НАЦИОНАЛЬНАЯ АКАДЕМИЯ НАУК УКРАИНЫ
НАЦIОНАЛЬНА АКАДЕМIЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ЕКОНОМIКИ ПРОМИСЛОВОСТI
УДК 330. 322: 338. 45
ЦУПОР Іван Іванович
МЕХАНІЗМ
довгострокового інвестування
промислового виробництва
Спеціальність 08.07.01 – Економіка промисловості
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук
Донецьк – 2002
Дисертацією є рукопис.
Робота виконана в Інституті економіки промисловості НАН України (м. Донецьк) в обчислювальному центрі.
Науковий керівник доктор економічних наук, доцент
Кутиркін Андрій Миколайович,
Інститут економіки промисловості
НАН України (м. Донецьк), провідний науковий
співробітник відділу проблем регіональної економіки
Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор
Ткаченко Володимир Андрійович,
Дніпропетровський університет управління,
бізнесу та права (м. Дніпропетровськ),
завідувач кафедри економіки підприємства
кандидат економічних наук,
старший науковий співробітник
Збаразська Лариса Олександрівна,
Інститут економіки промисловості НАН України
(м. Донецьк), завідувачка відділу економічних
проблем розвитку промислового виробництва
Провідна установа Одеський державний економічний університет
Міністерства освіти і науки України (м. Одеса),
кафедра економіки підприємства
Захист відбудеться “30“ жовтня 2002 р. о 1400 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.151.01 в Інституті економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.
З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіки промисловості НАН України за адресою: 83048, м. Донецьк, вул. Університетська, 77.
Автореферат розісланий “ 26 “ вересня 2002 р.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради Л.М. Кузьменко
Загальна характеристика роботи
Актуальність теми. Важкий тягар проблем у сфері промисловості (нераціональна структура, морально та фізично застарілі обладнання й технології, низька продуктивність праці, розрив традиційних господарських зв'язків, занадто велика залежність від зовнішніх ринків) спричинив суттєве зниження обсягів промислового виробництва та реального ВВП в Україні на початку 90-х років. У свою чергу це обумовило перевищення державних видатків над доходами, прискорення інфляційних процесів, зростання внутрішнього державного боргу та зовнішньої заборгованості. І лише у 2000-2001 рр. промисловість України почала демонструвати досить високі (більше 10%) темпи зростання, що забезпечило поступове поліпшення фінансового стану суб'єктів господарювання. Разом із тим ситуація залишається вкрай складною й напруженою, оскільки повільно розвиваються саме ті галузі, де випускається переважно кінцева промислова продукція з високою питомою вагою доданої вартості (машинобудування та металообробка) та які визначають потенціал усього вітчизняного виробництва. Тому важливим завданням державної промислової політики є формування життєздатних i конкурентоспроможних виробництв, які б стали надійною основою господарства України та дозволили здійснити прорив у світовий економічний простір. Для цього потрібне залучення нових джерел фінансування розвитку промисловості на новій технічній і технологічній базі, однак у самих промислових підприємств вільних грошей для реалізації крупних інвестиційних проектів немає, а залучення іноземного капіталу поки що є незначним у порівнянні з виробничим потенціалом держави. За цих умов особливого значення набувають ті внутрішні джерела розвитку промисловості, які можна знайти на національному фінансовому ринку.
Оскільки фінансова стійкість значної частки промислових підприємств поки ще залишається незадовільною, остільки необхідно розвивати такі методи фінансування, що мають надійне забезпечення. Досвід розвинених країн свідчить про те, що важливим напрямком підйому економіки є здійснення довгострокових вкладень у розвиток промисловості на основі застосування іпотечних відносин, тобто залучення коштів під заставу майна (головним чином нерухомого). Система іпотеки, як особливий фінансово-кредитний регулятор та інструмент гарантування повернення авансованих коштів, створює умови для залучення інвестицій у виробництво для проведення подальших структурних змін в економіці і прискореного розвитку пріоритетних галузей промисловості. Разом з тим в Україні фундаментальні теоретичні дослідження та засновані на них рекомендації з проблеми залучення інвестицій у промисловість на основі впровадження іпотечного механізму фінансування практично не виконувалися. Невідпрацьованість вказаних проблем, ряд із яких розглядається в дослідженні вперше, об'єктивна необхідність пошуку шляхів їх розв'язання визначили актуальність та цільову спрямованість дисертаційної роботи. З позицій критичного осмислення проблеми, обґрунтування підходів до її вирішення на формування запропонованої наукової концепції дослідження вплинули наукові праці провідних вітчизняних та зарубіжних авторів.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано у відповідності до тематики науково-дослідних робіт, які проводяться Інститутом економіки промисловості НАН України, а саме за темою “Розробка економіко-математичних методів та моделей розвитку промислових підприємств”, номер державної реєстрації 0101U002580, у рамках якої автором запропоновано концепцію та розроблено механізм іпотечного фінансування промисловості.
Мета і задачі дослідження. Метою дисертації є розвиток концептуальних засад і розробка науково-практичних рекомендацій щодо формування ефективного організаційно-економічного механізму довгострокових вкладень у промисловість України на основі використання потенціалу іпотечної системи. Основна наукова ідея дисертації полягає у створенні умов для забезпечення ефективного розвитку промислового виробництва на основі формування системи спеціалізованих іпотечних інститутів фінансування промисловості, що були б адекватні особливостям сучасного стану економіки України.
