Інститут сходознавства ім. А. Кримського

Національної Академії наук України

УСЕЇНОВ

Тімур Бекірович

УДК 820/89 (100-87)

ПОЕТИЧНА СПАДЩИНА ГАЗАЇ

10.01.01- українська література;

література етносів України

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Сімферополь - 2000

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі кримськотатарської літератури Таврійського національного університету ім. В.І.Вернадського Міністерства освіти України

Науковий керівник – доктор філологічних наук, доцент

Керімов Ісмаіл Асанович,

завідувач кафедри кримськотатарської

мови та літератури Кримського

державного індустріально-педагогічного

інституту

Офіційні опоненти – доктор філологічних наук, професор

Халимоненко Г. І.,

завідувач відділення сходознавства

Київського національного університету

ім. Т.Шевченка,

кандидат філологічних наук, професор

Таврійського національного університету

ім. В.І.Вернадського Губар О. І.

Провідна організація – Інститут літератури ім. Т.Шевченка

Національної Академії наук України

Захист відбудеться “----28” квітня 2000 року о 12 годині на

засіданні Спеціалізованої вченої ради № Д 26.174.01 по захисту дисертацій в Інституті сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України. Адреса: 252001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту сходознавства НАН України (вул. Грушевського, 4)

Автореферат розісланий “----23” березня 2000 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат історичних наук Бубенок О.Б.

Актуальність теми. В останнє десятиліття спостерігається сплеск інтересу до середньовічної кримськотатарської літератури. Повертаються із забуття імена великих попередників. Останнім часом з’явилася можливість дослідження рукописів доби середньовіччя, більш тісні контакти вчених різних країн дозволили значно просунутися вперед у справі вивчення даної проблеми. Зусиллями вітчизняних і закордонних авторів на сьогоднішній день ми маємо достатньо об’ємний матеріал з творчої спадщини Газаї.

Необхідно відзначити, що дотепер немає масштабних, спеціальних, глибоко наукових досліджень з творчості Газаї. На превеликий жаль лише поодинокі примірники рукописів даного автора збереглися в різноманітних бібліотеках України, Туреччини та Росії. Від колись об’ємного збірника ліричних віршів (“Дівана”) збереглася тільки мала частина, яка зветься зараз “Діванче” або ж малий збірник.

Повернення кримськотатарського народу на свою історичну Батьківщину, а також ціла низка інших чинників сприяють актуалізації літературознавчої науки. Незаслуговано забуті кримськотатарські автори Середньовіччя більш ніж через два століття знову на вустах. Сподіваємося, що дана праця збагатить наукове уявлення про історію кримськотатарської середньовічної літератури і буде сприяти об’єктивному висвітленню літературного процесу.

Мета дослідження – визначити місце газельної лірики Газаї в літературному процесі середньовічного Криму, висвітлити особливості художнього мислення поета, виявити головні тематичні аспекти творів, їхні мотиви й ідейно-художню проблематику. Для виконання поставленої мети необхідно вирішити завдання більш приватного характеру:–

виявити об’єктивні передумови настання Класичної епохи кримськотатарської літератури;–

висвітлити вплив творчої спадщини великих поетів-класиків Сходу на поезію Газаї, як одного з самих значних представників Класичної доби кримськотатарської літератури;–

показати головні тематичні аспекти поетичних творів Газаї й ідейно-художні особливості;–

висвітлити проблеми поетики творів Газаї;–

показати особливості художнього мислення, світогляду поета;–

відзначити вплив літературної творчості Газаї на наступні покоління поетів.

Ступінь дослідження проблеми. Перші відомості про поетичну діяльність Газаї можна виявити в працях сучасників самого поета. Історик XVI століття, соратник кримського хана Печеві у своїй книзі “Таріх” (“Історія”) описує специфіку ліричних поем і сатиричних газелей Газаї.

Інший історик османської імперії Асафі Шереф бей у книзі “Шеджаатнаме” (“Книга доблесті”) подає найцінніші відомості про перебування молодого Гази Герая в Дагестані та у Ширванській долині.

Вперше в царській Росії широким колам населення про особистість Газаї стало відомо з книги Сеід-Мухаммеда Різи (...-1756) “Ассеб ус-сейяр” або “Сім планет”, що містить історію кримських ханів від Менглі Гірей хана 1-го до Менглі Гірей хана ІІ-го, тобто з 871 (1466) по 1150 (1737) рр.

Західній Європі стало відомо про творчість поетів Кримського ханства з праці австрійського сходознавця Йозефа фон Хаммер-Пургшталя (1774-1856) “Історія кримських ханів під османським пануванням”, виданої у Відні у 1856 році, що містила переклади на німецьку мову віршів поетів Криму і в тому числі Газаї.

Халім Герай (1772-1828), змушений емігрувати до Туреччини після анексії Криму, пише книгу “Гульбун-і Ханан” (“Рожевий квітник ханів”), що видавалася декілька разів (1878, 1918, 1990). Праця містить найцінніший текстологічний матеріал по Газаї.

Цікавий досвід перекладу віршів Газаї на українську мову. Одним із перших переклад віршів кримського поета здійснив видатний український письменник, поет, вчений, суспільний діяч Іван Франко (1856-1916). Вивчивши працю Йозефа Хаммера він зробив переклад з німецької мови віршів Газаї. Оглядова стаття І. Франко “Кримський хан Газі-Гірей” (1915 р.) містить вищезгаданий переклад.

