НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
Юркова Галина Володимирівна
УДК 343.1
РЕАЛІЗАЦІЯ ЗАВДАНЬ ШВИДКОГО І ПОВНОГО
РОЗКРИТТЯ ЗЛОЧИНУ В ДОСУДОВИХ СТАДІЯХ
12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Київ - 2001
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ України.
Науковий керівник: Заслужений юрист України, кандидат юридичних
наук, професор Смітієнко Зінаїда Дмитрівна,
Національна академія внутрішніх справ України,
професор кафедри кримінального процесу
Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, доцент Шумило Микола
Єгорович, Національна академія служби
безпеки України, професор кафедри
кримінального права і процесу
кандидат юридичних наук, старший науковий
співробітник Сірий Микола Іванович,
Інститут держави і права ім. Корецького
НАН України, старший науковий співробітник
Провідна установа: Національна юридична академія України імені
Ярослава Мудрого, м. Харків
Захист відбудеться 29.03.2001 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.007.03 у Національній академії внутрішніх справ України (03035, м.Київ-35, Солом'янська пл.,1)
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії внутрішніх справ України (03035, м.Київ-35, Солом'янська пл.,1)
Автореферат розісланий 26.02.2001 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради
кандидат юридичних наук, доцент Є.Д. Лук'янчиков
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми. Політичні та соціально-економічні зміни, шлях перетворень, на який стала Україна, потребують нових підходів до реформи українського кримінально-процесуального законодавства. При цьому його зміна припускає широке використання досягнень правової науки, урахування соціальних реальностей, усвідомлення й оцінку позитивного і негативного українського та зарубіжного досвіду кримінально-процесуальної практики.
Важливим сучасним завданням правової науки, нормотворчості та юридичної практики є реальне забезпечення правового захисту особи, більш повне і глибоке зміцнення та розвиток гарантій прав і свобод кожного громадянина, законних інтересів держави й суспільства в цілому. Значну роль у забезпеченні зазначених положень відведено реалізації наявних кримінально-процесуальних завдань щодо швидкого і повного розкриття злочинів (ст. КПК України). Законодавче забезпечення реалізації завдань швидкого та повного розкриття злочинів повинно бути оптимальним і виходити з правильного співвідношення інтересів держави й особистості. Досудове провадження покликано виконати зазначені завдання та забезпечити оптимальні можливості для законного і справедливого здійснення правосуддя за рахунок швидкого й повного дослідження обставин кримінальної справи.
Значення швидкого дослідження обставин справи важко переоцінити. Воно необхідне для наближення моменту вчинення злочину до моменту призначення покарання, встановлення об'єктивної істини у кримінальній справі, охорони прав і законних інтересів суб'єктів процесу, попередження нових злочинів. Між тим, вимога швидкого дослідження обставин справи, яка в цілому має важливе значення в боротьбі зі злочинністю, все ж не повинна заважати вимозі повного дослідження обставин, а, навпаки, повинна її обумовлювати. Як показує практика, на місці події збирається значна кількість доказової інформації. Тому тільки своєчасний огляд місця події може бути ефективним. Невипадково законодавець поставив ці дві вимоги (швидкість і повноту) поряд (ст. КПК). Від того, наскільки швидко будуть проведені процесуальні дії, багато в чому залежатиме повнота розслідування та, як результат, розкриття злочину, що в свою чергу сприятиме захисту законних інтересів осіб, що беруть участь у кримінальному судочинстві.
Відступ від положення повного дослідження обставин справи, як показує аналіз практики діяльності органів розслідування і суду, є в більшості випадків однією з головних причин повернення кримінальних справ судом і прокуратурою на додаткове розслідування. За даними судової статистики, в 1999 р. прокурорами в порядку ст. КПК повернено на додаткове розслідування 4161 кримінальних справ, а судами загальної юрисдикції – 25799 (із 272833 розглянутих в Україні).
Актуальність досліджуваної теми обумовлена також рядом інших факторів. По-перше, в зв'язку з розробкою Концепції судово-правової реформи в Україні на 1996-2000 роки, Комплексної цільової програми боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки, проектів кримінально-процесуального кодексу України; по-друге, станом злочинності в Україні, зокрема великою кількістю нерозкритих злочинів (так, за даними Управління оперативної інформації МВС України за 1999 р. із числа 558716 зареєстрованих злочинів зусиллями оперативно-слідчих апаратів розкрито 405521 злочин, що складає лише 73,4 %); по-третє, питання забезпечення реалізації завдань швидкого і повного розкриття злочинів до теперішнього часу в юридичній літературі досліджені недостатньо, і в даній роботі зроблено спробу розкрити їх зміст, взаємозв'язок і взаємообумовленість.
