НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АРІСТОВА Ірина Василівна

УДК 351.74 + 519.72

Державна інформаційна політика та її реалізація

в діяльності органів внутрішніх справ України:

організаційно-правові засади

Спеціальність: 12.00.07 – теорія управління;

адміністративне право і процес; фінансове право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Харків - 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі управління в органах внутрішніх справ Національного університету внутрішніх справ МВС України

Науковий консультант - |

доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України БАНДУРКА Олександр Маркович,

народний депутат України

Офіційні опоненти: |

доктор юридичних наук, професор, АВЕР’ЯНОВ Вадим Борисович,

Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, завідувач відділом проблем державного управління та адміністративного права

доктор юридичних наук, професор,

КАЛЮЖНИЙ Ростислав Андрійович, Київський інститут внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ МВС України, начальник кафедри теорії і історії держави та права

доктор юридичних наук, доцент

ТИЩЕНКО Микола Маркович,

Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого, професор кафедри адміністративного права

Провідна установа - |

Одеський національний університет ім. І.І. Мечникова, кафедра адміністративного та підприємницького права, Міністерство освіти і науки України, м. Одеса

Захист відбудеться “22” березня 2002 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 у Національному університеті внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий “ 21 ” лютого 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О. С. Мошенський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблеми утвердження пріоритету людини в економічній, політичній і духовній сферах в сучасний період розвитку українського суспільства значною мірою пов’язані з узгодженням державного управління та правовим регулюванням суспільних відносин в інформаційній сфері. Конституція проголошує Україну суверенною і незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою. Саме така держава повинна ставити науку, техніку та інформацію на службу всьому суспільству і кожній окремій людині, спрямовувати їх використання на гармонічний, всебічний розвиток особистості. Еволюція суспільства та держави потребує цілеспрямованої інформаційної політики, що має стати одним із першочергових завдань державної політики і істотно відбитися на реалізації реформ в Україні. Це завдання потребує як координації дій всіх суб’єктів інформаційних відносин, так і міжгалузевих наукових досліджень, зокрема в теорії управління, адміністративного права і процесу та інших галузей права.

Перехід будь-якої країни до інформаційного суспільства вимагає переосмислення, а у окремих випадках і розробки нових механізмів регулювання відносин, що виникають між громадянами, їх об’єднаннями та державою. Всі суб’єкти інформаційних відносин повинні усвідомлювати і виконувати свою роль у цьому процесі, але саме держава призначена активно впливати на якісну сторону трансформаційних процесів, залучати до співпраці політиків, науковців, практиків, громадськість. Логіка розвитку суспільства і держави потребує не тільки удосконалення державного управління за допомогою його інформатизації, але і нової стратегії державного управління в період становлення та розвитку інформаційного суспільства. Науково обґрунтований підхід до вирішення цієї проблеми має сприяти “прориву” України в галузі інформатизації. Враховуючи прагнення України до вступу в Європейський Союз (ЄС), вкрай своєчасним є формування нового системного погляду на проблему державного управління інформаційною сферою відповідно до стандартів, принципів і норм, що вироблені європейською спільнотою, з урахуванням особливостей розбудови української держави. На шляху входження України до інформаційного суспільства і вирішення довгострокового завдання побудови центру багатополярного світу в Європі вкрай необхідні узгоджені заходи в діяльності держав. Систематизація інформаційних зв’язків у суспільних системах вимагає багатоаспектного дослідження, в якому, поряд з іншими, першочергового значення набувають організаційно-правові аспекти.

Методологічні аспекти державної інформаційної політики України потребують коригування державного управління інформаційною сферою, передусім, процесу реалізації цієї політики в її пріоритетних і стратегічних напрямках, до яких можна віднести інформатизацію правоохоронної діяльності. Актуальність цього завдання пов’язана з реформуванням системи органів внутрішніх справ України. Реалізація державної інформаційної політики в діяльності ОВС України дозволить якісно виконати функцію забезпечення правопорядку і законності, захисту прав і свобод громадян на рівні світових стандартів.

Питання інформації та державного управління, взаємозв’язків держави та інформаційної сфери певною мірою розглядалися філософами, теоретиками права, державознавцями, адміністративістами, економістами, соціологами, кібернетиками. Особливо слід підкреслити внесок у розробку даної проблеми таких провідних вчених як Авер’янов В.Б., Атамчук Г.В., Афанасьєв В.Г., Бандурка О.М., Бачило І.Л., Белл Д., Берг А.І., Битяк Ю.П., Вертузаєв М.С., Галантер Є., Глушков В.М., Джонстон П., Емері Ф.Є., Зуй В.В., Калюжний Р.А., Кастеллс М., Козлов Ю.М., Коренєв А.П., Малков В.Д., Машликін В.Г., Міллер Дж. Мінаєв В.А. Михалевич В.С., Омаров А.М., Опришко В.Ф., Петров Г.І., Полєвой Н.С., Попов Г.Х., Прибрам К., Сассерінд Р., Семенюк Е.П., Сергієнко І.В., Узнадзе Д.Н., Урсул А.Д., Швець М.Я., Щьокін Г.В., Цвєтков В.В., Юзьков Л.П. та інших.

