ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Бесєдін Андрій Андрійович
УДК 316.33 - 301
ДИСФУНКЦІОНАЛЬНА СІМ’Я ЯК ЧИННИК ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ НЕПОВНОЛІТНІХ
Спеціальність 22.00.03 - соціальна структура,
соціальні інститути та соціальні відносини
АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук
Харків - 2002
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана на кафедрі прикладної соціології Національного університету внутрішніх справ МВС України (м. Харків).
Науковий керівник: доктор соціологічних наук, професор
СОБОЛЄВ Василь Олександрович,
Національний університет внутрішніх справ,
начальник кафедри прикладної соціології
Офіційні опоненти: доктор соціологічних наук, доцент
ХИЖНЯК Лариса Михайлівна,
Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна,
професор кафедри прикладної соціології
кандидат економічних наук, доцент
ЯРЕМЕНКО Олександр Олексійович,
Український інститут соціальних дослід-жень, директор
Провідна установа: Львівський національний університет ім. Івана Франка, кафедра соціології, Міністерство освіти і науки України, м. Львів
Захист відбудеться " 22 " березня 2002 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.700.01 Національного університету внутрішніх справ за адресою:
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080, м. Харків, пр. 50-річчя СРСР, 27).
Автореферат розісланий " 21" лютого 2002 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О.С.Мошенський
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження. Останнє десятиліття характеризується підвищенням напруженості криміногенної обстановки, зростанням злочинності, особливо, злочинності серед неповнолітніх. Кримінальна активність неповнолітніх є значно вищою ніж у дорослого населення. Якщо на десять тисяч підлітків віком від 14 до 17 років протягом року припадає близько 120 злочинів, то на таку ж кількість дорослих - 90 злочинів. Але найбільш небезпечною і такою, що потребує уваги, тенденцією є збільшення за останні роки так званих резонансних злочинів, які відрізняються особливим цинізмом і жорстокістю. Основними причинами цього є соціальна незрілість і психофізіологічні особливості підлітків, прагнення пережити нові відчуття, підвищене бажання незалежності. Подібний сплав біологічних і соціальних чинників ускладнює соціальну адаптацію дітей і підлітків у суспільстві.
Дослідження причин правопорушень і злочинів, вчинених неповнолітніми, свідчать, що в 90-97% випадках механізм протиправної поведінки був запущений недоліками сімейного виховання, при чому неповнолітні приходять до протиправної поведінки під безпосереднім впливом або за участю батьків.
Сім'я займає головне місце в моральному формуванні особистості, вона бере з перших днів життя дитини на себе турботу про її здоров'я і виховання, сім'я дає дітям початкові знання про навколишній світ, виробляє певні уявлення і навички, допомагає здійснювати контакти з багатьма іншими людьми тощо. Конкурувати із сім'єю, особливо на початковому етапі розвитку особистості, не може жодна громадська або державна виховна установа. Відсутність батьківської сім’ї або сімейне неблагополуччя, навпаки, майже завжди створює реальні труднощі у формуванні дітей і підлітків, перебороти котрі повністю суспільству до сьогоднішнього дня не вдається.
Соціальні трансформації останнього десятиліття призвели до збідніння переважної частини сімей, збільшення робочої і побутової зайнятості дорослих членів сім'ї. Зростання безробіття об’єктивно обмежує матеріальні можливості сім'ї. Наслідком усього цього є падіння рівня життя сімей, тривожна атмосфера в домі, зростання конфліктності у взаємовідносинах, жорстокість стосовно дітей.
У нових суспільних умовах склад правопорушників змінився. Тепер їх доповнили діти з об’єктивно нормальних, але зі складним економічним станом сімей. Так, частка правопорушень, які відбуваються під впливом незадовільних умов життя, в Україні підвищилася з 2-3% у 80-і роки до 18% наприкінці 90-х рр. Крім того, значна кількість соціально дезадаптованих підлітків виховується в сім'ях із несприятливим емоційним кліматом, підвищеною конфліктністю внутрішньосімейних стосунків. Сім'я перестає ефективно виконувати свої інституційні функції в суспільстві. Все це зумовлює необхідність вивчення особливостей дисфункцій сім'ї в Україні на сучасному етапі та їхній вплив на девіантну поведінку неповнолітніх.
Дана робота має як практичне, так і теоретичне значення. Хоча в соціології вивченню сім'ї як соціального інституту і малої групи присвячені роботи А.І. Антонова, М.С. Мацковського, В.І. Медкова, А.Г. Харчева та ін, а Шилова В.И. В.А.Балцевич, С.Н.Бурова, А.К.Воднева, Ю.М.Якубова, О.Г. Антонова-Турченко, Г.В. Святненко, В.М. Оржеховська, Г.М. Миньковский, В.П. Левкович вивчали неблагополучні сім'ї, кожний автор вкладав у це поняття своє значення, причому основна увага при вивченні неблагополучних сімей приділялася неповним сім'ям та таким, де батьки зловживали алкоголем, вели аморальний спосіб життя або вживали наркотики. Останніми роками фахівці почали звертати увагу на педагогічно неспроможні і конфліктні сім'ї, підкреслюючи, що всі виділені види неблагополучних сімей об'єднує те, що вони так чи інакше сприяють протиправній поведінці неповнолітніх. Проте, підлітки-правопорушники бувають і вихідцями із цілком благополучних, на перший погляд, сімей. Таким чином, зовнішнє або формальне благополуччя ще не гарантує адекватного вимогам суспільства виконання родиною своїх функцій. Сімейне неблагополуччя, як і благополуччя, може бути формальним та змістовним. У формально неблагополучних сім’ях всі негативні явища гасяться за допомогою внутрішньої компенсації, що не створює соціально небезпечних наслідків. У випадку змістовного неблагополуччя має місце яскраво виражена дисфункційність сім’ї, яка породжує різні види девіантної поведінки у її членів, в першу чергу, дітей. Отже існує необхідність виділяти і вивчати дисфункціональну сім’ю. При цьому дослідження зосереджується не на певному виді неблагополуччя, а на комплексі чинників, які призводять до невиконання або неефективного виконання сім'єю низки функцій на рівні групи і суспільства, що зумовлює дестабілізацію останнього.