Для досягнення поставленої в роботі мети вирішено задачі, які обумовили зміст і структуру дисертаційного дослідження:
визначено особливості розвитку промисловості та шляхи його фінансування в умовах ринкової трансформації господарства України;
досліджено економічну сутність та теоретичні аспекти функціонування механізму іпотечних вкладень у промисловість для вирішення проблеми підвищення ефективності фінансово-господарської діяльності промислового виробництва;
розвинуто економіко-правові засади формування іпотечної системи в Україні, а також враховано їх особливості щодо залучення довгострокових фінансових активів у промислове виробництво для виявлення та усунення існуючих недоліків;
проаналізовано зарубіжний досвід розвитку організаційно-економічного механізму довгострокових іпотечних вкладень з точки зору можливого використання його основних елементів в Україні;
узагальнено сучасні методи оцінки фінансової стійкості промислових підприємств та розроблено пропозиції щодо їх удосконалення з метою визначення можливостей довгострокового іпотечного фінансування промисловості;
узагальнено методи вартісної оцінки майнового комплексу промислових підприємств і розроблено пропозиції по їх використанню для визначення можливості залучення довгострокових вкладень під заставу;
обґрунтовано концепцію формування механізму довгострокових вкладень у промисловість на основі використання потенціалу іпотечних відносин;
розроблено рекомендації щодо організаційно-економічного забезпечення становлення та розвитку механізму іпотечного кредитування промислового виробництва;
розроблено методичний підхід до моделювання оцінки вартості майна підприємств-заставодавців.
Об'єктом дослідження є іпотечний механізм довгострокового інвестування промислового виробництва.
Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні питання формування і розвитку механізму залучення довгострокових вкладень у промисловість на основі застосування системи іпотеки.
Методи дослідження. Методологічною основою досліджень є класичні положення економічної теорії, основні положення Закону України “Про заставу”, інші законодавчі акти та рішення органів виконавчої влади, а також праці вітчизняних і зарубіжних авторів та методичні матеріали, що розкривають фундаментальні положення означеної проблеми.
У дисертації використано комплексний підхід (розглянуто наукові положення і досвід їх використання щодо особливостей формування механізму залучення довгострокових вкладень у промисловість на основі впровадження іпотечних відносин в Україні та за її межами, сучасні тенденції його розвитку, обґрунтовано підхід до створення організаційно-економічного іпотечного механізму, що забезпечує підвищення ефективності промислового виробництва); методи: логічного узагальнення результатів (проаналізовано економіко-правові засади іпотечної системи в Україні, її особливості стосовно промислових підприємств, а також зарубіжний досвід розвитку організаційно-економічного механізму іпотечних вкладень та можливості використання його основних елементів в Україні), вибіркового спостереження (досліджено сучасний стан довгострокового інвестування промислового виробництва, виявлено його недоліки та шляхи їх подолання); експертних оцінок, факторний та кластерний аналіз, множинна регресія (обґрунтування економіко-математичного моделювання оцінки вартості майнового комплексу промислових підприємств-заставодавців).
Як джерела первинної інформації використовувалися звітні документи Держкомстату України та Донецького обласного управління статистики, дані вітчизняних та зарубіжних періодичних видань.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в подальшому розвитку теоретичних і науково-методичних положень формування механізму залучення довгострокових вкладень у розвиток промислового виробництва на основі використання потенціалу іпотечної системи та розробці відповідних методичних підходів щодо його впровадження. Найбільш істотними результатами, що визначають наукову новизну виконаного дослідження та виносяться на захист, є такі:
на основі дослідження економічного змісту іпотечних відносин та основних чинників, які визначають побудову іпотечної системи, вперше розроблено концептуальний підхід до формування іпотечного механізму довгострокових вкладень у промисловість. Його сутність полягає у розгляді іпотеки як цілісної системи, яка виступає інструментом акумуляції грошових накопичень населення і підприємств, наступної їх трансформації у позичковий капітал і збільшення пропозиції ліквідності в економіці та створює додаткові можливості ефективного розвитку промислового виробництва при дотриманні економічних інтересів та узгоджених діях суб’єктів іпотечних відносин. Методологічною основою запропонованої концепції є використання капіталотворчої функції іпотечної системи для вирішення проблем оновлення та реструктуризації вітчизняної промисловості;
обґрунтовано, що налагоджена дія іпотечної системи створює додаткові можливості рентабельного інвестування у промисловості, та вперше сформульовано загальну умову доцільності збільшення обсягів її довгострокового іпотечного кредитування, якою є дотримання еластичної форми залежності між зростанням кількості реалізованих проектів, що обумовлено розширенням термінів фінансування, та їх середньою рентабельністю;
дістав подальшого розвитку методичний підхід до формування та впровадження механізму залучення довгострокових вкладень у розвиток промислового виробництва на основі впровадження іпотечної системи, який передбачає: створення спеціалізованих іпотечних інвестиційних інститутів фінансування промисловості; перенос центру ваги у вирішенні проблеми з первинного ринку цінних паперів (відносин у комплексі “позичальник-банк”) і відкритої іпотечної моделі на вторинний ринок цінних паперів (“позичальник-банк-спеціалізований іпотечний інститут-фондовий ринок”) і розширену іпотечну модель; зменшення кредитних ризиків підприємств-позичальників шляхом трансформації конкретних зобов’язань первинного ринку у знеособлені цінні папери, які призначені для інвесторів ринку капіталів;
удосконалено зміст складових, що забезпечують процес становлення сучасного організаційно-економічного механізму іпотечного кредитування промисловості, та розроблено практичні рекомендації щодо вдосконалення необхідної законодавчої та нормативної бази з метою правового забезпечення кредиторів, інвесторів та підприємств-заставодавців;
дістало подальшого розвитку обґрунтування основних етапів здійснення інвестиційного процесу по наданню довгострокових позик спеціалізованими іпотечними інвестиційними інститутами фінансування промисловості;
дістали подальшого розвитку підходи до формування вартісної оцінки складових майнового комплексу підприємства як підсистеми загальної інформаційної системи управління на основі реалізації статистичної моделі оцінки майна, що ґрунтується на таких методах, як факторний і кластерний аналіз та множинна регресія.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослідження полягає у тому, що реалізація запропонованого концептуального підходу, методичних та практичних рекомендацій щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму довгострокового інвестування промисловості на основі використання системи іпотечних відносин сприятиме підвищенню ефективності їх фінансово-господарської діяльності.
