Інституційні компоненти супроводження реформи також були очевидно недосконалими. Діяльність державної комісії носила здебільшого громадський характер, апарат комісії забезпечував лише її роботу, інститут Уповноваженого з проведення адміністративної реформи так і не був реалізований. Точилися тривалі дискусії щодо потреби створення центрального органу виконавчої влади із спеціальним статусом, який би був наділений владними повноваженнями і здійснював координацію проведення адміністративної реформи. Проте і це питання не було вирішено. Чимало вчених схиляються до домки про доцільність створення такого органу або іншого інституту [54, с.14].

З реформою політичної системи країни, перерозподілом функцій і повноважень між Президентом України, парламентом, урядом, внесенням змін до Конституції настає новий етап і для проведення адміністративної реформи. Тут особливу увагу слід приділити здійсненню системних, інноваційних змін в управлінні, а Європейський вибір України підказує необхідність модернізації ідеології і філософії адміністративної реформи.

Політична реформа спрямована насамперед на краще збалансування владних повноважень Президента України, законодавчої та виконавчої гілок влади, запровадження ефективних важелів стримування на противаг у відносинах між ними. Це є подальший розвиток парламентаризму, формування Уряду парламентською більшістю. В цьому процесі мають брати активну участь працівники законодавчої та виконавчої гілок влади, Президент України, науковці, представники громадськості, з метою узгодження оптимального варіанта політичної реформи, прогнозування наслідків її проведення [30, с.4].

Ця проблема заслуговує на увагу, оскільки внесення змін до Конституції спонукатиме науковців-адміністративістів, членів державної комісії з проведення адміністративної реформи, політиків переосмислити деякі положення концепції адміністративної реформи, а звідси і розробити нову стратегію її здійснення. Вона має передбачити посилення наукової обґрунтованості відповідних заходів, більш активне стимулювання регіонального розвитку, спрощення, стандартизацію процедури прийняття управлінських рішень, поліпшення інформаційного забезпечення органів влади та населення, вдосконалення розподілу повноважень між державними органами та органами місцевого самоврядування, визначення шляхів розв’язування інших актуальних проблем.

Тут закономірним є висновок, що політичне реформування суспільства розширить можливості для проведення адміністративної реформи, спрямувавши їх у більш системне русло.

Повертаючись до Концепції адміністративної реформи, слід звернути увагу на те, що реформування системи державного управління, яке нею передбачене, стосується здебільшого „верхніх ешелонів” влади. Таку думку висловлюють доц. М.Пухтинський, проф. В.Б.Авер’янов. Частково це можна пояснити традиційним „адміністративістським” підходом до всіх владних інституцій, які в радянські часи вважалися суто державними. А це є суттєвим недоліком, адже як можна наблизити максимально владу до народу, якщо концепція реорганізаційних заходів відбулася в центрі. Доцільно в комплексі з реформуванням центру проводити відповідні заходи і в регіонах ,при чому з врахуванням необхідності реформування і муніципальної системи.

Регіональні і муніципальні аспекти концепції не конкретизувалися, а муніципальна реформа вважалася окремою складовою, продовженням адміністративної реформи. Доцільніше було б із самого початку вирішити питання поєднання процесу адміністративної реформи і реформи адміністративно-територіального устрою. Як бачимо для реорганізації системи органів виконавчої влади важливим є і реорганізація адміністративно-територіального устрою та місцевого самоврядування, оскільки це впливає на структуру, визначення ланок органів виконавчої влади, а також їх взаємодії з місцевим самоврядуванням [54, с.14].

Наступною проблемою є те, що чимало законопроектів, які мають сьогодні вкрай важливе значення і стосуються правового статусу центральних органів виконавчої влади так і залишились проектами.

Не знайшли свого законодавчого закріплення і гарантії забезпечення прав і свобод людини і громадянина у відносинах з органами виконавчої влади. Проект Адміністративно-процесуального кодексу, який повинен регулювати судовий адміністративно-правовий порядок поновлення порушених прав і свобод людини і громадянина в системі виконавчої влади, розроблено фахівцями адміністративного права, але він прийнятий Верховною Радою України лише в другому читанні. Зволікається і створення адміністративних судів України. На виконання Закону України „Про судоустрій України” Верховна Рада України призначила тільки дев’ять судів Вищого адміністративного суду, у всьому іншому організація системи адміністративної юстиції залишається не розбудованою [26, с.9].

Як відзначають І.Голосніченко та М.Стахурський, а з цим не можна не погодитись, проблемою є також і те, що „досі так і не прийнято Адміністративно-процедурний кодекс України який би регулював відносини адміністративно-правового захисту прав і свобод людини і громадянина в самій системі виконавчої влади. Ці відносини нині регулюються Законом України „Про звернення громадян”. Однак викладення норм цього закону вже не відповідає вимогам сучасності, залишаючись одним із рудиментів правовідносин ще радянської системи державного та суспільного будівництва. Норми даного закону визначають порядок оскарження рішень органів виконавчої влади до органів вищих за рівнем компетенції і такий же порядок оскарження рішень об’єднань громадян або адміністрації підприємств, установ та організацій” [26, с.9].Тепер підприємства, установи та організації можуть функціонувати на основі різних форм власності і їх адміністрація, як правило, - це не орган державного управління, тому поширювати у рівній мірі загальний порядок оскарження на рішення, дії чи бездіяльності адміністрації цих структур і такі самі діяння органів виконавчої влади, беручи до уваги їх різний правовий статус, є не тільки не доцільним, але й недопустимим.

Наступною проблемою, що заслуговує на увагу і є, на нашу думку, актуальною сьогодні є впровадження новітніх інформаційних технологій у сфері державного управління. Концепція адміністративної реформи в цьому плані передбачає вирішення ряду основних завдань, зокрема такого, як створення інформаційної системи державного управління визначення потреби органів державної влади в нових інформаційних технологіях та базах даних, здійснення державного керівництва впровадження нових інформаційних технологій у сфері державного управління, забезпечення паперового документообігу та ін. Слід визначити, що завдання Концепції в галузі інформаційного забезпечення після виходу Указу Президента України від 22 липня