Міністерство освіти і науки України

Харківський державний педагогічний університет ім. Г.С.Сковороди

БОЖКО ЮЛІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА

УДК 811.161.2'373.7'367.633

ПРИЙМЕННИКОВО-ВІДМІНКОВА МОДЕЛЬ

УКРАЇНСЬКИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ

10.02.01 – українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Харків – 2002

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі української мови

Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди

Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник – кандидат філологічних наук, доцент

РЕДІН Петро Олексійович,

професор кафедри української мови Харківського

державного педагогічного університету

імені Г.С.Сковороди

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

КОЛОМІЄЦЬ Микола Пилипович,

завідувач кафедри української філології

Дніпропетровського національного університету

кандидат філологічних наук,

старший науковий співробітник

БІЛОНОЖЕНКО Віра Максимівна,

старший науковий співробітник

Інституту української мови НАН України

Провідна установа - Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

кафедра мови та стилістики Інституту журналістики,

Міністерство освіти і науки України

Захист відбудеться “ 13 ” грудня 2002 р. о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.053.03 у Харківському державному педагогічному університеті імені Г.С.Сковороди Міністерства освіти і науки України (за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, ) в залі засідань.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки України (61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2).

Автореферат розіслано 09.11. 2002 року

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.А. Олексенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Сучасний етап розвитку фразеологічних студій позначений увагою до проблеми творення мінімальних фразеологічних одиниць (ФО). У зв'язку з цим із позиції нинішньої лінгвістичної науки вивчення структурно-граматичних типів ФО, ролі так званих службових слів у межах фразеологізмів є актуальним. До того ж на сьогодні залишається все ще дискусійним самий статус прийменниково-відмінкової конструкції (прийменниково-відмінкової форми) у фразеології.

Модель фразеологізмів, граматичною будовою яких є прийменниково-відмінкова форма, визначається як прийменниково-відмінкова. Формула моделі – “прийменник + відмінкова форма самостійного слова”. Роль самостійного слова в такій конструкції можуть виконувати: іменник (від Адама, на мазі, під градусом), субстантивований прикметник (від лукавого, на батьківських), займенник (про мене, про себе), числівник (до одного, за трьох), дієслово (для годиться), а також вигук (на біс). У ролі прийменника виступають переважно первинні прийменники.

Актуальність роботи визначається тим, що у вітчизняному мовознавстві до сьогодні ще відсутнє багатоаспектне монографічне дослідження структурно-граматичних та семантико-функціональних особливостей цього окремого типу фразеологічних одиниць, у якому б висвітлювалися процеси формування самої моделі, її динаміки в напрямку фразеологізації та виникнення в подібних мовних одиницях специфічних ознак фразеологічної номінації.

Зв'язок праці з науковими планами, програмами і темами. Дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди “Закономірності розвитку і функціонування української мови”, яке координується Інститутом української мови НАН України (тема кандидатської дисертації затверджена на засіданні бюро Наукової ради “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” 13 лютого 2001 р., протокол № 1, реєстраційний номер 131/68).

Мета дисертаційної роботи – з'ясувати особливості структурно-граматичної організації фразеологізмів прийменниково-відмінкової моделі, їх семантико-функціональні властивості.

Для досягнення визначеної мети в дисертаційній роботі ставляться такі основні завдання:

1. Установити корпус українських фразеологізмів прийменниково-відмінкової моделі.

2. Дослідити механізм виникнення таких фразеологічних одиниць.

3. Виявити особливості граматичної організації досліджуваних ФО, визначивши роль прийменників та відмінкових форм самостійних слів у їх творенні.

4. Визначити роль відмінків і обставин у побудові граматичної структури фразеологізмів прийменниково-відмінкової моделі.

5. Простудіювати семантико-синтаксичні відношення досліджуваних одиниць при реалізації фразеологічного значення.

6. Вивчити семантичні особливості аналізованих ФО, встановити причини, які зумовлюють виникнення в них цілісного значення. З'ясувати механізм формування фразеологічного значення.

7. Виявити специфіку семантичної структури фразеологізмів прийменниково-відмінкової моделі.

8. Проаналізувати системні зв'язки розглядуваних фразеологічних одиниць.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених у роботі завдань застосовувалися описовий метод з елементами компонентного аналізу і синтезу, методи лінгвістичного експерименту і лінгвістичного моделювання, елементи квантитативного аналізу.

Фактичним матеріалом дослідження стали понад 800 фразеологізмів, вибраних із активних лексикографічних джерел української мови та текстів різної стильової належності.

Наукова новизна дисертаційної роботи визначається тим, що в ній уперше в українському мовознавстві піддаються монографічному вивченню фразеологічні одиниці прийменниково-відмінкової моделі. Дисертація є першою спробою спеціального дослідження шляхів формування частини фразеологічного корпусу української мови, яка представлена одиницями спільної структурно – граматичної моделі “прийменник + відмінкова форма самостійного слова”.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що в ній подано теоретичне обґрунтування фразеологічних одиниць прийменниково-відмінкової моделі як самостійної підгрупи у фразеологічній системі української мови, встановлено обсяг цих одиниць, виявлено особливості їх граматичної організації і механізму формування фразеологічного значення.