Прикладні аспекти результатів дисертаційного дослідження з удосконалення іпотечного механізму використано при оцінці та фінансуванні підприємств-заставодавців, зокрема ВАТ “Донцемент” (довідка № 10-32 від 04.01.2001 р.). Матеріали, які дозволяють створити дійовий організаційно-економічний механізм залучення інвестицій у промислове виробництво, було прийнято Комітетом з питань промислової політики Верховної Ради України (довідка № 02-01/074 від 16.01.2001 р.). Результати дисертаційного дослідження також використовуються у навчальному процесі Донецького інституту економіки та господарського права.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є особисто виконаною роботою, в якій викладено авторський підхід до вирішення наукової задачі розробки принципів формування механізму довгострокового інвестування промислового виробництва. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано тільки ті положення, які одержані в результаті індивідуального дослідження.
Апробація і впровадження результатів дисертації. Основні наукові положення та практичні результати дослідження було обговорено та схвалено на ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Город, регион, государство: проблемы распределения полномочий” (м. Донецьк, 2000 р.), а також на секції вченої ради при відділенні “Проблеми мікроекономіки” та секції при відділенні “Соціально-економічних проблем” Інституту економіки промисловості НАН України.
Публікації. За темою дисертаційного дослідження опубліковано 8 праць, у тому числі одна колективна монографія, 6 статей і матеріали конференції. Загальний обсяг праць складає 11,45 д.а., з яких особисто автору належить 10,45 д.а.
Структура й обсяг роботи. Дисертаційна робота викладена на 151 сторінці комп’ютерного тексту, складається зі вступу, трьох розділів і висновку, списку використаних джерел зі 150 найменувань на 14 сторінках, містить 20 рисунків, 12 таблиць та 4 додатки.
Основний зміст дисертації
У першому розділі “Теоретичні аспекти формування механізму довгострокового інвестування промисловості” показано, що в останні роки у результаті реалізації комплексу ринкових реформ та створення конкурентного середовища у промисловості України спостерігаються позитивні процеси. Але, незважаючи на це, в цілому у промисловості ситуація залишається напруженою, оскільки техніка і технологія на більшості підприємств не відповідають сучасним вимогам, а найбільшими темпами зростає енергоємне виробництво проміжних продуктів, збут яких орієнтований на експорт. У такій ситуації промисловість України є заручником зовнішніх ринків, реакцію яких вона не в змозі контролювати. При несприятливій кон’юнктурі ринку можна очікувати швидкого загострення ситуації та навіть падіння обсягів виробництва і обумовленого цим скорочення ВВП.
Для того, щоб забезпечити безповоротність позитивних процесів та стале зростання промисловості, потрібно проводити активну державну промислову політику, яка спрямована на посилення позицій вітчизняних товаровиробників шляхом здійснення структурної перебудови та оновлення промислового виробництва на новому технічному і технологічному фундаменті. Реалізація відповідного комплексу заходів потребує залучення великих коштів. Разом із тим, як показали результати аналізу, самостійно суб’єкти господарювання сьогодні не здатні профінансувати необхідні капітальні вкладення. На протязі останніх років фінансовий стан більшості суб’єктів господарювання можна вважати критичним (див. таблицю).
Таблиця
Показники фінансової стійкості та платоспроможності
промислових підприємств України
Показники | Роки
1997 | 1998 | 1999 | 2000
Ступінь забезпеченості власними оборотними коштами | 0,03 | 0,04– | 0,01– | 0,07
Коефіцієнт загальної ліквідності | 1,15 | 1,14 | 0,98 | 0,99
Коефіцієнт абсолютної ліквідності | 0,02 | 0,02 | 0,02 | 0,02
За результатами господарювання останніх років промислові підприємства України взагалі не мали власних оборотних коштів, а поточну діяльність забезпечували за рахунок збільшення кредиторської заборгованості. В умовах, коли інвестиційний клімат для зовнішніх вкладень у промисловість України залишається несприятливим, а внутрішній фондовий ринок поки що не отримав належного розвитку, головним, найбільш реальним джерелом розвитку промисловості можуть стати позики спеціалізованих кредитних установ. Зважаючи на це, слід розвивати такі методи надання фінансових вкладень, які мають надійне майнове забезпечення і широко розповсюджені у розвинених країнах, – іпотечне фінансування, яке побудоване таким чином, що використовує як засіб забезпечення позики заставу майна (головним чином нерухомого). Саме тут криються значні невикористані резерви. Згідно з розповсюдженою практикою банківські установи видають іпотечні позики на суму, що може дорівнювати 2/3 вартості застави. Залишкова вартість тільки основних засобів промисловості сягає майже 150 млрд. грн., то потенційно підприємства могли б одержати більше 90 млрд. грн. кредитів, тобто майже у 4 рази більше, ніж загальний обсяг інвестицій в основний капітал за рахунок усіх джерел фінансування в Україні у 2000 р. Але для цього потрібно впровадити такі механізми залучення вільних коштів фізичних та юридичних осіб, які б могли зацікавити їх вкладати гроші у довгострокові проекти промислового розвитку.
