НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О. ПОТЕБНІ

ГОЛОСОВА Тетяна Михайлівна

УДК 811. 161.1'36

ТЕМПОРАЛЬНА СТРУКТУРА ХУДОЖНЬОГО ТЕКСТУ

Спеціальність 10.02.02 - російська мова

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Київ - 2002

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі методики викладання та культури української мови Черкаського державного університету ім.Б.Хмельницького

Науковий консультант доктор філологічних наук, професор Озерова Ніна Григорівна, завідувач відділу російської мови Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Бріцин Віктор Михайлович, заступник директора Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України доктор філологічних наук, професор Снітко Олена Степанівна заступник директора Інституту філології Київського національного університету ім. Т.Г.Шевченка доктор філологічних наук, професор Столярова Любов Прохорівна завідувач кафедри лінгвістичної підготовки іноземців Дніпропетровського національного університету

Провідна установа Кіровоградський державний педагогічний університет ім. В.Винниченка

Захист відбудеться 16 квітня 2002 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.172.01 для захисту докторських дисертацій при Інституті мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України (м. Київ, вул. Грушевського,4).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України.

Автореферат розіслано 1 березня 2002 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Озерова Н.Г.

Категорія часу є фундаментальним мисленнєвим поняттям, яке відображає уявлення людства про навколишній світ. У сучасній філологічній науці концепт часу інтерпретується у поняттях граматичного і художнього часу, а також у категорії темпоральності. Граматичний час є об'єктом дослідження в традиційній морфології, частково у лінгвістиці тексту, де кваліфікується в першу чергу як релятивне відношення дії до моменту мовлення (іноді - до моменту спостереження) як абсолютної часової орієнтації чи до іншої дії на основі відносної часової орієнтації в межах окремої словоформи чи речення (висловлювання), поза взаємодією з іншими компонентами контексту. Його вивчення репрезентує статичний, пропозиційний напрямок аналізу темпоральної системи. Художній час є предметом дослідження в сучасному літературознавстві та комунікативному мовознавстві, де аналізується на основі інтерпретації релятивістської філософської концепції часу як послідовності буття речей і подій картини художньої дійсності. Його аналіз становить динамічний підхід до вивчення темпоральних мовних відношень. Художній час аналізується з різних позицій, у різних аспектах: змістовому, формальному, граматичному, образному тощо. Зазначені аспекти, власне, відображають вивчення того чи іншого його рівня, прошарку як комплексної темпоральної системи літературного тексту, оскільки художній час об'єднує увесь темпоральний смисл, зміст, представлений у творі. Зважаючи на це, художня темпоральна система не може вивчатися на основі відриву від часової мовної організації, оскільки базується насамперед на тих лінгвістичних одиницях, які становлять граматичну та функціонально-семантичну часову систему і, функціонуючи у текстовій організації, виростають до рівня текстової категорії - категорії темпоральності.

Таким чином, художній час, категорія темпоральності, граматичний час - явища, що перебувають у відношеннях взаємного пересічення, інтерпретуючи з того чи іншого боку темпоральні відношення навколишньої дійсності, які безперечно знаходять відображення у системі тексту.

Темпоральна структура художнього тексту розглядається нами як вихідна, базова системна організація, яка є основою для розгортання художнього часу тексту і представляє формально-структурний аспект його реалізації. У текстову темпоральну структуру ніби вкладаються інші зрізи, шари системи художнього часу тексту. Отже, часова структура формується внаслідок розгортання граматичної текстової категорії часу, що, у свою чергу, базується на тих лінгвістичних одиницях, які репрезентують функціонально-семантичну зовнішньо- та внутрішньотемпоральну систему, центральними компонентами якої є лінгвістичні одиниці граматичної мовної категорії часу та аспектуальності. Така трактовка темпоральної текстової структури базується в першу чергу на положенні, згідно з яким у сучасному мовознавстві дихотомія “мова і мовлення” не постулюється як всеохоплюючий, універсальний та обов'язковий принцип лінгвістичних досліджень. Тенденція до інтеграції понять і категорій, що визначають мову як статичну, формалізовану, упорядковану систему, з одного боку (граматика, лінгвістика тексту), і мовлення як динамічну діяльність - з другого (комунікативне мовознавство, психолінгвістика), зумовлює аналіз темпоральних відношень текстової системи в розрізі встановлення механізму формування темпоральної структурної організації, яку і являє собою граматична категорія часу тексту, на базі вивчення розвитку функціональних можливостей темпоральної категорійної семантики в текстовій системі.