Заслуговує уваги переклад віршів Газаї на українську мову О. Акчокракли, опублікований вченим-сходознавцем академіком А. Кримським (1871-1942) у праці “Література кримських татар” (“Литература крымских татар”) (1930 р.).

Праці Б. Чобан-заде (1893-1939) “Къырымтатар здебиятынынъ соньки девири” (“Новітній період кримськотатарської літератури”) і А. Гірайбая (1901 -1930) “Къырым здебиятына бир бакыш” (“Погляд на літературу Криму”) цінні публікацією низки невідомих джерел.

Турецькими вченими XX століття зроблені спроби осмислити літературну спадщину поета.

Книга М.Т. бея Бурсали “Къырым муэллифлери” (“Автори Криму”), видана в Стамбулі 1919 року, присвячена переліку джерел для майбутнього більш повного вивчення творчості авторів Кримського ханства.

Праця И.Х. Ертайлана “Газы Герай хан. Хаяти ве есерлеры” (“Газі Герай хан. Життя та його твори”) (1958 р.) вперше загострює увагу на тематичних і жанрово-стилістичних особливостях творчості Газаї.

У 1990-е роки ряд вітчизняних вчених загострюють увагу на різноманітних боках середньовічної кримськотатарської літератури: статті Н. Абдульваапа, К. Кон’уратли, Р. Фазила викликають найбільший інтерес серед читачів.

Хронологічні межі дисертації охоплюють 1554-1607 роки життя автора.

Наукова новизна дисертації обумовлена більш широким і об’єктивним висвітленням поставлених проблем. У ній вперше перекладена з осьманської на росіїську мову значна частина поетичної спадчини Газаї і більш повно аналізується. Під час роботи над дисертацією залучені до дослідження різноманітні факти з життя і творчості поета, значно деталізовані й уточнені аспекти, що проливають світло на невивчені боки поезії Газаї.

Матеріали дослідження в дисертації є поетичні твори Газаї. Одночасно, розглядається творчість і інших авторів, що розширює уявлення про твори Газаї, і про події тих років. У дисертації використані рукописи-оригінали творів, газетно-журнальні публікації різних років, а також архівні матеріали.

Практичне значення. Середньовічна поезія об’єктивно визнана особливою добою в історії кримськотатарської літератури. Результати даного дослідження будуть використані в навчальному процесі, а також дисертація стане необхідним матеріалом для створення підручників і навчальних посібників з історії кримськотатарської середньовічної літератури.

Апробація результатів дисертації. Тема дисертації та іі основні положення обговорювалися на засіданні кафедри кримськотатарської літератури Таврійського національного університету. Результати дослідження викладено в публікаціях, список яких додається, а також у доповідях на щорічних науково-теоретичних конференціях професорсько-викладацького складу Таврійського національного університету.

Обсяг текста дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів і висновків. Обсяг дисертації 170 сторінок машинописного тексту. Бібліографія містить 173 найменувань використаних джерел. До дисертації додається “Додаток” обсягом 58 сторінок машинописного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі основного зміста – “Газаї та його попередники в газельній ліриці”, перед тим, як безпосередньо звернутися до вивчення поетичної спадщини Газаї, розглядаються об’єктивні передумови настання класичної доби в історії кримськотатарської літератури.

Найбільшого впливу на тюркомовну літературу (і літературу Криму зокрема) зробили два найбільші культурних шари Сходу: арабський і перський.

VІІ-VІІІ ст. час поширення арабами разом із новою релігією – ісламом і арабською культу------рою на “безмежні” простори Халіфату.

Хвиля арабських завоювань, яка переважно припинилася в IX сторіччі, докотилася і до тюркських земель, де взаємопроникнення дало прекрасну прорість. Безперечно головний результат цих завоювань – поширення ісламу. Просякнувши до культури переважної більшості підкорених народів і в тюркомовну зокрема, він став каталізатором докорінних змін у ній.

Таким чином, подальший шлях розвитку середньовічної тюркомовної літератури і середньовічної кримськотатарської літератури, як її невід’ємної складової частини багато в чому був зумовлений прийняттям цими народами ісламу і священної книги – Корана, написаної на обраній для всіх мусульман арабській мові, в подальшому мові релігії і науки тюрків.

Основну і вирішальну роль в розвитку середньовічної кримськотатарської літератури відіграли традиції іранської літератури, яку часто називають перською. У різні періоди перська мова була їх основною літературною мовою.

Відточеність художніх форм і глибина змісту, вся сила і розмах перської літератури перетворили цінності класичного періоду на мові фарсі в натхнену традицію для наступних поколінь народів Сходу. Винятком не стали і тюркомовні народи.

Увібравши в себе і переосмисливши художні досягнення арабської й іранської культурної традиції, кримськотатарська література виходить на якісно новий рівень у своєму розвитку. Результатом стає Класичний період кримськотатарської літератури, що тривав усе XVI століття. Найцінніший арабський і перський культурний досвід стає плідною основою для розвитку одного з самих знаменних періодів в історії кримськотатарського мистецтва і літератури.

Другий підрозділ першого розділу – “Класичний період у кримськотатарській літературі” присвячений аналізу найяскравішої доби в історії кримськотатарської літератури.