Предметом застави може бути як нерухоме, так і рухоме майно, на яке оформлено договір застави, але традиційно й частіше закладається земля та споруди. Процес надання фінансових активів під заставу такого майна складає економічний зміст системи іпотеки. Остання, у свою чергу, включає як економічну, так і правову підсистеми, що дозволяє чітко встановити права власників на нерухомість та створити сприятливі умови для надання їм довгострокових позичок.
У розвинених країнах згідно з “професійним” підходом до іпотеки вона має розглядатися як цілісна та самовідтворювана підсистема фінансового ринку за схемою “позичальник кінцевий інвестор”, коли фінансово-кредитні інститути виконують конструктивну інфраструктурну роль організатора трансферту грошей інвесторів до кінцевих позичальників. Особливістю такої системи є відокремлення первинного та вторинного ринку заставних.
Необхідність довгострокового інвестування розвитку промислового виробництва вимагає пошуку нових інструментів реалізації можливостей іпотечної системи. Як свідчить досвід розвинених країн, принципова можливість здійснення довгострокового інвестування розвитку промислового виробництва в Україні може бути реалізована шляхом створення спеціалізованих інститутів, що забезпечують вкладення всього обсягу залучених коштів у відповідні фінансові інструменти інвестиційні кредити, акції та облігації. Зазначені інститути можуть виконувати такі функції: мобілізацію довгострокових ресурсів, які не використовуються у даний момент на інвестиційні цілі; інвестування в основні фонди підприємств шляхом надання позичок, облігаційних кредитів та вкладень в акціонерний капітал, емісійних і фондових операцій, а також на фінансування оборотних коштів.
Виходячи з цього, модель взаємовідносин учасників іпотечного процесу є наступною: звернення позичальника до спеціалізованого іпотечного інституту та складання заставної (виникнення первинного ринку заставних); зберігання спеціалізованим іпотечним інститутом заставних або їх перепродаж іншим інвесторам (вторинний ринок заставних); купівля заставних інвесторами, які забезпечують іпотечний інститут додатковими коштами для надання нових позик комерційними банками; зберігання фінансово-емісійною компанією іпотечних позичок у власному інвестиційному портфелі або ж формування пакетів заставних та випуск нових цінних паперів, що забезпечені заставними.
Дослідження економічної суті механізму іпотечного кредитування показало, що вона полягає у діалектичному поєднанні його трьох невід’ємних властивостей:
іпотечні відносини сприяють більш ефективному використанню обмежених ресурсів за рахунок збільшення мобільності та залучення до продуктивного використання нових факторів виробництва і не просто забезпечують можливості реалізації нових ефективних сполучень землі, праці, машин та матеріалів, але фактично виконують капіталотворчу функцію;
завдяки використанню механізму матеріального забезпечення кредитних відносин у формі реальних активів підвищується ступінь привабливості довгострокового фінансування інвестицій як для промислових підприємств, що отримують доступ до нових факторів виробництва завдяки можливості одержати позику на достатньо довгий термін, так і для потенційних інвесторів, спроможних диверсифікувати свій капітал та отримати на нього проценти при мінімальному ризику;
іпотека створює нові інструменти ринку кредитних ресурсів, збільшуючи тим самим пропозицію ліквідності в економіці, що у свою чергу підвищує сукупний попит та сприяє нормальному протіканню процесів розширеного відтворення.
Аналіз досвіду розвинених країн, в яких сформовано ефективну систему іпотеки, дозволив виділити такі основні моделі іпотечної системи: відкриту – відносна простота організації якої обумовила її значне розповсюдження в світі; розширену відкриту (американську) модель, яка є більш стабільною; збалансовано-автономну (німецьку) модель, ключовою ознакою якої є ощадно-позиковий принцип функціонування за принципом каси взаємодопомоги.
Ураховуючи особливості теперішнього стану як економіки України в цілому, так і фінансових ринків зокрема, перспективи розвитку відкритої моделі залишаються невисокими. Тому особливу увагу слід приділити насамперед становленню та розвитку збалансовано-автономної моделі іпотечних відносин та у подальшому – поступовому формуванню розширеної моделі, що дозволить перенести центр ваги проблеми довгострокового фінансування промисловості на інвесторів ринку капіталів. При цьому потрібно забезпечити державну підтримку становлення та розвитку спеціалізованих іпотечних інститутів.
У другому розділі “Дослідження методів формування механізму довгострокових іпотечних вкладень у промисловість” підкреслено, що правову можливість використання майна підприємства як застави створює прийнятий у 1992 р. Закон України “Про заставу”. Для цілей дослідження особливо велике значення має другий розділ закону – “Іпотека”, у якому визначено, що предметом іпотеки може бути нерухоме майно: підприємство в цілому або його структурні підрозділи. Закон також передбачає наявність закладу, тобто застави рухомого майна. Разом з тим, у ньому не було з’ясовано ряд принципових положень, які перешкоджають реалізації іпотечного механізму на практиці.
