У США, Новій Зеландії, Австралії та інших країнах широко практикують підсівання бобових трав — люцерни, конюшини, злакових трав у дернину.

Лучно-пасовищні трави ростуть при неглибокому загортанні і навіть поверхневій сівбі, що дає змогу застосовувати також сівбу з літака. При поверхневому поліпшенні природних угідь широко застосовують інтродукцію різних кормових рослин (Ю. Оохара, Н. Іосида, К. Фукунага та ін., 1974; Дж. А. Дуг-лас, 1974; К. С. Хоувленд та ін.).

Для поновлення деградованих природних травостоїв анало-гічно тому, як це роблять у нашій країні, використовують різ-ні способи обробки дернини (Зд. Граздіра, 1974, Чехословаччи-на), добрива і регульоване насівання (С. Кук, Г. Блер, А. Лазен-бі, 1974, Австралія), повторну сівбу багаторічних трав (Мор-

рей В. Смітт, 1974, Австралія). Застосовують різні методи ме-ліорації пасовищ на засолених грунтах (Р. Кеннет, 1974, Авст-ралія), на альпійських луках для підвищення ефективності їх застосовують добрива і пересівання (О. Брюггер, 1974, Австрія). За даними Європейської федерації луківників (ЄФЛ), при застосуванні мінеральних азотних добрив у великих кількостях луки більш продуктивні, ніж при підсіванні до них бобових. Проте за умови, коли добрива дають невисоку віддачу, слід ви-користовувати бобові.

Культуртехнічні роботи на сіножатях і пасовищах.

Культуртехнічні роботи — це комплекс заходів, спрямова-них на усунення перешкод для обробітку ґрунту, поліпшення умов для росту і розвитку рослин.

Перед початком культуртехнічних робіт на природних кор-мових угіддях проводять ґрунтові, геоботанічні й культур-технічні обстеження, за допомогою яких встановлюють густоту чагарникової і лісової рослинності, наявність каміння, пень-ків, інші особливості поверхні, склад травостою та визна-чають систему заходів поліпшення.

Значна площа природних сіножатей і пасовищ, особливо на Поліссі, вкрита дрібноліссям і чагарниками. Часто через відсутність догляду і неправильне використання на луках утворюються осокові, мурашині, кротові, скотобійні купини, а на заплавних луках після спадання талих і снігових вод залишається різне сміття, хмиз.

Чагарники, дрібнолісся, пеньки, купини, каміння змен-шують корисну площу природних кормових угідь, знижують урожайність і утруднюють механізований догляд за дерниною та збиранням сіна.

Очищати сіножаті й пасовища від дерев і кущів можна механічним та хімічним способом. При механічному способі знищення чагарників на луках застосовують кущорізи ДП-24, КФМ-2,8, МТИ-43, КБ-4А, ФКН-1,7, МК-11, корчувальні борони (К-1). Луки з дрібноліссям (дерева діаметром до 10 см) можна розчистити тракторним кущорізом активної дії КАР-1,2, а дрібнолісся діаметром до 8 см — кущорізом КАН-2,0. Продуктивність кущорізів — 0,3—0,8 га/год. Густі чагарники знищують корчувачами ДЗ-110А, Д-514.

Корчувачі К-2А, РКШ-4 використовують для викорчову-вання чагарників і дерев діаметром понад 15 см. Пеньки на луках видаляють також за допомогою корчувальних машин. Зрізану та викорчувану масу згрібають у валки та купи чагар-никовими граблями К-3 у складі агрегату МП-13, чагарнико-збирачами або корчувачами-збирачами МП-7А, ДП-8А, КСП-20, КПТ-75.

Для зменшення трудомісткості процесів очищення лук від чагарникової рослинності рекомендується застосовувати спо-сіб роздільного корчування і згрібання. Викорчувані чагарни-ки, дрібнолісся, пеньки протягом 2—4 тижнів підсихають, обтрушуються, а потім їх згрібають і вивозять. Роздільний спосіб корчування і згрібання чагарників значною мірою зменшує втрати ґрунту, який вивозиться разом з корінням.

Зрізувати чагарники і дрібнолісся, а також видаляти пень-ки найкраще по мерзлоталому ґрунту рано навесні або пізно восени.

Зріджені чагарники діаметром до 5 см і заввишки до 2—3 м на ґрунтах з глибоким гумусовим горизонтом та на низинних торфовищах заорюють чагарниково-болотними плугами ПБН-100А, ПБН-75, ПКБ-75. Для прискореного освоєння лук, покритих чагарниками, застосовують фрезерні машини МТП-42А, ФКН-1,7, які подрібнюють чагарникову масу й одночасно загортають її у ґрунт. Проте використання фрезерних машин і чагарниково-болотних плугів можливе лише при плануванні заходів докорінного поліпшення лук, оскільки під час їх роботи знищується природна лучна рослинність.

На природних кормових угіддях з мінеральними ґрунтами, особливо з неглибоким гумусовим горизонтом, дрібнолісся і чагарникову рослинність можна знищувати хімічним способом, застосовуючи арборициди. Так, обприскування чагарників і дерев бутиловим ефіром 2,4-Д (вранці або ввечері в суху погоду) знищує не лише надземну частину, а й корені. Для знищення сірої і чорної вільхи, берези, верби білої витра-чають 3—5 л/га амінної солі 2,4-Д, осики — олійні розчини 2,4-Д (4—6 л/га). Оптимальний строк обприскування деревної і чагарникової рослинності — кінець травня — початок червня, коли чагарники мають молоді, повністю сформовані листки.

Щоб повністю знищити чагарники, часто проводять дво-, триразове обприскування.

При застосуванні наземних обприскувачів гектарну норму препарату розчиняють у 500 л води.

Хімічні способи знищення чагарників на сіножатях і пасо-вищах сприяють зменшенню затрат праці й коштів у 2,5—3 рази порівняно з механічним способом. Після повного відмирання чагарників і дрібнолісся зібрані сухі рештки спалюють на місці, а попіл використовують як добриво.

На торфових ґрунтах спалювати деревну масу забо-роняється, щоб запобігти вигорянню торфу. Для вивезення з поля деревної маси застосовують тракторні причепи.

Певну кількість кущів та дерев звичайно залишають на берегах річок для захисту сіножатей і пасовищ від вітрів та розмивання водою. Дерева слід також залишати вздовж доріг і огорожі, що ділить пасовище на загони. На залишених деревах гніздяться птахи, які знищують шкідливих комах. Крім того, дерева захищають худобу від спеки.

Іноді на поверхні сіножатей і пасовищ, особливо в Передкарпатті та в Карпатах, є багато каміння, яке потрібно збирати і вивозити, бо воно заважає механізованому збиранню сіна.

Мале (діаметром до 30 см) і середнє (30—60 см) каміння, що лежить на поверхні ґрунту, збирають і завантажують у бункери каменезбиральними машинами УКП-0,6, ПСК-1. Каміння, заглиблене в ґрунт на 10—15 см, витягають