Таким чином, ми маємо проблемну ситуацію, сутність якої полягає у тому, що, з одного боку, суспільство потребує відтворення не тільки фізично та інтелектуально розвинутого, але й соціально спрямованого молодого покоління, а з іншого боку, зростає кількість сімей, які в силу своєї дисфункціональності не спроможні репродукувати його.
Зв'язок роботи з науковими планами і програмами. Тема дисертації відповідає науковим завданням, що стоять перед дослідницькими і навчальними закладами системи МВС України, зокрема, Комплексній програмі профілактики злочинності на 2001-2005 рр., затвердженій Указом Президента України від 25.11.2000, Пріоритетним напрямкам фундаментальних і прикладних досліджень навчальних і науково-дослідних установ МВС України на період 1995-2000 рр., які було затверджено рішенням Колегії МВС України № 4КМ / 2 від 28.02.1995. Тема дисертації є складовою Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ МВС України на 2001-2003 рр.
Об'єкт дослідження. Виходячи з актуальності і ступеня розробленості проблеми, об'єктом дослідження обрано дисфункціональну сім'ю.
Предмет дослідження – вплив сімейних дисфункцій на девіантну поведінку неповнолітніх.
Мета дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення механізму формування девіантної поведінки підлітків у дисфункціональній сім’ї.
Завдання дослідження. Виходячи з мети роботи, було поставлено такі завдання:
1.
Виділити основні підходи щодо соціологічного дослідження сім'ї, її функцій і ролі в процесі формування особистості.
2.
Визначити функції сім’ї, порушення яких призводить до виникнення девіантної поведінки підлітків.
3.
Охарактеризувати види сімейного неблагополуччя як основи дисфункцій сім'ї.
4.
Проаналізувати основні фактори, що детермінують девіантну поведінку неповнолітніх.
5.
Вивчити стан та динаміку злочинності неповнолітніх у Харківській області за період 1996 – 2000 рр.
6.
Визначити вплив сім'ї на соціально-психологічні характеристики особистості неповнолітніх правопорушників.
7.
Проаналізувати виховні стратегії в сім'ях девіантних і правослухняних підлітків.
Теоретико-методологічні основи й емпірична база дослідження. Теоретичну основу дисертації складають наукові праці вітчизняних і закордонних соціологів, соціальних психологів, присвячені аналізу сім'ї як соціального інституту і малої групи, її функцій та видів неблагополуччя. Методологічним фундаментом дисертації є структурно-функціональна парадигма в соціології, яка дозволяє розглянути сім’ю на мікро- і макрорівні, зокрема, функції сім'ї, котрі реалізуються і на рівні суспільства, і на рівні групи.
Емпіричну базу роботи склали матеріали самостійних досліджень, досліджень, проведених разом із науково-дослідною лабораторією “Соціальної і психологічної роботи в органах внутрішніх справ” Національного університету внутрішніх справ у 1999-2001 рр. Також був використаний досвід конкретно-соціологічних досліджень вітчизняних і закордонних авторів із зазначеної проблеми.
Основними науковими методами дослідження були обрані вивчення літератури, повторний аналіз наявних соціологічних досліджень, аналіз статистичних даних щодо підліткової злочинності, опитування (анкетування та інтерв’ювання), опитування експертів, контент-аналіз, тестування (колірний тест відношень). Для аналітичної обробки отриманих даних використовувалися кореляційний і факторний аналізи.
З метою визначення динаміки злочинності серед неповнолітніх на території Харківської області з 1996 р. по 2000 р. були проаналізовані статистичні зведення про стан злочинності неповнолітніх у Харківській області за вказаний період (форма 18) і звіт про боротьбу з пияцтвом і наркоманією серед підлітків за цей же період. Для уточнення аналізу статистичних даних і виявлення причин злочинної поведінки неповнолітніх нами було проведене інтерв'ювання працівників кримінальної міліції у справах неповнолітніх Харківської області і підлітків, які утримуються в прийомнику-розподільнику ОВС м.Харкова, а також тих, хто стоять на профілактичному обліку у райвідділах м.Харкова. Всього було проінтерв’юйовано 45 співробітників і 48 неповнолітніх (33 юнаки і 15 дівчат) віком від 11 до 17 років
Крім того, у 2000 р. співробітниками лабораторії соціальної і психологічної роботи в ОВС Національного університету внутрішніх справ за участю автора було проведено анкетне опитування і тестування учнів 9-11 класів шкіл міста Харкова (багатоступінчаста випадкова вибірка) і спецконтингенту Мелітопольської і Курязької ВТК. Загалом було опитано 372 школяра і 270 неповнолітніх правопорушників. Для уточнення даних застосовувався контент-аналіз творів школярів, які не є делінквентами і вихованцями ВТК, написаних ними на тему: “Я і моя сім'я”. Усього було проаналізовано 300 творів.