Ретроспективний аналіз показав, що початки іпотечної системи в Україні йдуть у далеке минуле, однак на сьогодні вона використовується недостатньо. Діюче законодавство вже зробило перші важливі кроки у процесі формування нормативно-правової бази іпотечних відносин, однак недосконалість нормативної бази, відсутність необхідних і достатніх передумов, невідпрацьованість системи оцінки та стягнення заставного майна, невирішеність багатьох принципових питань, які пов'язані з вирішенням майнових відносин у загальному господарському законодавстві, нерозвиненість інфраструктури іпотечного ринку поки що не дають можливості сформувати повноцінні іпотечні відносини, які б дозволили залучити необхідні фінансові ресурси для вкладення в розвиток промисловості. Тому існує нагальна потреба його подальшої розробки та вдосконалення чинних нормативно-правових документів.
Принциповим питанням впровадження механізму довгострокового інвестування промисловості є забезпечення надійних майнових гарантій. Вирішення цього питання безпосередньо пов'язане з об'єктивною оцінкою фінансового стану та вартості майнового комплексу вітчизняних підприємств при розгляді можливості надання їм іпотечних позик.
Критерії оцінки фінансового стану підприємства встановлюються кожним кредитором самостійно, але є необхідність розробки додаткових критеріїв оцінки фінансового стану підприємств, які підвищують вимоги до показників діяльності позичальників в умовах нестабільного середовища. Для достовірної оцінки майна конкретних підприємств з метою його використання як предмета застави доцільно використовувати спектр різних інструментів.
Аналіз принципових економічних особливостей дії механізму довгострокових вкладень у промислове виробництво показав, що застосування системи іпотеки дозволяє вирішити такі завдання:
підняти привабливість інвестиційної діяльності для промислових підприємств, які тепер не повинні одразу сплачувати всю суму грошей постачальнику основних засобів, а зберігають частину власних оборотних коштів у найбільш ліквідній грошовій формі та за рівних інших умов підвищують поточну ставку доходу на власний капітал;
зацікавити фінансово-кредитні установи у наданні довгострокових позик, які надійно забезпечені вартістю майна, оскільки вони отримують можливість регулярно одержувати досить високі відсотки, що дозволить одержувати стабільні доходи;
підвищити ступінь ліквідності інвестиційних ресурсів та навіть збільшити доходи їх постачальників, які, передбачаючи вигоди іпотечної схеми фінансування як для промислових підприємств, так і для кредитних установ, можуть відповідно відрегулювати ціни пропозиції.
Крім того, налагоджена дія іпотечної системи створює додаткові можливості рентабельного інвестування в промисловості. Обумовлене використанням іпотечного механізму розширення термінів кредитування означає збільшення кількості реалізованих рентабельних проектів при одночасному зменшенні їх середньої рентабельності. При цьому, як показало дослідження, загальна сума отриманого господарського ефекту (сумарного дисконтованого прибутку від реалізації проектів) буде поступово зростати, однак тільки до певної точки, у якій залежність між кількістю проектів, що окупаються, та їх рентабельністю є еластичною. Саме ця вимога визначає загальні економічні межі доцільності збільшення обсягів довгострокових іпотечних вкладень (рис. 1).
Виходячи зі змісту ілюстрації, можна відзначити, що у теперішній час, коли банківські установи надають переважно короткострокові кредити під найбільш рентабельні (швидко окупні) проекти, економіка знаходиться у точці А, для якої характерним є низький ступінь використання потенційних можливостей промислового потенціалу країни. Збільшення тривалості кредитування з терміну l1 до, наприклад, терміну l2 призведе до того, що кількість реалізованих окупних проектів збільшиться з x1 до x2 (x1 < x2) [x = f1(l)].
При цьому у зв’язку з поступовим вичерпанням можливостей наявного виробничого потенціалу щодо генерування нових вигідних комбінацій факторів виробництва рано чи пізно настане насичення і пропозиція перевищуватиме попит. Тому, як це показано на графіку, залежність між середніми термінами кредитування та кількістю реалізованих інвестиційних проектів має форму S-образної кривої. У той же час оскільки тепер будуть також фінансуватися заходи, які вимагають більших строків на своє втілення, остільки їх середня рентабельність буде зменшуватися з r1 до r2 [r = f2(l)]. Разом з тим не всі окупні інвестиційні проекти можуть вважатися достатньо рентабельними. Справа у тому, що у випадку занадто довгого строку окупності вигідніше застосовувати альтернативні засоби використання грошей, наприклад, покласти їх на депозит. Тому очевидно, що саме відсотки, які сплачує банківська система за використання тимчасово вільних фінансових ресурсів фізичних і юридичних осіб у своєму обігу, є тією планкою, нижче якої рентабельність інвестицій не може спускатися. Переваги довгострокового іпотечного кредитування відразу зникають, якщо тільки дохідність по інвестиції буде нижчою за ставку відсотка, що сплачується банківській установі як плата за використання наданих нею грошей.
