти. Це — водяні злаки, осока, болотне різнотрав'я.

Є перехідні (проміжні) типи, наприклад, від ксерофітів до мезофітів — житняк гребінчастий і пустельний, деякі види люцерни жовтої, буркун жовтий, підмаренник жовтий, еспарцет посівний та ін.; від мезофітів до ксерофітів — мезоксерофіти — суданська трава, сорго, соргосуданкові гібриди, чумиза, могар, деякі види тонконогових, що належать до ефемерів і ефемероїдів і ростуть у пустельних районах навесні. Завдяки запасу поживних речовин у цибулинах вони добре витримують літню посуху. Характерно, що у період вегетації вони мають тонке, ніжне листя і невисокий осмотичний тиск.

Відношення кормових рослин до надмірного зволоження. Рослини заплав і лиманів по-різному витримують затоплення. За кількістю днів, протягом яких вони витримують затоплення, рослини лук поділяють на коротко- (до 10—15 днів), середнього ЗО—40) і довгозаплавні (більш як 40 днів). Добре витримують затоплення лучні злаки — тимофіївка лучна, костриця лучна і червона, райграс пасовищний. Особливою стійкістю відрізняються ситники, канаркова трава тростинновидна, осока, лучне різнотрав'я прируслових заплав, з бобових — конюшина біла, чина лучна та ін. Ці види добре витримують підтоплення і високий рівень ґрунтових вод (60—80 см). Разом з тим люцерна посівна, буркун, пирій безкореневищний і повзучий, житняки, костриця овеча і борозенчаста, еспарцет посівний і піщаний, люцерна жовта (лісостепові й степові екотипи), райграс високий, кормова пшениця, зимуючий горох, ріпак погано або зовсім не витримують навіть короткочасного (до 15 днів) затоплення і підтоплення. Вони погано ростуть або зовсім не ростуть на ділянках з рівнем ґрунтових вод 50—60 см. Люцерна і суданська трава, наприклад, ростуть лише на ділянках, де вода залягає на глибині мінімум 120—140, а еспарцет—180—220 см. Те саме стосується і злакових — житняка і костриці овечої і борознистої. Райграс пасовищний і багатоукісний, овес, кормова капуста, перко, ріпак, кормові буряки, бруква, турнепс, тонконіг лучний та інші ростуть і при більш високому рівні ґрунтових вод —80—100 см.

Вимоги лучних трав до тепла, світла і повітря.

Більшість кормових рослин добре реагують на освітлення і погано витримують затінення. Звичайно сходи і молоді рослини менш тіньовитривалі, ніж дорослі. Є кормові рослини, які непогано ростуть і при недостатньому освітленні: грястиця збірна, тонконіг лісовий, райграс пасовищний, конюшина лучна та ін. Проте на відкритих, добре освітлених ділянках, у тому числі на схилах південної експозиції в умовах Нечорноземної зони, Полісся і Лісостепу, ці рослини більш продуктивні.

Затінені рослини більше уражуються хворобами, грибними і бактеріальними паразитами. Ступінь поїдання і поживність корму при цьому різко знижуються.

Щодо тривалості освітлення розрізняють кормові рослини короткого і довгого дня. До перших належать південні культури (кукурудза, соя, гарбузи, кормові кавуни, люцерна, еспарцет, сорго, суданська трава, могар, стоколос прямий, костриця овеча і борозенчаста, житняк та ін.). Вони ростуть і розвиваються в умовах короткого дня і доброго освітлення.

Рослини більш північних широт (чина лучна, конюшина біла, люпин жовтий, рожевий і лучний, костриця червона, тимофіївка лучна, райграс пасовищний і багатоукісний та ін.) добре вегетують і плодоносять в умовах довгого дня і не досить активного освітлення, погано витримують ясну і жарку погоду південних районів.

Є рослини проміжні щодо вимогливості до тривалості дня і умов освітленості. Вони більш пластичні, добре ростуть і плодоносять як у південних районах, так і в Лісостепу, на Поліссі і в Нечорноземній зоні. Це пелюшка, вика волохата, овес, жито, пшениця на корм, ячмінь, грястиця збірна, буркун, конюшина, стоколос безостий, тонконоги (лісовий, болотний та ін.).

Умови освітлення (його інтенсивність) відіграють важливу роль в утворенні генеративних органів. Тому в надто загущених посівах кукурудзи при гірших умовах освітлення не утворюються качани, а на нижчих частинах рослин багаторічних трав — квітки і насіння.

Добре впливає достатнє освітлення на пагоноутворення кореневищних, кущіння нещільнокущових і особливо щільнокущових низових злаків. Вони нерідко випадають з травостою, якщо ростуть разом з верховими травами.

За стійкістю проти затінення рослини поділяють на три групи: відносно тіньовитривалі (грястиця збірна, вика огорожна, чина лучна, тонконіг лучний, лісовий, звичайний і болотний, конюшина лучна, люпин білий і жовтий, овес кормовий, райграс пасовищний та ін.); малотіньовитривалі (люцерна жовта, буркун білий, мишачий горошок, чина широколиста, костриця лучна, стоколос безостий, мітлиця, китник лучний та ін.); ті, що витримують лише незначне затінення (люцерна, еспарцет, житняк, райграс багатоквітковий і високий, соя, кукурудза та ін.).

При затіненні у рослин можуть збільшуватися