Віддаючи належне досягненням вказаних вчених в галузі теорії управління, адміністративного права, інформатики і використовуючи їх у своєму дослідженні, автор не тільки певним чином розвиває ці положення, але й, враховуючи становлення в Україні інформаційного суспільства, здійснює постановку нових завдань та обґрунтовує шляхи їх оперативного і якісного вирішення. Автор вважав за доцільне акцентувати увагу на особливу роль і місце держави під час становлення та розвитку інформаційного суспільства. Актуальним є постановка завдання щодо переходу від політики, яка спрямована на розвиток окремих галузей інформаційної індустрії, до нової державної інформаційної політики – соціально-технологічної. Аналізуючи державну інформаційну політику як двоєдиний процес (формування та реалізація), автор вважає за доцільне розглянути формування цієї політики як вироблення стратегічного курсу держави в інформаційній сфері, а її реалізацію – як державне управління інформаційною сферою. Визнаючи державне управління одним із важливих чинників інтеграції різноманітних сфер суспільного життя, забезпечення цілісності, стабільності та поступового розвитку суспільства, автор виходить із необхідності дослідити проблеми щодо моделі державного управління, адекватної сучасному стану суспільства, ефективності державного управління та наукового супроводження державного управління. Оскільки еволюція суспільства та держави підпорядковується певним інформаційним закономірностям, тому управління інформацією – це, образно кажучи, управління майбутнім. Проте, на сьогодні у науковому середовищі не сформульовані нові пріоритети державної інформаційної політики, немає єдності у визначенні понять державного управління інформаційною сферою, відсутні спеціальні розробки його структури, принципів, завдань, функцій, недостатньо досліджено нормативно-правове регулювання у сфері суспільних інформаційних відносин, не розроблена повною мірою законодавча база інформатизації, не вирішені питання щодо наукового забезпечення систематизації інформаційного законодавства України, фрагментарно проаналізовано прямий та зворотний зв’язок централізації та децентралізації державного управління інформаційною сферою.

Назріла потреба у багатоаспектному дослідженні проблеми формування і реалізації державної інформаційної політики та якісному забезпеченні державного управління інформаційною сферою в умовах становлення та розвитку інформаційного суспільства. Конче необхідним є створення концептуальних засад для подальшого удосконалення формування та реалізації державної інформаційної політики. Розкриттю цієї проблеми у організаційно-правовому аспекті присвячено дисертаційне дослідження, що і визначає його актуальність. Досягненню цього результату буде сприяти саме комплексне вирішення наріжних питань формування державної інформаційної політики, державного управління інформаційною сферою та його реалізація, зокрема органами внутрішніх справ України як суб’єктом державного управління в сфері правоохоронної діяльності.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота спрямована на виконання основних положень Національної програми інформатизації (Закон України від 4 лютого 1998 р. “Про Національну програму інформатизації”), а також Програми діяльності органів внутрішніх справ щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку ІІІ тисячоліття (затверджено Рішенням колегії МВС України від 28 грудня 1999 р. №8 км/1). Дослідження виконано відповідно до п. 5.1 Пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр. (затверджено Рішенням колегії МВС України від 28 лютого 1995 р. №4 км/2), п.1.1 Програми інформатизації органів внутрішніх справ України на 2000-2005 рр.(затверджено Рішенням колегії МВС України від 28 грудня 1999 р. №8 км/1).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження розкривається через так зване “дерево цілей”, де загальна мета конкретизується і поглиблюється конкретною. Загальна мета виявляється у спробі закласти теоретико-методологічні засади формування державної інформаційної політики, державного управління інформаційною сферою, стратегії реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин. Конкретна мета полягає у застосуванні теоретико-методологічних засад державного управління інформаційною сферою у діяльності ОВС України та визначенні особливостей організаційно-правових засад реалізації державної інформаційної політики у правотворчій та правозастосовній практиці ОВС України як суб’єкта державного управління інформаційною сферою.

Досягнення цієї мети вимагає вирішення таких задач:

· проаналізувати інформацію та управління в технічних, біологічних та соціальних системах як об’єкт дослідження;

· визначити чинники впливу на становлення і розвиток інформаційної сфери України та на ефективність державного управління;

· запропонувати концепцію державної інформаційної політики;

· визначити категоріальний апарат проблеми державного управління інформаційною сферою;

· запропонувати шляхи реорганізації органів державного управління інформаційною сферою;

· орієнтуючись на довгострокову стратегічну ціль державної інформаційної політики, дослідити чинну нормативно-правову базу інформатизації, запропонувати стратегію реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин;

· акцентувати увагу на загальних засадах державної медіа-політики (ЗМІ) та визначити перспективи її розвитку в умовах інформаційного суспільства;

· відповідно до завдань і основних напрямків діяльності ОВС України визначити систему головних принципів формування інформаційного середовища ОВС України;

· запропонувати організаційно-правові засади діяльності ОВС України щодо розвитку відомчих інформаційних ресурсів та удосконалення інформаційно-комунікаційної інфраструктури;

· проаналізувати правові механізми регулювання інформаційного середовища ОВС України, напрямки їх вдосконалення задля зміцнення партнерських стосунків між громадянами та ОВС України, підвищення інформаційно-правової культури правоохоронців;

· розробити організаційно-правові засади щодо якісної нормотворчої та правозастосовної практики органів державної влади в цілому, в тому числі і ОВС України;

· розробити комплексні організаційно-правові заходи щодо інформаційної підтримки підготовки та прийняття управлінських рішень, оперативно-розшукової діяльності, кадрового забезпечення інформаційної діяльності ОВС України та реалізації кадрової функції.

