Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
БОЙКО Алла Анатоліївна
УДК 070.48 ( 477)
Преса православної церкви в Україні кінця Х1Х – початку ХХ століття:
тематика і проблематика
Спеціальність 10.01.08 – журналістика
Автореферат дисертації на здобуття
наукового ступеня доктора філологічних наук
Київ- 2002
Дисертацією є рукопис
Роботу виконано на кафедрі журналістики факультету систем та засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету
Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор
Різун Володимир Володимирович
Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор
ЧЕРНЯКОВ Борис Іванович, Інститут журналістики
Київського національного університету імені Тараса
Шевченка, кафедра теорії масової комунікації
доктор філологічних наук, доцент
ПОТЯТИНИК Борис Володимирович
факультет журналістики Львівського національного університету імені І.Франка, професор кафедри телебачення і радіомовлення
доктор історичних наук, професор
РОМАНЮК Мирослав Миколайович, заступник директора з
наукової роботи Львівської наукової бібліотеки ім.
В.Стефаника НАН України, керівник Науково-дослідного центру періодики
Провідна установа: Національний технічний університет України “КПІ” (Міністерство освіти і науки України), кафедра видавничої справи та редагування, м. Київ
Захист відбудеться “23” грудня 2002 р. о 15 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.34 Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, Інститут журналістики.
З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка, (вул. Володимирська, 58)
Автореферат розіслано “21” листопада 2002 р.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,
доктор філологічних наук Н.М.Сидоренко
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність обраної теми зумовлюється майже повною відсутністю у вітчизняному журналістикознавстві та історії журналістики, як і в історії української культури взагалі, об’єктивного дослідження преси православної церкви кінця ХІХ – початку ХХ ст. І це незважаючи на той значний інтерес, який викликають у науковців і громадськості процеси духовного розвитку України минулого і сьогодення. Важливість й актуальність дослідження вказаної теми визначаються як суто журналістикознавчими проблемами, так і загальнодуховними, націотворчими, історичними, релігієзнавчими, політичними, художньо-естетичними тощо.
Штучне припинення розвитку недержавної (некомуністичної) преси в Україні, яке відбулося у 1918 р., негативно вплинуло на процес вивчення всіх сегментів періодики минулого, церковної преси зокрема. Разом із тим, деякі групи газет і журналів досліджувалися і в радянські часи, хоча неповно і тенденційно. Періодичні видання релігійних організацій, а також імена і праці видавців, редакторів, журналістів і авторів, творчий доробок яких став змістом часописів вказаного сегмента, були вилучені з наукового та культурного контексту.
З ідеологічних причин залишилася поза увагою науковців духовна, виховна, освітня, культурологічна, літературна, журналістська спадщина представників духівництва. А ті аспекти, які все ж таки висвітлювались у науковій літературі, не завжди відповідали історичній правді, бо трактувалися з позицій непримиренного атеїзму. Саме це стало основою ігнорування широкої проблемно-тематичної палітри православних часописів.
Таким чином, з наукового обігу було вилучено значні за обсягом масиви періодики, у тому числі й видання православної церкви, що виходили в Україні впродовж ХІХ-початку ХХ ст. Проте більшість із них не втратила й сьогодні своєї духовної цінності. Вони залишаються неоціненними джерелами для релігійної освіти і виховання, мають історичну, культурну, філософсько-етичну цінність. Більша частина дидактико-релігійних та філософських публікацій, що містилася у цих часописах, актуальні і нині.
У представленому дослідженні вперше у вітчизняному журналістикознавстві та в зарубіжній україніці знайдено, описано, досліджено і виокремлено в певну систему більше 110 періодичних видань, що належали православній церкві. У дисертації доведено, що цей сегмент періодики був сформований за аудиторним принципом і охоплював майже всі верстви населення тогочасної України. Це зумовило широкий діапазон репрезентації газет і журналів, що видавалися православним духівництвом.
Треба відзначити, що орієнтація часопису на певну читацьку аудиторію є нагальною потребою для розвитку сучасних засобів масової комунікації, і досвід православних періодичних видань є актуальним для ЗМК нашої країни. Науково об’єктивний аналіз різножанрових публікацій у пресі досліджуваного сегмента дає можливість збагатити уявлення про журналістський процес указаного періоду.
Окремо варто сказати про публіцистичну майстерність авторів періодичних видань, що виходили під егідою православної церкви. Персонологічні дослідження журналістської діяльності духівництва, біографічні відомості та інформація про їх внесок у становлення і розвиток періодичних видань, що стали частиною загальної культури не лише церкви, але й суспільства, є важливим етапом дисертаційної роботи. Деякі з них, зокрема С.Аскольдов, В.Барвінок, В. Завитневич, В.Зінківський, О.Глаголєв, В.Екземплярський, П.Кудрявцев, П.Левітов, М.Петров та ін., створили “персональну журналістику”, оскільки їх погляди на суспільно-політичні події, націотворчі процеси, культуру часто не тільки не збігалися з позицією офіційної церкви, але й суперечили їм. Проведене дослідження їх публіцистичної та редакторської спадщини дозволяє виокремити істинні постаті на ниві журналістики.
