Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Ярошинський Олег Богданович

УДК 947.47 (477.82) (048)

Волинь в період національно-визвольної війни

1648-1657 р.р.

07.00.01 – історія України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Харків – 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Прикарпатському університеті ім. В.Стефаника Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор історичних наук, професор

Грабовецький Володимир Васильович, Прикарпатський університет імені В.Стефаника, завідувач кафедри історії України.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор Борисенко Володимир Йосипович, Національний педагогічний університет імені М.Драгоманова, завідувач кафедри історії України, м. Київ;

кандидат історичних наук Кривошея Володимир Володимирович, Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, старший науковий співробітник, м. Київ.

Провідна установа: Інститут історії України НАН України, відділ історії України середніх віків, м.Київ.

Захист відбудеться “27” квітня 2001 р. о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.051.10 Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна за адресою: 61077, м. Харків, площа Свободи, 4, ауд. ІV-65.

З дисертацією можна ознайомитись у Центральній науковій бібліотеці Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (61077, м.Харків, пл. Свободи, 4).

Автореферат розісланий 22 березня 2001 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради _______ Є.П. Пугач

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Зусиллями багатьох поколінь істориків досягнуто значних успіхів у дослідженні історії визвольної боротьби українського народу в середині XVII ст. Нинішній стан історичної науки вимагає зосередження дослідницьких зусиль на поглибленому вивченні перебігу та особливостей визвольного руху в окремих регіонах України. Відсутність таких досліджень стає каменем спотикання для науковців, які намагаються з’ясувати окремі загальнонаціональні аспекти розвитку цього складного й яскравого явища середньовічної історії Степанков В. Антифеодальна боротьба у роки Визвольної війни та її вплив на формування української держави (1648-1654). – Львів, 1991. – С. 11-12..

Актуальність теми. У зв’язку з тим, що на Волині впродовж 1648-1657 рр. відбулася низка історичних подій загальнонаціонального масштабу і розгорнувся масовий повстанський рух, джерела про визвольний процес у цьому українському регіоні вже давно мали стати предметом комплексного аналізу. Однак попередні розвідки зводилися до зясування окремих проблем, передусім ходу військових операцій, що відбувалися на території Волинського воєводства. Об’єктом дисертаційного дослідження стала національно-визвольна і соціальна боротьба на Волині проти панування Речі Посполитої, польсько-шляхетської соціально-економічної політики, за утвердження української держави та нових суспільних відносин – невід’ємна частина загальноукраїнського історичного процесу середини ХVII ст. Виходячи з результатів аналізу стану історіографії, актуальність та доцільність всебічного дослідження теми обумовлюються такими мотивами: –

відсутністю фундаментальних досліджень і важливістю комплексного вивчення історії визвольного руху на Волині для поглиблення наукових знань про цей процес в Україні середини ХVII ст.;–

необхідністю грунтовних досліджень регіональних особливостей національно-визвольної боротьби за українську державність та селянської війни за ліквідацію феодальних відносин; –

потребою нагромадження, систематизації, наукового синтезу джерельної бази, критичного аналізу досягнень історіографії;–

важливістю здобуття об`єктивних знань про перебіг визвольного руху на Волині науковцями, викладачами, краєзнавцями, студентами, учнями для утвердження наукового світогляду й форму-

вання національної свідомості.

Хронологічні межі дисертації охоплюють 1648-1657 рр. і збігаються з періодом української національно-визвольної боротьби ХVII ст. – часом, впродовж якого вона велася під керівництвом Б.Хмельницького. Це дало можливість проаналізувати хід історичного процесу протягом вказаного часу, з`ясувати основні етапи цієї боротьби за весь період, взаємозвязок основних її подій на різних етапах, висвітлити особливості національно-визвольного руху після поразки соціального його аспекту, простежити місце Волині у політичних планах Б.Хмельницького.

Територіальні межі дисертаційного дослідження збігаються з кордонами Волинського воєводства середини XVII ст. – українськими етнічними землями, розташованими в басейні правих приток Прип`яті – Вижівки, Турії, Стохода, Стиру, Горині. Найбільш віддалені на захід кордони доходили до Західного Бугу, східні – до Случі. Воєводство включало територію сучасних Волинської (без частини північних та північно-західних земель), Рівненської (без північної й північно-східної частини), північну половину Тернопільської, Хмельницької, південно-західну частину Житомирської областей і межиріччя Стиру та Слонівки на Львівщині. Вся територія воєводства географічно та історично поділена на Полісся і, власне, Волинь.

Зв`язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну працю виконано відповідно до планів дослідницьких праць кафедри історії України Прикарпатського університету ім.В.Стефаника (м.Івано-Франківськ). Вона відноситься до теми: "Проблеми визвольної боротьби середини ХVII ст. на західно-українських землях”.