Рис. 1. Економічні межі доцільності збільшення обсягів довгострокових іпотечних
вкладень у промисловість
Виходячи з цього, загальна сума отриманого економічного ефекту, тобто дисконтованого прибутку від реалізації проектів, може поступово зростати, однак тільки до певної точки B, а саме такої, в якій еластичність рентабельності за кількістю окупних проектів відповідатиме вимозі
. (1)
Нерівність (1) є загальною умовою доцільності збільшення обсягів довгострокових іпотечних вкладень (кредитів). Для того, аби визначити можливість її виконання в умовах тієї чи іншої економічної системи, потрібно визначити конкретні параметри функцій x = f1(l) та r = f2(l), що, зрозуміло, є дуже складним завданням. Відносно умов економіки України, то є очевидним дотримання вказаної нерівності. Тобто, виходячи з господарських інтересів, існує потенційна можливість ефективного й швидкого розвитку іпотечних відносин у промисловості, спрямованого на краще використання її потенціалу (рух від точки А до точки В на рис. 1).
Основними чинниками, які визначають перспективи ефективного використання іпотечної системи, є політичні, правові, економічні та інституційні. Для поширення сфери практичного застосування механізму довгострокового іпотечного кредитування підприємств потрібен додатковий стимул, зовнішній поштовх, яким може стати реалізація запропонованої концепції формування іпотечного механізму довгострокових вкладень у промисловість України. Метою цієї концепції є збільшення обсягу інвестиційних ресурсів промисловості шляхом реалізації довгострокових проектів розвитку підприємств, що фінансувалися б за допомогою іпотечних позичок під заставу їх нерухомого та рухомого майна, задачами – створення іпотечного механізму довгострокового фінансування промисловості на основі вирішення комплексу правових, економічних, організаційних та інформаційних проблем. Очікуваний результат реалізації концепції – оновлення промислового виробництва на новій технічній і технологічній базі, структурні зміни у промисловості та підвищення ефективності її діяльності. (рис. 2)
Відмінною особливістю розробленої концепції є те, що вона враховує теперішній стан економіки України та ступінь розвитку її ринкових інститутів і передбачає:
створення спеціалізованих іпотечних інвестиційних інститутів фінансування промисловості за умов належної організаційної та фінансової підтримки уряду;
перенос центру ваги з первинного ринку цінних паперів (відносин у комплексі “позичальник-банк”) і відкритої іпотечної моделі на вторинний ринок цінних паперів (“фондовий ринок-спеціалізований іпотечний інститут-банк-позичальник”) та розширену відкриту іпотечну модель;
створення нового надійного фінансового інструменту у вигляді пулів іпотечних облігацій, емітованих спеціалізованими іпотечними інститутами і забезпечених нерухомістю промислових підприємств.
Реалізація такої концепції дозволить зменшити кредитні ризики конкретних позичальників шляхом трансформації конкретних кредитних зобов’язань первинного ринку у знеособлені цінні папери, що призначені для інвесторів ринку капіталів, та зменшити потреби кредитних установ у власних ресурсах, які потрібні для ефективного ведення іпотечного бізнесу.
Рис. 2. Концепція формування механізму іпотечного кредитування розвитку промисловості
У третьому розділі “Організаційно-економічне забезпечення механізму довгострокових вкладень у промисловість на основі впровадження іпотечної системи”, виходячи з необхідності вирішення проблеми залучення значних фінансових ресурсів для розвитку промисловості на новому технічному і технологічному базисі, обґрунтовано створення спеціалізованих іпотечних інвестиційних інститутів фінансування промисловості (СІФП), які будуть здійснювати функції по
мобілізації та формуванню довгострокових ресурсів під заставу нерухомості для надання позичок підприємствам через мережу уповноважених ними комерційних банків шляхом використання можливостей фондового ринку.
Головною метою створення СІФП є зменшення нестачі капіталу і забезпечення відносно дешевого джерела для довгострокового фінансування науково-технічного розвитку та структурних зрушень у промисловості шляхом випуску іпотечних облігацій підприємств. За допомогою надходжень під заставу нерухомості капітал підприємств може знов стати операційним обіговим капіталом. Це дозволить суттєво зменшити інфляційні ризики. Основною вимогою при впровадженні системи іпотеки є визначення статусу майна в Державному реєстрі нерухомості.
Для ефективного функціонування вторинного іпотечного ринку та забезпечення спроможності первинного іпотечного ринку вирішувати проблеми рефінансування довгострокових іпотечних вкладень для поповнення ресурсів СІФП запропоновано шляхи організації взаємовідносин ринкових агентів у комплексі “фондовий ринок – спеціалізований іпотечний інститут – банк – позичальник”, процедури формування вторинного ринку іпотечних цінних паперів та організаційно-економічний механізм рефінансування СІФП.
Відмінною особливістю розробленого підходу є те, що він у відповідності з вітчизняними та європейськими традиціями передбачає формування однорівневої системи вторинного ринку, де рефінансування здійснюється за рахунок заставних листів, які емітовані безпосередньо спеціалізованими іпотечними інститутами або іпотечними банками. В рамках запропонованого методичного підходу основними етапами здійснення інвестиційного процесу по наданню довгострокових іпотечних позик СІФП є: прийняття рішення про залучення довгострокових інвестицій під заставу майна та звернення до СІФП; оцінка вартості об'єкта нерухомості на основі експертного висновку ріелтора; проведення андеррайтингу СІФП для уточнення платоспроможності заявника та прийняття рішення про надання інвестицій; попередня підготовка документів та оформлення іпотечної угоди з СІФП; реєстрація прав на нерухоме майно та угоди; страхування ризиків; виділення іпотечним інститутом коштів уповноваженим комерційним банкам для реалізації інвестиційного процесу по обслуговуванню підприємств; погашення суми основного боргу і від-сотків позичальником.