Об’єктом дослідження є інформація та управління, що перебувають у іманентному взаємозв’язку, в технічних, біологічних та соціальних системах.

Предметом дослідження є інформаційні й державно-правові закономірності в цілому та їх особливості в правоохоронній системі (ОВС України), а саме: організаційно-правові засади формування державної інформаційної політики та державного управління інформаційною сферою, правотворча та правозастосовна практика ОВС України в інформаційно-управлінській сфері.

Методологічною основою дисертації є теоретико – методологічний арсенал, що зумовлений метою та особливостями досліджуваного явища – державної інформаційної політики та її реалізації в діяльності ОВС України. Спираючись, передусім, на вітчизняну теоретико-методологічну спадщину, автор виходить з синергетичного світорозуміння. Синтез системного, синергетичного та інформаційного підходів дав можливість запропонувати якісно нову концепцію формування та реалізації державної інформаційної політики (розділ 1). Логіко-семантичний метод сприяв поглибленню понятійного апарату (розділи1-4). За допомогою системно-структурного методу досліджено державне управління інформаційною сферою як систему (об’єкт, суб’єкт та зв’язки між ними), структурні елементи об’єкта та суб’єкта державного управління інформаційною сферою (розділи 1,2) Суб’єктно - об’єктний підхід використовувався при розгляді управління ОВС України інформаційною сферою як цілісної системи (розділ 3). Історико - правовий метод застосовано при розгляді еволюції нормативно-правової бази щодо функцій та повноважень державних органів управління інформаційною сферою від початку становлення України як незалежної держави до сьогодення (розділ 2). Завдяки порівняльно-правовому методу встановлено рівень розвинутості нормативно-правового регулювання інформаційних відносин і накреслено шляхи удосконалення законодавства України задля інтеграції її до міжнародного інформаційного простору, ефективної взаємодії з правоохоронними органами країн світу (розділ 2, 4). Статистичний метод використовувався для ілюстрації досягнень і недоліків у правовому регулюванні інформаційних відносин та визначення шляхів удосконалювання інформаційно-комунікаційної інфраструктури ОВС України (розділи 2, 5). Розв’язанню інформаційно-правових проблем сприяло використання спеціальних методів інформатики (математичного, інформаційного моделювання, розпізнавання образів тощо), за допомогою яких проаналізовані закономірності розвитку інформаційної сфери та процесу управління в ОВС України (розділ 5).

Відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження поряд з працями з теорії управління широко використовувалися наукові розробки з філософії, логіки, загальної теорії права, галузевих юридичних наук, соціології, інформатики. Дана робота пов’язана з міждисциплінарними дослідженнями, інтегрує знання як соціальних, так і природничих та технічних наук.

Нормативною та емпіричною базою дисертації стали норми Конституції України та інших законодавчих актів (передусім, закони України “Про Національну програму інформатизації”, “Про Концепцію Національної програми інформатизації”), правові акти органів виконавчої влади, зокрема МВС України, міжнародно-правові документи робочих органів Ради Європи, Європейської комісії ЄС; національна правозастосовна практика, досвід формування та реалізації інформаційної політики провідних європейських держав, узагальнення практики застосування інформаційного законодавства з питань державного управління інформаційною сферою та інформатизації правоохоронної діяльності, довідкова література, статистичні матеріали.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що на основі запропонованої автором концепції державної інформаційної політики уперше комплексно розглядається державне управління національною інформаційною сферою (НІС) у організаційно-правовому аспекті. Розроблено категоріальний апарат проблеми державного управління НІС. Визначено і досліджено загальні риси суб’єкта державного управління НІС – відповідних державних органів всіх гілок влади у їх системі; об’єкт державного управління - інформаційна сфера (у вузькому та широкому сенсі); характер взаємовідносин між суб’єктом та об’єктом. Вперше розглянуто ОВС України як суб’єкт державного управління НІС, запропоновано шляхи удосконалювання НІС.