Досліджувана проблема певною мірою висвітлювалась у працях таких вчених-процесуалістів, як Л.О. Богословська, Т.Б. Вільчик, Л.М. Вікторова, Л.М. Васильєв, Ю.М. Грошевий, А.П. Гуляєв, А.К. Гаврилов, А.Я. Дубинський, О.І. Данилюк, А.А. Давлетов, В.О. Здриковський, П.С. Елькінд, Л.М. Карнєєва, О.М. Ларін, М.М. Михеєнко, О.Р. Михайленко, П.П. Михайленко, Є.О. Матвієнко, М.І. Ніколайчик, М.М. Полянський, Д.П. Письменний, П.Ф. Пашкевич, О.А. Петуховський, З.Д. Смітієнко, П.Я. Сокол, О.Д. Соловйов, В.Г. Самарський, В.Т. Томін, М.А. Токарєва, О.О. Чувільов, І.І. Шереметьєв, Р.Х. Якупов та ін.
Стан і логіка попередніх наукових досліджень, сучасна слідча практика, вимоги Конституції України та міжнародно-правових актів, положень Концепції судово-правової реформи в Україні (п."д") вимагають нових підходів до забезпечення якісного розслідування і, зрештою, – до швидкого і повного розкриття злочину.
Все вищезазначене й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження, яка є актуальною і має науково-практичне значення.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України ("Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр."), виконана згідно з перспективним планом науково-дослідних робіт Національної академії внутрішніх справ України ("Основні напрямки наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України на 1995-2000 рр.") та планом науково-дослідних робіт кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ України на 1997 р.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є обґрунтування сучасної наукової концепції забезпечення швидкого і повного розкриття (розслідування) злочину, яка буде сприяти виконанню всіх інших завдань кримінального судочинства та встановленню істини у кримінальній справі.
Для досягнення цієї мети автор поставив перед собою такі задачі:
· визначити взаємозв'язок і взаємообумовленість понять "швидке і повне розкриття злочину" та "швидке і повне розслідування";
· розкрити поняття й сутність швидкого і повного розкриття злочину, визначити їх єдність, взаємозв'язок, взаємообумовленість, роль у виконанні інших завдань кримінального процесу та встановленні істини у справі;
· узагальнити практику з питань забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів;
· здійснити порівняльний аналіз кримінально-процесуального законодавства України і зарубіжних країн з питань нормативного забезпечення реалізації завдань швидкого і повного розкриття злочинів;
· внести пропозиції до проекту КПК України щодо удосконалення кримінально-процесуального законодавства в сфері досліджуваних питань.
Об'єктом дослідження є кримінально-процесуальні відносини, які виникають при реалізації завдань швидкого і повного розкриття злочинів.
Предметом дослідження є положення чинного кримінально-процесуального законодавства, які стосуються завдань швидкого і повного розкриття злочинів та шляхів їх реалізації на практиці в досудових стадіях.
Методи дослідження. Теоретичним фундаментом дисертаційного дослідження є діалектико-матеріалістичний метод пізнання соціально-правових явищ і основані на ньому загальнонаукові методи.
В процесі дослідження широко використовувались такі традиційні загальнонаукові методи: історико-правовий, формально-логічний, порівняльний, статистичний, узагальнення. Для вирішення окремих теоретичних і прикладних завдань застосовувались методи конкретно-соціологічних досліджень (вивчення кримінальних справ, анкетування), які забезпечили емпіричну базу дослідження.
Наукові висновки і рекомендації, що містяться у дисертації, базуються на методі системного аналізу положень Конституції України, відповідних міжнародно-правових актів (Загальної декларації прав людини 1948 р., Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., Європейської конвенції з прав людини 1950 р.), чинного та проектів нового Кримінально-процесуального кодексу України, постанов Пленуму Верховного Суду України, відомчих нормативно-правових актів МВС України, СБУ, Прокуратури (Законів України "Про міліцію", "Про прокуратуру", "Про службу безпеки України", "Про оперативно-розшукову діяльність), проекту Модельного кримінально-процесуального кодексу для країн-учасників СНД, матеріалів міжнародного семінару з питань реформування системи запобіжних заходів та використання застави.
Емпіричну базу дослідження склали результати аналізу 272 кримінальних справ, з яких 227 були повернені судами загальної юрисдикції на додаткове розслідування і 45, за якими приймались рішення про об'єднання кримінальних справ та виділення їх в окреме провадження; матеріали анкетування 210 слідчих системи МВС; аналітичні матеріали Верховного Суду України, Головного слідчого управління МВС України, Управління оперативної інформації МВС; приклади з власної практики швидкого та повного розкриття злочинів під час роботи на посаді старшого слідчого в системі МВС.