Для надання довгострокових позик через уповноважені комерційні банки мережа СІФП має налагодити випуск в обіг довгострокових цінних паперів, які забезпечені заставою під нерухомість іпотечних облігацій, що надасть інвесторам можливість довгострокових заощаджень. У результаті СІФП буде в змозі здійснювати довгострокові виробничі вкладення на 5-15 років зі сприятливими для підприємств процентними ставками. В основу рефінансування кредиторів доцільно покласти створення системи колективних інвестицій, які можуть здійснюватись на основі впровадження пайових інвестиційних фондів. Подібні фонди можуть накопичувати кошти пенсійних фондів, підприємств, населення та інших інвесторів для поповнення резервів СІФП. Можуть знайти своє місце й спеціалізовані заставні фонди.
Організаційно-економічний механізм рефінансування в цьому випадку матиме такий вигляд: при здійсненні довгострокового фінансування має оформлятися заставна, яка переходить іпотечному інституту після державної реєстрації прав на нерухоме майно; засновники пайових інвестиційних фондів вносять кошти на купівлю заставних; інвестиційний фонд купує заставні у СІФП і до нього переходять права на майно як утримувача застави; інвестиційний фонд формує портфель заставних.
Основними суб'єктами первинного ринку заставних виступають СІФП, комерційний банк і позичальник, які пов'язані іпотечним договором або заставною. За рахунок наповнення портфеля заставних СІФП створюється вторинний ринок заставних, де має відбуватися формування сукупного кредитного портфеля іпотечної системи за рахунок трансформації персоніфікованих заставних у знеособлені дохідні папери та їх розміщення серед інвесторів. Основними суб'єктами вторинного ринку мають стати: СІФП та іпотечні банки, що спеціалізуються на інвестуванні промислових підприємств; фінансово-емісійні корпорації, що скупають первинні заставні у СІФП і проводять емісію вторинних цінних паперів, які забезпечені заставними на нерухомість; інвестори в особі пенсійних фондів, страхових компаній та комерційних банків, що купують у фінансово-емісійних корпорацій цінні папери за реальні кошти.
Запропонований методичний підхід включає визначення основних етапів та порядку отримання довгострокових вкладень у комплексі “СІФП підприємство комерційний банк”. Запропоновано шляхи створення організаційно-економічного механізму довгострокового іпотечного фінансування промислового виробництва, основними складовими якого є : забезпечення адекватної умовам сьогодення правової бази, що гарантує вільний доступ підприємств до потрібних їм довгострокових активів; розробка процедур достовірної оцінки майна підприємства (застави) як капітальної вартості та забезпечення автоматизації розрахунків вартості майнового комплексу підприємств; створення мережі СІФП для здійснення інвестиційного процесу по наданню ними довгострокових іпотечних позик; регламентація основних етапів та порядку одержання довгострокових вкладень у системі “підприємство СІФП комерційний банк”; випуск в обіг ліквідних довгострокових цінних паперів (забезпечених заставою під нерухомість іпотечних облігацій); створення надійного механізму рефінансування кредиторів.
Для забезпечення суттєвого зниження кредитних ризиків функціонування запропонованого іпотечного механізму фінансування промисловості обґрунтовано спеціальні методи державної фінансової та організаційної підтримки СІФП через надання гарантій ліквідності облігацій, емітованих СІФП (шляхом участі в їхньому капіталі, поручительства та пільгового кредитування). Вони побудовані таким чином, що не будуть “втягувати” уряд у фінансові інтереси окремих суб’єктів господарювання, які претендують на іпотечні позики, а його участь буде обмежено рамками тих установ, які забезпечують конкурентне кредитування промислових об’єктів у відповідності з національними інтересами України.
З метою подальшого вдосконалення нормативно-правої бази іпотечних відносин в Україні обґрунтовано структуру проекту закону про довгострокове іпотечне фінансування та зміни і доповнення до ряду вже діючих законодавчих актів, у тому числі про оподаткування (норму, відповідно з якою кошти, що запозичені суб’єктами господарювання шляхом розміщення іпотечних облігацій або їх пулів, не повинні розглядатися як прибуток, що підлягає оподаткуванню).
Підвищенню ступеня достовірності та надійності розрахунків вартості рухомого і нерухомого майна суб'єктів господарювання при залученні ними довгострокових інвестицій під заставу сприятиме запропонована процедура оцінки первісної ринкової вартості їхніх майнових комплексів. На прикладі даних конкретних промислових підприємств розглянуто особливості методики її розрахунку, а також схему погашення іпотечної позики з метою оновлення промислового виробництва.
Розроблено алгоритм реалізації статистичної моделі оцінки майна підприємств, який ґрунтується на таких методах, як факторний і кластерний аналіз та множинна регресія. Її впровадження дозволить суттєво спростити оціночні процедури для здійснення розрахунків, а також дозволить знизити ризики кредиторів та підвищити ефективність функціонування іпотечної системи.
Висновки
Проведене дослідження дозволило зробити ряд нових висновків і запропонувати практичні рекомендації щодо створення умов для формування організаційно-економічного механізму довгострокового іпотечного фінансування промислового виробництва. Основні результати роботи полягають у такому:
1. Аналіз показав, що в умовах, коли інвестиційний клімат для зовнішніх вкладень у промисловість України залишається несприятливим, а внутрішній фондовий ринок поки що не отримав належного розвитку, головним, найбільш реальним джерелом розвитку промисловості можуть стати позики спеціалізованих кредитних установ.