Валідність і надійність отриманих результатів забезпечується взаємодоповнюваністю використаних методів і репрезентативністю вибіркової сукупності.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, отримано низку нових результатів і узагальнень, як-от:
·
вперше введено класифікацію сімей за критерієм "благополуччя - неблагополуччя", обгрунтовано та охарактеризовано поняття “ідеальна сім’я”, “нормальна сім’я”, “маргінально-функціональна сім’я”, “дисфункціональна сім’я”;
·
систематизовано чинники, що обумовлюють сімейні дисфункції;
·
виявлено й обгрунтовано взаємозв'язок сімейних дисфункцій і девіантної поведінки підлітків;
·
вивчено вплив емоційної атмосфери в сім'ї на прояв девіантної поведінки підлітків;
·
вперше виділено характерні стратегії виховання в сім'ях делінквентних і законослухняних підлітків.
Теоретичне і практичне значення роботи полягає в тому, що основні ідеї і висновки роботи узагальнюють погляди на неблагополучні сім'ї і розширюють наукове уявлення про сімейні дисфункції як підгрунтя для виникнення девіантної поведінки у підлітків. Проведені дослідження сімей девіантних і законослухняних підлітків, аналіз взаємовідносин і рівня конфліктності в сім'ї дозволили виділити характерні для дисфункціональних сімей типи виховання, котрі впливають на виникнення соціальної дезадаптації у підлітків.
Висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані в практичній діяльності органів і підрозділів внутрішніх справ, зокрема кримінальною міліцією у справах неповнолітніх, а також соціальними службами, які займаються проблемами сім'ї і молоді, учбовими закладами в процесі організації профілактичної та виховної роботи з проблемними, насамперед маргінально-функціональними, сім’ями. Результати проведених досліджень також використовуються в навчальному процесі, зокрема у курсах “Соціологія злочинності” і “Соціологія сім'ї” для курсантів Національного університету внутрішніх справ.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації знайшли відображення в наукових публікаціях автора і доповідях на міжнародних науково - практичних конференціях: “Виховне, соціальне і психологічне забезпечення кадрової політики в органах внутрішніх справ: методи і технології” (Харків, 2000), “Харківські соціологічні читання” (Харків, 2001); методологічних і науково - теоретичних семінарах науково-дослідної лабораторії соціальної і психологічної роботи в ОВС Національного університету внутрішніх справ.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 5 наукових праць у фахових виданнях.
Обсяг і структура роботи. Загальний обсяг дисертації становить 182 сторінки, список літератури складається зі 150 найменувань.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обгрунтовується актуальність теми, висвітлюється ступінь її наукової розробленості, формулюються мета і завдання дослідження, визначаються теоретико-методологічні основи й емпірична база, обгрунтовується наукова новизна отриманих результатів, їх теоретичне і практичне значення та форми апробації.
У першому розділі дисертаційного дослідження “Теоретико- методологічні проблеми сім’ї, її функцій та дисфункцій” здійснюється соціологічний аналіз сім'ї як соціального інституту і малої групи; її функцій, основних типів неблагополучної сім'ї, що є основою сімейних дисфункцій і, як наслідок, девіацій поведінки підлітків; вплив типу сімейного виховання на девіантну поведінку дітей.
У першому підрозділі “Основні підходи до соціологічного дослідження сім'ї, її функцій і ролі в процесі формування особистості” проаналізовано основні напрямки вивчення сім'ї, охарактеризовано теорії, які вивчають сім’ю на макро- і мікрорівнях, обгрунтовано необхідність поєднання інституціонального і групового підходів до вивчення сім'ї.
Огляд основних соціологічних підходів до вивчення сім'ї дозволив обрати для подальшого її аналізу структурно-функціональну парадигму, яка дає змогу провести аналіз сім’ї як на мікро-, так і на макрорівні. При цьому головна увага зосереджувалась на вивченні функцій сім'ї, котрі реалізуються на рівнях суспільства і групи.
У результаті проведеного аналізу були виділені функції, невиконання яких найбільшою мірою впливає на формування девіантної поведінки у підлітків. До них відносяться: функція соціалізації (насамперед реалізація її виховного аспекту), духовного спілкування, дозвільна. Певний вплив мають також первинний соціальний контроль, економічна і господарсько-побутова підтримка.
У другому підрозділі “Сімейне неблагополуччя як основа дисфункцій сім'ї” розглядаються види сімейного неблагополуччя та чинники, що їх зумовлюють. Аналіз наукової літератури свідчить, що під неблагополучною сім’єю розуміється така, де дитина не одержує адекватних уваги, підтримки, догляду і виховання. Увага дослідників до неблагополучних сімей зумовлена тим, що у дітей із таких сімей частіше, ніж в інших, зустрічається:
·
порушення нормального спілкування з однолітками;
·
неадекватність самооцінки, зниження спроможності до самоаналізу і соціально-психологічної адаптованості;
·
нерозвиненість почуття емпатії;
·
потрапляння до групи важких дітей;
·
виникнення різного роду девіацій.