На зміну арабському класичному періоду (VІІІ-ХІІ ст.) й іранському класичному періоду (Х-ХV ст.) на прикінці XV століття приходить так званий класичний період в історії культури Османської Туреччини і Криму, як культурна його складова, що продовжувався до початку XVII століття.

Час, коли формувалася і розвивалася класична кримськотатарська поезія був періодом відносного суспільного, зовнішньо і внутрішньополітичного, а також соціального спокою.

Класичний період відіграв величезну прогресивну роль у культурному житті Кримського ханства. У цей період про себе заявила ціла плеяда яскравих поетів: Менглі Герай хан І (1445-1514), Девлєт Герай хан І (1512-1577), Саадет Герай (1550? -1597), Газі Герай хан II (1554-1608), Кефевій Абдулбаки ефенді (1555-?), Хусейн Ефенді Кефевій (...-1601) т. ін.

У XVI столітті помітно збільшується вплив османського (огузького) діалекту на кримськотатарську мову і літературу. Османська мова помітно зміцнює свої позиції в раніше кипчацькій кримськотатарській мові, завдяки всебічним, значно зближеним відношенням, Кримського ханства та Османської імперії. Володіння османською мовою стає престижним, воно підтверджує в цю добу освіченість людини. На початковій стадії ця мова починає використовуватися в мовленні кримськотатарського дворянства і відповідно проникає в придворну (світську) літературу, де згодом не тільки не зникає, але й вкорінюється. У творчості переважної більшості придворних кримськотатарських поетів зустрічаються написані під впливом, а найчастіше і на чисто османській мові, твори. Це ж явище поширюється на традиції написання офіційних документів, що підтверджується при перегляді указів (ярликів) кримських ханів (ХVІ-ХVІІ ст.). Протягом всього XVI століття “ступальний характер” османсько-турецької мови все більше посилюється.

У це століття кримськотатарська література поступово набуває все чіткішого тюркського характеру. Протягом багатьох сторіч тюркські поети, залишаючись під враженням чудових зразків, творів рук перських авторів, творили близьку до традицій Персії літературу. В це ж сторіччя, на противагу загальновизнаній думці про “грубості тюрки” (староузбецької мови) спостерігається вироблення власних концепцій у літературі. Це відбувається на фоні збагачення словами з народного, родинно-побутового ужитку.

Починаючи з доби Навої, котрий мав найбільший вплив на кримськотатарських поетів, боротьба за мову тюрки приймає злободенний характер. Причому кожний тюркомовний народ розуміє під поняттям “тюрки” власну мову. В результаті, у класичний період захист рідної мови ставиться так гостро, що стає зрозумілим соціальний характер даної проблеми.

Третій підрозділ першого розділу – “Традиція назіра в газельній ліриці”, її сутність і особливості розглядає літературне явище “відповідь”, яке широко використовується поетами Сходу й у тому числі Газаї.

Назіра – досить складне літературне явище, сутність якого не завжди правильно трактується. Звідси бере початок і неправильна оцінка місця і ролі тієї або іншої особистості в літературному процесі.

Насамперед необхідно розділити наслідування на два види: назіра – поетичне змагання і таклід – епігонство.

На відміну від авторів назіра, у формі таклід знаходила висвітлення творчість поетів слабких і недієздатних.

Для доказу своєї майстерності серед літературного оточення того часу і визначення свого місця в літературі, поет повинен був скласти відповідь – самостійний твір на вірші кращих, найвідоміших поетів минулого або теперішнього: газель, касиду, месневі, кита або чотиривірш’я – з тієї ж римою, метром і на ту ж тему.

“Відповіді” складалися не тільки з особистої ініціативі поетів. Часом їх спонукали до цього правителі або високопоставлені особи. В іншому випадку творчі люди, переслідуючи мету перевірити майстерність того або іншого поета, спонукали його до написання “відповіді”. Які б не були обставини появи віршів-відповідей, вони повинні були задовольняти трьом основним вимогам, що висувалися до творів у класичну добу: бути новими за думкою, витонченими і доступними розумінню читача за мовою і відрізнятися оригінальністю художніх засобів.

Четвертий підрозділ першого розділу – “Газаї та його попередники в газельній ліриці”, присвячений питанню впливу творчості великих класиків Сходу, що надихала поезію Газаї.

У творах Газаї, як людини освіченої, в значній мірі відбилася творчість цілої низки загальновизнаних поетів-класиків Сходу.

Досконалість поетичних форм Румі (1207-1273), закодований і приголомшливий своєю глибиною гуманістичний зміст творчості у величезній мірі мав вплив на містичні, лірико-містичні і філософсько-дидактичні твори кримського поета.

Говорити про літературне явище НАЗІРА, маючи на увазі деяку семантичну подібність творів поетів не можна, проте факт впливу творчості Румі все-таки є присутнім.

У поетичній спадщині Фізулі (1494-1556) кримського послідовника приваблює гуманістичний початок. Особливо відзначимо ліричні твори азербайджанського класика. Теми утвердження права людини на земну любов, прагнення досягти “на жаль недосяжного” досконалості в любові, а також містична спрямованість запозичуються Газаї.