Практичне значення дисертації виявляється в тому, що матеріали дисертаційної роботи можуть застосовуватися при подальшій розробці загальнотеоретичних питань фразеології, уточненні й доповненні існуючих фразеологічних словників, при викладанні фразеології і граматики, у процесі читання спецкурсів і проведення спецсемінарів, при написанні курсових та дипломних робіт.

Апробація результатів дисертаційної роботи. Основні положення дисертації були викладені в доповідях та повідомленнях на Міжнародній науковій конференції “Традиції Харківської філологічної школи. До 100-річчя від дня народження М. Наконечного” (Харків: 2000), Міжнародній науковій конференції з актуальних проблем семантичних досліджень, присвяченій 190-річчю ХДПУ (Харків: 2001), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ: 2001). Окремі розділи і дисертація в цілому обговорювалися на кафедрі української мови Харківського державного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Структура дисертації визначається послідовністю вирішення поставлених завдань. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел, переліку умовних скорочень і додатка. Загальний обсяг дисертації – 206 с., з них основного тексту – 171 с., список використаних джерел становить 257 найменувань, додаток подано на 14 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються мета наукової роботи і завдання, а також методи дослідження, з'ясовується новизна цієї роботи, її теоретичне й практичне значення.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження” встановлюються вихідні дані фразеологізмів прийменниково-відмінкової моделі. Такі фразеологічні одиниці вчені почали вивчати понад сто років тому. Першим на них звернув увагу І.І. Срезневський. Він писав: “Велика кількість висловів утворена і утворюється за допомогою прийменників. Кожний прийменник можна поєднати з багатьма іменниками і прикметниками, майже кожний іменник і багато прикметників можна підкорити одному або декільком прийменникам, щоб виразити ту чи іншу обставину. Самі по собі це не слова складні, а зв'язки слів, хоч за звичкою багато із них і пишуться разом, і вважаються нерозкладними складними словами, а тому ставляться в розряди слів, переважно прислівників”. Серед них, на його думку, є багато й таких, які ніхто не зважиться писати разом. І.І. Срезневський на матеріалі російської мови виділяє групу прийменникових висловів (без ума, в упор, про себя, без бога та ін.), які відносить до фразеології.“

Словарь української мови” за редакцією Б.Д.Грінченка фіксує подібні фразеологічні утворення: на ум - “розуміти, помічати” (Нам скаже на глум, а ми беремо на ум); у потилицю – “виганяти, виштовхувати в шию” (Іди, каже, брате, та й більш не приходь, бо як прийдеш, то в потилицю виб'ю). Прийменникові конструкції такого типу наводяться у “Фразеологічному словнику української мови” Г.М.Удовиченка, “Фразеологічному словнику української мови” В.Д.Ужченка, Д.В.Ужченка, двотомному “Фразеологічному словнику української мови”. Російські фразеологізми цієї моделі та їхні українські відповідники подаються в “Російсько-українському словнику сталих виразів” І.О. Виргана і М.М. Пилинської за редакцією М.Ф. Наконечного.

Фразеологічні одиниці прийменниково-відмінкової моделі досліджували О.В.Бєляєва, О.І.Діброва, Н.О.Зубець, Ж.О.Зубова, В.В.Істоміна, С.І.Ожегов, М.Ф.Палевська, С.А.Трухіна, але ще до цього часу в мовознавців немає єдиної думки про мовний статус цих одиниць. Дехто з дослідників (М.М.Шанський) виступає проти включення подібних конструкцій до фразеологічного фонду мови.

Більшість же мовознавців (Л.Г.Авксентьєв, М.Ф.Алефіренко, В.М.Білоноженко, А.М.Емірова, Н.О.Зубець, М.Т.Демський, М.П.Коломієць, Е.Г.Конопленко, С.І.Ожегов, Л.М.Пелепейченко, П.О.Редін, Л.Г.Скрипник, О.І.Смирницький, Г.М.Удовиченко, В.Д.Ужченко) визнає досліджувані утворення фразеологічними одиницями, оскільки вони мають ознаки, притаманні фразеологізмам: відтворюваність, стійкість, семантичну цілісність, нарізнооформленість, еквівалентність слову, ідіоматичність значення, відносну постійність компонентного складу. У цьому розділі подається характеристика основних ознак фразеологізму, встановлюються особливості досліджуваних фразеологічних одиниць, наводяться точки зору, які по-різному визначають шляхи формування ФО прийменниково-відмінкової моделі. З'ясовується їх місце в системі фразеології. Представлено загальну лексико-граматичну характеристику аналізованих фразеологічних одиниць і окреслено коло прийменників і самостійних слів, які беруть участь у формуванні таких фразеологізмів.

Визнаємо слушним твердження М.Ф.Алефіренка про те, що прийменник і відмінкова форма на шляху від стану так званого вільного вжитку до прийменниково-відмінкової форми – фразеологізму проходять дві стадії змін: адвербіалізацію і ідіоматизацію. На підставі цього приймаємо рішення здійснити дослідження механізму формування фразеологічних одиниць прийменниково-відмінкової моделі в два етапи. На першому етапі (у другому розділі) з'ясуємо процеси, які обумовлюють адвербіалізацію прийменників і відмінкових форм, а на другому етапі (у третьому розділі) – їх ідіоматизацію.

У другому розділі “Граматичні особливості українських фразеологізмів прийменниково-відмінкової моделі” вивчається граматична організація досліджуваних фразеологічних одиниць. У зв'язку з цим аналізуються властивості прийменника як складової частини прийменниково-відмінкової форми, відзначається, що ряд питань у теорії прийменника залишається дискусійним. Наводяться підходи, які по-різному трактують мовний статус прийменника, його значення.