Наукова новизна одержаних результатів полягає насамперед у тому, що дисертація є першим монографічним дослідженням, яке висвітлює дану проблему. В роботі аналізуються матеріали, на основі яких зроблено висновок про необхідність правового врегулювання питань щодо реалізації завдань швидкого і повного розкриття злочину. Вимогам наукової новизни відповідають конкретні теоретичні положення і висновки, що виносяться на захист:
· обґрунтування того, що в інтересах теорії і практики боротьби зі злочинністю необхідно включити до проекту КПК норму, яка б регламентувала завдання швидкого і повного розкриття злочинів, що забезпечить оптимальне співвідношення захисту інтересів суспільства та інтересів особистості у кримінальному судочинстві;
· визначення кримінально-процесуального поняття швидкого розкриття злочину, яке означає діяльність органів попереднього розслідування, що спрямована на скорочення часу з моменту вчинення злочину (одержання інформації про злочин) до порушення кримінальної справи, а при подальшому провадженні – до встановлення всіх обставин злочину та осіб, що його вчинили, яка доцільна лише тоді, коли не заважає всебічності, повноті й об'єктивності, досягненню мети судочинства, а також не порушує права і законні інтереси суб'єктів кримінального процесу;
· висновок про необхідність забезпечення пріоритетного захисту прав і законних інтересів потерпілого шляхом введення норми про обов'язок слідчого своєчасно виносити постанову про визнання особи потерпілим, своєчасно повідомляти потерпілого про зміст і предмет пред'явленого особі обвинувачення (надавати йому, як і обвинуваченому, копію постанови про притягнення як обвинуваченого), повідомляти про зупинення провадження у справі;
· обґрунтування недоцільності пред'явлення нового обвинувачення у разі закриття справи в частині пред'явленого обвинувачення та внесення з цього приводу доповнення в ч. ст. КПК України;
· формулювання кримінально-процесуального поняття повного розкриття злочину. Злочин вважається повно розкритим тоді, коли:
а) з'ясовано всі обставини справи, що підлягають доказуванню (ст.ст. ,417,433,23 КПК) з урахуванням кваліфікації діяння за статтею Кримінального кодексу України;
б) зібрано достатню сукупність достовірних доказів, які одержані з дотриманням процесуальної форми;
в) з'ясовано обставини справи, які перешкоджають провадженню (ст.ст. , ч. ст. КПК);
· пропозиція щодо узгодження вимоги ч. ст. КПК з вимогами ч. ст. КПК та передбачення в ст. 97 КПК норми про те, що справа повинна порушуватися негайно при наявності на те підстав, незалежно від того, проводився чи ні огляд місця події до порушення кримінальної справи (ч. ст. КПК);
· висновок про те, що процедура розгляду скарг про відмову в порушенні кримінальної справи має значну тривалість у часі та пропозиція про внесення змін до ст. ст. , 100 КПК України. Кожна особа, зацікавлена у скасуванні цього рішення, повинна мати право звертатися безпосередньо до суду, обминаючи прокурора (ст. ), а слідчий та орган дізнання повинні негайно направляти прокурору не тільки постанову, але й всі матеріали про відмову в порушенні кримінальної справи (ст. );
· пропозиція щодо законодавчого врегулювання правил обчислення строків при об'єднанні і виділенні кримінальних справ;
· обґрунтування необхідності спрощення порядку закінчення провадження досудового слідства з направленням кримінальної справи до суду (а саме: анулювати норму про ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи і обмежитись оголошенням рішення слідчого про направлення справи прокурору і в суд після затвердження обвинувального висновку), а також про те, що підсудний отримає копію обвинувального висновку і зможе ознайомитись із захисником з матеріалами справи до її розгляду в судовому засіданні;
· пропозиція щодо скасування інституту додаткового розслідування справи, оскільки він не відповідає перш за все Конституційним вимогам розподілу влад і праву суду здійснювати правосуддя, а також завданню швидкого розкриття злочину. Більш доцільно було б реалізувати право суду на винесення виправдувального вироку, можливість же дослідування спрямована на недопущення виправдувальних вироків, чим не до кінця забезпечується принцип презумпції невинуватості, що є підставою для реабілітації перед суспільством громадян, винуватість яких у вчиненні злочину не доведена;
· обґрунтування доцільності внесення змін до змісту і структури ст. КПК з розмежуванням в ній підстав підозри, якими є обставини, вказані в ч. ст. КПК, і підстав затримання, якими є обставини, вказані в ч. ст. КПК (що є підставами для обрання запобіжних заходів) та визначення на основі цього повноти дослідження обставин кримінальної справи на етапі затримання особи за підозрою у вчиненні злочину;
· твердження про те, що повнота дослідження обставин справи при застосуванні до обвинуваченого (підозрюваного) запобіжного заходу – взяття під варту досягається тоді, коли за допомогою доказів у сукупності встановлено підстави для обрання запобіжних заходів (ч. ст. КПК); обставини, які вказують на умови взяття під варту (ч. , 2 ст. КПК) та обставини, які характеризують особистість обвинуваченого чи підозрюваного (ст. КПК);
· пропозиція щодо внесення змін до ст. КПК України про те, що на момент притягнення особи як обвинуваченого слідчий повинен обов'язково встановити обставини, які характеризують відповідний склад злочину. При встановленні цих обставин необхідно негайно винести постанову про притягнення особи як обвинуваченого;
· обґрунтування необхідності внесення змін до ч. ч. ст. ст. , 139 КПК України про те, що постанова слідчого про оголошення розшуку обвинуваченого (ч. ст. КПК) повинна бути мотивованою, в якій крім даних про особу розшукуваного необхідно вказувати докази, що покладено в основу формули обвинувачення. З метою ефективного розшуку обвинуваченого та його затримання слід передбачити обов'язок слідчого, який об'являє розшук обвинуваченого (ч. ст. КПК), обирати не будь-який запобіжний захід, а взяття під варту при наявності законних на те підстав.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені положення, висновки і пропозиції спрямовані на посилення законності кримінально-процесуальної діяльності органів попереднього розслідування, вдосконалення законодавчого забезпечення швидкого і повного розкриття злочинів, зміцнення гарантій щодо захисту прав і законних інтересів осіб, які беруть участь у кримінальному процесі.