Дослідження в цьому аспекті зумовлює поєднання пропозиційного та динамічного напрямків аналізу. Тут формування темпоральної структури тексту пов'язується з виявленням такої текстової категорії часу, яка базується на функціонуванні компонентів граматичної загальнотемпоральної системи. Звідси - дослідження самого процесу розгортання темпоральної структури, з нашого погляду, актуалізує систему сприйняття і розуміння часової мисленнєвої категорії, виводить підсвідомий інтуїтивний процес осмислення часових відношень реальної дійсності на свідомий рівень їх мовленнєвої реалізації, детермінуючи як зв'язок мови і мовлення, так і взаємозалежність мови та мислення.

Зазначений підхід до аналізу темпоральної структури художнього тексту в цілому базується на положеннях сучасних функціонально-граматичних досліджень, що спираються на інтерпретацію понять категорійних макроситуацій, оскільки останні становлять, по-перше, певну граматико-семантичну категорію в мовленні, де парадигматичний план виступає у зв'язку з синтагматичним, по-друге, об'єднують елементи мови, які складають певне функціонально-семантичне поле та синтезують у собі результативний і потенційний аспекти функціонування граматичних категорій у конкретних різнорівневих мовних одиницях.

Отже, темпоральна структура художнього тексту виростає на основі розгортання функціональної семантики поетапно: від окремої словоформи та її взаємодії з ближчим мовним оточенням через темпоральність текстового компонента як макрокомпонента (за відношенням до мовної системи) до всієї цілісної організації літературного твору, тобто від граматичної та функціонально-семантичної категорії через макрокатегорію, що формується на основі окремого текстового структурного елемента, зокрема, абзаца, до загальної текстової граматичної категорії як онтологічної темпоральної системи літературного твору. Реалізація функціонально-семантичних макрокатегорій на базі категорійних макроситуацій як в макроструктурних текстових компонентах, так і у всій текстовій системі тісно пов'язується насамперед із внутрішньою темпоральною взаємодією (розгортання категорійних макроситуацій аспектуальності в межах спільної граматичної часової системи), зовнішньою темпоральною взаємодією (розгортання категорійних макроситуацій аспектуальності в межах різної зовнішньотемпоральної структури). Відповідно дослідження текстової часової структури передбачає опис такої системи через темпоральність окремих текстових макроструктур як у відношеннях зовнішнього часу, так і у взаємозалежності внутрішніх темпоральних зв'язків. Тому процес розгортання часової структури становить поетапну взаємодію дієслівних одиниць як із найближчим, так і з більш віддаленим оточенням, унаслідок чого граматичні мовні категорії часу (темпоральність та аспектуальність) виростають до рівня текстової мовленнєвої категорії. Такий напрямок дослідження зумовлює поєднання темпоральної системно-структурної організації із загальною граматикою тексту .

Звідси вивчення темпоральної структури тексту на базі розгортання загальнотемпоральних функціонально-семантичних категорій контексту і тексту становить актуальність нашого дослідження.

Наукова новизна роботи полягає у постановці проблеми, дослідженні репрезентації часових функціонально-семантичних категорій на рівні текстової структури, тобто в застосуванні апарату функціональної граматики до лінгвістики тексту та комунікативного мовознавства. Досліджено як внутрішнє, так і зовнішнє темпоральне співвідношення часових категорійних макроситуацій - тих лінгвістичних одиниць, що репрезентують відповідні макрокатегорії як субкатегорії текстової граматичної категорії часу, котрі у взаємодії становлять його (тексту) темпоральну структуру. Виявлено універсальний характер формування темпоральної структури художнього прозового тексту та її залежність від жанрової текстової специфіки.