Маловивченою з позицій історії журналістики є джерельна база: часописи православної церкви залишилися поза увагою пресознавців. Як відзначається в дисертації, об’єктивних наукових характеристик усієї церковної періодики досі ще не було. Не досліджувався журналістський доробок авторів цих періодичних видань, а також їхня роль у становленні та розвитку жанрової системи преси, тематики і проблематики, художньо-публіцистичних засобів статей тощо. Окремі праці, що з’являлися у науковій літературі, мають фрагментарний характер. У поле уваги науковців в останні часи потрапляли імена деяких представників українського духівництва, але їх журналістська, публіцистична, редакторська і діяльність залишилася не дослідженою. З позицій пресознавства не вивчалася видавнича діяльність церкви, не висвітлено багато аспектів культурної спадщини церкви.
Об’єктивне і неупереджене вивчення преси православної церкви в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст. вважаємо актуальним і нагальним для сучасності ще й тому, що воно дозволяє, користуючись досвідом минулого, висвітлити деякі аспекти функціонування релігійних інституцій та їх стосунки із суспільством, державою, особистістю і тим самим ще раз визначити роль церкви в системі соціальних інститутів.
Методологічною основою для проблемно-тематичного, типологічного, мовностилістичного, жанрового аналізу церковної періодики і православної преси, редакційно-видавничих характеристик, дослідження діяльності окремих журналістів і публіцистів, що виступали на шпальтах вказаних часописів, послужили праці сучасних теоретиків та істориків української журналістики: В. Здоровеги, Н. Зелінської, В. Іванова, В. Качкана, О. Коновця, С. Костя, О. Кузнецової, І. Крупського, В. Лизанчука, Й. Лося, А. Мамалиги, І. Михайлина, А.Москаленка, М.Нечиталюка, Ф. Погребенника, А. Погрібного, О. Пономаріва, Б.Потятиника, Г. Почепцова, Т. Приступенко, В. Різуна, М. Романюка, Н. Сидоренко, Т. Старченко, М. Тимошика, П. Федченка, Б.Чернякова, В. Шкляра, Ю. Ярмиша та ін. 1)
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Представлене дослідження входить у межі наукової програми факультету систем та засобів масової комунікації Дніпропетровського національного університету “Масова комунікація у соціокультурному контексті”. Пов’язана тема дисертації з розробкою комплексних Інституту журналістики Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, оскільки входить у коло наукових програм і планів, над якими працюють науковці впродовж останніх років: “Роль ЗМІ у процесах державотворення України”, “Редакційно-видавнича справа: досвід, проблеми, майбутнє”, “Українська журналістика в контексті світової”.
Мета дослідження – ввести до наукового обігу десятки періодичних видань, численні імена публіцистів, журналістів, редакторів церковних часописів, які з ідеологічних позицій
________________________________________
1)Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості. – Львів, 2000; Зелінська Н.Українська наукова публіцистика в сучасних типологічних вимірах: реалії та прогнози // Українська періодика: історія і сучасність. Доп. та повідом. 5 Всеукр. наук.-теорет. конференції. – Львів, 1999; Іванов В. Соціологія масової комунікації. – К., 1999; Качкан В. Хай святиться ім’я твоє . – Чернівці, 1994; Коновець О. Наукова періодична преса в Україні: історичні традиції і сучасні проблеми// Вісник Київ. ун-ту. Серія: журналістика. – Вип. 6. – К., 1998; Кость С. Від просвітництва і поширення інформації – до пропаганди// Зб. праць Науково-дослідного центру періодики. – Львів, 2001; Крупський І. Національно-патріотична журналістика на Україні (друга половина Х1Х – перша чверть ХХ ст.). – Львів, 1995; Кузнецова О. Аргументація в публіцистиці. – Львів, 1997; Лизанчук В. Якими цінностями ЗМІ насичують інформацію?// Українська періодика: історія і сучасність. – Львів, 2002; Михайлин І. Історія української журналістики. – Харків, 2000; Лось Й. Світоглядна публіцистика як формуючий принцип суспільства./ Ex professo. Зб. наук. праць. – Дніпропетровськ, 2002. – Вип. 3.; Москаленко А. Вступ до журналістики. К., 1997; Нечиталюк М. Деякі проблеми текстології з досвіду текстологічних видань) // Українська періодика: історія і сучасність. – Львів. 2002; Пономарів О.Культура слова: мовностилістичні поради: Навч. посібник. – К., 1999; Потятиник Б., Лозинський М. Патогенний текст. Львів, 1996 ; Почепцов Г. Коммуникативные технологии ХХ века. – К., 1999; Приступенко Т. Деякі аспекти функціонування сучасного національного простору України// Українська періодика: історія і сучасність. – Львів, 1999; Передирій В., Сидоренко Н., Старченко Т. Жіноча доля на тлі доби. – К., 1999; Різун В., Мамалига А., Феллер М. Нариси про текст. – К., 1998; Різун В. Природа і структура комунікативного процесу. – К., 2000; Романюк М. Українська історико-журналістська наука на порозі ХХ1 століття// Українська періодика: історія і сучасність. – Львів, 2000; Сидоренко Н. Журналістика як частина свого власного “я” // Вісник Київ. ун-та. Серія: журналістика. – К.. 1993; Тимошик М. Її величність – книга. Видавнича справа у Київському університеті. – К.. 1999; Черняков Б. Зображальна журналістика в друкованих засобах масової інформації: Ілюстрована періодика від виникнення до середини ХІХ ст. – К., 1998; Шкляр В. Журналістська майстерність: поетика журналістського твору. Конспект лекцій. – К., 1995; Ярмиш Ю. Віра як образ мислення в системі розвитку держави// Образ. – 2001. – Вип. 2.
