виміру, наприклад, L – годин за місяць, Q – одиниць продукції за місяць). Сукупний продукт збільшується разом із збільшенням L до певної межі Q3, у точці С досягає найбільшого значення Q3 при L = L2 а потім зростання припиняється; це є проявом закону спадної віддачі факторів виробництва, згідно з яким при збільшенні обсягу використання певного фактора і незмінних обсягах інших факторів, починаючи з певного моменту (на рис. 1.1.б при L = L1), гранична продуктивність МР цього фактора спадає. Середній продукт зростає, доки L < L2, сягає найбільшого значення у точці Е при L = L2, потім спадає. Граничний продукт зростає, доки L < LV найбільше його значення досягається в точці Вм при L = L1, потім МР спадає: MPL = 0 при L = L3, MPL < 0 при L > L3.
Рис. 1.. (а) Сукупний продукт праці (TPL) та стадії виробництва, (б) Середній (АPL) та граничний (MPL) продукти праці [14, 64].
У залежності від значень МР, АР і ТР, при змінах обсягів праці можна визначити чотири стадії виробництва: стадія І – зростають МР, АР, ТР; стадія II – зростають АР, ТР, спадає МР; стадія III – зростає ТР, спадають МР, АР (спадає продуктивність праці, хоча випуск ще збільшується); стадія IV – спадають всі показники.
Закономірним є те, що криві АР та МР на рис. 1.1.б перетинаються в точці Е, де продуктивність праці є максимальною (при L = L2), тобто в цьому випадку досягається найефективніше використання ресурсу. Робимо висновок: якщо гранична продуктивність вища за середню, то продуктивність праці зростає при збільшенні L; якщо гранична продуктивність менша за середню, то продуктивність праці спадає при збільшенні L. Зазначена властивість випливає із загальної властивості співвідношення між середніми та граничними величинами і застосовується для аналізу ефективності використання ресурсів.
1.2. Витрати виробництва у короткостроковому періоді
Для прийняття фірмою рішення про оптимальний випуск продукції найважливіше значення має вивчення залежності між обсягами випуску і витратами виробництва.
Оскільки у короткостроковому періоді деякі ресурси фіксовані, а обсяги інших можна змінювати для розширення випуску, виділяють два типи витрат – постійні і змінні, які аналізують за двома рівнями.
Перший рівень аналізу стосується витрат на весь обсяг продукції, другий – аналізу витрат на одиницю продукції.
Витрати на весь обсяг продукції називаються сукупними витратами (ТС). Вони включають постійні (FC) і змінні (VC) витрати [9, 142]:
TC = FC + VC
Постійні витрати (FC) – це витрати фіксовані, їх величина не змінюється зі зміною обсягів випуску. До них відносять витрати на устаткування, утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду приміщення чи землі, зобов'язання фірми з облігаційних позик, страхові внески тощо. До постійних витрат відносять також всі неявні витрати.
Змінні витрати (VC) – це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни обсягів виробництва. До цього типу витрат відносять витрати на сировину, паливо, електроенергію, транспортні послуги, заробітну плату найманих робітників. Змінні витрати можуть бути представлені як [9, 142]:
VC = TC – FC
Відмінність постійних і змінних витрат має суттєве практичне значення для фірми. Змінні витрати підприємець може контролювати. Зважаючи на ринкову ситуацію, він може збільшувати або зменшувати обсяги виробництва, що відповідно вплине і на витрати. Постійні ж витрати у короткостроковому періоді не піддаються контролю, вони є обов'язковими і повинні бути оплачені, незалежно від того, виробляє фірма продукцію чи ні. За нульового обсягу виробництва загальна сума витрат дорівнює постійним витратам фірми.
Другий рівень аналізу включає витрати на одиницю продукції. До них відносять середні і граничні витрати. Всі види середніх витрат обчислюються шляхом поділу відповідних сумарних витрат на обсяг продукції, випущеної за певний період (Q). Середні постійні витрати: AFC = FC / Q.
Середні змінні витрати: A VC = VC / Q.
Середні сукупні витрати: А ТС = ТС / Q [9, 142].
Оскільки сукупні витрати є сумою постійних і змінних витрат (ТС = FC + VC), то середні сукупні витрати також можна представити як суму середніх постійних і середніх змінних витрат [9, 142]:
ATC = AFC + AVC
Граничні витрати (МС) – це приріст сукупних витрат в результаті приросту обсягу випуску на одиницю, або додаткові витрати, пов'язані з виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції. Обчислюються граничні витрати як відно-шення зміни сукупних витрат (АТС) до зміни обсягу виробництва (?Q) [9, 142]:
MC = ATC / ?Q.
Оскільки сукупні витрати змінюються в результаті приросту змінних витрат, то граничні витрати можна визначити також за показниками приросту змінних витрат [9, 142]:
MC = AVC / ?Q.
Всі типи витрат виробництва безпосередньо пов'язані з виробничою функцією, яка відображає залежність між кількістю застосовуваного ресурсу і обсягом випуску. За даними виробничої функції, наведеними в таблиці 1.1, легко обчислити витрати виробництва в грошовому виразі на будь-який заданий обсяг випуску. Потрібно лише знати ціну одиниці вхідних ресурсів.
Нехай величина заробітної плати одного робітника за тиждень становить 100 гривень, а ціна одиниці капіталу – 50 грн. Перенесемо дані про кількість вхідних ресурсів з таблиці 1.1 в таблицю 1.2 (колонки 1, 2, 3). Десята одиниця змінного ресурсу не включена до розрахунку витрат, оскільки вона дає зменшення сукупного продукту і не входить у виробничу функцію.
В колонці 4 обчислені витрати на придбання капіталу (50 грн. Ч 10 од.) Оскільки капітал у нас – незмінний фактор, то витрати на капітал відносимо до постійних. В