У процесі дослідження обґрунтовуються наступні наукові положення та висновки, що одержані особисто здобувачем:

· вперше державна інформаційна політика розглядається в контексті теорії управління як державно-правове явище, динамічний двоєдиний процес – формування та реалізація. Запропоновано визначити формування політики як вироблення стратегічного курсу держави в інформаційній сфері, а її реалізацію - як державне управління національною інформаційною сферою (НІС) у його широкому розумінні (його дефініцію див. с. 14);

· на нових засадах розроблено Концепцію державної інформаційної політики ( у вигляді проекту закону України), стрижнем якої є її соціально - технологічна спрямованість, зорієнтованість на підвищення інформаційно - правового потенціалу суспільства і держави (на відміну від політики (програм) інформатизації, в якій превалює технологічний аспект);

· вперше запропоновано і обґрунтовано суб’єктно - об’єктний підхід до аналізу розуміння змісту державного управління НІС, де об’єктом визначена національна інформаційна сфера, суб’єктом – система органів державної влади, що перебувають у інтеґративному взаємозв’язку;

· вперше запропоновано під час державного управління НІС перейти від суто управлінської сфери до загальної сфери діяльності відповідних органів всіх гілок державної влади. Доведено неможливість реформування державного управління НІС тільки за рахунок розвитку органів державного управління (у вузькому тлумаченні). Обґрунтовано доцільність формування зваженої інтеґративної системи органів державного управління (у широкому тлумаченні);

· вперше в теорії управління введено поняття єдиного інформаційного простору як об’єкта державного управління НІС; доведено, що єдиний інформаційний простір постає важливим чинником підвищення стабільності суспільства і держави. Організаційно-правові засади удосконалювання об’єкта державного управління НІС запропоновано і розглянуто в комплексному процесі розвитку елементів об’єкта (національних інформаційних ресурсів та інформаційно-телекомунікаційної інфраструктури);

· вперше проаналізовано в історичному аспекті проблему співвідношення суто управлінської та інформаційної функцій державного управління НІС, що можна схематично подати таким чином: інформаційна функція – напрямок управлінської функції; інформаційна функція – самостійна, управлінська функція сприяє її організації; управлінська функція перетворюються у інформаційну у широкому розумінні;

· вперше у теорії управління запропоновано розглядати інтеґративний розвиток інформаційних функцій держави і права одним із важливих чинників перетворення держави в інформаційну;

· подальший розвиток отримав підхід щодо реалізації інформаційної функції державного управління НІС; вихідним поняттям послужила категорія “базовий інформаційний механізм”, що була введена у науковий обіг попередніми дослідниками;

· вперше запропоновано зорієнтувати систему державного управління НІС на настанову удосконалювання та впровадити для цього (у організаційно-правовому аспекті) нову технологію реформування державного управління, яка базується на комплексному удосконалюванні інформаційно - комунікаційних технологій і соціального середовища, куди ці технології “вбудовуються”;

· вперше обґрунтовано сутність інформаційних відносин (виробництво – розповсюдження – споживання) та її значення для наукового забезпечення систематизації інформаційного законодавства, що дозволить прогнозувати появу можливих проблем інформаційного простору (пропозиції включено до проекту Закону України “Концепція реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин”; див. с. 19);

· по-новому, у онтологічному та гносеологічному аспектах, проаналізовано роль ЗМІ як однієї з головних складових об’єкта державного управління НІС (консолідація суспільства, інструмент вираження громадської думки); запропоновані шляхи щодо підняття рівня організаційно-правового забезпечення державного управління засобами масової інформації;

· на нових методологічних засадах визначена інформаційна стратегія управління ОВС України відомчим сектором інформаційної сфери держави (інформаційним середовищем ОВС України), що ґрунтується на існуючій Концепції розвитку інформаційного забезпечення ОВС України, знаннях про предметну галузь – систему ОВС України та узгоджується із запропонованою Концепцією державної інформаційної політики;

· вперше обґрунтовано пропозицію удосконалювати управління ОВС України НІС за допомогою їх правової інформатизації, що базується на вирішенні двоєдиного завдання: інформатизація правової сфери та забезпечення нормативно-правового регулювання відносин в національній інформаційній сфері;

· подальшого розвитку набув підхід щодо необхідності інформаційної підтримки суто управлінської та оперативно-розшукової діяльності ОВС України, який базується на удосконалюванні інформаційних технологій і зазначених предметних галузей;

· обґрунтовано інтеграційний підхід щодо удосконалювання процесу управління в ОВС України у організаційно-правовому аспекті, який базується на якісному інформаційному та кадровому забезпеченні інформаційних служб всіх рівнів ОВС України.

Практичне значення одержаних результатів. Дисертація може, по-перше, виконувати методологічну й стимулюючу роль для подальшого розгортання досліджень щодо формування державної інформаційної політики, державного управління інформаційною сферою та його реалізації ОВС України в сфері правоохоронної діяльності; по-друге, використовуватися в процесі удосконалювання інформаційного законодавства; по-третє, сприяти підвищенню ефективності процесу підготовки й прийняття управлінських рішень, оперативно-розшукової діяльності та зміцненню стосунків між ОВС України і населенням. Положення та висновки дисертації можуть бути використані в процесі підготовки підручників та навчальних посібників з курсів “Державне управління”, “Новітні інформаційні технології в діяльності ОВС України”, у викладанні відповідних навчальних дисциплін; слугувати матеріалом для підвищення інформаційно-правової культури співробітників ОВС України та правового потенціалу суспільства, підготовки правоохоронців нової генерації.