Теоретичні положення і висновки, викладені в дисертації, можуть бути використані:
· у законотворчій роботі – при підготовці проекту нового КПК України;
· в практичній діяльності органів розслідування з метою подальшого вдосконалення дізнання і досудового слідства – для досягнення істини у справі в більш короткі строки за найменших витрат;
· у навчальному процесі – для написання відповідних розділів підручників і навчальних посібників з кримінального процесу та спеціальних курсів ("Дізнання в ОВС", "Доказування на досудовому слідстві" та ін.);
· у науково-дослідній роботі слухачів і курсантів навчальних закладів системи МВС України – для подальших їх наукових розробок цієї проблематики.
Висновки і пропозиції, основані на результатах даного дослідження, направлені до Головного слідчого управління МВС України та Верховного Суду України.
Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації заслуховувались і обговорювались на засіданнях кафедри кримінального процесу Національної академії внутрішніх справ України.
Результати дослідження доповідались на міжнародних науково-практичних конференціях, зокрема "Проблеми вдосконалення законодавства та практика його застосування" (м. Луганськ, 1999 р.); "Україна: поступ у майбутнє": з нагоди 290-річчя прийняття першої в світі Конституції – Конституції Пилипа Орлика (м. Київ, 2000 р.); міжнародному науково-практичному семінарі "Розслідування вбивств" (м. Київ, 2000 р.).
Публікації. Основні положення та висновки, що сформульовані в дисертації, знайшли відображення у п'яти наукових статтях автора, опублікованих у фахових виданнях.
Структура дисертації обумовлена її метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків та пропозицій, списку використаних літературних джерел, додатків. Повний обсяг дисертації – 211 сторінок. Список використаних джерел включає 232 найменування на 23 сторінках, додатки вміщено на 16 сторінках.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовується вибір теми дисертації, її актуальність, зроблено висновок про єдність завдань швидкого і повного розкриття злочинів, їх співвідношення та взаємообумовленість. Визначається мета, завдання, об'єкт предмет та методи дослідження, сформульовані основні положення, що виносяться на захист і характеризують наукову новизну роботи, наводяться дані апробації та впровадження результатів дослідження.
Розділ перший "Поняття завдань швидкого і повного розкриття злочину в досудових стадіях" складається з двох підрозділів і присвячений дослідженню загальнотеоретичних питань про поняття, сутність і значення таких завдань кримінального процесу, як швидке і повне розкриття злочинів.
Завдання – це наперед визначений, запланований для виконання, обсяг роботи. Реалізувати – означає здійснити, виконати, втілити в життя (план, задум, намір).
На основі проведеного дослідження аргументовано обґрунтовується необхідність залишення в ст. 2 проекту КПК, таких завдань кримінального судочинства, як швидке і повне розкриття злочинів. З метою виконання зазначених завдань пропонується залишити ст. КПК, яка містить вимогу всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи. Сказане підтвердили відповіді майже 100опитаних слідчих, з яких 68назвали вказані завдання головними серед інших. Також обґрунтовано співвідношення понять розкриття і розслідування злочину. Не можна розкрити злочин, не здійснивши розслідування у кримінальній справі. Швидке і повне розкриття злочину – це результат швидкого і повного розслідування, яке здійснюється шляхом всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин кримінальної справи.
У підрозділі 1.1. "Поняття завдання швидкого розкриття злочину" розглядаються питання, які стосуються визначення швидкого розкриття злочину. Аналізуються думки вчених про визначення швидкості як принципу кримінального процесу та робиться висновок, що вимога швидкого розкриття злочинів є його завданням. Розглядається взаємозв'язок швидкого розкриття злочину зі всебічним, повним і об'єктивним дослідженням обставин справи, бо розкрити швидко злочин, не дослідивши обставини справи, не можна. Проаналізовано, які цілі досягаються в результаті реалізації завдання швидкого розкриття злочинів.
Розроблено авторське визначення поняття швидкого розкриття злочину: це діяльність органів попереднього розслідування, що спрямована на скорочення часу з моменту вчинення злочину (одержання інформації про злочин) до порушення кримінальної справи, а при подальшому провадженні – до встановлення всіх обставин злочину та осіб, які його вчинили.
Швидкість під час розслідування злочину доцільна лише тоді, коли вона не заважає всебічності, повноті та об'єктивності, досягненню мети судочинства, сприяє встановленню оптимального співвідношення між інтересами суспільства й особистості, коли перші передбачають досягнення істини у справі, а другі – забезпечення дотримання прав і законних інтересів особи.
