Довгорічні — це здебільшого лучні трави, серед яких є дуже продуктивні навіть на 8—10-му році життя (стоколос безостий і прямий, райграс високий, пирій повзучий, житняк, конюшина біла, волосянець гігантський і ситниковий, китник лучний, ка-наркова трава тростинна, костриця лучна і тростинна, тонконіг звичайний, лучний і болотний та ін., мітлиця біла, звичайна, гі-гантська і собача, костриця борозенчаста і овеча, ковила та ін.). Максимальний врожай формують, починаючи з 3-го року життя.

Характеристика росту та розвитку пагонів і коріння багаторічних трав.

Розрізняють два основних види кореневої системи — стриж-неву і мичкувату. Перша має добре виражений головний ко-рінь — найбільший за довжиною і товщиною з багатьма бічними і придатковими коренями; друга — мичкувата, складається з ве-ликої маси придаткових коренів (у злакових, осокових, лілійних, жовтецевих, подорожника та ін.), які розвиваються з верхніх підземних стеблових вузлів (вузлів кущіння).

Ростучий корінь має так званий кореневий чохлик. Під ним безпосередньо розміщується зона клітинного поділу, потім зона росту (розтягу) кореня. Клітини у ній витягуються, у них з'являються вакуолі. Завдяки цьому корінь заглиблюється у землю. Якщо цю зону кореня видалити, ріст його донизу припиняється, з'являються бічні корені. Іноді це необхідно робити на посівах
насінників трав, наприклад люцерни, при пересаджуванні роз-сади капустяних. Вище від зони росту розміщені кореневі воло-синки— тонкі вирости клітин епідермісу 0,2—1,0 см завдовжки.
Через них рослина всмоктує розчини поживних речовин. Це ак-тивна (всмоктувальна) зона кореневої системи. Кореневі волос-ки відмирають через кожних 15—20 днів і знову утворюються на ростучих коренях.

Всмоктувальна зона на кожному корені невелика — від 0,5— 1 до 2 см, але густо обросла кореневими волосками ділянка (150—200 і більше на 1 см2). Ризосфера коренів, проникаючи між ґрунтовими частинками, міцно утримує рослину в ґрунті.

За зоною всмоктування розміщена провідна система, по якій розчини солей, поглинуті волосками, переміщуються у над-земну частину рослини. Основна маса коренів (62—77 %) одно-річних і багаторічних культур перебуває у шарі 0—40 см. За довжиною найбільше коренів (80—85%) розміщено нижче від шару 0—40 см. Слід зазначити, що на розвиток кореневої систе-ми трав на суглинкових ґрунтах негативно впливає так звана плужна плита — ущільнений шар ґрунту на глибині ЗО—50 см. Тепер у зв'язку з використанням важких колісних тракторів, збиральних машин грунт дуже ущільнюється до глибини 60— 80 см. Це перешкоджає росту коренів, проникненню їх у грунт, поглинанню води, погіршує повітряний режим ґрунту, а отже, і кореневої системи. Цей ущільнений шар слід руйнувати меха-нічно — спеціальними глибоко розпушуючими лапами.

Глибина проникання коріння у грунт. У більшості районів вирощування кормових культур материнська порода складається з лесу, лесовидних суглинків та інших пухких порід. У цих умо-вах кормові культури утворюють міцний (до 3 м і більше) шар, де росте коріння. Це дає змогу рослинам використовувати по-живні речовини і вологу з нижніх шарів ґрунту і є однією з най-важливіших біологічних основ стійкості кормовиробництва у зонах нестійкого і недостатнього зволоження.

Глибина проникнення і міцність коренів навіть у межах од-ного виду великою мірою визначаються сортовими (гібридними) особливостями, залежать від умов живлення рослин. У більш пізньостиглих і посухостійких рослин вони міцніші і проникають глибше.

Певне значення має фон живлення і зволоження верхнього шару ґрунту. Так, на удобрених фонах глибина проникання ко-ренів помітно менша. Те саме спостерігається і на зрошуваних ділянках. У період вегетації корені ростуть нерівномірно. Добові при-рости мають періоди максимуму і мінімуму і можуть коливатися від 1,5—2 до 4—5 см. Спостерігаються 2—3 періоди підвищеного приросту коренів залежно від біотипу рослин. Найбільший темп росту коренів у дуже поширених однорічних кормових культур (гороху, вівса, ярого і озимого жита, суданської трави, кукуру-дзи) спостерігається у період викидання волоті (колосіння, бу-тонізації).

Слід зазначити, що корені деяких рослин, зокрема кукурудзи, ростуть до настання молочно-воскової стиглості, тобто значно довше, ніж вважали раніше. Можлива інерція росту коріння в разі припинення вегетації рослин внаслідок пошкодження заморозками. Ріст може тривати ще протягом 6—7 днів внаслідок відтоку поживних речовин з нижньої частини рослини.

8.3.4. Поділ рослин за будовою кореневих систем, особливостями кущіння (пагоноутворенням)

Типи пагоноутворення рослин. Залежно від кущіння розріз-няють такі рослини: 1) кореневищні; 2) нещільнокущові; 3) щільнокущові; 4) кореневищно-нещільнокущові; 5) стрижнекореневі; 6) гронокореневі; 7) коренепаросткові; 8) з повзучими стеблами, що вкорінюються; 9) цибулині і бульбові. Окремо ви-діляють дворічні коренеплідні рослини. Цей тип найбільш близь-кий до стрижнекореневих рослин. До перших чотирьох типів належать злакові багаторічні трави, до п'ятого типу — бобові та трави інших родин.

Гронокореневі рослини мають укорочене кореневище і багато розгалужених коренів, схожих на коріння злаків, але товщих. Ця біогрупа розмножується здебільшого генеративно. До неї належить малоцінне різнотрав'я: жовтець, подорожник, щавель кислий, анемона пучкова. Коренепаросткові трави (осот жовтий, березка польова, осот щетинистий, іван-чай, льонок звичайний,' молокан татарський, спориш, солодка гола, молочай лозячий,' верблюжа колючка та ін.) розмножуються насінням і вегетатив-ними органами — кореневими пагонами.

Більшість гронокореневих і коренепаросткових рослин злісні бур'яни, деякі з них отруйні. Цінніші рослини восьмого типу. Вони мають більшу довжину повзучих надземних або під-земних пагонів — стебел, з вузлів яких, у свою чергу, утворю-ються невеликі корінці, листя і пагони. Серед злаків, бобових і різнотрав'я, що належать до цього типу, трапляються конюшина біла, свинорий, жовтець повзучий, перстач гусячий та ін. Так само, як і щільнокущові злаки, ці рослини добре витримують витоптування, інтенсивне випасання. Наявність їх у травостої є ознакою інтенсивного