Основні положення дисертації впроваджено у проект Закону України “Концепція реформування законодавства України у сфері суспільних інформаційних відносин”. Відповідні пропозиції направлені до Академії правових наук України. Пропозиції щодо основних положень проекту Закону України “Про Концепцію державної інформаційної політики” були направлені до Комітету Верховної Ради України з питань свободи слова та інформації. Розроблено пропозиції щодо проекту Закону України “Про телекомунікації”, які були направлені до Комітету Верховної Ради України з питань будівництва, транспорту та зв'язку і до Державного комітету зв'язку та інформатизації України. З огляду на Указ Президента України від 14 липня 2000 р. “Про удосконалення інформаційно-аналітичного забезпечення Президента України та органів державної влади” було розроблено відповідні пропозиції та направлено до Кабінету Міністрів України і до Державного комітету зв'язку та інформатизації України. Окремі положення дослідження щодо регіональної інформаційної політики, яке проводилося на виконання Постанови Кабінету Міністрів України від 12 квітня 2000 р. “Про затвердження порядку формування та виконання регіональної програми і проекту інформатизації”, були впроваджені у Програму інформатизації Харківської області. З метою забезпечення виконання положень Програми діяльності органів внутрішніх справ щодо поліпшення правопорядку в Україні на початку ІІІ тисячоліття та Програми інформатизації органів внутрішніх справ України на 2000-2005 рр. були розроблені пропозиції щодо Концепції правової інформатизації органів внутрішніх справ України і впроваджені у діяльність МВС України. Для реалізації окремих положень, що викладені у Посланні Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.”, були розроблені пропозиції та направлені до Адміністрації Президента України.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи, теоретичні та практичні висновки були обговорені на наукових та науково-практичних конференціях, у тому числі і міжнародних: “Актуальні проблеми роботи з персоналом в органах внутрішніх справ” (м. Харків,1999 р.); “Органи внутрішніх справ на початку третього тисячоліття: проблеми протидії злочинності” (м. Дніпропетровськ, 2000 р.); “Адміністративно-правові та кримінологічні аспекти діяльності органів внутрішніх справ прикордонних районів” (м. Луганськ, 2000 р.); “Транснаціональна злочинність: заходи протидії, проблеми підготовки кадрів правоохоронних органів” (м. Харків, 2000 р.); “Запобігання торгівлі людьми: вивчення міжнародного досвіду та можливість його запровадження в Україні” (м. Харків, 2000 р.); “Державне управління та місцеве самоврядування” (м. Харків, 2001 р.); “Інформатизація правоохоронних систем” (м. Москва, 2001 р.); “Новий Кримінальний кодекс України: проблеми впровадження” (м. Харків, 2001 р.); “Сучасні проблеми інформатизації органів внутрішніх справ України” (м. Київ, 2001 р.) й деяких інших.

Публікації. Основні результати дослідження знайшли відображення в індивідуальній монографії “Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти” (2000 р.), 30 наукових публікаціях дисертанта ( з них 21 - у фахових виданнях).

Структура роботи. Відповідно до мети, предмета дослідження дисертація складається із вступу, п’яти розділів, поділених на підрозділи, висновків, переліку використаної літератури (424 джерел), одного додатку. Загальний обсяг дисертації - 408 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі наводяться положення, що розкривають актуальність теми дослідження та наукову новизну. Визначено мету, основні завдання, об’єкт і предмет дослідження, теоретичне та практичне значення дисертації, подається інформація про апробацію і публікації результатів дослідження.

Розділ 1 “Методологічні засади формування та реалізації державної інформаційної політики” присвячений визначенню концептуальних положень державної інформаційної політики як двоєдиного процесу в умовах розбудови інформаційної держави та інформаційного суспільства. Зроблений аналіз категорій (інформації, управління, ефективності державного управління, національної інформаційної сфери, інформаційного суспільства, інформаційної держави, державної інформаційної політики), що склали основу категоріального апарату і були синтезовані у самостійний науковий феномен “державне управління національною інформаційною сферою” (НІС).

Для вироблення власної позиції щодо моделі управління було проаналізовано існуючі у філософсько–методологічних дослідженнях (Л. Кершнер, К. фон Вайцзекер, М. Янков, А. Д. Урсул, Б. В. Бірюков і ін.) концепції інформації - функціональна (видова) та атрибутивна (аспектна), інформаційна модель індивіда, інформаційні особливості соціалізації індивіда (Л. С. Виготський, Д. Н. Узнадзе, О. Н. Леонтьєв, Н. М. Амосов і ін.) та поняття соціальної інформації. Автор утвердився в доцільності розвитку саме видової концепції інформації для вирішення проблеми державного управління в інформаційній сфері. Перевага цієї концепції вбачається у тому, що у порівнянні з аспектною концепцією інформації, відповідно до якої інформація розуміється як відбита розмаїтість, вона більше відповідає природі управління. Згідно з видовою концепцією інформація інтерпретується як активне відображення, що використовується в управлінні для “зняття” невизначеності (ентропії) певного об’єкта пізнання. У рамках видової концепції чітко виділяються три головні аспекти інформації: семантичний, синтаксичний і прагматичний. У роботі акцентувалася увага ще на одному філософсько-методологічному аспекті інформації – забезпеченні “випереджаючого” відображення дійсності у самокерованих системах, що використовувалося під час аналізу державного управління в інформаційній сфері.