Необхідно особливо відзначити вплив на Газаї творчості великого поета Середньої Азії – Алішера Навої (1441-1501). Емоційна напруженість, глибина змісту, сила художнього впливу на читача, а також виступ за зміцнення позицій тюркської-староузбецької мови особливо загострюють на собі увагу Газаї. Він, досліджуючи твори попередника, розвиває і зміцнює власною творчістю позиції рідної тюркської мови і як результат зробленого виглядає месневі “Гуль ве Бульбуль” (“Роза і Соловей”) написана на чагатайській мові. Існуючі рядки-відповіді Газаї не поступаються зразку по мелодійності і милозвучності, а також по лаконічності і семантичній насиченості.

Одним з самих значних поетів Османської імперії є Мухіббі або ж Султан Сулейман Великолепний (1495-1566). Призвівший турецьку газель до досконалості, Мухіббі мав величезний натхнений вплив на кримського поета. Існує пряма поетична паралель між газелями двох авторів. Вірші близькі за духом, характер оспівування любові, манера пояснювання, розмір і рима також ідентичні.

У другому розділі – “Місце Газаї в газельній ліриці XVI століття” – визначені роль і місце кримського поета в літературному процесі Кримського ханства й Османської імперії.

У першому підрозділі другого розділу – “Мотиви любові, вина і вільнодумства у творчості Газаї” – розглядаються ліричні вірши поета.

Поезія Газаї багатогранна і неоднорідна. Основу його поетичної спадщини складають твори любовно-ліричного змісту.

Газаї співчуває людині, яка не зазнала почуття любові, що визволяє від грубості чуттєвості і доводить людину до самопожертви заради улюбленої.

Духовний бік життя Газаї цінує вище її “матеріальної оболонки”. На думку поета, без любові немає життя. Він називає любов “суттю світу” [додат.; газель З], але іноді вона виступає в його творчості як нещадна, руйнуюча сила, що робить закоханого нещасним.

Доля головного героя вирішена, проте він непохитний і перед любов’ю і красою “готовий пасти жертвою” [додат.; газель 4]. Душа настільки сповнена хвилювань, що поет порівнює свою любов із потоком, селем: [додат.; газель 10].

Любов на думку поета – невиліковна хвороба, від якої немає ліків і стан цей безвихідний [додат.; газель 13].

Тема безвихідності не випадкова і досить широко використовується поетом. Скільки б не страждав закоханий його хвилювання, стогони і зітхання – це і є нерозривна частина поняття любов. І тому він готовий нескінченно страждати і знемагати в любовному пориві. Він готовий кинути серце в безодню любові, щоб воно, в муках, видавало “з гіркотою окрики” [додат.; газель І2].

Тема “шляху” при згадуванні любові зустрічається в ситуації, коли поет використовує розповсюджену на Сході образну систему, уподібнюючи себе порошині-рабу, що лежить у ніг любові.

У сюжетних творах поет відтворює прямо або побічно цілу низку історій любові, які широко використовуються на Сході (Роза і Соловей, Юсуф і Зулейха, Фархад і Ширін, Лейля і Меджнун).

Поряд із поняттям земного почуття любові присутнє і поняття “містична любов”. Газаї реальне людське почуття сприймає як етап на шляху до розуміння Всевишнього.

Часом цей настрій, здається, розчиняється в побутових ситуаціях, що розповідаються і тільки уважний погляд може роздивитися їх.

Подібно прочанам-мусульманам, які чинять ритуальний обхід навколо Кааби, закоханий ходить навколо житла своєї коханої [додат.; газель 2,5,8]. Відмовившись від щедрот тлінного світу, він мріє лише про зустріч, лише про один її погляд.

На шляху з’єднання зі своєю Коханою герой готовий на все. Мить, що зветься ФАНА – ось його мета.

Звільнитися від пишання, почуття власного “я” і досягти стану, при якому він сам, розчиняючись у Ній, почуває в собі Її суть. У протилежному випадку, при розлуці з Нею “воскреснути” для нього, гірше, чим “померти” у значенні зникнути, як щось матеріальне [додат.; газель 2].

Два поняття “містична любов” і “земна любов” у творах Газаї настільки тісно перетинаються, що про два ці поняття, як про відмінні один від одного, говорити не доводиться.

Справедливості заради визнаємо, що найбільш яскраво і повнокровно майстерність Газаї відбилася в другому випадку.

Примітне і те, що обійми і поцілунки, як підсумок прагнення закоханих, не відображені в творчості Газаї. Хоча, як відомо, цей прийом широко використовувався на Сході. Своєрідність лірики Газаї можна пояснити традиціями, що сформувалися до XVI століття в написанні ліричних творів у кримськотатарській поезії.

Відчуваючи своє бездоганне соціальне і політичне становище, Газаї штучно створює навколо себе образ безпомічного, який безвихідно страждає, бідного закоханого [додат.; газель З].

Для передачі любовного почуття Газаї використовує широкий спектр художніх засобів мови. В цілій низці випадків створюються такі алегоричні картини і ситуації, що в реальному житті уявити їхнє існування неможливо.

Важливе місце в газельній ліриці Газаї приділяється зображенню коханої. У своїх творах Газаї створює образ досконалої, прекрасної коханої, яка володіє невідпорною зовнішністю, безмежним внутрішнім багатством і духовною досконалістю.

Традиційно, основним ліричним героєм газелі є коханий. Головний герой Газаї – це не тільки образ безпомічного, що терпить негоди і прикрості любові страждальця. Навпаки, цей персонаж втілює собою позитивні якості справжнього чоловіка: шляхетність, відвагу, мужність, вірність, терпіння, цілеспрямованість, наполегливість, почуття власної гідності і т.п. Це людина цінувальник краси і чарівності. Не випадкове його замилування принадністю і чарівністю неприступної красуні.