Мета та завдання дослідження. Його метою є всебічне вивчення комплексу наукових проблем, повязаних з визвольною боротьбою на Волині у 1648-1657 рр. – складовою частиною тодішнього загальноукраїнського історичного процесу. Для реалізації цієї мети ставилися наступні завдання:–

дослідити й висвітлити динаміку розвитку, основні етапи, їх події, характер, рушійні сили, рівень і форми організованості, озброєння, політичні, соціально-економічні, демографічні наслідки визвольного руху середини ХVII ст. на Волині; –

вивчити зміст, характерні риси основних напрямків визвольного руху, їх взаємозв’язок та взаємовплив на розгортання цього процесу; –

сформувати наукові висновки про регіональні особливості визвольної боротьби на Волині; –

опрацювати наявні документи, ввести в науковий обіг виявлені у ході досліджень історичні джерела з історії Волинського воєводства 1648-1657 рр.; –

здійснити картографування походів української армії, рейдів окремих її підрозділів, загонів місцевих повстанців, маршрутів збройних сил Речі Посполитої, шляхетських формувань, татарських набігів, врахувати результати картографування при формуванні наукових висновків, а також застосувати й використати методи статистичного аналізу для обробки однотипних документів та доповнення знань про історичну дійсність на Волині в часи національно-визвольних змагань.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації вперше в науці на основі аналізу всього комплексу історичних джерел і критичного переосмислення здобутків історіографії досліджено й висвітлено історію національно-визвольної та соціальної боротьби на Волині у 1648-1657 рр. Зокрема:

1.

2. Доведено необгрунтованість гіпотез про недостатній рівень підготовленості волинян до участі у визвольних змаганнях, досліджено й висвітлено ознаки зрілих політичних, соціально-економічних, духовних передумов для масового національно-визвольного та соціального руху за радикальні зміни в міжнаціональних, міжконфесійних, соціальних і економічних відносинах.

3. Продатовано й періодизовано визвольний процес середини ХVІІ ст. на Волині, встановлено його хронологічні межі (червень 1648 – березень 1652 рр.), виявлено та досліджено розвиток подій на восьми послідовних етапах, з’ясовано хронологічний період селянської війни (червень 1648 – травень 1651 рр.), хід соціальної боротьби жителів воєводства, її органічний зв’язок з національно-визвольним рухом.

4. Встановлено, що головним змістом визвольного процесу була боротьба селянства, міщанства, духовенства, певної частини православної волинської шляхти проти колоніального панування Речі Посполитої й соціальний селянсько-міщанський повстанський рух проти феодальних порядків, за свої права і свободи. Виявлено яскраву соціальну забарвленість визвольного процесу. Доведено, що визволення півдня Волині відбулося насамперед завдяки діям української армії, а центральні, західні, північні землі регіону звільнялися переважно

місцевими повстанцями. Виявлено та досліджено характерні риси національно-визвольного, національно-релігійного, антифеодального напрямків повстанського руху, порівняно високий ступінь самоорганізації й озброєння його учасників.

5. З`ясовано особливості розвитку і характер подій 1653-1657 рр., коли воєводство перетворилося в арену польських, татарських, українсько-російських воєнних акцій. У цей час, незважаючи на відсутність визвольних дій місцевих мешканців, зростала роль Волині у військово-політичних планах і дипломатичній діяльності Б.Хмельниць-кого.

6. Досліджено особливості, характер, рушійні сили, наслідки визвольного руху на Волині. Доведено наукову безпідставність тверджень про маловиразність чи малозначимість напруженої багатолітньої визвольної боротьби у краї й встановлено, що, незважаючи на поразку, вона мала реальні політичні, економічні, соціальні, демографічні наслідки та залишила глибокий слід у подальшому житті мешканців краю.

7. Виявлено і досліджено, що руйнування режиму Речі Посполитої на волинських землях проявилося в розвалі державної податкової системи, яка завжди була виразником ефективності колоніального панування. З’ясовано динаміку зменшення надходжень податків від населення краю, висвітлено основні етапи податкової кризи, що привели польську колоніальну політику до повного паралічу у 1653-1657 рр. Проаналізовано також ознаки послаблення впливів Речі Посполитої через значне звуження соціальної та етнічної бази польської влади.

8. Відтворено динаміку демографічного спаду на Волині в 1648-1657 рр., виявлено і висвітлено характерні ознаки демографічної катастрофи, рівень людських втрат у воєводстві і в кожному з його повітів, а також фактори, що породили таку ситуацію.

9. З’ясовано, що під впливом визвольних подій сформувалася особлива економічна модель, заснована на сплаті чиншу селянами в більшості магнатських, королівських і церковних маєтків та збереженні фільварково-панщинної системи середньою й дрібнопомісною шляхтою.