залишилися поза увагою пресознавців; виявити найсуттєвіші риси преси православної церкви, які були визначальними у формуванні громадської думки мешканців тогочасної України і не втратили
актуальності й нині; розглянути пресу православної церкви як неодмінну складову журналістського процесу кінця ХІХ – початку ХХ ст. Відповідно визначені і такі завдання:
висвітлити і проаналізувати рівень дослідження проблеми та визначити ступінь наукової об’єктивності праць українських і зарубіжних вчених;
включити в журналістський контекст кінця ХІХ – початку ХХ ст. ті періодичні видання, засновниками і видавцями яких були офіційні церковні кола або представники православного духівництва;
класифікувати і систематизувати ці часописи, визначити типи періодичних видань;
розкрити та піддати науковому аналізу тематику і проблематику часописів вищеозначеного сегмента;
виявити концептуальні особливості публікацій;
проаналізувати основні жанрово-стилістичні та публіцистичні засоби преси православної церкви;
дослідити роль періодичних видань у формуванні громадської думки і світоглядних засад суспільства й особистості;
наголосити на внескові представників православного духівництва у розвиток журналістики й публіцистики;
подолати ідеологічні бар’єри і стереотипи, що виникли в суспільстві і наукових колах відносно преси православної церкви, її ролі у журналістиці та місця в духовному житті України;
визначити роль церковної преси у журналістському процесі кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Об’єктом дослідження стала роль цих періодичних видань у суспільно-політичному та культурному житті України зазначеного періоду, а також методи впливу преси на соціальну свідомість і світогляд особистості.
Предметом наукового аналізу є особливості становлення і закономірності розвитку системи преси православної церкви в Україні, специфіка окремих газет і журналів, безпосереднє дослідження тематики і проблематики вказаних часописів, а також публіцистична, редакторська, видавнича діяльність авторів православних видань.
Таким чином, церковні періодичні видання виступають основою журналістикознавчого дослідження, спрямованого на включення конкретних видань у масив періодики кінця ХІХ - початку ХХ ст., а також на виокремлення з газет, листків і журналів, що видавалися православною церквою, тих, які виходили в Україні згаданих часів.
У дисертації охоплюються періодичні видання, що виходили на території сучасної України, яка в означений період була розірвана між двома імперіями – Російською та Австро-Угорскою. Аналізуються часописи, що побачили світ у кінці ХІХ – на початку ХХ ст., проте, коли це необхідно, автор звертається і до преси, що виходила на початку і в середині ХІХ ст. Це дає можливість розширити проблемно-тематичний контекст і доповнити уявлення про історію створення та функціонування певних часописів.
При аналізі періодичних видань і дотичних архівних та наукових документів, дослідженні біографічної та редакторсько-публіцистичної діяльності працівників преси використовувалися комплексно-аналітичний, бібліографічно-описовий, системно-хронологічний, порівняльний, структурно-типологічний, проблемно-тематичний, жанрово-стилістичний методи наукового дослідження. Методологічні засади роботи грунтуються на принципах історизму, наукової об’єктивності, комплексності та достовірності.
Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що у вітчизняному журналістикознавстві це перше комплексне дослідження преси православної церкви в Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст. Недостатність інформації, свідоме “замовчування” багатьох історичних процесів, що відбувалося у недалекому минулому, табу на все, що стосувалося релігії, розпорошеність церковних видань і рукописних документів по різних книгосховищах, бібліотеках, архівах, приватних колекціях тощо, брак повних комплектів часописів призвели до невизначеності самого явища – “церковна преса”, недослідженості діяльності персонального складу журналістів і редакторів.
Автором поданої дисертації вперше до наукового й історико-журналістського обігу введено більше 110 періодичних видань, архівні документи, рукописи, листи, а також повернено із забуття десятки імен працівників преси.
Виокремлені теми є наскрізними для періодичних видань усіх аудиторних груп, тому їх аналіз дозволяє скоригувати уявлення про тематику і проблематику періодичних видань, а також про парадигму трактування певних історичних фактів у пресі.
Усе зазначене вище дало можливість вперше в історії українського журналістикознавства здійснити послідовне системне і комплексне дослідження преси православної церкви кінця ХІХ – початку ХХ ст., яке складається з таких компонентів:–
опрацьованого значного масиву бібліографічного й архівного матеріалу, що став основою для дисертаційної роботи, а також для укладення покажчика православної преси в Україні;–
введених до наукового обігу оригінальних, маловідомих або забутих фактів з історії журналістики;–
обгрунтування специфічних ознак православної преси;–
сегментування преси православної церкви та її систематизації за аудиторним принципом;
вилучення загальної концепції відображення історичних подій на шпальтах церковних часописів;
виявлення внеску окремих особистостей – представників духівництва, філософів, публіцистів – у процес становлення і розвитку преси православної церкви в тогочасному журналістському контексті;–
встановлення залежністі концепцій видань від позицій офіційної церкви;–
визначення місця періодики православної церкви у журналістському процесі кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Практичне значення результатів. Уведення до наукового обігу значного масиву періодичних видань православної церкви, проблемно-тематичний аналіз указаних часописів, дослідження публікацій, які висвітлюють характерологічні особливості вищеозначеної періодики, дає змогу доповнити і скоригувати журналістський процес кінця ХІХ – початку ХХ ст.