Суперник виступає як повна протилежність головному герою. Численні біди і нещастя коханого – справа його рук. За традицією жанру, суперник невихований, грубий, неосвічений, спроможний принизити іншого, безсердечний, опришкуватий, непорядний, жорсткий. Не перераховуючи негативні якості суперника, поет знаходить негативний образ, при згадуванні якого в середньовічного читача виникають негативні асоціації. Цим персонажем служить образ гяура (невірного) [додат.; газель 2].

У ліричних творах Газаї присутній ще один персонаж – вітер. Даний образ у контексті середньовічної східної поезії є символом відвертості і невід’ємного компонента в системі суфійської поетичної образності. Раз у раз закоханий звертається до вітру з проханнями зробити послугу посередника між ним і красунею [додат.; газель 5, 11]. Вітер на боці коханого і всіляко допомагає останньому переносити тягар любовного почуття.

Деякі твори Газаї, оспівують вино і вільнодумство. Поет говорить у них про насолоду мирськими благами, закликає радіти молодості, зустрічам у шинках. Прогулюючись степом, він закликає вдихати пахощі квітів, слухати гру музикантів, без якої, на його думку, немає сенсу любити [додат.; газель І2].

Варто відзначити, що газелі з даною тематикою не позбавлені містичної спрямованості. Ці два мотиви тісно взаємопов’язані між собою, звідси неможливість поділу їх на самостійні блоки.

Газаї одним з перших у кримськотатарській літературі відчутно розширив тематику лірики, загострив її соціальну спрямованість. Була дещо перероблена багатовікова традиція, в силу якої любовні почуття складали єдиний або майже єдиний об’єкт опису.

Другий підрозділ другого розділу – “Героїчні твори Газаї” присвячений вивченню віршованих форм, перейнятих ідеями патріотизму, любові до віри і народу, готовністю в будь-який момент підвестися на захист загальнолюдських цінностей.

У творах Газаї даної тематики прототипом головного героя є сам поет. Головний персонаж творів – освічений, мудрий правитель, що є прикладом духовності і моральності.

Дуже характерно другорядне відношення головного героя до багатств, а також до любовного почуття.

Герой вважає, що є в світі обов’язки і цінності незрівнянно важливіші, в порівнянні з якими особисті почуття і симпатії відходять на другий план.

На противагу ліричним газелям у героїчних творах відношення до жіночої краси досить упереджене. Обмеження військового походу приваблюють головного героя більше, ніж любов красуні. Війна перетворюється для героя в щось, що розважає його [додат.; газель 27].

Призначення справжнього чоловіка – захист власної сім’ї, віри і держави. Прагнення протидіяти зовнішній загрозі і призводить Газаї до думки прояву агресивності зі свого боку. Він бажає війни зі зрадливими (“газавата”) [додат.; газель 27].

Агресивність часом викликана марнолюбним прагненням підтвердження власної сили, до завоювання і підпорядкування собі нових земель [додат.; газель 16].

Героїчні твори поета відображають основні проблемні питання, що займають розуми людей середньовічного Криму. Ці твори покликані підвищити, зміцнити духовні і моральні ідеали суспільства, додати впевненості у власних силах і окреслити майбутні цілі, по досягненню яких наступить загальний спокій і розквіт.

У третьому підрозділі другого розділу – “Критика у творчості Газаї” – розглядаються твори кримського автора, що викривають хиби духовного життя Османської імперії і Кримського ханства.

По суті, Газаї, як правителя Кримського ханства, соціальне середовище, яке склалося, влаштовує, турбує його інше, а саме падіння моралі в суспільстві.

На півострові, де народ повинен жити за мусульманськими законами, процвітає пияцтво, розпуста, зажерливість. І це в більшій мірі можна віднести до аристократичних кіл. Державні особи, прикриваючись своєю владою, вже “приросли” до своїх крісел; це тоді, коли правовірні сини пророка Мухаммеда проливають кров, щоб захистити Батьківщину від зовнішніх зазіхань [додат.; газель 28].

Тема хабарництва проходить червоної ниткою в сатиричній поезії Газаї. Він не має наміру закривати очі на безправні справи своїх підлеглих. Гнівним попередженням звучать його слова:

2. ... Ісламській співдружності невірний шкоди завдав

Гей, що не бояться Творця, ви хабарничайте і сидіть...

[додат.; газель 28].

Навіть будучи мудрим правителем, мужнім, доблесним воїном, людина не може розраховувати на дружбу і підтримку навколишніх. Всі мирські питання вирішуються шляхом грошей. Будуть водитися гроші в особи, і його полюбить навіть муфті.

Безліч багатеньких “блукачів-щоголів”, “сиріток-ледацюг” з ранку і до вечора стираються не знаючи, чим зайнятися. Той, хто має гроші ринеться до показного марнотратства і розкоші, в той час, як щодня оббирає по дрібниці того, хто не має і найменшого.

Газаї не насмілюється в даних творах, призначених для широкого кола читачів, відкрито критикувати вищу посадову особу в державі: хана в Кримському ханстві і султана в Османській імперії. Людина, що займає настільки високу посаду і є спадкоємцем пророка Мухаммеда, по природі своїй не може бути несправедливою.