10. Досліджено, що зміни в соціальній стратиграфії після завершення визвольної боротьби полягали передусім у зменшенні ролі аристократії й зростанні впливу шляхти серед пануючої верстви та здобутті українською частиною патриціату реальних можливостей впливати на формування міського самоврядування. Правове становище селян залишилося незмінним, але значно зменшилися їхні повинності.

11. Встановлено і проаналізовано кількісні й якісні показники народних виступів, походів української армії, рейдів її підрозділів, місцевих повстанських загонів, маршрутів збройних формувань Речі Посполитої, шляхетських каральних експедицій, татарських походів та набігів, висвітлено їх вплив на розвиток визвольного процесу, картографовано результати дослідження.

Практичне значення роботи. Матеріали дисертації мають науково-пізнавальне значення і допомагатимуть у підготовці до лекцій, плануванні і проведенні семінарів у навчальних закладах. Результати дослідження можуть бути корисними науковцям, викладачам, політикам, краєзнавцям, студентам, школярам.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дослідження доповідалися й обговорювалися на засіданнях кафедри історії України Прикарпатського університету ім. В.Стефаника в 1997-2000 рр. Наукові розвідки з окремих питань досліджуваної теми автор оприлюднив на науково-практичній конференції "Галичина і Волинь у часи визвольної війни під проводом Б.Хмельницького" в Прикарпатському університеті (1996 р.). За темою дослідження опубліковано 3 брошури, 6 наукових статей, з них 5 у фахових видан-нях.

Структура дисертації. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел та літератури, додатків. Дисертація містить 179 сторінок машинописного основного тексту, 49 сторінок списку використаних джерел і літератури, 8 таблиць та 2 рисунки додатку А на 10 сторінках, 2 таблиці додатку Б на 2 сторінках, 2 рисунки (карти) додатку В на 2 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступній частині обгрунтовується актуальність теми, хронологічні та територіальні рамки роботи, зв’язок з науковими планами, вказано на об'єкт, мету, завдання, наукову новизну дисертації, практичне значення і апробацію результатів дослідження.

У першому розділі “Історіографія проблеми та джерела” проаналізовано історіографічну спадщину, джерельну базу та стан вивченості основних питань, що відносяться до теми дисертаційного дослідження. Розглядається науковий внесок Д.Бантиш-Каменського, М.Маркевича, В.Аскоченського, А.Сендульського, М.Костомарова, С.Барановського, В.Пироговського, І.Теодоровича, І.Франка, М.Петро-ва, М.Владимирського-Буданова, Й.Крашевського, М.Стецького, Л.Кубалі, С.Каретникова, Н.Шандурського, Є.де-Вітте, І.Каманіна, М.Грушевського, В.Липинського, О.Барановича, О.Терлецького, П.Феденка, В.Легкого, В.Замлинського, Л.Фраса, В.Томкевича, О.Компан, Я.Кіся, П.Михайлини, Є.Яцкевича, Г.Гербільського, В.Грабовецького, П.Сміяна, В.Сміяна, В.Смолія, В.Степанкова, Я.Федорчука, І.Бровчука, Т.Кобильчука, Л.Чучман, Ю.Мицика, В.Бачинського, О.Масного, В.Тхора, В.Цибульського, Г.Гуртового й інших вітчизняних і зарубіжних істориків у вивчення подій середини ХVІІ ст. на Волині. Зокрема в історіографії висвітлені такі питання з досліджуваної теми:–

загострення соціальних суперечностей на Волині напередодні національно-визвольної війни Кику И.А. Положение и антифеодальная борьба крестьян Волыни в 30-х – 40-х гг. ХVII в. (на материалах волынских актовых книг): Автореф. дисс… канд. истор. наук. – Днепропетровск, 1984. – 20 с.;