Проаналізувавши різні погляди дослідників, ми дійшли таких висновків. Зупинимося на підході, який кваліфікує прийменник як особливу морфему (І.Р.Вихованець). Прихильники такого підходу визначають прийменникову конструкцію словом. А оскільки ця конструкція є словом, то прийменник визначається морфемою, яка суттєво не відрізняється від відмінкового закінчення. Мається на увазі, що прийменник, як і флексія, виступає засобом вираження граматичного зв'язку між словами. Через те що прийменник існує відокремлено, його називають аналітичною синтаксичною морфемою, та, незважаючи на це, прийменник усе ж таки розглядається рівним відмінковому закінченню.

На нашу думку, прийменникову конструкцію можна вважати словом, але прийменник необхідно прирівнювати не до відмінкового закінчення як до морфеми, а до відмінкової форми як до форми слова. Оскільки відмінкова форма слова існує, прийменник необхідно назвати прийменниковою формою слова. Між прийменниковою формою слова й відмінковою формою слова розміщається непрямий відмінок, тому очевидним стає той факт, що ці дві форми є симетричними відносно непрямого відмінка. Прийменникова форма слова не є формою будь-якого слова, вона є формою прислівника, тобто прийменник є формою прислівника. У цьому наша позиція близька до позиції І.К.Кучеренка, який називає прислівники прислівниками першого періоду, а прийменники - прислівниками другого періоду.

Але ми не вважаємо, що прийменник має лексичне значення. Прийменник має граматичне значення. У цьому наша позиція близька до позиції прихильників концепції морфемної природи прийменника, які стверджують, що прийменник має тільки граматичне значення. Прийменник має морфологічне граматичне значення як форма, що набуває його внаслідок лексичної десемантизації, і синтаксичне граматичне значення як складова частина прийменниково-відмінкової конструкції – єдиного члена речення. Морфологічним граматичним значенням прийменника є граматичне значення обставини.

Відзначаємо, що прийменниково-відмінкова форма як самостійна одиниця мови мовознавцями не виділяється. У зв'язку з її дослідженням існує необхідність детального аналізу процесу адвербіалізації як відмінкової форми, так і прийменника й відмінкової форми. Аналіз процесу адвербіалізації здійснюємо на прикладі форми відмінювання (парадигми) іменника І відміни весна:

Наз. в. весна

Род. в. весни

Дав. в. весні

Зн. в. весну

Ор. в. весною весною (коли?)

(Місц.в.)

навесні (прийменники на, по і форма весні дуже швидко

повесні стискаються й адвербіалізуються)

Кл. в. весно

Може скластися враження, що прислівники весною, навесні, повесні створюються виключно відмінками. Але тут не все очевидно. Доповнимо відмінкові форми прийменниками:

Наз. в. весна

до Род. в. весни

Дав. в. весні

на Зн. в. весну

за Ор. в. весною

(Місц.в.)

навесні

повесні

Кл. в. весно

Тепер у парадигмі тільки два прислівники: навесні, повесні. В орудному відмінку форма весною в складі конструкції за весною залишається іменником, у той час, як окремо від прийменника вона перетворюється на прислівник. Значить, не тільки відмінок бере участь у процесі адвербіалізації. Форму іменника (чим?) весною (коли?) переводить у прислівник не орудний відмінок (чим?), а обставина часу (коли?). Необхідно враховувати і той факт, що самі прислівники є активними учасниками процесу формування відмінкових форм іменника. Так, форма весні, будучи частиною прислівника навесні (повесні), відокремившись, стає формою іменника давального відмінка, а в місцевому відмінку вона лише повертається на своє місце. Відтворення прислівника навесні (повесні) і ліквідація місцевого відмінка відбувається в рамках процесу стискання (згортання) і адвербіалізації прийменника й відмінкової форми.

Шляхом роз'єднання словоформи прислівника на прийменник і відмінкову форму, крім форми іменника давального відмінка, можуть творитися й форми іменника родового й знахідного відмінків. Цей процес спостерігаємо при створенні форм іменника бік. Так, із прислівника збоку утворюється прийменник з і форма іменника родового відмінка боку, а із прислівників вбік, набік, убік – прийменники в, на, у і форма іменника знахідного відмінка бік.