Викриття сваволі, зажерливості, нечулості і лицемірства, які царюють у цьому суспільстві та уславлення духовного перевищення – ось, що складає основу критики поета.

Четвертий підрозділ другого розділу – “Дидактичні твори Газаї” присвячений дидактичній думці в межах творчості поета.

Існують окремі вірші і поеми Газаї, які повністю несуть дидактичну думку. Вони присвячені проблемам життя суспільства, проповіді високих моральних ідеалів і принципів, набожності, нагадуванню про тлінність і підступність світу і т.п. Як правило, такі твори пишуться в хвилини душевного хвилювання, в стані збудження і потрясіння якою-небудь подією чи фактом, у хвилини глибоких роздумів про життя і смерть, про закономірності матеріального світу.

У творах окреслюється образ Ідеальної Людини, уподібнившись їй суспільство могло б врятувати положення справ, що склалося. У винятковому варіанті цей образ об’єднує в собі цілу низку якостей, властивих справжньому чоловікові і насамперед почуття власної гідності, а воно породжує ще одну досить важливу якість Ідеальної Людини – почуття доблесного, мужнього захисника Вітчизни.

На думку Газаї Справжня Людина повинна опановувати науками, які допомагають їй долати життєві труднощі та руйнують неуцтво –найбільше зло. А світ неосвіченої людини – це марний світ.

Автор вважає, що майно, матеріальні блага уводять людину від справжніх духовних цінностей:

3. ... Майно світу – є темниця мусульманину...

[додат.; газель 22].

Дидактичні твори Газаї – це безцінна, нерозривна складова скарбниці, яка зветься класична середньовічна палацова кримськотатарська література.

П’ятий підрозділ другого розділу – “Газаї та його послідовники” – розглядає питання спадкоємності літературних традицій. Творча спадщина Газаї зчинила величезний вплив на розвиток газельної лірики кримськотатарсько-турецких авторів – його сучасників, а також більш пізні покоління поетів, серед яких необхідно відзначити наступні: Усеїн Кефевій (...-1601), Хюсеїн Бедрі Паша (?-?), Козаноглу Дженаб Мухіддін (?-?).

Розділ третій – “Проблеми поетики газелей Газаї” – містить аналіз поетичних особливостей газелей кримського автора.

У першому підрозділі третього розділу – “Архітектоніка газелей Газаї” розглядаються структурні особливості найбільш широко використовуваної Газаї форми поезії-газелі.

Формальну структуру газелі визначають число бейтів, матла, макта, тахаллюс, розмір, рима. З перерахованих вище компонентів постійною й обов’язковою властивістю володіють лише матла і загальний принцип римування.

У Газаї любовні і містичні, а також, що поєднують ці два мотиви газелі в основному мають обсяг п’ятьох і семи бейтів.

Говорячи щодо героїчних і сатиричних газелей необхідно відзначити їх більш значний обсяг.

За композиційними ознаками газель поділяється на два типи:

суцільні (мусалсал) і розсіяні (параканда). Для суцільних газелей характерна значеннєва єдність бейтів і динаміка розвитку поетичної думки. Відмінною же рисою другого виду газелі є значеннєва закінченість кожного бейта і статичність поетичної ситуації.

Другий підрозділ третього розділу – “Питання віршування” присвячений висвітленню таких питань віршування, як рима, редиф, розмір.

У словах іранського походження число звуків і літер, що складають риму, не може бути більше трьох. Літерно-звуковий склад рими в таких словах може бути більше в тих випадках, коли вони оформлені ізафетом, показниками невизначеності, множинності, дієслівними низками тощо.

Аглютинативна тюркська система словотворення дозволяє, шляхом численного додатка до основи слова всіляких афіксів, одержувати у віршуванні багатозвукові і багатолітерні рими.

Слово “редиф” буквально перекладається з арабської мови, як “що сидить за вершником”. Він розподіляється на стислий і розгорнутий. Одне слово, що повторюється в незмінній формі наприкінці віршованого рядка вважається стислим редифом, група слів – редифом розгорнутим.

Редифи, нарівні з римою, не тільки формально прикрашають і доповнюють звучання газелі, але і надають значеннєву закінченість бейту. За традицією до редифу інтонація знижується і сам він вимовляється без емоційного забарвлення.

В окремо взятих газелях Газаї майстерно використовує внутрішні рими. Кожна місра поділяється на відрізки, які римуються один з одним. Даний поетичний засіб надає додаткову ритмічність і мелодійність віршованому творові:

1. Хабибим мунисим Ярым / табибим дерде дермАным

Энисим яр-и дильхАхым / лятифим махремим джАным.

2. Гюлендамым дилярАмым / вефадарым хавадАрым

Ози шахым юзи мАхым / бойы серв-и гулистАным...

[додат.; газель 20].

Наочне тяжіння кримського автора до технічної ускладненості та витонченості стилю газелі, що незмінне тягне за собою збідніння змісту і виражається у відсутності безпосередності почуття і глибини думки.

Третій підрозділ третього розділу – “Проблеми формування образної системи в ліриці Газаї” – розглядає своєрідність образної системи в поетичній спадщині Газаї.