Увагу звернено на те, що серед проблем кримінально-процесуального законодавства забезпечення швидкості судочинства є особливо нагальним та актуальним. Швидке провадження у кримінальній справі необхідне для захисту прав і законних інтересів потерпілого, цивільного позивача, а також уникнення зайвих утисків прав і законних інтересів обвинуваченого. Настав час послідовної реалізації в проекті КПК такої важливої концептуальної ідеї, як пріоритетний захист прав і законних інтересів потерпілого. Це потребує перш за все удосконалення його правового статусу, який повинен бути не менш значимим, ніж аналогічний статус обвинуваченого. Необхідно в новому КПК закріпити часові межі визнання особи потерпілою та надати їй певні права, зокрема право бути поінформованою про зміст і предмет обвинувачення, яке висувається особі (з отриманням копії відповідної постанови). Потерпілий має володіти правом підтримати або піддати критиці це обвинувачення, висловити свою позицію і докласти зусиль до її обґрунтування і збирання доказів. Якщо ж особа буде визнаватися потерпілою по закінченні слідства, то таким правом вона не зможе скористатися.
Щоб успішно розкрити злочин, необхідно своєчасно виявити і закріпити його сліди, зібрати докази, які обвинувачують чи виправдовують особу. Зволікання з проведенням тих чи інших дій найчастіше призводить або до втрати самої можливості одержання доказів, або до зменшення такої можливості.
Своєчасне притягнення до відповідальності й засудження особи, яка вчинила злочин, застосування до неї справедливого покарання – запорука тому, що злочинець не зможе продовжувати злочинну діяльність. Тривале і неефективне провадження у справі, навпаки, створює безкарність, що може стати однією з умов вчинення нових злочинів як самим злочинцем, так і іншими.
Швидке здійснення кримінального судочинства дозволяє максимально наблизити момент вчинення злочину до моменту призначення покарання. Але деякі кримінально-процесуальні норми аж ніяк не впливають на ефективність судочинства. Згідно зі ст. КПК, якщо в ході попереднього слідства виникне необхідність змінити пред'явлене обвинувачення або доповнити його, слідчий зобов'язаний заново пред'явити обвинувачення (ч. ст. ). Якщо ж під час попереднього слідства частина пред'явленого обвинувачення не знайшла свого підтвердження, слідчий своєю постановою закриває справу в цій частині обвинувачення, про що оголошується обвинуваченому (ч. ст. ). Таким чином, закон категорично не зобов'язує слідчого заново висувати обвинувачення, однак практика пішла своїм шляхом: слідчі у всіх випадках, на вимогу суддів і прокурорів, заново висувають обвинувачення. Це підтвердили 89опитаних слідчих. Не важко уявити собі, скільки гається при цьому часу, особливо тоді, коли таке рішення доводиться приймати за багатоепізодними справами або коли обвинувачений перебуває під вартою. Тому в ч. ст. КПК слід внести таке доповнення: якщо кваліфікація злочину при закритті справи в частині пред'явленого обвинувачення не змінюється, нове обвинувачення не пред'являється.
Завдання швидкого розкриття злочину не може бути досягнуто без виконання завдання повного розкриття злочину.
У підрозділі 1.2. "Поняття завдання повного розкриття злочину" звернено увагу на те, що в теорії та на практиці не склалося єдиного підходу до визначення поняття розкритого злочину. Процесуальний момент, з якого злочин вважається розкритим, у КПК України не визначений. По-різному трактуються критерії розкритого злочину у відомчих нормативних актах, а саме в наказі МВС України за № від 18 жовтня 1993 р. "Про організацію роботи органів внутрішніх справ по розкриттю злочинів" та в спільній Інструкції, затвердженій Генеральним прокурором України і Міністром внутрішніх справ України від 21 грудня 1995 р. за № /835 "Про єдиний облік злочинів".
Пропонується авторське визначення поняття "повного розкриття злочину" та визначається момент, з якого злочин повністю розкрито. Під повнотою розкриття злочину необхідно розуміти достатню сукупність достовірних доказів, які отримані з дотриманням процесуальної форми і за допомогою яких встановлюється кожна із обставин, передбачених ст. ст. ,417,433,23 КПК ) з урахуванням кваліфікації діяння за статтею Кримінального кодексу України, виключаючи обставини, які перешкоджають провадженню у справі (ст.ст , ч. ст. КПК). Моментом, з якого злочин можна вважати розкритим, є набрання законної сили обвинувальним вироком чи постановою про закриття кримінальної справи .
Висловлюється думка, що у новому КПК України доцільно дати визначення повного розкриття злочину та доповнити ст. КПК пунктом про обов'язковість встановлення таких обставин справи, як причини і умови, які сприяли вчиненню злочину.
Розглянуто кожну з обставин, що підлягають доказуванню у кримінальній справі, подано їх загальну характеристику. Проаналізовано причини недослідження слідчими деяких обставин, зроблено висновок, що неповнота дослідження обставин злочину є найбільш розповсюдженим недоліком досудового слідства, який розглядається судами як підстава для повернення справи на додаткове розслідування.
