Короткий переказ твору Щасливчик Джим (Кінгслі Еміс)

Джим Діксон, головний герой роману, працює викладачем історії в англійському провінційному університеті. Викладає він там перший рік і ще не зарахований на роботу остаточно, а проходить випробувальний термін. Але з самого початку він проводить на своїх колег погане враження. Ще б пак. У перші ж дні свого перебування на факультеті він примудряється травмувати професора англійської мови. Йому б пересуватися спокійно та поважно, як годиться поважаючому себе викладачеві солідного англійського університету, а він ... Виходячи з бібліотеки, Діксон піддає маленький круглий камінчик, що валяється на тротуарі, і той, описуючи в повітрі дугу ярдів у п'ятнадцять, зрозуміло, зустрічає на своєму шляху коліно професора. Діксону тут би вибачитися, а він замість цього спочатку з жахом і здивуванням спостерігає за траєкторією польоту каменю, а потім неспішно видаляється. Вибачитися у нього не вистачило духу - як завжди в подібних випадках. Не проходить і двох днів після цієї події, як на першому ж засіданні факультету він, проходячи повз стільця архіваріуса, спотикається і перекидає стілець саме в ту хвилину, коли вчений муж мав намір на нього сісти. Потім Дік сон критикує роботу з історії одного з студентів , а пізніше він дізнається, що це дослідження було написано з благословення і за порадою професора історії Уелча, від якого залежить його подальша доля, бо саме Уелч вирішує, залишиться Діксон викладати в цьому університеті чи ні.

Треба сказати, що колеги роблять на Діксона теж не найкраще враження. Але робити нічого. У штат потрапити всім хочеться. Тому, подумки малюючи карикатури на своїх товаришів по службі і будуючи смішні пики, Діксон віддає чималу данину лицемірства і намагається виглядати як усі. І навіть, намагаючись згладити погане враження від власної персони, займається науковою роботою, пише статтю «Вплив економічних факторів на розвиток суднобудівного майстерності в період з 1450 по 1485 р.». Правда, Діксон розуміє безглуздість своїх псевдонаукових студій і про себе зазначає, що стаття його не заслуговує нічого, крім декількох міцних і нецензурних виразів.

Одного разу Уелч запрошує Діксона приїхати до нього на уїк-енд і допомогти в організації музичного вечора. А ще він дає йому завдання підготувати до кінця семестру лекцію на тему «Стара добра Англія». У будинку Уелча Діксон зустрічає Маргарет, яка також викладає в університеті. Три тижні тому вона намагалася покінчити життя самогубством через невдалого роману з якимсь Кечпоулом. Після того як Маргарет вийшла з лікарні, вона живе у Уелч, в будинку професора і його дружини. Діксон почав зустрічатися з Маргарет незабаром після того, як став викладати в університеті. Спочатку він просто з чемності прийняв запрошення Маргарет зайти до неї на чашку кави, а потім він раптом, сам не розуміючи, як це сталося, виявився людиною, якого «всюди бачать з Маргарет ». При цьому він не є коханцем Маргарет, а як би грає роль потішив, від якої вже не проти і звільнитися.

На музичний вечір до Уелч Діксон приходить тільки тому, що знаходиться в залежності від професора і хоче справити на нього гарне враження. Туди ж приїжджає і син професора, Бертран, у супроводі Христини Келлеген, племінниці якогось Джуліуса Гор-Еркварта, до якого Бертран сподівається вступити на службу. Діксон приймає її за іншу жінку, за колишню наречену Бертрана. Тобто знову неприємне непорозуміння, в результаті якого у Діксона з самого початку не складаються стосунки з сином професора. Оскаженілий і засмучений, Джим непомітно йде з дому Велч і йде в пивну. Назад він повертається пізно ввечері, добряче п'яний. Він заходить в кімнату до Маргарет і вперше намагається приставати до неї. Маргарет виганяє Діксона, і той спускається на перший поверх у буфет, де до вже випитого додає ще півпляшки портвейну. У результаті, піднявшись до себе в кімнату і заснувши із запаленою сигаретою, пропалює постільна білизна, килим і тумбочку. Вранці Діксон спускається в їдальню, зустрічає там Христину і розповідає їй про невеликий нічному пожежу в його спальні. Христина піднімається разом з Діксоном наверх і допомагає йому замести сліди пожежі. Потім Джим повідомляє господарям, що до нього несподівано приїхали батьки і що він змушений виїхати.

Вдруге Діксон зустрічається з Христиною на літньому балу в університеті, куди він прийшов разом з Маргарет. А Христина перебуває там у суспільстві Бертрана і свого дядька, Джуліуса Гор-Еркварта. Протягом усього вечора Бертран розмовляє виключно з дядьком Христини. Маргарет також намагається привернути увагу Гор-Еркварта. Діксон бачить, що Христині, так само як і йому, нудно на цьому балу, і він пропонує їй поїхати і викликається її проводити. По дорозі в таксі у них виникає щира розмова, і Христина запитує у Діксона ради, чи варто їй виходити заміж за Бертрана. Діксон дає негативну відповідь, уточнюючи, що Христина йому подобається, а Бертран немає. Коли вони під'їжджають до будинку Уелч, де дівчина перебуває в гостях, Джим просить шофера почекати, а сам іде проводжати Христину до будинку. Вони залазять у будинок через вікно. Опинившись у кімнаті, молоді люди в перший раз цілуються, потім Діксон визнається Крістіні у любові. Йдучи, Джим домовляється з Христиною про наступну зустріч.

Через кілька днів професор Уелч знову запрошує Діксона до себе повечеряти. Однак коли Джим приїжджає до професора, той, вибачаючись, повідомляє, що сталося непорозуміння і що він у цей вечір йде в театр. Джим зустрічає біля Уелчем Бертрана. Молоді люди серйозно сваряться через те, що Діксон в той раз відвіз Христину з літнього