Мета та завдання дослідження. Робота спрямовується на вивчення механізму формування та розгортання темпоральної структури художнього тексту, на з'ясування особливостей її репрезентації в різножанрових творах, залежно від типу художнього викладу, провідного персонального плану оповіді; а також - на встановлення субтекстової категорійної системи, яка формується на основі зовнішньо- та внутрішньотемпоральної взаємодії лінгвістичних одиниць функціонально-семантичних категорій темпоральності (зовнішній час) та аспектуальності (внутрішній час) на текстовому рівні.

Зазначена мета передбачає розв'язання таких завдань:

1.З'ясувати співвідношення граматичних часових значень окремих дієслівних форм та специфіку їх взаємодії у текстовій системі.

2.Визначити шляхи формування темпоральної структури художнього тексту на базі розгортання та взаємодії функціонально-семантичних категорій темпоральності, аспектуальності, часової локалізованості/нелокалізованості й таксису.

3.Охарактеризувати специфіку формування та розгортання внутрішньотемпоральних функціонально-семантичних макрокатегорій як субкатегорійних текстових систем на рівні окремих макроструктурних текстових компонентів - абзаців, а також всієї системно-структурної текстової організації.

4.Описати особливості формування часової організації в реальному, об'єктивному текстовому модальному плані дієслівними формами дійсного, умовного та наказового способами.

5. Встановити розгортання категорії часу в комунікативному полі персонажа, а також у співвідношенні його з авторською оповіддю на рівні різних комунікативних регістрів.

6.Визначити загальноуніверсальні тенденції формування та розгортання темпоральної структурної організації тексту на рівні макроструктурних комплексів текстів різних провідних зовнішньотемпоральних та персональних систем.

7.З'ясувати спільні тенденції та специфіку формування і розгортання темпоральної структури в текстах різних жанрів.

Об'єкт дослідження - темпоральна структура художнього тексту як базова система художнього часу, яка виявляється у текстовій граматичній категорії темпоральності.

Предмет дослідження становлять мовні компоненти зі значенням часу в художніх текстах російських авторів ХХ століття.

Джерелами фактичного матеріалу є художні тексти російських прозаїків двадцятого століття: А.Арканова, І.Бабеля, О.Бєляева, М.Булгакова, М.Горького, Д.Граніна, І.Єфремова, М.Жванецького, І.Набокова, А.Платонова, К.Симонова, О.Толстого, Т.Толстої, В.Шишкова, І.Шукшина та ін., загальним обсягом 40000 сторінок. Вибір літературних текстів ХХ століття зумовлено насамперед тим, що цей період літератури становить найвищий на сучасному етапі розвитку щабель літературної російської мови, а також являє собою найширший діапазон жанрового та змістово-жанрового різновидів текстових систем, організацій, у яких виявлення темпоральної текстової структури художнього прозового твору має певну специфіку.

Методика дослідження базується на функціональному підході до аналізованого матеріалу та передбачає рух як від форми до змісту, так і від змісту до форми об'єкта, що вивчається. Головним методом, що використовується у роботі, є описовий, оскільки розгляд категорії часу в тексті спирається на репрезентацію комплексу функціонально-семантичних категорій, а аналіз темпоральної структури передбачає насамперед опис такої категорії у системі художнього тексту. Теоретичне розмежування різних модальних планів текстової структури, а також визначення особливостей переносного функціонування часових форм передбачає широке застосування методу граматичної трансформації. Принагідно, залежно від етапу дослідження, використовується компонентний аналіз, елементи класифікуючого та опозиційного методів.

Теоретичне значення полягає у поєднанні функціональної граматики, лінгвістики тексту з комунікативним мовознавством, що зумовлює розвиток загальнонаукових теоретичних питань функціональної граматики, лінгвістики тексту, комунікативного мовознавства в аспекті дослідження часових особливостей художнього тексту, механізму формування та розгортання його формальної темпоральної специфіки.

Практичне значення. Результати роботи можуть бути використані при підготовці теоретичних праць з лінгвістики тексту, граматики російської мови, при опрацюванні спецкурсів, спецпрактикумів та спецсемінарів з окремих проблем загального мовознавства, стилістики, теорії літератури, в методиці викладання російської мови, зокрема при вивченні її як іноземної.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з комплексними плановими науковими темами, які розробляються на кафедрі методики викладання й культури української мови "Розвиток зв'язного мовлення учнів і методика його вивчення в школі" та кафедрі російського і загального мовознавства "Мовні одиниці в системі і тексті" Черкаського державного університету ім. Б.Хмельницького

Особистий внесок здобувача. Робота є цілком самостійним дослідженням, виконаним автором одноосібно. Стаття у співавторстві з І.М.Калько написана під керівництвом Т.М.Голосової і повністю відображає точку зору автора дисертації.