Аналіз соціологічної, психологічної та педагогічної літератури свідчить про відсутність єдиного підходу до типологізації неблагополучних сімей. Більш того, відсутня розгорнута характеристика благополучних сімей і навіть визначення сімейного благополуччя як такого. Найчастіше фахівці виділяють:
Ё
проблемні сім'ї, де немає порозуміння, співробітництва між членами сім'ї;
Ё
конфліктні сім'ї, де члени сім'ї незадоволені своїм сімейним життям і тому ці сім'ї є нестабільними і педагогічно дуже слабкими;
Ё
соціально неблагополучні сім'ї, у котрих зазвичай культурний рівень подружжя є достатньо низьким, поширене пияцтво, діти-вихідці із цих сімей найчастіше складають основний контингент важковиховуваних, педагогічно запущених підлітків;
Ё
дезорганізовані сім'ї, де процвітає культ сили, пануючим є почуття страху, кожний член сім'ї живе сам по собі, нормальних людських контактів між ними майже немає;
Ё
сім'ї з низьким матеріальним рівнем і поганими житловими умовами;
Ё
сім'ї з поганими медико-санітарними умовами;
Ё
неповні сім'ї;
Ё
сім'ї, де один із батьків хворий або інвалід. У таких сім'ях, як правило, зовнішні конфлікти не спостерігаються, але поступово відбувається фактична втрата впливу батьків на підлітка.
Ми вважаємо, що характеристика неблагополучних сімей як фактора девіантної поведінки неповнолітніх та їх типологізація не можлива без побудови логічного переходу від сім’ї благополучної до неблагополучної. Тому в роботі пропонується, використовуючи структурно-функціональну парадигму, розглядати різні види сімейного неблагополуччя як елементи єдиної системи, яка визначає механізм трансформації сім’ї з нормального стану у кризовий. Таким чином, за ознаками “благополуччя – неблагополуччя” можна виділити сім’ї благополучні та неблагополучні. Благополучні сім’ї забезпечують задоволення всього комплексу потреб (згідно з А.Маслоу) кожного члена сім’ї. Фактично це є ідеальний тип сім’ї. Найбільш наближається до нього так звана “нормальна сім’я”. В ній основні характеристики ідеальної сім’ї переломлюються через призму реальних соціальних умов її існування. Всі інші сім’ї можна віднести до неблагополучних.
Неблагополуччя, як і благополуччя, може бути формальним і змістовним. Це ми пов’язуємо з особливостями реалізації сім’єю своїх функцій. Формально неблагополучні сім’ї компенсують неповноту виконання функцій за рахунок власних можливостей. Такі сім’ї ми запропонували назвати маргінально-функціональними. Саме вони являють собою своєрідну “зону ризику” для переходу до змістовного неблагополуччя. Таке неблагополуччя притаманне так званій “дисфункціональній сім’ї”. Вона є кінцевою, кризовою точкою в існуванні сім’ї як малої групи. В ній порушується як ендолокальний (спрямований на внутрішню взаємодію), так і екзолокальний (спрямований на зовнішню взаємодію) механізм існування, тобто руйнується система цінностей, які визначають зв’язки між членами сім’ї та суспільством.
Таким чином, дисфункціональна сім'я є сім'єю, в якій функції, що покладені на неї, не виконуються або виконуються неефективно. До даного стану веде не якийсь певний вид неблагополуччя, а саме порушення функції, яке є результатом дії багатьох чинників.
Серед основних чинників, котрі сприяють появі різного роду дисфункцій, виділено:
1.
Наявність постійних конфліктів у сім'ї як між батьками і дітьми, так і між подружжям та несприятливий клімат стосунків.
2.
Відсутність одного з батьків.
3.
Аморальна або асоціальна поведінка батьків.
4.
Недостатня матеріальна забезпеченість сім'ї.
5.
Педагогічна безграмотність батьків.
6.
Несприятливі психологічні особливості батьків (наявність виражених акцентуацій характеру, невротичні прояви, внутрішня конфліктність та ін.).
У третьому підрозділі “Девіантна поведінка підлітків: види та фактори виникнення” розглядаються поняття "девіантність" та "делінквентність", характеризуються основні види девіантної поведінки підлітків, визначаються чинники, що їх зумовлюють.
Основою аналізу девіантної та делінквентної поведінки в роботі є співвідношення їх із категорією "норма". Поняття "норма" в соціології містить у собі, по суті, два розуміння: "соціальна норма" та "норма, що соціально схвалюється". Якщо при визначенні девіантної поведінки спиратись на перший варіант, то відхилення від норми можуть бути як негативними, так і позитивними. Другий варіант припускає тільки негативну форму девіантної поведінки, в тому числі делінкветної. Саме цей варіант у нашій роботі було обрано як базовий при визначенні девіантної поведінки. Виходячи з проблеми дослідження, було виділено основні види девіантної поведінки підлітків, обумовлені сімейними дисфункціями. При цьому увага акцентувалась на її делінквентних формах.
Серед чинників, що зумовлюють виникнення девіантної поведінки підлітків, можна виділити біологічні та соціально-психологічні (А.Є.Лічко, 1983). До біологічних чинників відносяться генетичні відхилення, органічні ураження головного мозку, явища акселерації та інфантилізму. Психологічні особливості підліткового віку та соціальне середовище складають соціально-психологічні чинники девіації.