Отже, слово існує в синтетичній словоформі (збоку, вбік, набік, убік) і в синтаксичній або аналітичній прийменниково-відмінковій формі (з боку, в бік, на бік, у бік). Варіант форми слова обумовлюється характером уживання слова. При прислівниковому вживанні відбувається адвербіалізація прийменниково-відмінкової форми, згортання її аналітичної форми в синтетичну словоформу прислівника. Наприклад: 1. Іван примостився збоку стола на стільчику (І. Нечуй-Левицький). 2. Зирк! а віз його далеченько – воли звернули вбік і пасуться (Марко Вовчок). 3. Минули літа, а село Не перемінилось. Тільки пустка на край села Набік похилилась (Т.Шевченко). 4. Воно й видно. В ноги кланяєшся, а за п'яти кусаєш. Ото і вся твоя віра, - кинув дід і одійшов убік (В. Кучер). При цьому прийменниково-відмінкова форма проходить три стадії адвербіалізації: синтаксичну, морфологічну та семантичну. У синтаксичній стадії адвербіалізації відбувається об'єднання обставинного граматичного значення прийменникової форми прислівника й обставинного граматичного значення відмінкової форми іменника (займенника, прикметника, числівника) в синтаксично єдине граматичне значення обставин прийменникової й відмінкової форм. Синтаксично єдине граматичне значення обставини вимагає згортання прийменника й відмінкової форми в морфологічну єдину форму слова. У морфологічній стадії адвербіалізації морфологічні будови прийменника й відмінкової форми об'єднуються в морфологічно єдину (синтетичну) словоформу прислівника. У новій синтетичній словоформі прислівника лексичне значення іменника (займенника, прикметника, числівника) змінюється на граматичне, яке й об'єднується з граматичним значенням прийменника в семантично цілісне граматичне значення прислівника (семантична стадія адвербіалізації). Прислівник не має свого специфічного лексичного значення, він має граматичне значення обставини.

Згортання прийменника й відмінкової форми в прислівник таким способом можливе тільки за умови обертання їх навколо осі (вісь – уявна пряма лінія , яка проходить через середину прийменникової конструкції). Проголошення одним тактом мовлення двох фонетичних слів (прийменника і відмінкової форми) приводить до злиття їх в одне фонетичне слово. Частота обертання прийменника й відмінкової форми зменшується, сили інерції (доцентрові) перемагають відцентрові й притягують прийменник і відмінкову форму до осі симетрії (зображено на схемі, рис.1), на якій розміщується гравітаційний (тяжіння) і семантичний центри форм, а також центр симетрії всієї прийменниково-відмінкової системи відмінювання.

У зв'язку з цим необхідно визнати, що формі прийменниковій і відмінковій притаманні функціональні властивості матеріального тіла. Мовець (читач) не помічає обертання, оскільки він також обертається навколо осі разом з прийменниково-відмінковою формою і бачить тільки її стискання.

Вісь Вісь

Рис. 1 Схема згортання прийменника і відмінкової форми з боку в прислівник збоку

Таким чином, у центрі прийменниково-відмінкової системи розташовуються прислівники, зліва (від читача) розміщаються прийменники, а з правого боку – відмінкові форми частин мови. Система є симетричною, хоч і піддається розбалансуванню внаслідок збільшення абсолютної кількості морфемної матерії на стороні відмінкових форм в результаті виникнення нових форм з новими значеннями. Система є самодостатньою, тому в разі порушення симетрії вона діє таким чином, щоб виправити ситуацію. Збільшує кількість переміщених у центр прийменниково-відмінкових форм і морфологізованих форм прислівників. Одночасно з цим частина прислівників покидає центр симетрії і переміщується від осі в бік прийменників. Саме так поповнюється група вторинних прийменників. Переходом прислівників у прийменники закінчується процес відтворення симетрії в прийменниково-відмінковій системі. При переході слів у прийменники стадія прислівників є обов'язковою. У стадії прислівників при переході форм слів у прийменники відбувається їх лексична десемантизація і набуття ними граматичного значення обставин, рівноцінного лексичним значенням . Отже, причина переходу частин мови в прислівник, а потім і в прийменник криється у відтворенні симетрії прийменниково-відмінкової системи.

При іменниковому вживанні слова відбувається роз'єднання словоформи прислівника на відмінкову форму іменника і прийменник. Наприклад: 1. А як тільки впали перші сутінки, вулицею Гребінки з глухого її кінця, з боку Огневого поля, майнула спочатку одна постать, за нею через деякий час з'явилася друга, потім третя, четверта ... (О.Гончар). 2. Не встигли вони й пари з вуст випустити, як син мій чкурнув в один бік парку, а Ада – в інший (В.Большак). 3. Страшна, синя, розхристана І в мокрій сорочці, Мовчки дивиться на сей бік, рве на собі коси... (Т.Шевченко). 4. І вже повернувся [Микола] до товаришів, вже веселий їхній гурт поплив у бік собору... (О.Гончар). Таке роз'єднання словоформи на дві форми слова можливе тільки за умови, що ці форми є симетричними і що вони розкручуються навколо осі симетрії. Застосовуючи метод лінгвістичного моделювання, процес роз'єднання словоформи слова (прислівника), в якій його морфологічна будова і його значення перебувають між собою у відношенні симетрії, на дві відносно симетричні прийменникову й відмінкову форми слова можна схематично показати як процес перетворення круга із морфемної матерії, що розкручується навколо осі симетрії, на горизонтальну прийменниково-відмінкову “вісімку” (рис.2).

Вісь Вісь

Словоформа слова Прийменникова Відмінкова форма

(прислівника) форма слова слова (форма

(прийменник) іменника)

Рис. 2 Схема роз'єднання словоформи слова (прислівника)

на прийменникову і відмінкову форми слова

У даному випадку симетрія виступає механізмом збереження структури слова. У непрямому відмінку синтетична словоформа трансформується в симетричну конструкцію з прийменника і відмінкової форми, яка й зберігає структуру слова. Наприклад: вбік ?в бік, збоку ? з боку, знизу ? з низу, набік ? на бік, наверх ? на верх, назустріч ? на зустріч, убік ? у бік. Фактично ж конструкція із прийменника й відмінкової форми слова являє собою лексико-семантичний варіант (ЛСВ) слова. Лексичним компонентом варіанта є відмінкова форма, а в ролі семантичного компонента виступає прийменник.