Під час вивчення справ, повернутих судами України на додаткове розслідування, було встановлено, що неповнота дослідження полягала в тому, що не було з'ясовано: а) обставини, які характеризують подію злочину (20,7від числа вивчених справ); б) обставини, які характеризують винність обвинувачуваного (21,6; в) обставини, які впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого (13,6; г) обставини, що характеризують особу обвинуваченого (18,1; д) розмір шкоди, заподіяної злочином (9,7; ж) розмір витрат закладу охорони здоров'я (8,8; з) обставини, які характеризують наявність дорослих підмовників (6,6; є) обставини, які сприяли вчиненню злочину (0,9
Серед обставин, які характеризують особу обвинуваченого, неповно досліджуються такі обставини, як: а) поведінка в побуті (17; б) психічний стан (22; в) схильність до алкоголізму або наркоманії (24,5; г) стан здоров'я (9,7; д) дані про судимість (26,8Доказувати їх необхідно не тільки для визначення міри покарання або звільнення від нього, а й для правильного вирішення питання про повернення справи на додаткове розслідування (останньої обставини – ще й для визначення кваліфікації діяння).
Розділ другий "Швидке дослідження обставин кримінальної справи на досудових стадіях з метою розкриття злочину" містить два підрозділи і присвячений розгляду проблем швидкого отримання доказів на стадіях порушення кримінальної справи та попереднього розслідування.
У підрозділі 2.1. "Реалізація вимоги швидкого дослідження обставин справи на стадії порушення кримінальної справи" звернено увагу на те, що ч. ст. КПК передбачає строк до 3-х діб для вирішення заяв і повідомлень про злочини, які не потребують додаткової перевірки. Згідно з ч. ст. КПК, коли огляд місця події у невідкладних випадках був проведений до порушення кримінальної справи за наявності для того підстав, справа порушується негайно. Виходячи з цього, в ч. ст. КПК слід вказати, що справа за наявності для того підстав повинна порушуватися негайно (незалежно від того, чи проводився огляд місця події) або не пізніше триденного строку (якщо необхідна незначна перевірка). Передбачений у ч. ст. КПК десятиденний строк перевірки заяв або повідомлень про злочин повинен бути винятковим, і після закінчення трьох діб подальшу перевірку слід проводити з дозволу наглядового прокурора.
Невчасне порушення кримінальної справи в результаті може призвести до нерозкриття злочину. Це підтверджують результати вивчення справ, повернених на додаткове розслідування. У 21 випадку (9,2у справах, які були порушені в термін від 3-х до 10-ти днів, провадження зупинялось за ст. п. КПК через невстановлення особи, яка підлягає притягненню до кримінальної відповідальності.
З метою зменшення строків отримання необхідних документів прокурором, слідчим та органом дізнання від окремих громадян чи посадових осіб, пропонується ч. ст. КПК доповнити нормою, яка б зобов'язувала останніх негайно видати необхідні документи за запитом. Це пояснюється тим, що на етапі дослідчої перевірки компетентні органи не мають у своєму розпорядженні можливості застосовувати заходи кримінально-процесуального примусу. Результати опитування слідчих (90свідчать про те, що час подання таких документів може бути надто довгим. Це в свою чергу затримує строки перевірки заяв і повідомлень про злочин та прийняття необхідного рішення. Гарантією виконання вказаної норми повинна стати адміністративна санкція.
Надаючи важливого значення стадії порушення кримінальної справи, законодавець зобов'язує прокурора здійснювати нагляд за законністю, негайно вживаючи заходів до усунення будь-яких порушень закону, хто б їх не припускався (ст. КПК). Дієвості нагляду за органами попереднього розслідування в цій стадії сприяло б доповнення ст. КПК України правилом про направлення прокурору протягом доби не тільки постанови про відмову в порушенні кримінальної справи, але й усього матеріалу. Це дозволило б прокурору більш оперативно виявляти випадки необґрунтованих відмов у порушенні кримінальної справи і реагувати на них, що в свою чергу сприяло б виконанню завдань швидкого розкриття злочину.
З аналізу ст. КПК зроблено висновок, що процедура розгляду скарг про відмову в порушені кримінальної справи має значну тривалість у часі і не відповідає Конституції України (ст. ). Кожна особа, зацікавлена у скасуванні цього рішення, повинна мати право звертатися безпосередньо до суду, обминаючи прокурора. Також необхідно скасувати як недоцільний семиденний термін на оскарження постанови про відмову в порушенні кримінальної справи. Це положення закону не має сенсу, тому що необґрунтовані і незаконні постанови повинні оскаржуватися та скасовуватися незалежно від строків (крім випадків, коли закінчилися строки давності притягнення до кримінальної відповідальності).
У підрозділі 2.2. "Реалізація вимоги швидкого дослідження обставин справи на стадії попереднього розслідування" розглянуті засоби забезпечення швидкого розкриття злочинів на даній стадії. Важливим питанням, яке до цього часу ще не вирішено у кримінально-процесуальному законодавстві, є проблема обчислення строків попереднього слідства при об'єднанні та виділенні кримінальних справ і окремих матеріалів.
Пропонується передбачити це у ст. КПК, яку викласти у такій редакції: "При об'єднанні кримінальних справ в одне провадження строк слідства обчислюється з дня порушення кримінальної справи, за якою він є найбільш тривалим. При виділенні зі справи окремих матеріалів, які не мають загальної фабули з основним провадженням, строк розслідування обчислюється з дати порушення кримінальної справи за виділеними матеріалами. При виділенні справи, яка має спільну фабулу з основною кримінальною справою, строк розслідування обчислюється з моменту порушення основної кримінальної справи. При виділенні справи, яка раніше була об'єднана з іншою, строк розслідування обчислюється з моменту порушення виділеної справи. За виділеною справою строк утримання під вартою повинен обчислюватися з моменту взяття під варту чи затримання за злочин, розслідування якого виділене в окреме провадження".