–

–

–

–

Серед зазначених проблем найбільш грунтовно досліджувалися воєнні події. Так, битва під Берестечком стала об’єктом дослідження авторів кількох книг (І.Каманіна, І.Свєшнікова, В.Романського), окремого розділу дисертації (І.Стороженка), семи наукових конференцій (“Берестецька битва в історії України”), проведених у 1990-1997 рр., багатьох розвідок. Такий ступінь вивченості дав підстави для схематичного розгляду відомих воєнних операцій при з’ясуванні у дисертації динаміки розвитку визвольного руху на Волині. Натомість решта виділених нами досліджуваних питань вивчена недостатньо. При з’ясуванні особливостей організації визвольної боротьби основні зусилля історики спрямували на виявлення ознак формування полків і повстанських загонів, але не вивчали вплив самоврядних традицій, підрозділів українського війська на рівень організованості волинських повстанців. Розгортання антифеодальної боротьби досліджувалося лише на основі опублікованих джерел і обмежувалося 1648-1649 рр. Міщанські виступи вивчалися задля ілюстрації всеукраїнського розмаху визвольного руху у містах, а тому не зосереджувалася увага на виявленні ролі і місця міських повстанців у розвитку історичного процесу у воєводстві. Водночас поза увагою історичної науки залишилися проблеми динаміки розвитку історичного процесу 1648-1657 рр. в краї, характерні риси, особливості, вирішальні фактори, форми і методи визвольної боротьби на основних її етапах, ступінь організованості, озброєння волинських повстанців. За винятком В.Легкого, який намагався виокремити перспективні напрямки досліджень Легкий В.И. Крестьянство Украины в начальный период Освободительной войны 1648-1654 годов. – Л., 1959. – С. 94-116., науковці не зосереджували зусилля на вивченні складу учасників, спрямованості, головних чинників розмаху визвольного руху на Волині. Проблеми характеру історичних подій, місця Волині у планах українського уряду розглядалися в контексті з’ясування розвитку загальнонаціонального процесу Грушевський М.С. Історія України-Руси. – К., 1995. – Т. 8. – Ч. 3. – С.53-54, 182-215; Т. 9. – Ч. 1. – С. 280-300; Липинський В. Україна на переломі 1657 – 1659. Замітки до історії Українського державного будівництва в ХVІІ-ім столітті. – Філадельфія, 1991. – С. 18, 57-59, 81-86, 93-94, 106, 154-155, 171-172, 186, 188-189, 190-193; Крип’якевич І.П. Богдан Хмельницький. Вид. 2-е. – Львів, 1990. – С. 87, 101-104, 113-115; Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький (Соціально-політичний портрет). Вид. 2-е. – К., 1995. – С. 140-141, 220-224, 228-229, 241. , не залишаючи помітного сліду на вивченості історії воєводства. Сучасні історики неодноразово звертали увагу на незадовільний стан дослідження наслідків визвольної боротьби Степанков В. Антифеодальна боротьба у роки Визвольної війни та її вплив на формування української держави (1648-1654). – Львів, 1991. – С. 121.. Не було з’ясовано масштабів демографічних і матеріальних втрат, основних фаз і факторів демографічного спаду, фінансово-економічної кризи, політичних, соціально-економічних явищ після припинення визвольних змагань у воєводстві. Ці історіографічні особливості зумовили спрямування зусиль на вивчення найменш досліджених і гостродискусійних питань, що стосуються теми нашого дисертаційного дослідження.

Джерельну основу дисертаційної роботи складають 350 документальних (актових) матеріалів, 210 листів (епістоляріїв). Чимало історичних фактів почерпнуто з наративних пам’яток – літописів, хронік, щоденників, мемуарів, історичних творів другої половини ХVІІ ст. Поряд з вивченням опублікованих джерел, належна увага приділялася виявленню і опрацюванню архівних матеріалів. Проаналізовано документацію органів влади козацької Української держави, Речі Посполитої, зокрема матеріали діловодства, дипломатичного характеру, станово-представницьких органів, судово-адміністративних установ, що зберігаються у відділі рукописів Львівської наукової бібліотеки ім. В.Стефаника, фондах Центрального державного історичного архіву України в Києві, Центральної наукової бібліотеки НАН України ім. В.Вернадського, Архіву Інституту історії НАНУ, джерельних зібраннях цих архівів, запозичених з іноземних архівосховищ. Цінну історичну інформацію виявлено в матеріалах ковельського, дубненського магістратів, володимирського, кременець-кого, луцького земських та гродських судів, вміщених у збірник “Архив Юго-Западной России”, листах фонду 1230, неопублікованих копіях з архівів Польщі, Угорщини, Румунії в фондах КМФ-15, 2227 ЦДІА України. Значну кількість наукових даних здобуто у копіях документів Архіву головного актів давніх (Варшава), Гданського й Краківського воєводських архівів, фондах рукописів бібліотеки Польської академії наук, Вроцлавського національного інституту ім. Оссолінських, краківського Ягеллонського університету, музею Чарторийських, що зберігаються в українських архівах. Проаналізовано і використано також джерела із збірників “Акты Московского государства”, “Акты, относящиеся к истории Южной и Западной России”, “Памятники, изданные для разбора древних актов”, “Жерела до історії України”, “Документи Богдана Хмельницького (1648-1657)”, “Воссоединение Украины с Россией”, “Документы об освободительной войне украинского народа 1648-1657 гг.”, публікацій документів А.Гельцеля, М.Балінського, А.Грабовського, К.Вуйціцького, К.Шайнохи, Ю.Мицика та інших археографів. Чимало достовірної історичної інформації здобуто з щоденників шляхтичів (А.Мясковського, В.Мясковського й ін.), мемуарної спадщини М.Ємьоловського, Ю.Єрлича, Б.Маскевича, хронік Н.Ганновера, В.Коховського, Я.Рудавського, С.Твардовського, М.Голінського, козацько-старшинських літописів Самовидця, М.Гунашевського, Г.Грабянки, С.Величка Грабовецький В.В., Ярошинський О.Б. Визвольна боротьба на Волині у 1648-1657 рр. Огляд опублікованих джерел. – К., 2000. – 47 с.. Аналіз комплексу джерел дав змогу виявити деякі їх особливості, що вимагають критичного підходу й обережності при формуванні наукових висновків. Більшість використаних документів походять з польсько-шляхетського табору, а їх кількісна перевага над джерелами, створеними українською стороною є значною. Такі матеріали нерідко залишаються єдиним джерелом історичної інформації про воєнні дії, розгортання визвольного руху, його наслідки. Автори цих джерел нерідко перебільшували польські військові успіхи, свідомо замовчували про насильства і наругу над жителями Волині з боку військових й адміністративних чинників Речі Посполитої. У документах, створених польсько-шляхетським середовищем часто фіксувались неперевірені чутки й корисливі наміри. Тому окрім критичного аналізу інформації, здобутої з опублікованих документів, важливим завданням був і залишається пошук та введення у науковий обіг архівних матеріалів, накопичення інформації з джерел, створених в українському таборі. Використання історіографічних надбань і опрацювання доступної джерельної бази дало змогу досягнути мети та виконати завдання дисертаційного дослідження.