Словоформи багатьох слів змінюються відмінковими закінченнями. Іменник поле відноситься до таких слів (поле, поля, полю, поле, полем, в (у) полі, на полі, по полю). Складається враження, що ці відмінкові форми слова створюються тільки відмінковими закінченнями. Насправді ж процес виникнення таких форм дещо складніший. Відмінкова форма іменника утворюється шляхом виокремлення її із слова, незалежно від того, словом цим є прислівник чи іменник (форма називного відмінка). Наслідком утворення відмінкової форми слова є поява симетричної їй прийменникової форми слова. Тому прийменник ніколи не вживається без відмінкової форми.

Відмінкова форма з прийменником (прийменниками) разом з іншими відмінковими формами (з прийменниками і без них) формують сукупність граматичних форм відмінка, тобто грамему відмінка, що приводить до взаємозв'язку між формами всередині цієї грамеми і можливості заміни в прийменниково-відмінковій конструкції “своєї” відмінкової форми іншою, утворення нової прийменниково-відмінкової форми структурою “прийменник + відмінкова форма”: з боку > з виду, на бік > на вітер. Особливістю нової прийменниково-відмінкової форми є неспроможність її аналітичної форми дозгорнутися в синтетичну словоформу прислівника в процесі адвербіалізації, як це відбувається в розглянутих раніше випадках. Проблема, яка полягає в семантико-синтаксичній несумісності морфологічної будови прийменника й відмінкової форми, не дозволяє їм створити синтетичну словоформу прислівника, тому прислівник морфологізується не з синтетичною, а з аналітичною словоформою. Організується функціонально стійка синтаксична конструкція із форм двох слів: прийменникової форми прислівника й відмінкової форми іменника (займенника, прикметника, числівника) з синтаксично єдиним граматичним значенням обставини. Цей аналітичний прислівник, який ще називається прийменниково-відмінковою формою, і є граматичною будовою фразеологізмів прийменниково-відмінкової моделі. При створенні фразеологічних одиниць цієї моделі займенники, прикметники, числівники, дієслова субстантивуються. Конструкція функціонує в семантичному полі синтаксично єдиного граматичного значення обставини. Іноді відбувається перехід фразеологічної одиниці в прийменники, наприклад: На спаді дня Василь зачиняє крамницю (“Літературна Україна”).

Отже, механізм формування прийменниково-відмінкової форми – фразеологізму простежується досить чітко, але цього матеріалу дослідження ще недостатньо для того, щоб визнати такі фразеологізми самостійними одиницями мови.

Аналізуючи, спостерігаємо два процеси змінювання слова: процес змінювання слова відмінками і процес змінювання слова обставинами. Відмінок (непрямий) змінює слово зсередини. Він роз'єднує слово на дві відносно симетричні прийменникову й відмінкову форми слова або виокремлює (утворює) із слова відмінкову форму слова, наслідком чого є поява симетричної ій прийменникової форми слова (прийменника), які і віддаляє одну від одної в різні боки від осі симетрії.

Обставина змінює слово ззовні. Вона стягує ці форми до осі симетрії і з'єднує (або возз'єднує) їх у морфологічно єдину форму слова (синтетичну словоформу прислівника). При цьому в прислівник переходять не тільки форми іменників, а й форми займенників, прикметників, числівників і навіть дієслів. Граматизація слова (змінювання слова відмінками) і адвербіалізація слова (змінювання слова обставинами) є проявами функціонування одного й того ж закону – закону єдності й боротьби протилежностей. Між відмінками (непрямими) й обставинами постійно йде боротьба. В одній ситуації перемагають відмінки, а в іншій – обставини. Наприклад: 1. Вискакує перший і кидається на (кого?) вартового (з якою метою?): чи пан , чи пропав (Є.Кравченко). 2. Кликнули нас до (чого?) покоїв (куди?) (Марко Вовчок).

У першому реченні активнішим є відмінок (на (кого?) вартового), тому ця конструкція з точки зору синтаксичного функціонування розглядається як непрямий додаток. Прийменники й відмінкові форми, в яких відмінки активніші за обставини, є граматизованими. Граматизовані прийменники й відмінкові форми - це окрема самостійна модель цих форм. Назвемо її моделлю1. Бути в ролі непрямого додатка є основною синтаксичною функцією форм цієї моделі.

У другому реченні активнішою є обставина, тому прийменник і відмінкова форма до покоїв (куди?) визначається як обставина. Іноді межа між додатком і обставиною настільки розмита, що неможливо сказати однозначно, що є активнішим: відмінок чи обставина. Прийменникові й відмінкові форми з граматичним значенням обставини характеризуються різним ступенем адвербіальності. Виділяються прийменники й відмінкові форми з іменним ступенем адвербіальності, з прийменниково-іменним ступенем адвербіальності, з прислівним ступенем адвербіальності.

Іменний ступінь адвербіальності форм є найслабшим виявом процесу адвербіалізації. При такому вияві адвербіалізації відмінки лише частково зменшують свою активність. Цього ступеня адвербіальності можуть набувати ЛСВ іменників (на руку впала крапля дощу, пляма на носі, руді вуса під носом), ЛСВ займенників (на мені).