Соціально-психологічні особливості перехідного періоду справляють вплив на поведінку підлітка, створюють своєрідні вікові поведінкові моделі, формують специфічно-підліткові поведінкові реакції на вплив навколишнього соціального середовища. Серед них - соціальна незрілість, яка контрастує з фізіологічним бурхливим дозріванням, прагненням скуштувати нові відчуття; нездатність прогнозувати наслідки різноманітних дій, сильне прагнення до незалежності. Підліток не завжди відповідає вимогам, які висуває до нього суспільство, проте сам він вважає, що суспільство його надто обмежує.
Аналіз соціального середовища як чинника виникнення девіантної поведінки підлітків свідчить про провідну роль сім’ї в цьому процесі. У результаті розгляду психодинамічних, когнітивістських, поведінкових, гуманістичних теорій, діяльнісного і системного підходів до соціалізації особистості (З.Фрейд, У.Шутц, Е.Еріксон, Ж.Піаже, А.Валлон, Дж. Мід, Скіннер, А.Бандура, А.Маслоу, Л.С. Виготський, А.В.Петровський та ін.) було зроблено висновок, що соціалізаційні функції сім’ї спрямовані на формування у дитини ціннісного ставлення до соціальної дійсності та реалізуються, головним чином, через тип виховання. Останній визначається певними ціннісними орієнтаціями і стереотипами поведінки батьків і проявляється у загальному кліматі стосунків у сім'ї. У роботі підкреслюється, що девіації у виконанні сім’єю своїх функцій обумовлюють виникнення девіацій у поведінці дітей в цих сім’ях, тобто деформоване сприймання соціальної дійсності батьками призводить до відчуження норм, які соціально схвалюються.
Таким чином, існує однозначний взаємозв'язок між соціально-психологічними особливостями підлітків і виникненням у них різних форм девіантної поведінки. При цьому виникнення девіацій тим вірогідніше, чим більш дисгармонійним є навколишнє макро- і мікросередовище - суспільство в цілому і безпосереднє соціальне оточення, в першу чергу, сім’я.
Другий розділ “Особливості впливу сімейних дисфункцій на стратегію поведінки підлітків” присвячений аналізу стану підліткової злочинності, чинників її динаміки, впливу сім'ї на особистісні прояви підлітків, виявленню особливостей реалізації сім'єю своїх функцій у нормальних і девіантних підлітків, виділенню типів виховання, що сприяють виникненню девіацій.
У першому підрозділі “Основні методи дослідження сімейних дисфункцій” розглядаються найбільш ефективні якісні та кількісні методи дослідження сімейних дисфункцій, визначаються їхні переваги і недоліки зі вказівкою дослідницьких завдань, що можуть бути вирішені за їх допомогою. У результаті порівняння різноманітних методів було обрано найбільш інформативні та такі, що доповнюють одне одного: анкетне опитування, інтерв’ю, аналіз документів (контент-аналіз), колірний тест відносин на базі тесту Люшера. Використання цих методів також було зумовлено їх доступністю, простотою у використанні, достатньою попередньою розробленістю.
У другому підрозділі “Стан і динаміка злочинності неповнолітніх у Харківській області” було проведено аналіз статистичних даних для виявлення стану й основних тенденцій динаміки злочинності неповнолітніх, наданих відділом кримінальної міліції у справах неповнолітніх (ВКМСН) УВС МВС України в Харківській області. У результаті було виявлено, що в Харківській області за період із 1996 р. по 2000 р. відзначалося зниження кількості злочинів, скоєних неповнолітніми, вдавалося стримувати і зростання числа таких злочинів, як хуліганство, крадіжки автотранспорту. Водночас зростає кількість корисливих злочинів, насамперед пограбувань, крадіжок особистого майна громадян. З 1999 р. різко зросла кількість злочинів, пов'язаних із шахрайством, до яких удаються неповнолітні з метою наживи. Частіш за все злочини скоюються неповнолітніми, які ніде не працюють і не навчаються; дівчатки-підлітки досить рідко вчиняють злочини порівняно з особами чоловічої статі їхнього віку; серед осіб, які перебувають на обліку в КМСН, переважають підлітки у віці від 15 до 17 років. Незважаючи на тенденцію зниження кількості злочинів, число неповнолітніх, які їх скоюють, із кожним роком зростає. Як правило, підлітки скоюють злочини не поодинці, а групами.
Для уточнення аналізу статистичних даних і виявлення причин злочинної поведінки неповнолітніх нами було проведено інтерв'ювання співробітників відділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх Харківської області, підлітків, які утримуються в прийомнику-розподільнику ОВС м.Харкова, а також тих, хто перебуває на профілактичному обліку у райвідділах м.Харкова.
Співробітники, які відзначили зростання злочинності, вказали на такі основні його причини на сучасному етапі: зниження життєвого рівня населення; відсутність робочих місць для неповнолітніх, низька оплата їхньої праці; збільшення безробіття батьків. До другорядних причин вони віднесли: відсутність позашкільних закладів для проведення дозвілля підлітків або їхня недоступність через дорожнечу оплати; моральну деградацію, алкоголізм, наркоманію батьків; відсутність належного виховання і контролю з боку батьків; недостатню профілактичну роботу з підлітками з боку служб у справах неповнолітніх ОВС; послаблення виховної роботи в школах і ПТУ.
На думку підлітків, злочинність серед неповнолітніх зросла, а основними причинами цього зростання є збільшення вживання алкоголю і наркотиків підлітками, бродяжництво, підвищення потреб неповнолітніх, на задоволення яких у батьків не вистачає грошей.