У розділі другому “Волинь напередодні національно-визвольної війни” з’ясовано низку суперечностей, породжених процесами, пов’язаними з перебуванням Волині у складі Речі Посполитої й кризою феодально-шляхетської системи. Комплексна криза тодішнього суспільства, підсилена нездатністю владних структур реалізувати навіть обмежені поступки 1632-1633 рр. у національно-релігійній сфері, відцентровими тенденціями серед шляхти, невпорядкованістю взаємовідносин між державними і місцевими органами, різним устроєм і війтівсько-старостівськими конфліктами у містах, ліквідацією решток сільського самоврядування, закладала передумови неминучого політичного конфлікту. Висвітлено також суть національних та релігійних проблем й зокрема основні фактори, що вплинули на формування досить високого рівня національної свідомості волинян. Особливості тодішнього розвитку України полягали в тому, що вирішення складових частин суспільного конфлікту у межах політичної системи Речі Посполитої та існуючих феодальних відносин було неможливим.

Лавиноподібно наростали соціально-економічні суперечності. Зосередження земельної власності у невеликої групи феодалів, обезземелення селян, зникнення категорії вільних землеробів, злиденне й безправне становище міських низів і упосліджена роль українського міського патриціату поляризували населення на дві взаємонепримиренні групи, закладали соціальні основи визвольної боротьби. Опозиційний табір підсилювало православне духовенство і частина дрібної шляхти. Попередня просвітницька, національно-релігійна діяльність членів братств створювала підгрунтя національно-визвольного руху, але напередодні визвольних подій феодальна верхівка зблизилася з колоніальними чинниками Речі Посполитої та зміцнила антиукраїнський табір. Численні селянські й міщанські виступи 40-х років засвідчували про наростання соціального незадоволення. Утвердження фільварково-панщинної системи супроводжувалося гальмуванням розвитку ремісничого виробництва, торгівлі, концентрацією земельної власності в руках магнатів, відносним і абсолютним зубожінням селянства та частини дрібної шляхти, посиленням феодальної експлуатації. Наприкінці 40-х років ХVII ст. фільварково-панщинна система вичерпала свої можливості, а економічна неспроможність цієї моделі господарювання породжувала нові суперечності, підсилюючи потребу негайного реформування виробничих відносин. Ці реалії життя штовхали волинян у вир національно-визвольної й соціальної боротьби за українську незалежність і ліквідацію старих та формування нових суспільних відносин.

У розділі третьому “Події національно-визвольної війни на Волині у 1648-1657 рр.” висвітлюється динаміка розвитку визвольного процесу. Поєднання хронологічного методу з діахронним дало можливість розглянути хід подій і водночас увиразнити найістотніші риси виявлених та вивчених етапів, уникнувши дублювання при викладі результатів дослідження. З’ясовано деморалізуючий вплив перших перемог війська Б.Хмельницького на втікаючу через волинські землі шляхту й показано поширення повстанських настроїв серед місцевого селянства і міщанства. Після цього висвітлено хід визвольної боротьби впродовж восьми виділених етапів та досліджених хронологічних меж національно-визвольного руху (червень 1648 – березень 1652 рр.), що довготривалий час поєднувався із селянською війною (червень 1648 – травень 1651 рр.).

На початковому етапі (червень – липень 1648 р.) визвольна боротьба розпочалася завдяки наступу на Волинь української армії. Місцеві повстанські акції на цьому етапі лише посилювали результати воєнних операцій полків М.Кривоноса. Здобуття українськими військами м. Полонного, розсилання козацьких підрозділів до Заслава, Межирича, Острога, Корця, Гощі, Тучина, Степані, Чарторийська, Володимира, Рівного, Тайкур прискорило переростання локальних акцій у загальне повстання. Помітний стимулюючий вплив на розгортання визвольного руху мало визволення українським військом добре укріпленого м. Старокостянтинова. Але незважаючи на значні здобутки повстанців, адміністративні й судові органи Речі Посполитої в краї тоді ще продовжували функціонувати.