Повернені нові імена публіцистів, редакторів, журналістів, що виступали в пресі православної церкви, дозволяють висвітлити досі невідомі аспекти у поступі духовного життя України.
Результати наукового дослідження можуть використовуватися пресознавцями, журналістами, літературознавцями, істориками, релігієзнавцями, філософами, культурологами. Вони стануть у нагоді викладачам і слухачам лекційних курсів з історії української журналістики, теорії і практики преси.
Апробація дослідження. Основна проблематика дослідження і деякі результати обговорено під час виступів на міжнародній конференції “Засоби масової інформації та становлення державності в Україні” (Ужгород, 2000), міжнародній конференції “Українська журналістика сьогодення у світовому інформаційному просторі (співвідношення глобального, загальнонаціонального та регіонального)” (Дніпропетровськ, 2001), Всеукраїнських науково-теоретичних конференціях “Українська періодика. Історія і сучасність” (Львів, Житомир, 1993-2002 рр.), на виступах у міжвузівських конференціях “Від бароко до постмодернізму” (Дніпропетровськ, 2000, 2002), у низці доповідей на конференціях, які щорічно проводяться у Дніпропетровському національному університеті (“Науково-практичні конференції Дніпропетровського університету”, Дніпропетровськ, 1991-2002).
Одержані результати дослідження використовуються в процесі розробки програм та викладання нормативного фундаментального курсу “Історія української журналістики” і спецкурсу “Преса православної церкви”.
Публікації. Основні результати дисертаційної роботи викладено у монографії “Преса православної церкви в Україні 1900 – 1917 рр. Культура. Суспільство. Мораль”, 21 публікації у фахових збірниках і журналах, 7 опублікованих доповідях на конференціях, 22 матеріалах до енциклопедичного словника “Українська журналістика в іменах” (Львів, 2001, вип.8).
Структура дисертації. Дисертацією є рукопис обсягом 398 сторінок, що складається зі вступу, трьох розділів, які поділені на 16 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (474 позиції), додатка “Бібліографічний покажчик преси православної церкви в Україні”, що містить 112 позицій.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обгрунтовано актуальність теми, мету і завдання дисертації, хронологічні і територіальні межі, об’єкт, предмет, наукові принципи та методи дослідження, вказано на наукову новизну і практичне значення одержаних результатів і запропонованих висновків, розкрито особистий внесок здобувача, відзначається апробація наукового пошуку на конференціях, подано список опублікованих праць.
РОЗДІЛ 1. “Преса православної церкви в контексті журналістики Україні кінця ХІХ – початку ХХ ст.” складається з 5 підрозділів. Він містить узагальнену характеристику преси вказаного сегмента, критичний аналіз праць науковців, що торкалися цієї проблеми. Церковна періодика тут трактується як система впливу на суспільство і особистість. Також у цьому розділі висвітлюються головні аспекти функціонування певних груп періодичних церковних видань, зокрема “Епархиальных ведомостей” як інтегративного фактора.
Розглядається специфіка функціонування церковної преси на західноукраїнських землях, при цьому наголошується на типі видання та формі його власності. Обгрунтовується поняття “православна преса”. Подаються стислі характеристики редакційно-видавничої діяльності духівництва.
Підрозділ 1.1 “Періодичні церковні видання як предмет журналістикознавчого дослідження” має методологічний характер. Тут аналізується стан наукової розробки теми, окреслюється внесок українських і зарубіжних вчених у процес дослідження преси православної церкви, а також піддається критичному аналізові наукова історіографічна та релігієзнавча литература, дотична до теми дисертації, вказується на праці науковців, у яких висвітлюється діяльність авторів православних часописів, та підкреслюється значущість цієї роботи для історії журналістики та історії культури України.
Біблографічно-описовий і системно-хронологічний методи дозволяють виявити періодичні видання православної церкви, внести корективи у сталі уявлення про пресу цього сегмента, встановити істинну належність певних видань до системи преси православної церкви за допомогою визначення видавця, редакторів, авторського колективу тощо.
Опрацьований матеріал дозволив дійти висновку, що дослідження преси православної церкви в Україні носить обмежений, фрагментарний характер. В історичній послідовності не відтворено передумови виникнення, особливості розвитку та функціонування вказаного сегмента періодики, не з’ясовано місце цієї преси у загальному контексті української журналістики, загублено або свідомо викреслено з історії та пам’яті народу факти, події, імена публіцистів – представників духівництва України. Впродовж багатьох років ігнорувалась або перекручувалась тематика і проблематика цих періодичних видань, тенденційно висвітлювалося лише дуже вузьке коло газет і журналів. Більшість науковців використовували церковні часописи як джерельну базу, незважаючи на самоцінність цих видань.