При визначенні принципів побудови образної системи газелей автора стає очевидним, що “будівельним матеріалом” образів стали предмети, явища і поняття природи, а також духовної і матеріальної культури, за допомогою зіставлення з якими автор акцентує увагу на особливостях, властивостях і якостях персонажів.

При описі коханої спостерігається предметне зіставлення.

1. Подібні очі твої мигдалям свіжим

І брови твої подібні розколотому місяцю...

[додат.; газель 2].

Цікавий досвід зіставлення колірних характеристик при зображені персонажів. Система образів коханий-кохана зображується в колірній парі червоне-червоне.

Поряд із зіставленнями в поетичній спадщині Газаї одержали широкого застосування протиставлення, що визначають значеннєвий розвиток образу і його функціонування в образній системі газелі.

Матеріалом д---ля протиставлень служать контрасти почуттєвої і просторової орієнтації людини, а також позитивного і негативного, добра і зла.

Мотив розлуки звичайно містить конкретно виражену антитезу просторового протиставлення близький-далекий або ж розлука-зустріч.

Згубність розлуки виражається за допомогою антитези, що містить образну реалізацію протиставлення життя-смерть.

Колірне протиставлення – біле-чорне в значенні “добро і зло”, “позитивне і негативне” також часто використовується поетом.

Спостерігається протиставлення холод-тепло, як характеристика системи образів коханий-кохана.

Засіб протиставлення, що виражає неможливість контакту коханого і коханої призводить до виникнення багатьох антитез понятійних, предметних і колірних.

Яскраво вираженою предметною антитезою є протиставлення хазяїн-раб.

Парне розходження кольорів, в основі якого лежить основний колірний контраст світле-темне, використовується досить широко і тягне за собою цілу низку антитетичних предметів і понять (“ранок-вечір”, “день-ніч” тощо.).

У цілій низці випадків спостерігається залучення до антитези на підставі протиставлення світле-темне прикметників, які не є в природній мові антонімами, наприклад рожеве-жовте.

Оригінальним виглядає будування поетом в антитетичне положення колірних характеристик рожеве-зелене для зображення системи образів коханий-кохана.

Використання в поезії Газаї колірного контрасту для протиставлення позитивного, світлого негативному, темному являє одну з цікавих сторін творчості кримського поета.

У висновках дисертації подані найбільш важливі результати дослідження, формулюються основні положення роботи.

1. Наявний вплив арабських і персидських літературних традицій на кримськотатарську поезію класичного періоду і літературну спадщину Газаї зокрема.

2. Газаї став одним із найбільш яскравих виразників ліричної думки в кримськотатарській поезії XVI століття. При перегляді віршів даної тематики можна виявити такі семантичне змішані конструкції:

ліричні, лірико-містичні, лірико-героїчні і лірико-сатиричні.

3. Героїчна думка в межах газелі відрізняється безпосередністю почуттів і звучанням. Зіставлення любові до земної красуні і любові до Батьківщини – улюблений поетичний засіб автора.

4. Особливо гостро звучить у творчості Газаї соціальна критика. Прославлення духовної переваги в противагу сваволі і нечулості, що заполонили суспільство, особливо привертають увагу поета.

5. Значне місце у творчості Газаї займає дидактика. Існують окремі месневи і газелі, цілковито присвячені проповіді високих моральних ідеалів, набожності і т.п.

6. Канонічні правила в написанні тієї або іншої поетичної форми час від часу незначно порушуються кримським поетом. Проте ці випадки скоріше виняток, ніж правило. Відчувається тяжіння Газаї до формальності і до технічної ускладненості поетичної форми, що призводить звичайно до семантичного збідніння твору.

7. Поезія Газаї є класичною і подібна до поезії великих класиків Сходу. Високо оцінена істориками літератури поетична спадщина кримського поета дозволяє зарахувати його в ряди загальнотюркських поетів-класиків.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ

ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

Статті

1. Усеин Кефевий акъкъында базы малюматлар // Йылдыз, Симферополь – 1996. – № 5. – С.80–84.

2. Новые материалы о жизни и творчестве крымского правителя – Газы Герая // Культура народов Причерноморья, Симферополь – 1997. – № 2. – С.311–313.

3. Назир, маиети ве хусусиети // Йылдыз, Симферополь – 1999. – №2. – С. 127 – 129.

4. Традиция назира в газельной лирике ХV-ХVІ вв., ее сущность и особенности // Культура народов Причерноморья, Симферополь – 1999. – № 6. – С.447–448.

5. Бора Гъазы Герай ханнынь гъазеллеринде архитектоника меселеси // Йылдыз, Симферополь – 1999. –№6. – С. 186–189.

Матеріали конференції

6. Рифма в средневековой крымскотатарской поззии / В сб.: Материалы международной научной конференции “Репрессированное поколение крымскотатарской интеллигенции”, Симферополь, 1999. – С.245–246.

Навчальні посібники

7. Крымскотатарская литература в период Средневековья: Учебник-хрестоматия. – Симферополь, 1999.– 176 с.

Анотація

Усеїнов Т.Б. Поетична спадщина Газаї. Рукопис дисертації на здобуття вченого звання кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.01.01 – українська література; література етносів України. Інститут сходознавства ім. А. Кримського, м. Київ, 2000.

У дисертації досліджується поетична спадщина Газаї. На підставі аналізу збірки ліричних газелей (діванче), а також окремих віршів і поем окреслені індивідуальний стиль, тематичний спектр (мотиви любові, вина і вільнодумства, героїчні, критичні, дидактичні), крім того поетика (архітектоніка газелей, рима, розмір, проблема формування образної системи) творів автора.