Другий етап (серпень – грудень 1648 р.) – період найвищого піднесення національно-визвольного і соціального рухів на Волині. Могутнім стимулятором визвольного піднесення стала Пилявецька перемога. Формуваннями української армії було визволено більшість міст, а рейди місцевих повстанських загонів охопили територію з сходу на захід, з півдня на північ. Антифеодальні виступи у вересні-жовтні злилися в єдиний потік селянської війни. Кременецький повіт контролювався українською армією, Володимирський та Луцький – місцевими повстанськими угрупованнями й локальними їх групами. Розгортанню масового руху сприяли рейди звягельських повстанців (Звягель–Луцьк–Володимир), загонів Немирича (Олика–Луцьк–Володимир і Сокаль), Кудрі (Збараж–Сокаль та Володимир) й окремих козацьких підрозділів. Загальна їх протяжність становила 1400 км. Повстанськими центрами стали Звягель, Корець, Гоща, Рівне, Олика, Острог, Дубно, Луцьк, Колки, Володимир, Ковель, Турійськ. У Звягелі та Гощі повстанцями було сформовано підвалини полкового устрою. Впродовж цього етапу відбулося понад ? всіх виступів 1648-1653 рр., зафіксованих в актових матеріалах. Вони охопили 265 населених пунктів – понад 10% сіл і 35% міст воєводства. Було знищено всі державні, судові інституції Речі Посполитої, ліквідовано феодально-фільваркову систему. Спад повстанської активності волинян розпочався лише після грудневих (1648 р.) польсько-українських переговорів про повернення Волині під контроль Речі Посполитої.

Третій етап (кінець грудня 1648 – червень 1649 рр.) характеризувався відчайдушними спробами волинських повстанців довести свою військово-організаційну спроможність відстояти визвольні здобутки власними силами. Високий рівень самооборони мешканців східної Волині змусив Річ Посполиту під час укладення Переяславської угоди (лютий 1649 р.) визнати цю територію “нейтральною”. Репресивними заходами не вдалося відновити польсько-шляхетського панування й в інших частинах воєводства. У визвольних акціях взяли участь жителі тих населених пунктів, які не були охоплені виступами на попередньому етапі. Тимчасове відновлення польського контролю над краєм відбулося лише після травнево-червневого (1649 р.) наступу збройних сил Речі Посполитої та поразки східноволинських повстанських угруповань у районі Заслава, Острополя, Звягеля.

На четвертому етапі (кінець червня – вересень 1649 р.) розпочалося нове визвольне піднесення, стимульоване успіхами української воєнної кампанії у районі Старокостянтинова–Збаража. В той час відбулися нові виступи жителів Волині, які не включилися у визвольну боротьбу на попередніх етапах. Подальшому розгортанню повстанського руху перешкодило укладення Зборівського договору, що передбачав передачу Волині під юрисдикцію Речі Посполитої.

П’ятий етап (вересень 1649 – січень 1650 рр.) – час запеклої самостійної боротьби волинян проти спроб Речі Посполитої реалізувати умови Зборівського договору відносно Волині. Вістря боротьби було спрямоване передусім проти відновлення панщинно-фільваркових порядків. Особливе загострення боротьби відбулося наприкінці етапу, після ратифікації Зборівського договору польським сеймом і початку масового повернення шляхти на Волинь. Незважаючи на жорстокі репресії, Речі Посполитій тоді не вдалося відновити контроль над воєводством.

Шостий етап (січень 1650 – травень 1651 рр.) – період остаточної поразки селянської війни на Волині, розгулу репресивних акцій, поєднаних з деякими поступками Речі Посполитої в національно-релігійній сфері. За той час відбулося лише п’ять протестних акцій (3,4% від зафіксованих у джерелах). Більшість з них мали виразну антипольську та соціальну спрямованість. Судові органи не лише відновили свою діяльність, а й встигли завершити розгляд судових позовів на учасників виступів 1648-1649 рр. З придушенням селянської війни наприкінці весни 1651 р. ослабли соціальні чинники визвольного руху.

На сьомому етапі (травень – серпень 1651 р.) відбулося короткочасне піднесення національно-визвольного руху, викликане походом української армії, її просуванням у район Старокостянтинова–Збаража–Берестечка, розсиланням козацьких загонів до Кременця, Вишневця, Почаєва, Дубна, Олики. За той час відбулося 10,8% повстанських акцій, зафіксованих в актових матеріалах 1648-1653 рр. Поразка під Берестечком, переслідування поляками українських загонів придушили цю останню визвольну хвилю, прискоривши поневолення жителів Волині.