Апробація роботи. Результати дослідження використовувалися при читанні спецкурсу "Лінгвістика тексту", лекційних курсів з сучасної української літературної мови, обговорювалися на засіданнях, наукових семінарах кафедри методики викладання й культури української мови Черкаського державного університету ім. Б.Хмельницького, на засіданнях відділу російської мови інституту мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, на міжнародному конгресі "Русский язык: исторические судьбы и современность" - Москва (2000), міжнародних конференціях - "Язык образования и образование языка" (В.Новгород, 2000), "Традиції Харківської філологічної школи" (Харків, 2000), "Наукова спадщина професора С.В.Семчинського і сучасна філологія" (Київ, 2001), "Франція -Україна: науково-практичний досвід у контексті діалогу національних культур" (Дніпропетровськ, 1996), а також на всеукраїнських наукових конференціях - "Семантика, синтактика, прагматика мовленнєвої діяльності" (Львів, 1999), "Актуальні проблеми менталінгвістики" (Київ-Черкаси, 1999), "Функциональная лингвистика. Язык.Культура.Общество-ІІ" (Ялта, 1999), а також - на першій текстознавчій нараді (Київ, 2000).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в монографії "Темпоральна структура художнього тексту" (17 др.арк.), в посібниках "Текстова парадигма: проблеми та перспективи"( 3,5 др. арк.), "Темпоральна система макроструктури художнього тексту" (8 др. арк.), у статтях провідних фахових журналів України, а також Польщі, Болгарії, Росії, в матеріалах конференцій у вигляді тез та доповідей, які були представлені на конференціях, конгресі, семінарах, що проходили в Україні і за її межами.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, списку основних джерел. Повний обсяг роботи становить 416 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі визначається основна мета, завдання дослідження, обґрунтовується його актуальність, з'ясовується науково-методологічний апарат, теоретичне, практичне значення.

Перший розділ "Темпоральна системно-структурна організація як об'єкт дослідження у мовознавстві" присвячено обґрунтуванню теми дослідження, з'ясуванню основних аспектів і напрямків аналізу як текстових систем, так і часового концептуального змісту в таких системах, окресленню суміжних понять темпоральної структури - категорії часу тексту як системно-мовної категорії, художнього часу та аспектів дослідження темпоральної структури на базі з'ясування функціональних можливостей лінгвістичних компонентів граматичної часової системи: аспектуальності та дейксисної темпоральності на рівні домінуючої макроситуації макроструктурних компонентів художнього прозового тексту як макрокатегорій текстової системи.

Темпоральна структура художнього тексту репрезентує відображення в тексті через перцептивний авторський час системи усвідомлених темпоральних відношень навколишньої дійсності, і, у свою чергу, становить певний порядок, послідовність буття речей і подій реального світу, їх змін, перетворень, впливів одна на одну. У свідомості автора та читача темпоральна система набуває суттєвої реінтерпретації. Вона детермінується одночасним поєднанням образів різних темпоральних сюжетних планів як синтезу різноструктурних зовнішніх та внутрішніх часових відношень, що формують темпоральну структуру художнього тексту як онтологічну текстову категорію - базову систему художнього часу і реалізуються в текстовій системі на основі категорійних часових ситуацій.

