Гній містить у середньому 0,5% азоту, 0,6 — калію, 0,25% фосфору, а також мікроелементи. При внесенні 20 т/га гною в ґрунт вноситься приблизно 100 кг азоту, 120 — калію, 50 кг фосфору, понад 47 ц органічних речовин, 100 г бору, 80 — міді, 130 — марганцю, 10 — молібдену, 170 —цинку, близько 10 г кобальту. Таку норму гною вносять через 5 років.

Проте дослідження свідчать, що вигідніше вносити 10— 15 т/га гною, але частіше — через 2—3 роки. При менших нормах гною потрібно вносити і мінеральні добрива у реко-мендованих для кожної зони нормах.

Щодо строків внесення гною на луки існують різні погляди. Досліди і практика показали, що найкраще вносити його восени, після закінчення вегетаційного періоду. У такому разі найбільший приріст урожаю сіна буде вже у першому укосі наступного року.

Ефективність гною зменшується, якщо вносити його взимку на замерзлий ґрунт або на ґрунт, покритий снігом. Однак вона вища при внесенні гною взимку на замерзлий грунт, ніж навесні після танення снігу.

Рано навесні перед початком вегетації вносять гній лише на ділянки, де трави будуть скошувати на сіно. Ефективність весняного вкривання гноєм лук у сухі весни більша, якщо застосовувати дощування.

На торфових ґрунтах Сарненської і колишньої Дублянської дослідних станцій по освоєнню боліт було проведено досліди (Кияк Г.С., 1956) з омолодження старих сіяних лук. На останніх після шестирічного використання почали знижу-ватися врожаї сіна, незважаючи на щорічне внесення навесні 80 кг/га калійних добрив з розрахунку на діючу речовину. Щоб підвищити продуктивність, луки укривали на зиму після замерзання перепрілим гноєм, торфокомпостом, сумішшю цих двох добрив і бадиллям картоплі. Навесні перед початком вегетації замерзлу луку коткували рубчастими котками, щоб подрібнити рештки соломи і грубіші частки компосту.

За цих умов урожайність сіна на контролі в середньому за три роки становила 22—30 ц/га, після внесення мінеральних добрив — 37—41, після укривання торфогнойовим компостом (20 т/га) — 65—77; сумішшю (гною 10 т/га + торфогнойового компосту 10 т/га) — 68—80; бадиллям картоплі в один шар (15 т/га) — 38—52 ц/га. Післядія органічних добрив спосте-рігалася і в наступні роки. Бадилля картоплі впливає на врожайність лише протягом одного року.

Навесні на луках, вкритих органічними добривами, трави починають розвиватися раніше і дають вищі врожаї.

Коефіцієнт використання азоту з гною — 30%. Із всіх видів гною найбільш сильнодіючий — овечий. На пасовищах його слід вносити на загонах, що не випасаються. В останні роки на тваринницьких фермах нагромаджується безпідстилковий гній, який може бути напіврідким (понад 8% сухої речовини), рідким (3—8%) і гнойовими стоками (менше 3% сухої речовини). У стоках тваринницьких ферм вміст азоту становить 1,5—2, фосфору — 0,5 і калію — 0,8 г/л. Отже, при внесенні 20—30 т/га тваринницьких стоків на 1 га луки надходить: 30—45 кг/га азоту, 10—15 — фосфору і 16—24 кг/га калію.

Безпідстилковий гній вносять розкидачами РЖТ-4, РЖТ-8, РЖТ-16, РУП-8А. Тваринницькі стоки після освітлення в ставках-відстійниках розбавляють водою у співвідношенні 1:3 і вносять за допомогою дощувальних установок "Волжанка" (ДКШ-64), ДДН-10 та ін.

Зрошувальна норма тваринницькими стоками протягом вегетаційного періоду становить 1200—1500 м3/га, поливна норма — 300 м3/га.

Для підвищення ефективності до тваринницьких стоків додають 1 ц суперфосфату на гектар.

Гноївка. Цінне азотно-калійне добриво, що містить у се-редньому 0,25% N, 0,6 — К2О і 0,01% Р2О5. Використовуючи її, потрібно додавати фосфорні добрива, а іноді й вапнувати ґрунт. На сіножатях, які часто удобрюють гноївкою без додавання фосфорних добрив і вапна, змінюється якість траво-стою в небажаному напрямку, швидко розвиваються широко-листяні бур'яни з родини айстрових — кульбаба, зонтичних — дягель лікарський та ін. Змінюється також хімічний склад сіна — набагато збільшується вміст сирого протеїну, калію і хлору й зменшується фосфору та магнію. Щоб запобігти цьому, разом з гноївкою потрібно вносити суперфосфат (1,5— 2 ц/га), а на кислих ґрунтах — вапно (1,5—2 т/га).

За неправильного зберігання гноївка швидко втрачає по-живні речовини, тому зберігати її треба у спеціальних гноївкозбірниках, щільно закритих кришками.

Гноївка — швидкодіюче добриво. Найбільші прирости врожаю вона забезпечує у перший рік після її внесення. На другий рік дія гноївки незначна, а потім швидко припи-няється. На сіяних луrах у перші роки не слід вносити гноївку, бо вони швидко забур'янюються. На природних сіножатях її краще вносити через 2—3 роки, а на пасовищах — частіше, при одночасному застосуванні фосфорних добрив і вапна.

На сіножатях і пасовищах гноївку середньої концентрації вносять з розрахунку 15—20 т/га. Перед внесенням її слід розвести водою, беручи одну частину гноївки на 2—3 частини води. Вносять цей розчин у дощову, хмарну погоду, щоб зменшити втрати аміачного азоту й уникнути опіків рослин. Щоб не пошкоджувати дернину, на природних кормових угіддях гноївку краще вносити рано навесні, після танення снігу, коли ґрунт відтане на 3 см. Можна вносити її і взимку за умови, що ґрунт ще не замерз. На сіножатях гноївку можна також вносити після першого і другого скошувань. З пасо-вищ, удобрених гноївкою, траву використовують на сіно, бо тварини погано її поїдають, а через 30—40 днів можна випа-сати худобу.

В Інституті агротехніки, удобрення і ґрунтознавства (Поль-ща) було проведено 9 дослідів з удобренням гноївкою лук на супіщано-глинистих і торфових ґрунтах. Гноївку