Дослідження радянського періоду, в яких згадується видавнича діяльность православної церкви, зумовлені ідеологічними догмами, а ті, що побачили світ в останні десять років, часто характеризуються суперечливим трактуванням фактів, певними перекрученнями, зумовленими недостатністю використання газетно-журнальних матеріалів та архівних джерел, що неодмінно призводить до прикрих помилок.
Відзначається, що сьогодні у зв'язку з активізацією релігійного життя в Україні, посилився інтерес науковців до всіх аспектів церковного життя, проте преса православної церкви майже не досліджена. А це негативно впливає не лише на уявлення про розвиток історичного процессу, але й на функціонування сучасних засобів масової інформації, особливо друкованих органів церков різних конфесій. Наголошено на тому факті, що в контексті дослідження регіональної преси піддаються аналізу і церковні часописи.
Вивчення присвячених цій проблемі наукових праць і дотичних до неї статей і монографій дозволило дійти висновку: до цього часу ми не мали жодного наукового дослідження в Україні і за її межами, в якому б повно, комплексно, системно аналізувалася преса православної церкві кінця ХІХ – початку ХХ ст.
У підрозділі 1.2 “Систематизація, типологізація та жанрові особливості видань православної церкви” на основі системно-типологічного, порівняльного і жанрово-стилістичного методів систематизується преса православної церкви за аудиторним принципом. Доводиться, що ця система має сумативний характер, оскільки вона сформована за аудиторним принципом і кожне періодичне видання, що входило в неї, мало певне цільове призначення.
У цьому розділі осмислюється великий масив періодики в його історичній динаміці, аналізуються типи комунікації, за якими вона функціонувала в тогочасному суспільстві, підкреслюється її ідеологічна спрямованість на різні соціальні прошарки мешканців України.
Обгрунтовується поняття “православна преса”, що розглядається як низка видань, концепції яких грунтуються на православних засадах, але їх видавцями була не церква, а приватні особи або ж релігійні товариства. Доводиться право на функціонування терміна “православна преса” у науковому вжитку, а також вказується роль і місце окремих видань у системі церковної преси (газета “Народ”, журнали “Христианская мысль”, “Церковно-общественная мысль”, “Подолия”, “Вера и держава”, “Церковний вісник Запоріжжя”, “Свободная церковь” тощо).
Відзначається, що згідно з цільовим й аудиторним призначенням часопису змінювалася типологія видання (газета або журнал), його обсяг, періодичність, тематика, проблематика, жанрові та лексічні особливості публікацій, дизайн, шрифти тощо.
Проведене дослідження дозволило дійти висновку, що періодичні видання православної преси в Україні були створені за певною ментальною системою, головним системотворчим принципом якої став розподіл усього масиву преси за читацькою аудиторією.
Журнали для богословів, теологів, релігійних філософів: "Труды Киевской Духовной Академии", "Богословский библиографический листок", "Чтения в церковно-археологическом обществе при Киевской духовной академии", "Вера и разум" та ін.
Періодичні видання для священнослужителів: “Руководство для сельских пастырей”, "Сельский священник", "Воскресное чтение", "Отклики сельских пастырей", “Пастырь и паства, “Пастырский голос”, ”Проповеднический листок", “Вождь”, “Дяковски ведомости”, “Русский инок” та ін.
Часописи для інтелігенції: "Народ", "Церковная газета", "Свободное слово христианина", "Церковно-общественная мысль", "Слово истины", "Христианская мысль" та ін.
Газети і журнали для "середнього класу": (чиновників, купців, освічених робітників, вчителів, офіцерів) — "Христианская жизнь", "Вера и жизнь", "Черниговский церковно-общественный вестник", "Екатеринославский благовестник” та ін.
Щотижневики і газети для селянства: "Церковь и народ", “Листок”, "Благовест", "Духовная беседа", "Свет печерский", "Истина", "Православна Буковина", "Холмская Русь", "Холмская церковная жизнь", “Наука”, “Слово Боже” та ін. До цієї ж групи можна віднести різноманітні листки, періодичні календарі релігійного змісту тощо.
Преса для представників різних професій чи спеціалізовані видання: "Церковно-приходская школа", "Западно-русская церковно-приходская школа", “Школьник”, "Студент-христианин", "Православный рабочий", "Христолюбивому воинству" та ін.
Деякі видання мали додатки для дітей чи друкували періодичні брошури та книжки, які відповідали загальній меті церковних часописів. Періодичні видання, що об’єднані нами у перші чотири групи, можна віднести до якісної преси, бо в них містилися різножанрові, грунтовні, аналітичні матеріали, постійно подавалися посилання на джерела інформації, аналізувалися та цитувалися не тільки праці християнських авторитетів, але й філософів, вчених, політиків, громадських діячів. Часописи для народної аудиторії відзначалися спрощенною лексикою, дидактичним тоном, значним посиленням агітаційно-пропагандистських елементів.
У дисертації простежується динаміка змін у висвітленні певних ідей згідно зі спрямованістю на аудиторні кола: від грунтовних теолого-філософських статей у часописах для богословів та інтелігенції до пропагандистських публікацій “гаслового” характеру у газетах для народу. Жанри журналістських публікацій були суворо закріплені за виданнями, що пояснювалося доцільністю для найкращого сприйняття аудиторією. Жанри науково-публіцистичної статті, полемічної друкованої проповіді, створені за всіма правилами ораторського мистецтва, художньої чи наукової рецепції, домінували у виданнях, розрахованих на теологів та інтелігенцію.