Отже, для зниження злочинності серед неповнолітніх Харківської області працівники КМСН вважають за необхідне: організувати проведення дозвілля неповнолітніх, доступного для всіх верств населення; створити мережу притулків для підлітків, які займаються бродяжництвом і жебракуванням; працевлаштувати неповнолітніх, а також тих із них, хто перебуває на обліку в ОВС за вчинення правопорушень; виявляти на ранніх стадіях неблагополучні, малозабезпечені сім'ї і проводити з ними профілактичну роботу; ізолювати від несприятливого сімейного середовища; посилити відповідальність неповнолітніх за вчинення правопорушень.
У третьому підрозділі “Вплив сім'ї на особливості особистості неповнолітніх правопорушників” проводився аналіз сприйняття підлітками соціально-психологічного клімату сім'ї, рівня його конфліктності, а також впливу на особливості поведінки підлітків.
Аналіз даних соціологічного дослідження виявив, що серед учнів шкіл набагато більше тих, хто живе в повних сім'ях. Рівень матеріального забезпечення у їхніх сім’ях є вищим, ніж у сім’ях підлітків - злочинців. У неповнолітніх правопорушників тільки 20% батьків мали вищу освіту, тоді як у школярів таких було в три рази більше (60%).
Проведене дослідження ще раз підтвердило наявність неблагополучних взаємовідносин, негативної емоційної атмосфери в сім'ях девіантних підлітків. Максимально негативні асоціації у девіантних підлітків щодо понять “сім'я”, “батько”, “я сам” фіксуються у сім'ях із мачухою і вітчимом. Само по собі поняття “сім'я” у більшості правопорушників асоціюється з поняттям “мати”. Поняття "батько" половиною опитаних правопорушників (52%) сприймається негативно. Аналогічне ставлення зафіксоване у 33 % школярів. Це свідчить, що майже третину благополучних, з першого погляду, сімей можна віднести до маргінально-функціональних.
У сім'ях правопорушників частіше відбуваються сварки. Причому, стратегією поведінки батьків правослухняних дітей у конфліктних ситуаціях є прагнення порадити, зрозуміти своїх дітей. Щодо батьків підлітків – девіантів, то вони частіше застосовують фізичний вплив, навіть можуть вигнати з дому. Особливо це стосується стратегій поведінки не матерів, а батьків девіантних підлітків, які у сім разів частіше б'ють і в дев'ять разів частіше виганяють із дому своїх дітей, ніж батьки правослухняних школярів.
Очевидно, що діти не можуть сприймати таке ставлення до себе як адекватне і демонструють такі форми психологічного захисту, які часто виражаються в делінквентній поведінці. Крім того, поведінка батьків у конфліктних ситуаціях копіюється дітьми.
Порівняння стратегій поведінки школярів і вихованців колонії у конфліктних ситуаціях показує, що для школярів характерною є єдина стратегія як у стосунках із батьками, так і з однолітками, а саме: вербальна агресія і бажання поступитись. Підлітки-правопорушники в аналогічних ситуаціях демонструють різні моделі поведінки: фізична агресія або бажання прийти до згоди у відносинах з однолітками й уникання конфлікту (за будь-яку ціну аж до суїциду) – з батьками. Таким чином, підліткам-правопорушникам дуже важко узгоджувати свої інтереси з інтересами інших людей, особливо якщо це стосується їхніх батьків.
Як правило, у неповнолітніх правопорушників відсутня необхідність задоволення найвищих потреб (саморозвитку, самоактуалізації) і вся діяльність зводиться до задоволення нижчих потреб (поїсти, одягнутися). Поряд із цим у даної категорії виражена потреба в спілкуванні з однолітками і бажання бути потрібним людям.
Негативні стратегії взаємодії і розв’язання проблем у взаємовідносинах, котрі діти засвоюють у сім'ї, переносяться в сферу спілкування з однолітками й інші сфери, що часто призводить до соціальної дезадаптації. Крім того, в умовах негативної сімейної атмосфери у девіантних підлітків виникають специфічні реакції, які знижують емоційну напругу: вживання наркотиків, алкоголю. Часто, вони призводять до делінквентної поведінки.
У четвертому підрозділі “Специфіка реалізації соціалізаційних функцій сім'ї на сучасному етапі” аналізувалися розбіжності в методах виховання і покарання дітей із нормальною поведінкою і такою, що відхиляється. Виховання неповнолітніх правопорушників зводиться до того, що батьки їх сварять, забороняють гуляти, а іноді б'ють. Важливо те, що в сім'ях девіантних підлітків саме поняття “виховання” однозначно асоціюється з поняттям “покарання”. Використання більш м'яких засобів виховання в сім'ях цих підлітків або відсутність виховання взагалі з боку обох батьків призводить до позитивного емоційного сприйняття батьків і самого себе. Використання ж батьками насильства призводить до негативного емоційного прийняття представників чоловічої статі, яке переноситься в середовище однолітків.
Методи покарання, які використовують батьки, є для дітей своєрідним зразком для імітації в майбутньому. При чому використання методів покарання дітьми в майбутньому залежить від частоти застосування цих методів їхніми батьками (насамперед матерями, що в основному виконують у сім'ї виховну функцію).
У результаті факторного аналізу було виділено 5 основних типів виховання, що використовуються батьками девіантних і правослухняних дітей. До кожного із факторів увійшли ознаки, навантаження яких склало не менше 0,6.