Прийменникові й відмінкові форми з прийменниково-іменним ступенем адвербіальності піддаються значному тиску з боку обставин, що приводить до об?єднання їх у прийменниково-відмінкові форми з синтаксично єдиним граматичним значенням обставини, тобто до утворення ЛСВ прислівників (без відома, без жалю, без кінця, без кінця-краю, без краю, без ладу, без ліку, без мети, без наміру, без потреби, без промаху, без пуття, без сліду, без смаку, без сумніву, без толку, без тями, без угаву, без упину, без черги, в (у) затишку, в (у) міру, в (у) нагороду, в (у) ногу, в (у) обмін, в (у) обріз, в (у) цілості, до біса, до вподоби, до гурту, до діла, до загину, до запитання, до краю, до крихти, до ладу, до лиха, до лиця, до міри, до ноги). Затиснуті формами з обох боків відмінки втрачають свою активність, їх граматичні значення фактично нейтралізуються, а значення прийменників (крім деяких винятків) і відмінкових форм десемантизуються. Десемантизація значень компонентів прийменниково-відмінкових форм є основним показником приналежності їх як до граматичної категорії прислівника, так і до складу фразеологізмів.

Форми з прислівним ступенем адвербіальності утворюють прислівники (вгору, назло, уперед). При формуванні прислівників обставини повністю знищують відмінки й ліквідують морфологічні категорії роду й числа. Об'єднання прийменника й відмінкової форми в синтетичну словоформу закінчується переосмисленням лексичного значення відмінкової форми слова в граматичне значення прислівника, тобто в граматичне значення обставини. Прислівний ступінь адвербіальності форм є завершальною ланкою в процесі адвербіалізації.

Очевидно, що за ступенями адвербіальності формуються різні модифікації адвербіалізованих прийменників і відмінкових форм, різні структурно-граматико-семантичні моделі цих форм: модель форм з іменним ступенем адвербіальності (назвемо її моделлю 2), модель форм з прийменниково-іменним ступенем адвербіальності (назвемо її моделлю 3) і модель форм з прислівним ступенем адвербіальності (назвемо її моделлю 4). Основною синтаксичною функцією адвербіалізованих прийменників і відмінкових форм є виконання ними ролі обставини.

Усього ж в українській мові існує чотири самостійні структурно-граматико-семантичні моделі прийменників і відмінкових форм: одна модель граматизованих форм (модель 1) і три моделі адвербіалізованих форм (моделі 2, 3, 4). Кожна модель форм займає своє місце в прийменниково-відмінковій системі. Граматизовані прийменники і відмінкові форми створюють зовнішній пласт прийменниково-відмінкової системи, а прийменники і відмінкові форми з прислівним ступенем адвербіальності (прислівники) – її центр. Форми моделей 2 і 3 розташовуються між граматизованими формами і прислівниками, але прийменники і відмінкові форми з іменним ступенем адвербіальності (модель 2) знаходяться ближче до граматизованих форм і разом з ними вважаються формами так званого вільного вжитку, а прийменники і відмінкові форми з прийменниково-іменним ступенем адвербіальності (модель 3) (прийменниково-відмінкові форми) розташовуються ближче до прислівників і визначаються як ЛСВ прислівників. Основою прийменниково-відмінкової моделі українських фразеологізмів є модель форм 3, тобто прийменники й відмінкові форми з прийменниково-іменним ступенем адвербіальності (без угаву, без упину, до загину, до нитки, за безцінь, за дідів, за плечима, з плеча, з вітерцем, з копита, на безвік, на бігу, на волосок, на пні, під боком, під мухою, під носом, під рукою). Відзначаємо, що не всі прийменниково-відмінкові форми з цим ступенем адвербіальності є фразеологізмами. Але незважаючи на це, можна стверджувати, що фразеологічні одиниці прийменниково-відмінкової моделі є такими ж самостійними одиницями мови, як і прислівники структури “прийменник + відмінкова форма”, оскільки вони являють собою рівноцінні моделі прийменників і відмінкових форм. Прислівник, як відомо, визнається самостійним словом.

Адвербіалізація прийменниково-відмінкових форм-фразеологізмів закінчується об'єднанням прийменників і відмінкових форм в аналітичні словоформи.

У цьому розділі аналізуються семантико-синтаксична сполучуваність фразеологізмів при реалізації фразеологічного значення й особливості їх синтаксичного функціонування.

У третьому розділі “Семантичні особливості українських фразеологічних одиниць прийменниково-відмінкової моделі” досліджується механізм формування цілісного значення в аналізованих ФО, встановлюються причини, які зумовлюють виникнення цього значення. Вважаємо, що механізм утворення фразеологічної одиниці є аналогічним механізму утворення приказки із байки, описаному О.О.Потебнею. Мовознавець розглядає процес виникнення приказки як процес “згущення думки” при ступінчастому перетворенні: байка > прислів'я > приказка. Ідея “згущення думки” полягає в тому, що скорочені фрагменти продовжують передавати думку, яка міститься в байці, прислів'ї.