У щотижневиках і журналах для "середнього класу" переважала суспільно-політична коментована інформація, відгуки на події у громадському та церковному житті. Значно рідше, ніж у виданнях для попередньої групи, публікувалися полемічні статті. У пресі "для середнього класу", а також для селянства і робітників друкувалися художні твори — невеликі за обсягом повісті, оповідання, іноді вірші.
Для міщан, дрібного купецтва, нижчих прошарків духівництва публікувалися матеріали, де переважала специфічна форма "діалогу з потенційним читачем". Популярним був жанр листів і відповідей читачам. У виданнях для цього аудиторного сегмента часто вміщували бібліографічні коментовані огляди, які не обмежувалися християнською тематикою, а згідно з потребами аудиторії висвітлювали питання сільського господарства, ремісництва, медицини.
Орієнтуватися на інтереси пастви закликали священиків і в спеціалізованих виданнях “Руководство для сельских пастырей”, "Отклики сельских пастырей", "Проповеднический листок" та ін. Основними жанрами цих журналів були дидактичні та педагогічні статті, які могли б стати фундаментом для проповідей, а також анонси нових книг, коментарі до суспільних процесів і подій.
Жанрова система православної преси, створена за аудиторним принципом, допомагала церкві якнайкраще доносити свої ідеї до певних читацьких груп. Отже, система преси православної церкви була створена для формування громадської думки суспільства, прищеплення християнської догматики і чеснот, етичних цінностей і моделей поведінки великим соціальним групам.
Підрозділ 1.3 “Особливості функціонування церковної преси на теренах Західної України” присвячен аналізу специфіки православної преси у цьому регіоні. Вказуються назви періодичних видання, що виходили на той час (“Листок”, “Наука”, ”Почаевские ведомости”, “Волынская земля” та ін.). Подається стисла інформація про їх становлення та розвиток, тематику і проблематику публікацій, мовностилістичні, жанрові особливості тощо. Виявлено концептуальні засади вказаних часописів; наголошено на їх ролі не лише у прищепленні православних засад, але й у становленні громадської думки мешканців Західної України; акцентовано націотворчий аспект цієї періодики. Простежується характер полемік, що вели ці часописи. Відзначається, що деякі редактори та автори преси православної церкви протидіяли розвиткові національних ідей у цьому регіоні, активно виступаючи проти вживання української мови в богослужінні, літературі, журналістиці, побуті. У розділі висвітлюється плідна діяльність на ниві православної преси редакторів та публіцистів І. Наумовича, Ю.Сіцинського. Є.Фенцика та ін., вказується на їх внесок у формування інтересів, думок та прагнень аудиторії, в духовний розвиток мешканців краю, прищеплення їм засад православної моралі, релігійності.
Наголошено на москвофільській орієнтації православних часописів. Православна церква у Західній Україні проводила політику самодержавства в найагресивнішому та найрадикальнішому її варіанті, преса використовувалась як один із засобів ідеологічної роботи. Місіонерська діяльність, яку покликана була вести церква, поєднувалась у цьому регіоні з денаціоналізацією, асиміляцією та русифікацією населення. Той факт, що майже всі часописи православної церкви виходили російською чи язичієм, а також те, що на сторінках цих видань увесь час велися дискусії щодо доцільності вживання української мови в журналістиці, літературі, культурному процесі та побуті можна вважати одним із факторів, покликаних руйнувати націю. Преса православної церкви цього періоду характерізується значним посиленням пропагандистської функції, яка зайняла місце всіх інших, властивих періодиці цього сегмента — культуротворчої, освітної, морально-виховної тощо.
Православна преса Галичини, Буковини, Холмщини, Закарпатті та в інших частинах регіону не була сегментована за аудиторними ознаками, що значно послаблювало її вплив та пропагандистські імпульси. Жанрова одноманітність — переважали дидактично-пропагандистські статті, дописи та тенденційно дібрана інформація — теж не сприяла формуванню позитивного ставлення до цієї періодики в читацької аудиторії.
Простежено також динаміку розвитку видань православної церкви в цьому регіоні. Від морально-богословських часописів, покликаних виховувати народ у дусі православ’я та прищеплювати йому високі духовні інтереси й культуру, яка мусила проявлятись як на ментальному рівні, так і в побутовому житті, періодичні видання православної церкви трансформувались у пропагандистські політичні часописи, які нагадували найгірші взірці масової преси. Релігія почала відігравати роль агітаційного фактора і стала служити самодержавству. Ці аспекти вплинули й на мову статей, що характеризується спрощеними синтаксичними конструкціями, бідним словниковим запасом, декларативно-дидактичними реченнями. Простий, доступний селянам стиль статей у часописів “Наука”, “Слово Боже”, “Листок” змінився на наказово-дидактичний, агітаційно-пропагандистський у публікаціях “Холмской Руси”, “Православной Руси”, “Почаевских известий”, “Почаевского листка” та чорносотенних видань, що популяризувалися православною церквою на всій території України.