Пропонується спростити порядок закінчення провадження досудового слідства з направленням кримінальної справи до суду, тобто анулювати норму про ознайомлення обвинуваченого з матеріалами справи.
Зазначається, що вже під час попереднього розслідування при затриманні, застосуванні запобіжного заходу, пов'язаного з позбавленням волі, обвинувачений і його захисник знайомляться з матеріалами справи, де обґрунтовується прийняття цих рішень, а при притягненні як обвинуваченого особі вручається копія відповідної постанови (ст. КПК). Тому можна обмежитися оголошенням обвинуваченому та його захиснику рішення слідчого про направлення справи прокурору і до суду після затвердження обвинувального висновку, а також про те, що він (будучи підсудним) і його захисник отримають копію обвинувального висновку та можуть ознайомитись з матеріалами справи до її розгляду в судовому засіданні.
Інститут ознайомлення з матеріалами справи аж ніяк, не полегшує та не ускладнює обвинувачення і не впливає на захист, бо не відкидає потреби в пред'явленні доказів у суді, можливості захищатися проти висунутого обвинувачення в суді, зокрема і за допомогою захисника. Зазначений інститут не задовольняє вимог практики і не є єдиним гарантом забезпечення прав обвинуваченого на захист, а нерідко погіршує його становище.
Думку про скасування інституту ознайомлення з матеріалами кримінальної справи підтримали 80анкетованих слідчих.
Висловлюється пропозиція про скасування інституту додаткового розслідування, оскільки він не відповідає завданню швидкого і повного розкриття злочину, і в першу чергу Конституційним вимогам щодо розподілу влад і права суду здійснювати правосуддя. Висуваються аргументи на користь цієї думки. Статистика свідчить про неухильне зростання справ, які повертають на додаткове розслідування суди України. Привертають увагу факти погіршення показників, що характеризують обґрунтованість повернення судами справ на додаткове розслідування. Більшість кримінальних справ після додаткового слідства до суду не повертається.
Третій розділ "Повне дослідження обставин кримінальної справи при застосуванні до обвинуваченого (підозрюваного) заходів процесуального примусу, пов`язаних з позбавленням волі, і при притягненні особи як обвинуваченого" складається з двох підрозділів і обмежується дослідженням тільки двох заходів процесуального примусу (затримання за підозрою у вчиненні злочину та взяття під варту), а також притягнення особи як обвинуваченого в силу того, що це одні з основних рішень, при прийняті яких найбільш суттєво зачіпаються конституційне право громадянина на недоторканність (ст. Конституції України) та інші права і законні інтереси обвинуваченого (підозрюваного).
У підрозділі 3.1. "Повне дослідження обставин справи при застосуванні до обвинуваченого (підозрюваного) заходів процесуального примусу, пов'язаних з позбавленням волі" розглядаються питання, пов'язані з підставами затримання, взяття під варту та визначенням повноти дослідження обставин кримінальної справи при прийнятті цих процесуальних рішень.
У ч. ч. , 2 ст. КПК України йдеться не про підстави для затримання, а про підстави для підозри у вчиненні злочину. Підставами ж для затримання є обставини, передбачені ч. ст. КПК України.
Доказуванню на момент затримання особи підлягають обставини, що дають підставу підозрювати особу у вчиненні злочину, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі (умови затримання), та наявність фактичних даних, що ця особа, перебуваючи на волі, може скритися від дізнання чи слідства або перешкодити встановленню істини в кримінальній справі, або займатися злочинною діяльністю (підстави затримання).
Повнота розслідування обставин справи на етапі обрання запобіжного заходу – взяття під варту може бути досягнута при дослідженні: 1) фактичних даних, що дають підставу для обвинувачення особи у вчиненні злочину, за який може бути застосоване покарання у вигляді позбавлення волі... (ч. ст. ), або у вчиненні злочину, передбаченого статтями Кримінального кодексу, вказаними в ч. ст. ; 2) фактичних даних, які дають підставу вважати, що ця особа, перебуваючи на волі, скриється від слідства або суду, перешкодить встановленню істини у кримінальній справі, буде займатися злочинною діяльністю або ухилиться від виконання вироку (ч. ст. ); 3) обставин, які характеризують особу обвинуваченого чи підозрюваного (ст. ).
У підрозділі 3.2. "Повне дослідження обставин справи на етапі притягнення особи як обвинуваченого" досліджуються проблеми, пов'язані з підставами та моментом прийняття цього процесуального рішення. З цього приводу розглянуто такі питання, як: що таке обвинувачення, законність, обґрунтованість, підстави та момент притягнення особи як обвинуваченого і зроблено висновок, що до моменту винесення постанови про пред'явлення обвинувачення повинні бути встановлені обставини, які характеризують кожний з елементів інкримінованого складу злочину. Цей висновок підтверджується результатами проведеного анкетування слідчих (77опитаних).