У групі школярів основним типом виховання, який охоплює 32% опитаних, є взаємодія, в основі якої лежить хороший емоційний контакт і високий рівень довіри дітей і батьків. Він може вважатися адекватним. Другий за значущістю стиль виховання, що охоплює 21%, заснований на дистанційованих взаємовідносинах батьків і дітей, коли кожен живе своїм життям. Третя група респондентів (18%) відзначає різноманітний виховний вплив батьків, без відповідного відгуку в дітей. Четвертий чинник включає контроль і допомогу у навчальній діяльності з боку батьків (14%). П'ятий стиль виховання (10%) являє собою формальний контроль дітей, який обмежується лише відвідуванням батьківських зборів.
Що стосується сімей девіантних підлітків, то тільки у 8% опитаних був виявлений адекватний тип виховання, що містить у собі як контроль навчання і вільного часу, так і допомогу у навчанні, бесіди на різні теми. В інших випадках основними типами виховання є здійснення контролю вільного часу дітей і їхнього спілкування з однолітками (29%); дистанціювання стосунків дітей і батьків (34%), відсутність бажання батьків контактувати з дітьми на фоні наявності такого бажання у дітей (20 %).
У висновках узагальнені результати проведеного дослідження і сформульовано рекомендації.
Дисертант акцентує увагу на тому, що:
1.
Проведений теоретичний аналіз свідчить, що поведінка дітей значною мірою визначається рівнем сімейного благополуччя, яке характеризується можливістю задоволення всього комплексу потреб кожного члена сім’ї. Показником благополуччя є якість виконання сім’єю її функцій. За цим показником можна виділити нормальні, маргінально-функціональні та дисфункціональні сім’ї. Дисфункціональна сім’я є кризовою точкою в існуванні сім’ї як малої групи. Така сім’я свої функції або не виконує, або виконує неефективно.
2.
Дисертаційне дослідження підтвердило гіпотезу про те, що на якість соціалізаційних процесів впливає тип виховання, який характеризується певними ціннісними орієнтаціями і стереотипами поведінки батьків, загальним кліматом стосунків у сім'ї. При несприятливих типах виховання виникає таке явище, як відчуженість особистості від нормативного соціального середовища, що веде до засвоєння дітьми асоціальних норм поведінки
3.
Дослідження показало специфічні розходження в типах виховання, що використовуються батьками девіантних і правослухняних дітей. У групі правослухняних школярів переважає тип виховання, в основі якого лежить хороший емоційний контакт і високий рівень довіри дітей і батьків. У сім'ях правослухняних дітей батьки частіше піклуються про дітей, надають їм діяльну підтримку. Для сімей девіантних підлітків характерним є обмеження виховання здійсненням контролю вільного часу дітей і спілкування з однолітками, дистанціювання у стосунках дітей і батьків. При цьому діти частіше тягнуться до батьків, ніж батьки до них, але не одержують відповідної реакції. Таким чином, в основній частині сімей підлітків-девіантів використовується неконструктивний стиль взаємодії з дітьми.
4.
В роботі відзначається, що виконання сім'ями девіантних підлітків соціалізаційних функцій має яскраво виражену негативну специфіку. У цих сім'ях значно частіше застосовуються насильницькі форми покарання; контроль носить більш формалізований характер; спілкування характеризується фрагментарністю, що обумовлюється низьким соціальним статусом батьків. У таких сім'ях діти засвоюють агресивні форми поведінки і відтворюють їх в іншому середовищі спілкування. Описані особливості соціалізації призводять до формування у дітей дезадаптивних для нашого суспільства життєвих стратегій (психологічного сценарію життя), які, в кінцевому підсумку, призводять до девіацій.
5.
Основні результати проведеного дослідження дозволили дати наступні рекомендації:
·
створити Центр допомоги неблагополучним сім’ям, до якого повинні входити представники відділів кримінальної міліції у справах неповнолітніх, комітетів у справах сім’ї та молоді, навчальних закладів, закладів дозвілля;
·
основними напрямками роботи Центру повинні бути: організаційний, консультативний, профілактичний, корекційний;
·
організаційна робота спрямована на компенсацію соціалізаційних дисфункцій сім’ї та передбачає створення системи роботи з підлітками із неблагополучних сімей;
·
консультування треба проводити щодо юридичних, психологічних, медичних, соціальних проблем сім’ї;
·
при проведенні профілактичної роботи працівникам Центру слід звертати увагу на маргінально-функціональні сім’ї як “зону ризику” для виникнення сімейних дисфункцій;
·
з дисфункцональними сім’ями повинна проводитися корекційна робота, яка передбачає проведення відповідних заходів як з батьками (вироблення навичок виховання), так і з дітьми (формування адекватної системи ціннісних орієнтацій).
СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1.
Беседин А.А. Неблагоприятные семейные стереотипы как фактор формирования девиантного поведения подростка// Вестник международного славянского университета. Серия “Социология”.- Т. 4. - 2001. - № 4.- С. 40-43.
2.
Бесєдін А.А. Типи дисфункцій сім’ї і їхній взаємозв’язок з девіантною поведінкою дітей і підлітків// Вісник Харківського національного університету ім. В.Н.Каразіна. “Соціологічні дослідження сучасного суспільства: методологія, теорія, методи”. – 2001. - № 527. – С. 109-113.
3.
Бесєдін А.А. Вплив сім’ї на поведінку й особливості особистості підлітків–правопорушників// Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип.15. – Харьков, 2001. – С. 39-47.
4.