Таким чином, регіональна преса зайняла своє місце в системі періодики православної церкви і була покликана впливати на широкі народні маси, реалізуючи ідеологію російського православ’я. Також відзначається позитивна роль православних приватних часописів у розвитку журналістики Західної України, у боротьбі зі світською суспільно-політичною пресою, цензурою, періодичними виданнями інших конфесій, зокрема католицькими.
У підрозділі 1.4 “Характерологічні риси “Епархиальных Ведомостей” досліджується історія створення і функціонування цього типу видання; висвітлюються питання структурних особливостей “Ведомостей...” (видання складалося з двох розділів – офіційного і неофіційного), їх рубрікації тощо; простежується динаміка розвитку багатьох ідей, зокрема релігійно-філософських, морально-етичних, виховних, а також вказується на особливості перцепції текстів, що публікувалися на шпальтах цих часописів. Доведено, що “Епархиальные ведомости” були інтегративним типом періодичного видання, що поєднувало настанови офіційних кіл православної церкви (публікувалися урядові та церковні накази, постанови, закони, тексти обов’язкових тем для проповідей тощо) з публікаціями, які були причетні до дійсних проблем епархій, життя їх мешканців. Саме тому в дисертації увагу зосереджено на статтях неофіційного відділу, де публікувались етнографічні та фольклорні матеріали, що дозволяли читачам знайомитися з історією свого народу, вивчати художню та історичну спадщину, ідентифікувати себе за національними ознаками. Визначено, що “Епархиальные Ведомости” як ніякий інший тип церковних видань, віддзеркалив різницю в розумінні православ’я в Україні (в якому домінували морально-етичні засад) і Росії – (обрядового, що грунтувався на принципах візантійського аскетизму).
Другий відділ "Епархиальных ведомостей" складався переважно зі статей, авторами яких були священики та парафіяни, роздумів місцевого духівництва щодо особливостей життя єпархії; публікацій, які могли б бути основою для проповідей, оскільки в них порушувалися різноманітні етичні та світоглядні проблеми, що вирішувалися на різних рівнях — від побутового до філософського. Чільне місце посідали питання дитячого виховання, і не лише в релігійному аспекті, а й в суто педагогічному; чимало статей було присвячено шкільним проблемам. На шпальтах неофіційного відділу “Епархиальных ведомостей” публікувалися різножанрові художні твори, авторами яких були представники духівництва та мешканці епархії.
Зроблено висновок щодо типології “Епархиальных ведомостей” – за типом це видання наближалося до часописів для широких аудиторних груп.
У підрозділі 1.5, що має назву “Редакційно-видавнича діяльність представників духівництва”, висвітлюються різноманітні аспекти редакторської, публіцистичної, журналістської праці деяких священнослужителів; наголошується на їх ролі у створенні та функціонуванні часописів православної церкви і приватних періодичних видань, що належали представникам цієї конфесії. На підставі архівних матеріалів і праць українських науковців уперше подається інформація про життя та журналістську діяльність вказаних осіб.
У підрозділі висвітлюється праця на ниві журналістики редакторів періодичних “Трудов Киевской Духовной Академии” В. Певницького, І. Королькова, В. Рибінського, В. Богдашевського, редактора “Руководства для сельских пастырей” В. Пестрякова, редактора “Науки” та “Слова Божого” публіциста І. Наумовича, редактора “Листка” Є. Фенцика та ін. Відзначається, що В.Певницький тяжів до офіційно-православних концепцій, на яких мав основуватися часопис “Труды Киевской Духовной Академии”, В.Рибінський та В.Богдашевський намагалися зробити це видання науково-грунтовним і разом із тим актуальним. Підкреслюється визначна роль В.Пєстрякова у створенні журналу “Руководство для сельских пастырей”, на основі архівних матеріалів надається інформація про визначальну роль редактора у формуванні концепції часопису, його тематики і проблематики, що мала зосереджуватися на щоденному житті селян, допомагати їм орієнтуватися у релігійних питання тощо.
Розкриваються особливості роботи на редакторській ниві І.Наумовича та Є.Фенцика, підкреслюється православно-місіонерський характер редагованих ними видань, висвітлюється зміст полемік, що ведлися на шпальтах вказаних часописів щодо вживання української мови, поширення української культури. Підкреслюється москвофільська позиція І.Наумовича і Є.Фенцика та її віддзеркалення на змісті часописів, тематиці і проблематиці статей. Зокрема, вказується, що незважаючи на москвофільскі уподобання, І. Наумович виховував своїх читачів у дусі патріотизму, публікуючи матеріали з історії Київської Русі та історії життя і діяльності київських князів, а також адекватно висвітлюючи психологію та особливості ментальності русинів. Є.Фенцик, редактор “Листка”, був першим дослідником карпатського фольклору і літератури; результати своїх досліджень він публікував у редагованому ним часописі.
Наголошується на тому, що більшість цих імен вперше введена в науковий обіг, їх журналістська спадщина висвітлюється як необхідна частина не лише церковної культури, але й української журналістики.