На погляд В.М.Мокієнка, ідея “згущення думки” до цього часу примушує мовознавців бачити головний напрямок фразеологізації саме в процесі стискання, імплікації більшого контексту в напрямку до стійкого сполучення. Причина фразеологізації прийменника й відмінкової форми криється в процесі їх стискання (згортання) до стану аналітичної словоформи і “згущення” їхніх значень у єдину сему. При формуванні фразеологічного значення процес стискання проявляється як процес “...фразеологічної дифузії, під якою розуміється взаємовплив і взаємопроникнення лексичних і граматичних смислових компонентів (сем) у процесі формування фразеологічної семантики”. Актуалізовані семи синтезуються в єдину сему (у даному разі в гіперсему) фразеологічного значення. Інтеграція сем у єдину сему фразеологічного значення здійснюється відповідно до закону переходу кількісних змін у якісні, внаслідок чого ФО набуває нового, фразеологічного значення, якісно іншого, ніж лексичне значення чи граматичне.

М.Ф. Алефіренко підкреслює, що у створенні фразеологічного значення беруть участь не прямі значення, а конотації: граматична конотація прийменника й лексична конотація самостійного слова. Традиційно під конотацією розуміють “додаткове значення слова”. Термін “лексична конотація слова” є синонімічним до назви “конотативна сема лексичного значення слова”, а термін “граматична конотація прийменника” є синонімічним до назви “конотативна сема граматичного значення прийменника”. У зв'язку з тим, що у створенні фразеологічного значення деяких фразеологізмів беруть участь значення прийменників, які вважаються прямими, при подальшому дослідженні замість назви “конотативна сема граматичного значення прийменника” вживається термін “сема граматичного значення прийменника”.

Інтеграція актуалізованих семи граматичного значення прийменника і конотативної семи лексичного значення самостійного слова в єдину сему фразеологічного значення є продовженням процесу згортання прийменника й відмінкової форми в прийменниково-відмінкову форму з синтаксично єдиним граматичним значенням обставини. Механізм створення граматичної структури ФО і механізм формування фразеологічного значення є складовими частинами єдиного механізму побудови фразеологізму прийменниково-відмінкової моделі. Інтеграція актуалізованих сем, тобто формування фразеологічного значення, відбувається в межах функціонально-семантичного поля (ФСП) синтаксично єдиного граматичного значення обставини, якого набула прийменниково-відмінкова форма.

Для прикладу розглядається формування ФО до цурки. Внаслідок стискання й адвербіалізації прийменник і відмінкова форма до цурки об'єднуються в аналітичну словоформу і набувають синтаксично єдиного граматичного значення обставини міри і ступеня. Тепер провідним фактором фразеологізації цієї прийменниково-відмінкової форми виступає синтез семи граматичного значення прийменника до, що вказує на кінцеву точку руху (крайню межу), і конотативної семи лексичного значення іменника цурка – “кінцева форма предмета (залишок від предмета)”. Підсумком є сема “кінцевий результат руху форми предмета”, яка розвивається у значення “дощенту” (“на дрібні невеликі частини”): Я перескочив через межу і ринувся просто на них [фашистів], вскочив у саму їхню гущу. Одного метнув через себе багнетом. На другому розбив до цурки приклад (Ю. Яновський). Таким чином, прийменниково-відмінкова форма до цурки набула фразеологічного значення “на дрібні невеликі частини”.

Реалізована ФО сема розвивається у фразеологічне значення шляхом метафоризації. Б.О. Ларін зазначав, що “...вирішальною умовою перетворення простого мовлення в ідіоматичне було семантичне збагачення, що називається метафоризацією, суть якої в розширенні й узагальненні в бік образності типової”. Змістовна сторона фразеологізму реалізується через образ. Фразеологічний образ – це дуже ємкий образ, насичений експресією і суб'єктивною оцінкою “видобутими” із значень компонентів. Так, формування фразеологічного значення ФО способу дії під мухою відбувається в процесі синтезу семи граматичного значення прийменника під, що вказує на спосіб дії, і конотативної семи лексичного значення іменника муха - “дзижчання і докучливість мухи”. Результатом цього синтезу є сема фразеологічної одиниці “дзижчати, докучати мухою”. Метафоричне перенесення характерних ознак поведінки мухи на поведінку людини приводить до виникнення образу говірливої й докучливої людини. Говірливо й докучливо, як муха, поводиться людина, яка є напідпитку. Прислівником “напідпитку” й кваліфікується фразеологічне значення розглядуваної одиниці.

У зв'язку з тим, що не всі прийменники й відмінкові форми з прийменниково-іменним ступенем адвербіальності стають фразеологізмами, поділяємо точку зору О.І.Смирницького. Дослідник стверджує, що фразеологізмами (маються на увазі досліджувані нами ФО) є “одновершинні сполучення”, в яких фразеотворним елементом є повнозначне слово з переносно-образним значенням. Ми також припускаємо, що виникнення фразеологічного значення залежить від образності лексичного значення самостійного слова. Отже, фразеологізмом не може стати та прийменниково-відмінкова форма, у лексичному значенні відмінкової форми самостійного слова якої відсутня переносна образність.

У цьому розділі з'ясовується семантична структура фразеологізмів. Оскільки фразеологічні одиниці прийменниково-відмінкової моделі мають граматичне значення обставин, їх семантична структура нагадує семантичну структуру обставин. Серед аналізованих ФО є семантичні групи одиниць зі значенням часу (від Адама, з колиски); зі значенням місця або напрямку (на поріг, під носом); зі значенням міри і ступеня (до біса, до ката); зі значенням способу дії (на батьківських, на бантину); зі значенням мети (для годиться, для видимості); зі значенням причини (з віку, з жиру). Розглядається процес фразеологізації прийменниково-відмінкових форм як з позиції морфології, так і з позиції семантико-синтаксичних відношень, простежуються варіанти ФО.

