удосконалення апарату Кабінету Міністрів, що забезпечує організацію роботи даного органу;

запровадження урядових комітетів як якісно нової організаційної форми роботи Уряду;

удосконалення класифікації центральних органів виконавчої влади і спроба утвердити серед них провідну роль міністерств;

поступове впровадження функціонального принципу побудови міністерств, інших центральних органів виконавчої влади;

визначення посад міністрів політичними і відмежування їх від посад державних службовців, тощо.

Це дає підстави стверджувати, що всупереч деяким занадто песимістичним оцінкам, адміністративна реформа, хоч і дуже важко, суперечливо і повільно, але поступово просувається вперед.

Слушною є думка О.Дьоміна, що “оцінювати результативність адміністративної реформи необхідно за такими критеріями:

яким чином здійснення реформи позначилось на забезпеченні політичних, економічних і соціальних прав громадян;

як реформування системи влади позначилось на якості та доступності для громадян послуг, що надаються владними органами;

наскільки здійснення адміністративної реформи сприяє підвищенню ефективності, оперативності діяльності органів державної влади, здійсненню місцевого самоврядування” [30, с.7].

Дані критерії доцільно використовувати і в подальшій оцінці результатів проведення адміністративної реформи.

Проаналізувавши ситуацію, яка склалася можна стверджувати, що адміністративна реформа, впровадження заходів передбачених організаційно-правовою базою супроводжується рядом проблем, які мають різний характер і які впливають безпосередньо на її результативність.

Розділ ІІІ. Проблеми реформування системи органів виконавчої влади.

Адміністративна реформа в Україні планувалась насамперед як комплекс взаємопов’язаних заходів, спрямованих на підвищення ефективності державного управління, розвиток місцевого самоврядування, створення необхідних умов для задоволення інтересів, забезпечення прав і свобод людини і громадянина.

Неупереджений та всебічний аналіз стану справ у цій сфері дає підставу для висновку, що нині необхідні та найбільш важливі напрямки перебудови системи державного управління вже досить чітко окреслені і глибоко усвідомленні широким колом політиків, управлінців усіх ланок, учених, фахівців. Зрозуміло, що масштабність і складність здійснюваних заходів, а також тих, які необхідно здійснити у подальшому, є набагато більшими, ніж передбачалось спочатку, під час розроблення концепцій, планів і програм [30, с.3].

Сьогодні багато політиків, учених та, особливо, публіцистів досить критично оцінюють стан і темпи проведення адміністративної реформи в Україні. Негативна критика є виправданою, бо попри зрушення, які мали місце внаслідок реформування, гостро стоять чимало проблем, які були породжені недосконалістю, нечіткістю, неузгодженістю, як основної правової бази реформи з чинним законодавством, так і заходів, які здійснювались на втілення реформи.

З моменту проголошення адміністративної реформи в Україні затверджено чимало нормативних документів, відбулись зміни в організації роботи уряду, центральних органів виконавчої влади, державної служби. Проте це не дало очікуваних результатів.

Очевидно головною проблемою реформи, що відбулася лише згори, була відірваність від громадських інституцій, широкого загалу. Багато хто вирішив, що вона, ніби-то, призначена лише для влади та бюрократії, хоча декларувалося зовсім інше – покращення управління для надання якісних послуг громадянину, який має перетворитися з об’єкта, „гвинтика”, в реального суб’єкта управління [54, с.13].

Навіть головні документи присвячені адміністративній реформі, численні укази Президента України не набули широкої гласності, починаючи з концепції адміністративної реформи, яка так і не була офіційно опублікована. В результаті реформа на загал сприймається зі знаком мінус. Причиною цьому є брак прозорості, неналежної інформаційної підтримки щодо законодавчих змін.

Наступна вада стосується послідовності і програмування накреслених перетворень в адміністративній сфері. З урахуванням зарубіжного, зокрема європейського, досвіду, звичайного здорового глузду, трансформація адміністративної системи має відбуватися послідовно, в контексті здійснення економічної, політичної, соціальної реформ.

Не вдалося також накреслити і впровадити чіткий план проведення реформи. У вищезгаданій Концепції адміністративної реформи йшлося про потреби розробити програми здійснення реформи під час її підготовчого етапу. Але програмні заходи залишились у проектному вигляді численних стратегій проведення адміністративної реформи, остання з яких датується жовтнем 2001 року. А це є суттєвим недоліком ,який прирікає здійснювані заходи на невдачі, так як породжує їх безсистемність, відсутність взаємо узгодженості і послідовності здійснення реформи.

Чимало вчених визначають однією з найголовніших проблем адміністративної реформи – це фінансове забезпечення. Так, М.Пухтинський вважає, що „чимало структурних, системних перетворень не досягають мети, тому, що проводяться, як правило, на громадських засадах. Чи можна було розраховувати на позитивні зміни, якщо на супроводження адміністративної реформи до цього часу не передбачалося жодної копійки з коштів державного бюджету?” [54, с.13].

Професор Авер’янов В.Б. стверджує, що невдачі і деяка безрезультатність реформи обумовлені, „окрім багатьох суб’єктивних причин, і очевидними об’єктивними чинниками. Найважливіші з них – недостатнє фінансово-економічне забезпечення трансформаційних процесів і насамперед мляві і нечітко визначені заходи самої реформи, відсутність належної стратегії її здійснення”. Помилковим є поширення уявлення про те, що адміністративна реформа має бути без витратною і навіть сприяти економії державних коштів, оскільки вона не зводиться тільки до скорочення управлінського апарату і відповідної економії коштів. Навпаки, здійснення реформи, в її повному обсязі, - справа досить дорога і неможлива без значних фінансових витрат, а також і належних організаційно-правових заходів [22, с.19].

Отже, треба виваженіше ставитись до того, що відбувається в площині адміністративної реформи, розуміючи, що доки в державі не вистачатиме необхідних коштів, доти стримуватимуться і темпи, і глибина заходів реформування,