Автор виходить з того, що вихідною ідеєю або первинною кібернетичною моделлю управління доцільно вважати наступне: це цілеспрямований інформаційний вплив суб’єктів управління на об’єкти управління, що здійснюється за схемою зворотного зв’язку. У роботі використовується інформаційний підхід, який синтезує знання кібернетичних закономірностей управління і специфічних закономірностей державного управління в інформаційній сфері, розвиває та поглиблює іманентний взаємозв’язок інформації та управління. Під час розвитку інформаційного підходу з’являється нова система знань – інформатика В.Г. Афанасьєв, В. М. Глушков, В.С. Михалевич, І.В. Сергієнко і ін.), що постачає методами дослідження інші предметні галузі. Позиція автора щодо визначення найбільш перспективних галузей застосування інформатики базується на аналізі історії виникнення і становлення інформатики та продиктована проблематикою державного управління в інформаційній сфері.. Це дало підставу вважати, що інформатика найтіснішим чином пов’язана із завданнями управління в соціальних системах; її доцільно розглядати як новий філософсько-методологічний підхід із ключовими словами “управління”, “зворотний зв’язок”, “ентропія”. Своєрідність підходу інформатики до соціального управління полягає в тому, що в центрі уваги постають інформаційні аспекти функціонування систем управління.

Дослідження державного управління в інформаційній сфері передбачає визначення поняття інформаційної сфери. У окремому підрозділі аналізуються підходи до понять “інформаційна сфера”, “інформаційний простір” і обґрунтовано пропонується дефініція “національна інформаційна сфера”. Звернення до цієї проблеми обумовлено не тільки збільшенням ролі інформаційної сфери, нелегалізованістю понять “інформаційна сфера” та “інформаційний простір України”, а й наявністю різних точок зору, відсутністю поняття “національна інформаційна сфера”, потреба в якому обумовлена процесом національної державної розбудови. Щодо інформаційної сфери, яка розуміється як така, що формується та розвивається під час інформаційної діяльності, то її трактують і як відносно самостійну, і як допоміжну - стосовно інших видів діяльності держави (економіка, політика, управління, наука, культура, побут, сім’я тощо). На нашу думку, в обох випадках мається на увазі вузьке тлумачення поняття “інформаційна сфера”.

У інформаційно розвинутих країнах світу, зокрема у країнах ЄС, інформаційна сфера трактується як європейський інформаційний простір. Він розглядається як основа розвитку європейського інформаційного суспільства, його інтеґративна ознака; тобто інформаційна сфера розуміється у широкому тлумаченні. Враховуючи те, що Україна інтегрується до ЄС, а її інформаційна сфера поступово стає системоутворюючим чинником життя суспільства і держави, цілком логічно постає питання щодо аналізу узгодженості понять “інформаційна сфера” та “інформаційний простір України”, можливості їх ототожнення та використання широкого тлумачення поняття “інформаційна сфера”.

Автор наводить своє бачення поняття “інформаційний простір України”: це соціальне середовище, у якому здійснюється виробництво, збирання, зберігання, поширення та використання інформації і на яке розповсюджується юрисдикція України. Пропонується новелізоване поняття “інформаційне суспільство”, що слугує відправною точкою для визначення ступеня розвинутості інформаційної сфери, яка формується сумісними зусиллями українського суспільства і держави. При його визначенні автор керується міжнародним досвідом, враховує теоретичні засади становлення та розвитку інформаційного суспільства в інформаційно розвинутих країнах світу (Д. Белл, І. Масуда, С. Нора, А. Мінк, М. Постер та інші). Дефініція “інформаційне суспільство” подана як громадянське суспільство з розвинутим інформаційним виробництвом і високим рівнем інформаційно-правової культури, в якому ефективність діяльності людей забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях та технологіях зв’язку. На основі соціологічних та статистичних узагальнень робиться висновок, що в Україні створюється технологічна база інформаційного суспільства, яка впливає на соціальне середовище, і швидкість змін достатньо велика. Для стимуляції цього процесу держава має перетворитися у інформаційну. Але для побудови інформаційної держави треба зробити чимало, оскільки нею може бути лише демократична, соціальна, правова держава, ефективність діяльності якої забезпечується розмаїттям послуг, заснованих на інтелектуальних інформаційних технологіях та технологіях зв’язку. Будучи передумовою інформаційної держави і співпрацюючи з нею, інформаційне суспільство здатне якісно впливати на формування національної інформаційної сфери. Є всі підстави вважати, що для України, як і для інформаційно розвинутих країн світу, доцільно використовувати широке тлумачення поняття “інформаційна сфера”. Національна інформаційна сфера – це єдиний інформаційний простір України, який формується суспільством і державою та інтегрується до єдиного європейського інформаційного простору з урахуванням національної інформаційної безпеки.