Висловлюється думка, що у ст. КПК необхідно встановити термін – момент для прийняття рішення, настання якого повинно бути поставлене в залежність від наявності достатніх доказів та викласти вказану статтю в такій редакції: "Якщо є достатньо доказів, що вказують на вчинення злочину конкретною особою, слідчий негайно виносить мотивовану постанову про притягнення даної особи як обвинуваченого", що буде відповідати Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. згідно з якою кожний при звинувачені у вчиненні кримінального злочину має право бути негайно і детально поінформований про характер і причину обвинувачення проти нього (ст. п. "а"). В 179 випадках (з 227 вивчених справ) обвинувачення пред'являлося в кінці розслідування.
Під час досудового слідства слідчий повинен притягувати особу як обвинуваченого не інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом (ст. КПК), тобто за наявності достатніх доказів, які вказують на вчинення злочину певною особою (ст. КПК).
Аналізуються причини, що породжують факти необґрунтованих обвинувачень. Опитуванням слідчих було встановлено, що 58із них припускає можливість недостатньо обґрунтованого обвинувачення, якщо необхідно оголосити розшук особи, яка підлягає притягненню як обвинувачена (в роботі – "заочного"). Нерідко "заочне" обвинувачення приймається з порушенням ст. ст. , 131 КПК. Скоротити кількість необґрунтованих "заочних" обвинувачень можна, якщо ускладнити процедуру оголошення розшуку особи, яка ухилилась від слідства. Для цього необхідно внести до ч. ст. КПК зміни і викласти її в такій редакції: "… При наявності підстав, передбачених у ст. цього кодексу, слідчий зобов'язаний обрати щодо обвинуваченого, який розшукується, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою". Прокурор, вирішуючи питання про надання санкції на арешт, перевірить наявність підстав для "заочного" обвинувачення, що буде гарантією законності й обґрунтованості цього рішення. Також пропонується внести зміни і до ч. ст. КПК про те, що в постанові про оголошення розшуку обвинуваченого, який ухилився від слідства, повинні вказуватися не тільки дані про особу розшукуваного, але й докази, які викривають особу у вчинені злочину і покладені в основу формули обвинувачення.
У висновках стисло сформульовані основні положення та пропозиції, які обґрунтовані автором під час дослідження понять швидкого і повного розкриття злочинів, питань щодо забезпечення своєчасного отримання й дослідження доказів на стадіях порушення кримінальної справи і попереднього розслідування та реалізації вимоги повного дослідження обставин справи при застосуванні до обвинуваченого (підозрюваного) заходів процесуального примусу, пов'язаних з позбавленням волі і при притягненні особи як обвинуваченого. Зокрема, обґрунтовується необхідність включення до проекту КПК норми, що регламентує завдання швидкого і повного розкриття злочинів, які не можна відокремлювати один від одного, оскільки швидкість і повнота взаємообумовлені, а в цілому їх реалізація сприяє виконанню інших завдань кримінального процесу а також цілі кримінального судочинства - встановленню об'єктивної істини.
Список опублікованих автором праць за темою дисертації:
1. Юркова Г.В. Повнота попереднього розслідування // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1998. – № . – С. . (0,4 д.а.)
2. Юркова Г.В. Повнота дослідження обставин кримінальної справи на етапі притягнення особи як обвинуваченого // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1999. – № . – С. . (0,3 д.а.)
3. Юркова Г.В. Чи відповідає інститут додаткового розслідування Конституції України? // Право України. – 2000. – № . – С. . (0,2 д.а.)
4. Юркова Г.В. Досудове слідство: шляхи його прискорення // Право України. – 2000. – № . – С. . (0,2 д.а.)
5. Юркова Г.В. Вдосконалення питання об'єднання і виділення кримінальних справ – гарантія швидкості попереднього розслідування // Вісник Запорізького юридичного інституту. – 2000. – № . – С. . (0,7 д.а.)
Юркова Г.В. Реалізація завдань швидкого і повного розкриття злочину на досудових стадіях. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. Національна академія внутрішніх справ України, Київ, 2001.
У дисертації розкривається сутність і значення вказаних завдань, дається визначення понять швидкого і повного розкриття злочину. Аналізується їх співвідношення, робиться висновок, що їх не можна розглядати без взаємозв'язку. У роботі визначено, що здійсненню завдання швидкого розкриття злочину на досудових стадіях буде сприяти законодавче врегулювання таких основних питань, як негайне порушення кримінальної справи при наявності на те підстав (незалежно від того, чи проводився огляд місця події до порушення справи); направлення прокурору разом з постановою про відмову в порушенні справи усього матеріалу; скасування інститутів ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи по закінченні розслідування та додаткового розслідування.
Ключові слова: завдання кримінального процесу; швидке і повне розкриття злочину; розслідування; обвинувачений; додаткове розслідування; негайне порушення кримінальної справи.
Юркова Г.В. Реализация задач быстрого и полного раскрытия преступления в досудебных стадиях. – Рукопись.
Диссертация на соискание ученой степени кандидата