Восьмий, заключний етап (вересень 1651 – березень 1652 рр.) – час остаточної поразки визвольного руху на Волині й відновлення польсько-шляхетського панування. Про повне придушення визвольних змагань у краї засвідчує відсутність шляхетських скарг про народні виступи. Пізніші поодинокі акції в березні-липні 1652 р., викликані розривом Білоцерківського договору і блискучою перемогою українського війська під Батогом, уже не могли змінити загальної тенденції повного занепаду визвольної боротьби у краї.

Висвітлено також основні події, що відбувалися на Волині у 1653-1657 рр. Територія воєводства перетворилася в полігон для польських, татарських, українсько-російських воєнних операцій, об'єкт спустошень, що завершували руйнування економіки та знищували людський потенціал краю. Тодішні поодинокі народні виступи волинян зводилися до відсічі інтервентам. Окрім з’ясування особливостей польсько-татарських акцій 1653-1654 рр., українсько-російських воєнних планів 1654-1655 рр., досліджено дипломатичні зусилля уряду Б.Хмельницького щодо включення Волині в склад Української держави й спроби встановити його контроль над східною частиною цього краю у 1657 р.

У четвертому розділі “Особливості та наслідки визвольного процесу на Волині” аналізується зміст та особливості визвольного руху у Волинському воєводстві. Доведено, що основними його чинниками були українські військові формування, великі місцеві повстанські угруповання і локальні повстанські осередки. Довжина маршрутів походів української армії перевищувала 1000 км, рейдів її окремих підрозділів – 3000 км, повстанських угруповань – 1000 км. Аналіз джерельної бази, картографування виявленої й дослідженої історичної інформації засвідчили про перетворення Волині в могутню базу визвольного руху. На Кременеччині повстанські загони діяли навколо Кременця, Радивілова–Клекотова, у Ляховецькій волості. Козацькі підрозділи функціонували в Острополі, Любарі, Мирополі, Грицеві, Лабуні, Сульжинцях, Заславі, Полонному, Чарториї, Старокостянтинові. Особливу повстанську активність проявили Гощанський та Звягельський полки, сформовані жителями східної частини Волині. Справжні повстанські краї утворилися у Луцькому і Володимирському повітах навколо Звягеля–Корця, Берездова–Хлапотина, Гощі, Рівного–Олександрії, Острога, Мізоча–Дермані, Дубна, Олики–Клевані, Луцька, Горохова, Четвертні–Вишеньок, Колок–Чарторийська, Сарн–Цепцевичів, Михнівки–Буджаків, Ковеля–Турійська, Володимира, Литовижа. Досліджені автором актові матеріали про 137 народних акцій 1648-1653 рр. – лише документальне підтвердження тогочасної масової визвольної боротьби на Волині.

Більшість повстанських акцій були стихійними, одноактовими і недовготривалими. Ознаки організованості в рамках сільського і міського самоврядування, полкового устрою, утворенні повстанських загонів виявлено у 45,3% тогочасних виступів. Організовані акції були довготривалими, охоплювали значні території. Звягельський, Миропільський, Остропільський, Любартівський, Гощанський полки функціонували як окремі військові одиниці й стали загально-українськими форпостами на півдні і сході Волині.

Дослідження дали змогу виділити основні типи повстанських виступів за їх складом (селянські, селянсько-міщанські, селянсько-міщансько-козацькі, міщанські, міщансько-козацькі), визначити рушій-ну силу народної боротьби (селянство, міщанство), активну роль у ній козацтва, православного духовенства та незначної кількості волинської шляхти. Народні виступи мали антифеодальну, національно-визвольну, національно-релігійну спрямованість. Антифеодальні акції велися проти шляхетської власності, повинностей, життя і здоров’я шляхти, особистої залежності. Вістря селянської війни було спрямоване проти феодальних порядків. У багатьох виступах простежується антипольське спрямування (побиття і вбивства польської шляхти, напади на жовнірські формування, свідомий опір польському праву). Учасники антикатолицьких акцій громили церковні споруди, маєтки, били й убивали служителів культу. Антиєврейські виступи не набули особливого розмаху через втечу більшості волинського єврейства (разом з шляхтою) під час наступу української армії в 1648 р. Незалежно від конкретних проявів боротьби її учасники вбачали в своїх діях рішучий протест проти політичної й економічної системи Речі Посполитої. Прослідковується тісний взаємозв’язок національно-визвольних і соціальних мотивів. Національно-визвольний рух став могутнім стимулятором селянської війни.