При аналізі еволюції взаємозв’язків держави та інформаційної сфери в Україні виділено два етапи реалізації державного управління в інформаційній сфері: 1) у вузькому розумінні; 2) у широкому розумінні. Оскільки показником сучасного розвитку державного управління є його ефективність, під час аналізу першого етапу використовується категорія “ефективність”. Встановлено, що розумінню ефективності державного управління сприяє системно - діяльнісний підхід, згідно з яким будь-яка управлінська діяльність у суспільстві, в тому числі і державне управління мають свої компоненти, що утворюють цілісну систему. Головними з них є об’єкт, суб’єкт, засоби, цілі й результати. Для їх аналізу необхідно мати у розпорядженні вичерпну, достовірну інформацію. Аналіз ефективності державного управління дозволив зробити наступні висновки: 1) ефективність визначається всіма компонентами системи державного управління; 2) пріоритетний напрямок підвищення ефективності пов’язаний з інформатизацією управлінської діяльності, розвитком інформаційної сфери. Існує і відповідна державна підтримка розвитку інформаційної сфери як самостійної, а саме: сфер засобів масової інформації, видавничої справи та реклами, сфер статистики, бібліотечної та архівної справи, інформатики та обчислювальної техніки і т. ін. Концепцією Національної програми інформатизації закріплюється положення, згідно з яким інформаційна сфера має використовуватися як важливий засіб для розвитку України. Отже, є всі підстави вважати, що вже на першому етапі існує як прямий, так і зворотний зв’язок між інформаційною сферою як об’єктом управління і державою як суб’єктом управління.

Щодо другого етапу взаємозв’язків держави та національної інформаційної сфери, то тут якісний характер трансформації державного управління можливий за умови управлінської настанови удосконалювання. Вперше пропонується розглядати метауправління, тобто управління системою управління, базуючись на тому, що ефективність є основою для настанови удосконалювання. Акцентується увага на тому, що усталеність розвитку держави вирішальною мірою визначається якісним і кількісним розвитком національної інформаційної сфери, причому якісний вплив інформаційної сфери на державне управління в сучасних умовах превалює над відповідним управлінським впливом держави. Висувається пропозиція щодо шляхів узгодження цих процесів – розробити та реалізувати нову державну інформаційну політику, яка б враховувала як чинник розвитку національної інформаційної сфери, так і чинник перетворення сучасної української держави в інформаційну державу. Акцентується увага, що державна інформаційна політика – це динамічний, двоєдиний процес формування та реалізації політики. Визначено формування політики як вироблення стратегічного курсу держави в інформаційній сфері, а її реалізація – як державне управління національною інформаційною сферою (НІС).

Концептуальні основи формування державної інформаційної політики, на думку автора, мають складати цілісну систему, яка включає наступні елементи: стратегічну ціль, завдання, принципи, пріоритети, глобальні складові, зв’язки між ними. Базуючись на головних особливостях сучасного етапу розвитку української державності та досвіді інформаційно розвинутих країн ЄС, автор пропонує визначити довгострокову стратегічну ціль державної інформаційної політики України. Нею має стати формування відкритого інформаційного суспільства на основі розвитку єдиного інформаційного простору цілісної держави та його інтеграція у світовій інформаційний простір з урахуванням національних особливостей і інтересів при забезпеченні інформаційної безпеки на внутрішньодержавному та міжнародному рівнях. Для реалізації цієї мети пропонується переглянути пріоритети державної інформаційної політики. Обов’язковими складовими концепції державної інформаційної політики визначено: 1) техніко-технологічну, що пов’язана з рішеннями щодо створення техніко-технологічної бази переходу України до інформаційного суспільства за рахунок розвитку інформаційно-комунікаційної інфраструктури та національних інформаційних ресурсів; 2) соціально-політичну, що визначає вирішення проблем соціальної, правової, психологічної і моральної підготовки українського суспільства до життя в умовах інформаційного суспільства. Досягненню результатів має сприяти активний діалог держави з громадянами, громадськими об’єднаннями, приватним сектором тощо. Обґрунтовується необхідність зберегти за державою роль головного “ідеолога” у визначенні пріоритетів щодо здійснення державної інформаційної політики, а також функції забезпечення режиму найбільшого сприяння приватному бізнесу.

Автор виходить з того, що теоретико-методологічні засади формування державної інформаційної політики є необхідною умовою розвитку інформаційного суспільства та інформаційної держави, але не єдиною. Необхідна якісна реалізація державної інформаційної політики, щоб досягти успіху у формуванні інформаційного суспільства. Саме ця проблема постає вершиною дисертаційного дослідження. Вперше реалізація державної інформаційної політики розуміється як державне управління національною інформаційною сферою. Необхідність вироблення власної позиції щодо моделі державного управління НІС обумовлена новими реаліями сьогодення, інтеґративною спроможністю державного управління НІС стосовно різноманітних сфер суспільного життя, наявністю різних думок у науковому середовищі щодо визначення поняття “державне управління національною інформаційною сферою”. Усвідомлюючи потребу у багатоаспектному, різноплановому та якісному забезпеченні державного управління інформаційною сферою, автор вважав за можливе, розвиваючи визначення державного управління, що наведені у працях В. Б. Авер’янова, О.М.Бандурки, запропонувати дефініцію “державне управління національною інформаційною сферою”. Вона подана як сукупність усіх видів діяльності держави (тобто усіх форм реалізації державної влади в цілому) в інформаційній сфері, що забезпечується виконанням ряду управлінських функцій. Виходячи з того, що діалектика взаємовідносин громадянського суспільства та держави складна та суперечлива, оскільки між ними відбувається своєрідний розподіл організаційно-управлінської праці, автор вважав за доцільне відокремити державні інститути управлінського впливу на суспільство від недержавних. Це дає змогу використовувати широке тлумачення поняття “державне управління НІС”.