Беседин А.А. Семья как фактор формирования агрессии подростков// Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: Збірник наукових праць. – Харків: Видавничий центр Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, 2001. – С.372-378.
5.
Бесєдін А.А. Тип виховання в родині та його вплив на виникнення девіацій// Вісник Національного університету внутрішніх справ. Вип. 16. – Харьков, 2001. – 0,4 др.ар.
АНОТАЦІЇ
Бесєдін А.А. Дисфункціональна сім'я як чинник девіантної поведінки неповнолітніх. - Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата соціологічних наук за фахом 22.00.03 - соціальна структура, соціальні інститути і соціальні відносини. - Національний університет внутрішніх справ, Харків, 2002.
Дисертація присвячена вивченню дисфункціональної сім'ї як чинника девіантної поведінки підлітків. Розглядаються основні функції сім'ї, невиконання або неефективне виконання яких призводить до девіацій поведінки підлітків. Виявлено зв'язок між адекватним виконанням соціалізаційних функцій сім'ї і розвитком особистості.
У роботі аналізуються основні типи неблагополучних сімей із погляду невиконання ними певних соціальних функцій. Обгрунтовано необхідність введення категорій “маргінально-функціональна сім’я”, “дисфункціональна сім'я” та проведено їх аналіз.
Доведено, що якість соціалізаційних процесів у сім’ї визначається типом виховання, який характеризується певними ціннісними орієнтаціями і стереотипами поведінки батьків, загальним кліматом стосунків у сім'ї. В сім'ях, де частіше застосовуються насильницькі форми покарання; контроль носить більш формалізований характер; спілкування характеризується фрагментарністю, діти засвоюють агресивні форми поведінки і відтворюють їх в іншому середовищі спілкування. Описані особливості соціалізації призводять до формування у таких дітей дезадаптивних для нашого суспільства життєвих стратегій, які, в кінцевому підсумку, призводять до девіацій.
Дане положення підтверджується результатами дослідження, яке показало наявність специфічних розходжень у переважаючих типах виховання, що використовуються батьками девіантних і правослухняних дітей.
Ключові слова: неблагополучна сім'я, дисфункціональна сім'я, соціалізація, тип виховання, девіація.
Беседин А.А. Дисфункциональная семья как фактор девиантного поведения несовершеннолетних. – Рукопись.
Диссертация на соискания ученой степени кандидата социологических наук по специальности 22.00.03. – социальная структура, социальные институты и социальные отношения. – Национальный университет внутренних дел, Харьков, 2002.
Диссертация посвящена изучению дисфункциональной семьи как фактора девиантного поведения несовершеннолетних. Рассматриваются основные функции семьи, невыполнение или неэффективное выполнение которых приводит к девиациям поведения подростков. Выявлена связь между адекватным выполнением социализационных функций семьи и развитием личности.
В работе анализируются основные типы неблагополучных семей с точки зрения невыполнения ими определенных социальных функций. Обоснована необходимость введения категорий “маргинально-функциональна семья”, “дисфункциональна семья” и проведен их анализ. Изучен комплекс факторов, приводящих к невыполнению или неэффективному выполнению семьей ряда функций на уровне группы и общества, что ведет к дестабилизации последнего.
Доказано, что качество социализационных процессов в семье определяется типом воспитания, который характеризуется определенными ценностными ориентациями и стереотипами поведения родителей, общим климатом отношений в семье.
Результаты исследования выявили наличие расхождений в преобладающих типах воспитания, которые используются родителями девиантных и правопослушных детей. Исследование показало, что семьи подростков - правонарушителей характеризуются высоким уровнем конфликтности, причем дети, усваивая агрессивные формы поведения воспроизводят их в другой среде общения. Основной стратегией воспитания в таких семьях является физическое воздействие; контроль носит формализованный характер; общение характеризуется фрагментарностью.
Негативные стратегии взаимодействия, которые дети усваивают в семье, переносятся в другие сферы. Кроме того, описанные особенности социализации приводят к формированию у таких детей специфических форм защиты, снижающих эмоциональное напряжение (табакокурению, алкоголизму, наркомании и другим видам аддиктивного поведения), которые ведут к деградации личности, делинквентному поведению.
Ключевые слова: неблагополучная семья, дисфункциональная семья, социализация, тип воспитания, девиация.
Andrey A. Besedin. Dysfunctional family as a factor of teenagers’ deviant behavior. – Manuscript.
Thesis on getting a scientific degree of the candidate of sociological sciences on speciality 22.00.03. – social structure, social institutes, social relations. – The National University of Internal Affairs, Kharkov, 2001.
The thesis is devoted to the study of dysfunctional family as a factor of teenagers’ deviant behavior. The main family functions, ineffective realization of which leads to teenagers’ deviation are analyzed. Existence of interaction between adequate realization of social functions by family and person’s development is asserted. The main types of trouble family are also analyzed in terms of non fulfillment by them define social functions. The necessity of introduction of generalizing category for all these types of families – dysfunctional family – is shown.
The bunch of factors, which leads to the non-realization or ineffective realization of family social function are defined. The family dysfunctions in their turn promote destabilization on both group and society levels. The author maintains that the type of family upbringing, which is characterized by value orientation, stereotypes of parents’ behavior, climate of family relations is the main factor in the forming of teenagers’ behavior. This statement is confined by the results of sociological research, that showed the existence of differences between prevail upbringing types used by parents of deviant and non-deviant teenagers.
Key words: trouble family, disfunctional family, socialization, type of upbringing, deviation.