Аналіз історичних джерел засвідчив, що за роки визвольних змагань Волинське воєводство перетворилося в зону демографічної й фінансово-економічної катастрофи. За нашими підрахунками демографічні втрати сягали 90 % податкоспроможної частини волинян. На Кременеччині та на сході Луцького повіту залишилося не більше 3-5% таких жителів. Досліджено, що демографічну катастрофу породили такі фактори: безпосередня участь жителів у кровопролитній повстанській боротьбі, походах української армії, рейдах її окремих підрозділів, в еміграційних хвилях, польсько-шляхетські каральні експедиції й репресії, татарські набіги, походи і рейди польських, українсько-російських військ, епідемії, голод, зниження природного приросту населення. Демографічна ситуація, розорення, спустошення фільваркових та селянських господарств у поєднанні із свідомим приховуванням податкової бази панівною верствою, привели фіскальну політику Речі Посполитої на Волині до глибокої кризи. Різке зменшення, а потім і майже повне припинення надходжень до державної скарбниці підірвало економічну доцільність колоніального панування Речі Посполитої, перетворивши його в абсурдний політичний диктат, здійснюваний задля задоволення великодержавних амбіцій польської верхівки. Дослідження показало, що у зв’язку з нездатністю фільварково-панщинної системи виконати відбудовні завдання в умовах розрухи й обезлюднення краю, від неї відмовилися волинські магнати, королівська влада та церковні землевласники. У великих землеволодіннях відбувався перехід до чиншової форми експлуатації, збільшилася питома вага орендних відносин. Водночас дрібні й середні землевласники намагалися зберегти панщинно-фільваркову форму господарювання, зменшивши тижневу норму панщини. Волинське селянство залишилося безправним і безземельним, хоча перехід до чиншу та зменшення панщини дещо полегшували його становище. Емігрування значної частини міщан польської й єврейської національності привело до посилення ролі українського патриціату у містах. Нівелювалася попередня роль волинської аристократії, підвищився вплив шляхти серед панівної верстви краю. Волинська шляхта активно полонізується, перетворившись в основну опору колоніального режиму Речі Посполитої.

У висновках стисло підсумовано основні результати дисертаційного дослідження. Підкреслено, що в процесі наукового аналізу джерельної бази, критичної перевірки та використання історіографічних здобутків, застосування методів порівняльно-історич-ного, логічного, статистичного аналізу комплексу опублікованих та виявлених документів автору вдалося вперше в історичній науці достатньо всебічно висвітлити історичний процес на Волині у 1648-1657 рр. Узагальнено також результати дослідження про передумови, хід, особливості, наслідки національно-визвольної та соціальної боротьби. Показано, що дисертантом було виявлено і досліджено шість етапів селянської війни та вісім етапів національно-визвольної боротьби, перебіг 137 народних виступів, походів української армії, рейдів її окремих підрозділів, місцевих повстанських загонів загальною протяжністю понад 5000 км. Історичну інформацію картографовано, показники досліджень та результати статистичного аналізу оформлено в зведені таблиці. Повторно наголошується на існуванні тісного взаємозв’язку між національно-визвольним і соціальним напрямками, розвитком повстанського руху на Волині та перебігом загальноукраїнського визвольного процесу.

Основний зміст дисертації викладено у таких публікаціях:

1. Визвольна боротьба на Волині у 1648-1657 рр. Огляд опублікованих джерел. – К.: Знання, 2000. – 47 с. (у співавторстві з В.В.Грабовецьким).

2. Наслідки визвольної боротьби 1648-1657 рр. на Волині. – К.: Знання, 2000. – 33 с.

3. Характер визвольної боротьби на Волині у 1648-1657 рр. – К.: Знання, 2000. – 31 с.

4.

5.

6.

7.

8.

9.

10.

11.

АНОТАЦІЇ

Ярошинський О.Б. Волинь в період національно-визвольної війни 1648-1657 рр. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна. – Харків, 2001.

У дисертації на основі аналізу комплексу наявних історичних джерел та історіографічних здобутків досліджено історію Волині в період національно-визвольної та антифеодальної боротьби її жителів – складової частини національно-визвольної війни українського народу 1648-1657 рр. Автором проаналізовано зв’язок активної участі волинян у визвольних процесах з політичними, економічними, соціальними, національно-релігійними передумовами, загальноукраїнським націо-нальним рухом. Досліджено хід, основні етапи, зміст, характерні особливості, розмах, організаційні форми, озброєння, характер, наслідки визвольної боротьби 1648-1652 рр. у Волинському воєводстві та перебіг подій на Волині у 1653-1657 рр. Дисертаційне дослідження розширює знання про регіональні особливості визвольних змагань українського народу і може бути корисним науковцям, викладачам, краєзнавцям, студентам, учням.

Ключові слова: Волинь, національно-визвольна війна, соціальний рух, українське військо, народні виступи, репресивні заходи.

Ярошинский О.Б. Волынь в период национально-освободительной войны 1648-1657 гг. – Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.01 – история Украины. – Харьковский национальный университет им. В.Н. Каразина. – Харьков, 2001.

В диссертации на основании анализа комплекса исторических источников и историографических достижений