У четвертому розділі “Системні зв'язки фразеологічних одиниць прийменниково-відмінкової моделі” досліджуються явища полісемії, омонімії й антонімії серед фразеологізмів прийменниково-відмінкової моделі, а також синонімічні відношення цих ФО. Багатозначність фразеологічних одиниць мовознавцями визнається як реальний факт. Переважну більшість багатозначних ФО прийменниково-відмінникової моделі складають одиниці з двома і трьома значеннями (на арапа - 1)”нахабно, безцеремонно”; 2)”абияк, без належної підготовки”; під носом  1)”дуже близько від когось”;2)”дуже скоро, у найближчому часі”;3)”тихо, нерозбірливо”). Крім таких одиниць є фразеологізми, які мають чотири і навіть п'ять значень (на видноті - 1)”на видному місці, так, щоб можна було бачити”; 2)”неприхований”; 3)”відкритий для спостереження або контролю”; 4) “відомий своїм становищем у суспільстві, шанований”; у лад - 1)”добре, успішно”; 2)”гарно, злагоджено, співзвучно”; 3)”доречно”; 4)”згідно з чим-небудь, відповідно до чогось”; 5)”такий, як треба; гармонійний, ладний, відповідний”).

Скільки розрізняється значень фразеологізму, стільки й стадій переосмислення в кожному зі своїх значень він проходить. Утворення ще одного фразеологічного значення шляхом переосмислення первинного фразеологічного значення, вважаємо неможливим, оскільки існує певний механізм формування такого значення. Багатозначна фразеологічна одиниця не може мати водночас всі свої значення , тому окремі значення ФО визнаємо варіантами фразеологічного значення одиниці, а її саму вважаємо такою, що має декілька варіантів фразеологічного значення. Багатозначна ФО може реалізувати різні семи, внаслідок чого вона може мати декілька варіантів фразеологічного значення. У момент уживання багатозначна фразеологічна одиниця, як і однозначна, має тільки один варіант фразеологічного значення.

Відзначаємо існування фразеологічних омонімів. Наприклад: на руку – “щось влаштовує кого-небудь, збігається з його бажаннями”; На руку! – військова команда, що означає “взяти гвинтівку, автомат і т.ін. напереваги”. Таких одиниць є незначна кількість.

Фразеологізмам прийменниково-відмінкової моделі властиві синонімічні відношення. Фразеологізмами-синонімами ми вважаємо такі різні фразеологічні одиниці, які називають одне й те ж явище об'єктивної дійсності. Багатозначні ФО є синонімами найчастіше в якому-небудь одному значенні. Фразеологізми-синоніми утворюють фразеологічні синонімічні ряди, наприклад: ряд із значенням “у нетверезому стані” - під газом, під градусом, під джмелем, під мухою, під чаркою. Більшість же синонімічних рядів включають всього по дві одиниці (ряд із значенням “навіщо” - на біса, на греця; ряд із значенням “трохи” - на крихту, на мізинець).

Серед досліджуваних фразеологічних одиниць є фразеологізми-антоніми. Фразеологізми-антоніми об'єднуються в декілька груп: 1) фразеологічні одиниці, в яких фразеологічна антонімія спирається в основному на антонімію прийменників (з вогником – без вогника); 2) фразеологізми, в яких фразеологічна антонімія спирається на антонімію лексичних компонентів (на щастя – на лихо); 3) ФО, які виступають у позитивній (без частки не) і негативній (із заперечною часткою не) формах (по зубах – не по зубах).

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження переконують у тому, що аналізовані утворення в прийменниково-відмінковій формі є фразеологізмами. В українській мові існує понад 800 прийменниково-відміннових форм, які можна вважати фразеологізмами. Фразеологічна одиниця прийменниково-відмінкової моделі, як і прислівник, формується в процесі стискання й адвербіалізації. Обставина намагається стиснути прийменник і відмінкову форму до прислівного ступеня адвербіальності (до створення прислівника) і це їй іноді вдається. У деяких випадках прийменникова й відмінникова форми стискаються тільки до прийменниково-іменного ступеня адвербіальності (до стану аналітичної словоформи), тобто до створення ЛСВ прислівника, який і може бути фразеологічною одиницею. Тому, аналізуючи процес адвербіалізації, ми тим самим дослідили процес фразеологізації. Різниця між прислівником і ФО полягає в тому, що в прислівникові лексичне значення відмінкової форми самостійного слова переосмислюється одночасно з об'єднанням прийменника й відмінкової форми в синтетичну словоформу, а у фразеологічній одиниці переосмислення такого значення відбувається до об'єднання прийменника з відмінковою формою. Фактично це означає, що фразеологічна одиниця прийменниково-відмінкової моделі являє собою фразеологічний прислівник.

Однак ФО від прислівника відрізняється не тільки словоформою. У прислівникові переосмислюється весь зміст лексичного значення, в той час як у фразеологічній одиниці переосмислюється тільки один, окремий смисл лексичного значення (конотативна сема), оскільки ФО залишається семемою, яка може реалізувати тільки одну сему. Прийменник при цьому сприяє реалізації конототивної семи.

У прислівнику лексичне значення відмінкової форми самостійного слова спочатку перетворюється на граматичне значення