формалізований характер, а це на думку проф. Авер’янова є “одночасно і недоліком, і перевагою”. Позитив полягає в тому, що Концепції притаманний високий рівень логічності і формальної визначеності положень, що забезпечує їх значну імплеметаційну придатність. А основний недолік Концепції в тому, що їй – через її переважно юридизований характер – бракує комплексності, тобто багато дисциплінарного аналізу, а сама реформа – це далеко не суто юридична, а комплексна проблема, що потребує її багато аспектного розв’язання [21, с.21].
Отже, з вищенаведеного можна зробити висновки, що адміністративна реформа в Україні виникла як закономірна вимога часу і завдяки зусиллям вітчизняних науковців і фахівців у цій сфері вона має наукове і правове підґрунтя, а з часу впровадження її правова база, основа удосконалюється і змінюється відповідно до рівня і темпів проведення запланованих заходів.
2.2. Етапи проведення адміністративної реформи.
Як вже вище зазначалося адміністративна реформа передбачає проведення широкого кола заходів по реформуванню багатьох аспектів державного управління, а отже, розрахована на тривалий час.
Концепція адміністративної реформи містить визначені етапи її проведення, а також основні напрямки її проведення. Так в розділі І Концепції визначено такі основні етапи проведення адміністративної реформи:
І. Підготовчий етап. В його ході мають бути розроблені та офіційно схвалені Концепція адміністративної реформи та Програма здійснення адміністративної реформи. На цьому етапі розв’язуються першочергові питання, пов’язані з поточним удосконаленням елементів існуючої системи державного управління.
ІІ. На другому етапі запроваджується організаційно-правові засади реформування ключових елементів державного управління.
ІІІ. На третьому етапі поглиблюються трансформаційні процеси, формуються нові інститути, організаційні структури та інструменти державного управління [7].
Слід зазначити, що на всіх етапах реформи вживаються заходи щодо її законодавчого, кадрового, наукового та інформаційного забезпечення, зміцнення та оновлення нових фінансово-економічних основ державного управління. Концепція визначає також заходи, які мають бути проведені на кожному з етапів для кожного конкретного напрямку. Такі положення знайшли своє відображення і більш чітке визначення в Указі Президента України “Про першочергові заходи з проведення в Україні адміністративної реформи” від 20 листопада 1998року.
Концепція визначила п’ять основних напрямків реформування системи державного управління:
Перший – це створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні.
Другий – це формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління.
Третій – це кадрове забезпечення нової системи державного управління.
Четвертий – це зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління.
П’ятий – наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.
По кожному з цих напрямків в вище згадуваному Указі Президента “Про першочергові заходи з проведення в Україні адміністративної реформи передбачено конкретні заходи, визначено терміни їх проведення, а також визначено органи, які відповідають за проведення даних заходів. В основному це Державна комісія з проведення в Україні адміністративної реформи, Кабінет Міністрів України, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України, а також асоціація міст України, Адміністрація Президента, а також Українська Академія державного управління при Президентові України, Інститут держави і права ім. В.М.Корецького НАН України.
Серед цих заходів передбачені:
Загальні заходи. Наприклад: підготовка пропозицій щодо визначення обсягів фінансування заходів з проведення адміністративної реформи та врахування їх в проектах Державного Бюджету України на 1999 і наступні роки; внесення пропозицій щодо розвитку адміністративної юстиції в Україні, впорядкування системи адміністративно-територіальних одиниць України; розробка плану підготовки проектів законів та інших нормативно-правових актів з метою організаційно-правового забезпечення проведення адміністративної реформи в Україні; запровадження системи моніторингу і контролю за проведенням адміністративної реформи, тощо.
Заходи з реформування Кабінету Міністрів України. Сюди належать в основному заходи по підготовці законодавчої бази, що стосується правового статусу та діяльності даного органу, а саме підготовка проектів Законів України “Про Кабінет Міністрів України” та ряду інших нормативно-правових актів для забезпечення його реалізації, “Про державний контроль у сфері діяльності органів виконавчої влади та їх посадових осіб”, та інші заходи.
Заходи з реформування центральних органів виконавчої влади: ці заходи стосуються здебільшого нормативного закріплення правового статусу даних органів, розробки законопроектів, проектів Указів Президента та Положень про дані органи, а також впорядкування системи Міністерств та інших центральних органів виконавчої влади і визначення оптимальної структури та чисельності працівників апаратів вищевказаних органів.
Заходи з реформування місцевих органів виконавчої влади. В першу чергу ці заходи передбачають прийняття Законів України “Про місцеві державні адміністрації”, “Про столицю України – місто Київ”, “Про місто Севастополь”, “Про адміністративно-територіальний устрій України”. Дані заходи також стосуються оптимізації кількості управлінь, відділів та інших структурних підрозділів обласних, Київської та Севастопольської міських, районних у містах державних адміністрацій та порядку їх утворення, тощо.
Заходи з реформування державної служби здебільшого стосуються удосконалення правової бази, на підставі якої діє державна служба в Україні. Ці заходи передбачають удосконалення антикорупційного законодавства, умов оплати праці та поліпшення фінансового забезпечення кадрових питань державної служби.
Заходи з реформування місцевого самоврядування. Сюди належить розробка Закону України “Про місцеве самоврядування”, який би врегулював питання комунальної власності, фінансів місцевого самоврядування, порядку утворення та діяльності органів самоорганізації населення, а також увага приділяється питанню врегулювання відносин між органами місцевого самоврядування та регіональними органами виконавчої влади [8].
Даний Указ передбачає першочергові заходи, вони по своїй суті є першим кроком до запровадження змін в сфері державного управління виконання даних заходів потребує чимало часу та затрат інтелектуального і фінансового ресурсів.
Та повернімося у сьогодення, для того щоб визначити, яких результатів досягнуто. Аналізуючи вищенаведені положення Концепції, Указу Президента ми можемо зробити