2. На основі дослідження комплексу теоретичних та методичних аспектів цієї проблеми обґрунтовано, що важливим напрямком її вирішення є залучення довгострокових вкладень у промисловість на основі використання потенціалу іпотечної системи, тобто кредитування оновлення виробництва під заставу майна підприємств. Іпотечні відносини сприяють більш ефективному використанню обмежених ресурсів, підвищують ступінь привабливості довгострокового фінансування інвестицій як для промислових підприємств, так і для потенційних інвесторів, підвищують сукупний попит та сприяють нормальному протіканню процесів розширеного відтворення. У США та державах Західної Європи обсяги фінансування під заставу збільшуються швидкими темпами завдяки ефективній системі іпотеки.
3. З метою вирішення проблем розвитку промисловості обґрунтовано теоретичну концепцію щодо формування та впровадження організаційно-економічного механізму довгострокових вкладень у виробництво на основі використання системи іпотеки. Принципові відмінні особливості розробленої концепції полягають у тому, що вона передбачає: створення особливих іпотечних інвестиційних інститутів фінансування промисловості; перенос центру ваги з первинного ринку цінних паперів і відкритої іпотечної моделі на вторинний ринок цінних паперів і використання розширеної іпотечної моделі; створення нового надійного фінансового інструменту у вигляді пулів іпотечних облігацій, забезпечених нерухомістю промислових підприємств.
4. Запропоновано шляхи створення організаційно-економічного механізму довгострокового іпотечного фінансування промислового виробництва: забезпечення адекватної умовам сьогодення правової бази; розробка процедур достовірної оцінки майна підприємства (застави) як капітальної вартості; створення мережі СІФП для здійснення інвестиційного процесу по наданню ними довгострокових іпотечних позик; регламентація основних етапів та порядку одержання довгострокових вкладень; випуск в обіг забезпечених заставою під нерухомість іпотечних облігацій); створення надійного механізму рефінансування кредиторів.
5. Обґрунтовано спеціальні методи державної фінансової та організаційної підтримки СІФП через надання гарантій ліквідності облігацій, емітованих СІФП.
6. Обґрунтовано структуру законопроекту про довгострокове іпотечне фінансування, подано зміни та доповнення до ряду діючих законодавчих актів.
7. Розроблено алгоритм реалізації статистичної моделі оцінки майна підприємств як основи побудови автоматизованої інформаційної системи для спрощення оціночних процедур, потрібних для забезпечення надійного функціонування механізму довгострокового іпотечного фінансування.
СПИСОК ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ
1. Цупор І.І. Іпотека: світова практика та перспективи в Україні // Схід. 1999. № 5 (29). С. 8-13.
2. Кутыркин А.Н., Цупор И.И., Белецкая Л.Ю. Финансовый кризис предприятий в современных условиях: основные причины и пути предупреждения // Проблемы развития внешнеэкономических связей и привлечения иностранных инвестиций: Региональный аспект. – Донецк: ДонГУ 2000. Т. 1. С. 59-61.
Особистий внесок автора – розробка перспектив функціонування іпотечного механізму кредитування підприємств.
3. Цупор И.И. Формирование организационно-экономического механизма ипотечного кредитования предприятий // Экономика промышленности: Экономика Украины на пороге третьего тысячелетия. Донецк: ИЭП НАН Украины. – 2000. – С. .
4. Цупор І.І. Світовий і вітчизняний досвід іпотечного кредитування підприємств // Економіка: проблеми теорії та практики. – Вип. 16. – Дніпропетровськ: ДНУ. 2000. – С. 95-103.
5. Цупор І.І. Іпотечне кредитування як чинник подолання економічної кризи підприємств // Экономические проблемы и перспективы стабилизации экономики Украины. – Донецк: ИЭП НАН Украины. 2000. Т. 1. – С. 129-136.
6. Цупор И.И. Методический подход к оценке стоимости имущественного комплекса промышленных предприятий при формировании механизма долгосрочного инвестирования // Економіка: проблеми теорії та практики. Вип. 83. – Дніпропетровськ: ДНУ. 2001. С. 51-58.
7. Кутыркин А.Н., Цупор И.И. Долгосрочные ипотечные вложения в промышленность. Донецк: ИЭП НАН Украины; ДИЭХП, 2001. 130 с.
Особистий внесок автора – розробка механізму довгострокового фінансування промисловості.
8. Цупор І.І. Проблеми іпотечного кредитування підприємств: ІІ Міжнар. наук.-практ. конф. “Город, регион, государство: проблемы распределения полномочий” // Регион, город, предприятие в условиях переходной экономики. – Донецк: ИЭПИ НАН Украины, 2000. – С. .
А Н О Т А Ц І Я
Цупор І.І. Механізм довгострокового інвестування промислового виробництва. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.07.01 – Економіка промисловості. – Інститут економіки промисловості НАН України, Донецьк, 2002.
Дисертацію присвячено теоретичним і прикладним проблемам, які стосуються сучасних тенденцій функціонування механізму довгострокових вкладень у розвиток промисловості на основі використання потенціалу іпотечної системи як фактора підвищення ефективності діяльності промислових підприємств; особливостям його формування в Україні в умовах