Обґрунтовано і запропоновано розглядати державне управління НІС як цілісну систему, яка включає наступні елементи: об’єкт управління, суб’єкт управління, взаємозв’язки між ними. Зрозуміло, що реалізація удосконалювання державного управління НІС потребує нової технології організаційно-управлінських процесів. Аналіз показав, що методологічною основою цієї технології можуть поставати певні дослідження академіка В.М. Глушкова, відповідно до яких необхідно удосконалювати не тільки інформаційно-комунікаційні технології, але й те соціальне середовище, куди ці технології “вбудовуються”. Отже, виникає об’єктивна потреба у системному дослідженні різноманітних закономірностей процесів державного управління НІС.

У роботі розглядаються принципи управлінської діяльності для реалізації удосконалювання державного управління НІС, які поділяються на загальні та спеціальні. Загальні принципи практично співпадають із загальними принципами державного управління взагалі (О.М.Бандурка). Враховуючи специфіку державного управління НІС, яка пов’язана із становленням та розвитком інформаційного суспільства, було запропоновано наступні спеціальні принципи: інформаційна відкритість органів державної влади; рівність інтересів всіх учасників інформаційних відносин; пріоритетність вітчизняного виробника інформаційного продукту; інформаційно-правова компетентність; перевага заходів запобігання інформаційній небезпеці над заходами реагування; інформаційне забезпечення; технологізація державного управління НІС тощо.

Дослідження категоріального апарату проблеми державного управління НІС потребувало визначитися із функціями реалізації державної інформаційної політики. Аналіз функцій держави за способами та сферами діяльності дозволяє зробити висновок, що інформаційна функція виділяється як самостійна і одна із головних лише деякими науковцями (О.М.Бандурка, А.П. Коренєв, О.Ф. Скакун і ін.), інші (С.С. Алексєєв, О.А. Баранов, А.В. Іщенко) розглядають інформаційну функцію як напрямок управлінської функції. В сучасних умовах реалізація державної політики інформатизації пов’язана в основному з одним із основних напрямків діяльності держави – суто управлінською функцією, яку здійснюють органи виконавчої влади загальної та спеціальної компетенції. Базуючись на окреслених підходах до визначення ролі і місця інформаційної функції у системі функцій держави, автор займає власну позицію, диференціюючи її в залежності від обсягу інформаційної функції на окремих етапах розвитку інформаційного суспільства. На етапі переходу до інформаційного суспільства вона має визначатися як напрямок удосконалювання суто управлінської функції; на етапі становлення інформаційного суспільства вона перетворюється у самостійну і одну із головних, а суто управлінська функція сприяє її організації; на етапі розвинутого інформаційного суспільства суто управлінська функція досягає повноти розвитку і стає інформаційною функцією у широкому розумінні. Ці прогностичні міркування не затьмарюють тверезого погляду на сучасну реалізацію інформаційної функції, розуміючи цю функцію як напрямок здійснення організації і забезпечення системи отримання, використання, поширення та зберігання інформації, участі у розвитку світового інформаційного простору, встановлення режиму використання інформаційних ресурсів на основі рівноправного співробітництва з іншими державами. Автор зазначає, що її реалізація пов’язана в основному з формуванням інформаційної сфери у вузькому сенсі. Усвідомлюючи той факт, що інформаційна функція державного управління НІС тільки починає “входити” у свої права, пропонується сприяти становленню інформаційного суспільства та інформаційної держави шляхом легітимації та легалізації цієї функції.

Зроблено акцент на аналізі змісту управлінських функцій. Констатовано, що природа всіх управлінських функцій (цільових та організаційних) – єдина, це - інформація. Фундаментом управлінських функцій є єдність змісту та форми, узгодженість динамічних і статичних ознак, що обґрунтовується функціональною концепцією інформації. Інформація як специфічне явище спроможна змінювати зміст управлінських функцій державного управління НІС відповідно до різних етапів розвитку держави. Вважаємо, що відтворення змісту забезпечується цільовими функціями, а організаційні сприяють генеруванню відповідної форми. Є всі підстави вважати, що інформаційна функція держави стане не тільки однією з головних і самостійних, але і всі інші функції держави перетворяться у інформаційні функції у широкому сенсі, а поняття державного управління НІС наповниться новим якісним змістом: це цілеспрямований інформаційний вплив суб’єктів управління (системи органів державної влади в цілому) на об’єкт управління (інформаційну сферу у її широкому тлумаченні), що здійснюється за схемою зворотного зв’язку.

Механізми державного управління НІС, на думку автора, повинні реалізовувати як директивне управління (суто управління), так і регулювання, тобто таке управління, яке надає суб’єктам і об’єктам управління свободу вибору та реалізації стратегії і тактики їх власної поведінки при умовах досягнення поставлених глобальних цілей. Майбутнє належить переважно регулюючій функції. Така перспектива передбачає підготовку відповідної бази, зокрема, створення та удосконалення інформаційного законодавства.

Щодо методів державного