Піддається аналізу тематика і проблематика їх виступів у пресі, акцентується актуальность публікацій для того часу і для сьогодення. Доводиться, що створення концепції видань, їх особливого обличчя, визначення тематики і проблематики публікацій належить саме редакторам вказаних видань. Розглядаються лексико-семантичні особливості статей, авторами яких були вказані особи. Відзначається залежність редагованих ними часописів від аудиторного принципа, тобто від спрямованості видання на певні читацькі кола. Зокрема, доводиться, що наукова лексика і термінологія, властива “Трудам Киевской Духовной Академии”, була доцільною у виданні для богословів та християнських філософів. Сільским священникам радили звертатися до пастви зрозумілою народу мовою, тому й більшість статей “Руководства для сельских пастырей”, очолюванного В. Пєстряковим, мали жанрову форму проповідей..
Наголошується на внеску названих представників духівництва у становлення і розвиток православної преси в Україні, а також здійсненому ними впливові на розвиток культури, науки, моралі тощо. Акцентуються концепція, тематика і проблематика очолюваних ними часописів, аналізуються публікації, що належали перу цих публіцистів. Вказуються праці українських науковців та архівні джерела, присвячені діяльності редакторів, видавців та публіцистів – авторів преси православної церкви.
У РОЗДІЛІ 2 “Специфіка відображення суспільно-політичних подій на шпальтах преси православної церкви”, що складається з сіми підрозділів, аналізується проблемно-тематичний зміст церковних часописів та вказується на методи реалізації християнських і церковно-самодержавних ідей. Доводиться на прикладах з преси та архівних матеріалах, що практичні засоби реалізації цих ідей змінювалися залежно від освітнього та культурного рівня аудиторії.
Розглянуто основні аспекти ставлення церкви до проблем суспільно-політичного життя; проаналізовано концепцію висвітлення проблеми “Церква і політика” та динаміку її змін у контексті преси православної церкви і в публіцистиці окремих авторів.
Підрозділ 2.1 “Пропаганда християнських релігійно-етичних принципів у церковній періодиці” присвячен парадигмі висвітлення етичних питань на шпальтах преси православної церкви. Простежуються концептуальні, проблемно-тематичні та стилістичні особливості статей, що публікувалися на шпальтах різноспрямованих церковних часописів.
Розглянуто концепції, тематика і проблематика багатьох публікацій у церковних виданнях, присвячених філософсько-етичним, богословським і побутово-виховним аспектам. Висвітлено позиції авторів православних часописів щодо головних питань християнської філософії – життя, смерті і безсмертя. Разом із тим, аналізуються погляди духівництва щодо різних аспектів суспільного життя – смертної кари, самогубства, виховного процесу, “жіночого питання”, сімейних стосунків тощо. Наголошується на полемічності висвітлення цих питань у пресі. Наводяться цитати зі статей, присвячених різноаспектному ставленню до цих проблем у різних групах періодичних видань.
Підкреслюється, що тематика публікацій, присвячених вищевказаним проблемам, змінювалася залежно від спрямованості на певні аудиторні прошарки. Від освітнього рівня останніх також залежала лексика часописів та ступінь розробки проблеми.
Велика увага приділялась у церковних виданнях проблемам дитячого та шкільного виховання. Нами проаналізовано роль у виховному процесі часописів “Церковно-приходская школа”, “Западно-русская начальная школа”, “Воскресное чтение”, “Руководство для сельских пастырей”, “Епархиальные Ведомости” тощо.
Обгрунтовано думку про варіативність агітаційно-пропагандистських засобів, що вживали церковники і доведено, що трактування однієї і тої ж ідеї залежно від рівня аудиторії могло докорінно змінюватися,а це підтверджує думку про диференціацію видань православної церкви за аудиторним принципом. Автори церковних видань не обмежувалися констатацією фактів при розгляді найважливіших етичних питань, а також не захоплювалися абстрактними роздумами, відірваними від реалій, їх позиція завжди була чіткою, вивіреною, продуманою й аргументованою. І хоча часто вона наводилася досить прямолінійно й однопланово (особливо у виданнях для народу), але в тій ролі, яку церква взяла на себе — ролі вихователя, духівника – така позиція була доречною. А ось вміння донести свої думки до читачів, дискутувати, будувати промови, проповіді та виступи в газетах і журналах, користуючись усіма засобами класичного ораторського мистецтва, допомагало церковникам бути неперевершеними полемістами та публіцистами, володіти аудиторією, впливати на неї. На користь цієї тези свідчать не тільки масові тиражі церковних видань, а й довіра читачів, які зверталися до газет та журналів за порадами, настановами та допомогою.
Сформована релігією та церквою етична модель пропагувалась і закріплювалась у свідомості аудиторії православними газетами і журналами всіх рівнів, розрахованими на читачів, які належали до певних соціальних груп та прошарків суспільства того часу. Вміло користуючись емоційною і раціональною аргументацією, глибоким знанням психології народу й особистості, спираючись на історично сформовані моральні принципи та ціннісні орієнтації, церква формувала громадську думку аудиторії і тим самим впливала на деякі тогочасні події. Тому до яких би проблем не зверталися на сторінках церковних часописів, всі вони завжди були спроекційовані на ті чи інші грані суспільного життя.
Висвітлення тематики і проблематики православних часописів у морально-етичному аспекті допомогло дійти висновку, що духівництво приділяло особливу увагу вихованню та прищепленню християнської моралі і вважало пресу необхідним засобом для