Приділяється увага проблемі традицій і новаторства в поетичній спадщині Газаї, що розвивається під впливом класичної східної поезії. Виявлені літературні паралелі між кримським автором і такими поетами-попередниками як Нової, Фізулі та Мухіббі.

У роботі, на підставі архівних матеріалів, визначено величезний надихаючий вплив творчості Газаї на наступні покоління поетів Криму і Туреччини (Усеїн Кефевій, Хусеїн Бедрі Паша, Козаноглу Дженаб Мухіддін та інші).

Висвітлені сутність і особливості літературної спадщини назіра, а також визначені загальні і відрізнювальні характеристики між двома різновидами “відповідей” (назіра і таклід).

У дослідженні висвітлюється літературно-культурний процес у Кримському ханстві другої половини XVI століття.

Виділяється і характеризується класичний період у кримськотатарській літературі, як продовження раніше блискучого арабського Ренесансу (VIII - XII ст.) та іранського Ренесансу (X - XV ст.). Відзначається вплив на класичний період в кримськотатарській літературі арабської та іранської літературної традицій.

Суттєвих змін зазнала мова межі XVI - XVII ст. Кіпчацький діалект, який раніше переважав у кримськотатарській літературі, поступово відсовується і його змінює огузька (османська) мова, що значно зміцнила свої позиції. Дане явище можна пояснити значним зближенням культурних контактів між Османською імперією і Кримським ханством. Висловлене підтверджують і кримсько-султанські укази (ярлики) часів Гази Герай хана II.

Ключові слова: назіра, класичний період, лірика, героїка, дидактика, поетика, архітектоніка, газель, традиції, новаторство.

Аннотация

Усеинов Т.Б. Поэтическое наследие Газаи. Рукопись диссертации на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.01.01 – ураинская литература; литература этносов Украины. Институт востоковедения им. А.Крымского, г. Киев, 2000.

В диссертации исследуется поэтическое наследие Газаи. На основе анализа сборника лирических газелей (диванче), а также отдельных стихотворений и поэм очерчены индивидуальный стиль, тематический спектр (мотивы любви, вина и вольнодумия, героические, критические, дидактические), а также поэтика (архитектоника газелей, рифма, размер, проблема формирования образной системы) произведений автора.

Непосредственно исследуя поэтическое наследие Газаи, отмечено, что основное место в его творчестве занимают любовно-лирические произведения.

Газаи заметно расширил тематику лирики, обострил ее со-циальную направленность. Вслед за Навои им была переработана традиция, в силу которой любовные чувства составляли единствен-ный или почти единственный объект описания.

Героические произведения поэта призваны повысить, укрепить духов-ные и нравственные идеалы общества, придать уверенность в соб-ственных силах и определить предстоящие цели, по достижению кото-рых наступит всеобщее процветание.

Социальная критика Газаи сродни критике Навои и Физули. Глав-ной задачей литературы крымский автор считает утверждение прекрас-ного и борьбу против социального зла. Его сатира не направлена на отдельную личность, произведения остро показывают недостатки социальной жизни. Темы взяточничества, непорядочности судей и религиозных вельмож, расточительство и роскошь высокопоставленных лиц, беспорядки, царящиеся в сфере просвещения, особо акцентируются в произведениях данной тематики. Обличая и подвергая критике действительность, поэт средневекового Крыма искренне верит в оздоровление общества от подобных недугов.

Особое место в творчестве Газаи занимает дидактика. Сущес-твуют отдельные стихи и поэмы, полностью несущие дидактическую мысль. Они посвящены проблемам жизни общества, проповеди высоких идеалов и принципов, напоминанию о бренности коварного мира и т. п. Его строки утверждают превосходство людей высокой нравствен-ности над теми, кто игнорирует справедливость и моральные устои.

В работе уделяется внимание проблемам традиций и новаторства в поэтическом наследии Газаи, развивавшемся под влиянием классической восточной поэзии. Обнаружены литературные параллели между крымским автором и такими поэтами-предшественниками как Навои, Физули и Мухибби.

На основе архивных материалов, выявлено одухотворяющее влияние творчества Газаи на последующие поколения поэтов Крыма и Турции (Усеин Кефевий, Хусейин Бедри Паша, Козаноглу Дженаб Мухиддин и т. д.).

Освещены сущность и особенности литературной традиции назира, а также выявлены общие и отличительные характеристики между двумя разновидностями “ответов” (назира и таклид).

В исследовании освещается литературно-культурный процесс в Крымском ханстве второй половины XVI века.

Выделяется и характеризуется классический период в крымскотатарской литературе, как продолжение ранее блистательных арабского Ренессанса (VIII-ХII вв.) и иранского Ренессанса (Х-ХVвв.). Отмечается влияние на данный период в крымскотатарской литературе арабской и иранской литературной традиции.

Указывается тенденция к вытеснению из различных областей государственной и общественной жизни арабско-персид-ского языка и расширению ареала использования крымскотатарского.

Ключевые слова: назира, классический период, лирика, героика, дидактика, поэтика, архитектоника, газель, традиции, новаторство.

Summary

Useinov T.B. Poetical legasy of Gazai. Manuscript work for getting the