Нітрозомонас перетворює аміак на нітрити, останні потім окислюються нітробактером у нітрати, які добре засвоюються рослинами. Велике значення мають також гриби (актиноміцети, плісеневі, дріжджі), які, використовуючи органічні речовини з ґрунту, у тому числі з кислих ґрунтів, клітковину та інші сполу-ки органічної частини ґрунту (білки, безазотисті органічні речо-вини, крохмаль та ік.), перетворюють їх у мінеральні сполуки. За даними Г. С. Кияка (1986), в 1 г ґрунту 200—800 тис. грибів. Як і мікориза, вони співіснують з вищими рослинами. Завдяки грибам різко поліпшується поживний режим ґрунту.

Поділ лучних трав за способом живлення.

За способом живлення виділяють такі групи рослин: авто-трофні, мікотрофні, бактеріотрофні, напівпаразити і паразити. До автотрофних належать рослини, що тісно взаємодіють з ґрунтовими мікроорганізмами, які живуть у ризосфері кореневих систем. Мікроорганізми допомагають очищати поживні речови-ни, що надходять у корені і виділяються ними. Кореневі виділен-ня (коліни) часто несприятливо діють на рослини інших видів і родин, що ростуть поряд, і мікроорганізми. Ці ризосферні орга-нізми є своєрідним біологічним фільтром — захисним фактором у процесі живлення і виділення вищих рослин.

Автотрофні рослини поглинають поживні речовини з ґрунту —мінеральні солі, що утворюються внаслідок мінералі-зації органіки, життєдіяльності мікроорганізмів і внесення міне-ральних добрив. До автотрофів належить більшість диких і культурних рослин.

Мікотрофні рослини вегетують у симбіозі з грибом-мікоризою. Це явище мікотрофи дуже поширене (практично в усіх зо-нах кормовиробництва). Мікориза буває на коренях злакових і бобових трав (тимофіївка, костриця, райграс, чина лучна, коню-шина червона і біла, мишачий горошок), розоцвітих, зонтич-них, подорожникових, геранієвих, жовтецевих та ін. Слабко виражена вона у гвоздикових, хрестоцвітих, хвощових, гігро-фітів.

Найбільш виражена мікотрофія влітку і восени і менш по-мітна — навесні і взимку. Внесення високих доз мінеральних добрив зменшує розвиток її. На думку І. В. Ларина, П. П. Бєгучова, Т. О. Роботнова, І. П. Леонтієвої, грибні симбіоти поліп-шують засвоєння поживних речовин кормовими рослинами з важко доступних сполук.

Бактеріотрофні рослини характеризуються симбіозом азот-фіксуючих бульбочкових бактерій з кореневою системою. Най-більш виражений він у бобових. Вони забезпечують азотом не-бобові рослини в результаті мінералізації бульбочок і багатих на азот кореневих решток. Це значно поліпшує ріст і біохімічні показники злакових. У наших дослідах стоколос безостий у су-мішці з еспарцетом і пирій безкореневищний у сумішці з люцер-ною відрізнялись кращим ростом і оводненістю тканин, більшим вмістом хлорофілу у зеленій масі, азоту і протеїну у сухій ре-човині (табл. 1).

Якщо на посівах багаторічних трав злакові можуть живити-ся продуктами мінералізації коренів, то в однорічних сумішках це, можливо, відбувається внаслідок сприятливої взаємодії бо-бових із злаковими, живлення їх з різних шарів ґрунту, розчи-нення поживних речовин ґрунту коренями одного виду і викорис-тання їх іншим видом.

Бобові рослини використовують безпосередньо і азот ґрунту. При цьому частка ґрунтового азоту часто набагато перевищує кількість азоту, що надходить у рослини внаслідок азотфіксації. Однак наявність бульбочок не завжди означає, що рослини ви-користовують атмосферний азот. Якщо, наприклад, бульбочки рожеві, великі, розміщені на центральній частині кореневої си-стеми, можна вважати, що азотфіксація відбувається добре, а якщо дрібні світлі бульбочки розміщені по периферії, тобто на бічних коренях, то вони мало фіксують азоту.

В разі доброї вегетації бобові трави нагромаджують 100— 200 кг/га азоту (І. В. Ларин та ін., 1975). Ці дані підтверджені дослідженнями в Естонській СГА (1967), Інституті землеробства (М. В. Куксин, О. В. Боговин) та ін. За даними іноземних авто-рів (Уолтон Пітер Д., 1986), нагромадження азоту може досяга-ти 250—300, іноді — 600 кг/га.

Для нормальної життєдіяльності бульбочкових бактерій важ-ливо, щоб не було надлишку мінерального азоту у зоні розмі-щення їх на коренях. Азот добрив гальмує також утворення бульбочок у бобових.

При поганій аерації, підвищеній кислотності ґрунту, вмісті рухливого алюмінію, недостатньому зволоженні діяльність буль-бочкових бактерій обмежується або зовсім припиняється.

Для поліпшення азотфіксації насіння бобових перед сівбою обробляють спеціально підібраними штамами бульбочкових бак-терій (для кожного виду певні штами). Дія штамів залежить від їхньої вірулентності (здатності проникати у корені), конку-рентної здатності з місцевими формами азотфіксуючих бульбоч-кових бактерій.

Бульбочкові бактерії виявлено також на багатьох злакових та інших рослинах (тимофіївці лучній, тонконогу лучному, колосняку сибірському, китнику лучному, стоколосі м'якому, ко-зельці східному, герані лісовій, хвощі лучному та ін.). Проте даних про рівень фіксації ними азоту майже немає. Для вико-ристання бактеріотрофності небобових рослин необхідні глибокі дослідження з біотехнології і селекції.

У польових умовах важко також визначити нагромадження азоту бульбочковими бактеріями бобових. Це можна встановити насамперед непрямими методами — за розвитком і якістю як бо-бових, так і супутніх рослин. Застосовують також метод вегета-ційних судин та інші специфічні методи дослідження у суворо контрольованих умовах. У дослідах автора з висіванням суміш-ки вики мохнатої і жита непрямим методом визначали збіль-шення врожайності зеленої маси на ЗО—40 ц/га. Урожайність кукурудзи у повторному (післяукісному) посіві після жита і викожита збільшувалась на 60—80 ц/га. Розрахунки показали, що введення озимої вики у сумішку з житом дає змогу додатково одержувати завдяки азотфіксації 45—60 кг/га біологічного азоту.

Рослини-напівпаразити (очанки, брат-і-сестра, зубчатки, хоботники та ін.) розвиваються переважно на луках. За даними Т. О. Роботнова, вони можуть різко (до 20—25%) знижувати урожайність травостою.

Рослини-паразити (повитиця, вовчок, феліпея та ін.) паразитують здебільшого на молодих польових кормових рослинах, повитиця і на багаторічних бобових травах,