У функціональній граматиці вирізняються категорійні ситуації, які загалом є найбільш суттєвим та актуальним елементом із числа семантичних, що формує загальний смисл висловлювання. Решта семантичних компонентів, виражених у висловлюванні, становить фон, на якому розгортається домінуюча категорійна ситуація. Такий фон може або не може бути обов'язковою умовою для розгортання провідної категорійної системи (Бондарко 1983:105). Тому домінувати здатна будь-яка семантична категорійна ситуація: темпоральності, екзістенціальності на фоні інших: персональності, модальності тощо. Тобто виділення домінуючої категорійної ситуації передбачає висунення певного категорійного змісту насамперед на основі його актуалізації. Проте такий аналіз, з нашого погляду, базується насамперед на суб'єктивному сприйнятті загальної сигніфікативної інформації висловлювання або контексту і цілого тексту. Він не має об'єктивних критеріїв визначення. Так, коли йдеться про певні актуалізаційні компоненти тієї чи іншої категорійної семантики, не завжди враховуються інші категорійні характеристики, які синкретично містяться в провідних мовних компонентах, що формують домінуючу категорійну ситуацію. Так, говорячи про домінанту екзістенціальності, О.В.Бондарко зазначає, що основними лінгвістичними показниками такої домінації є форми типу бывают, не бывают, які часто повторюються у висловлюванні. Разом з цим вони містять аспектуальну семантику кратності як постійної узуальності, а отже, синкретично актуалізують, висувають, залежно від сприйняття реципієнтом смислу висловлювання, зазначену категорійну систему.

Також слід погодитися з думкою, що у вичленуванні окремих аспектів з певного цілісного комплексу, який міститься у загальній ситуації, є і яскраво виражені елементи цілеспрямованої діяльності дослідника, тобто ті компоненти, які мають гносеологічну природу. Вони виявляються насамперед у тому, що можна виділити у складі декількох об'єктивно існуючих аспектів лише один, дослідження якого вимагається метою, теоретичними завданнями, а отже, можна розрізнити домінуючі категорійні значення та ті, що виступають лише окремими, додатковими, проте належать до спільної категорійної семантики (Бондарко 1984:110–111). Такий підхід безперечно веде до вивчення певної функціонально-семантичної категорії в контексті на базі розрізнення мікро– та макроситуацій, встановлення їх ієрархії: домінуванні одного змісту та залежному становищі іншого однорідного категорійного, оскільки ієрархічна система знаків, що відноситься до різних сторін та рівнів, є суттєвою ознакою будови мови, мовлення, тексту.

Загальне значення мікроситуації пов'язується у функціональній граматиці в першу чергу з поняттям найближчого середовища - мікросередовища, що в цілому виявляється на рівні граматико-контекстуального комплексу, який виражає взаємодію предикативної одиниці з певним лексичним елементом з метою формування тієї чи іншої категорійної семантики, як правило, в монопредикативному реченні. Поняття макроситуації позначає відповідно макросередовище, яке становить фон, що зумовлює розгортання відповідної мікроситуації, а отже, реалізується на базі певного контексту, що може бути виражений поліпредикативним реченням, ССЦ, абзацем та ін. текстовою одиницею. У такому аспекті власне фон здатен репрезентувати домінуючу категорійну семантику, яка модифікується окремою мікрокатегорійною системою, що не є провідною.

Отже, вивчення розгортання окремих ситуацій, їх зчеплень, з'ясування ієрархії категорійних значень, що формують категорійні ситуації відповідної функціонально-семантичної категорії, складає предмет г р а м а т и к и т е к с т у. Така інтерпретація категорійної ситуації породжує відповідне розуміння функцій мовних компонентів та аспектів їх дослідження. Таким чином, категорійна ситуація актуалізує реалізацію функціонально-семантичної категорії, виражає її в мовленні, тексті.

Звідси - залежно від впливу елементів контексту на лінгвістичну одиницю, а також взаємодії з іншими лінгвістичними одиницями мовні компоненти здатні реалізувати або не реалізувати те чи інше категорійне значення, тобто сама така реалізація зумовлюється впливом контекстного оточення (дальшого або ближчого), взаємодією мовних елементів між собою тощо, що найбільш яскраво виявляється в системі тексту та в окремих його макрокомпонентах.

Таким чином, той чи інший мовний знак здатен виражати (самостійно або в комплексі з іншими елементами) різні потенційні мовно-мовленнєві функціонально-семантичні категорійні значення, тобто відповідні функціонально-семантичні категорії на основі категорійних ситуацій. Наприклад, широко досліджене функціонування дієслівної системи при взаємодії з найближчим оточенням у межах окремих речень: власне теперішній та теперішній історичний.

Разом з тим, на рівні текстової системи мовні компоненти, які мають ту чи іншу потенційну категорійну семантику, вступають у певні взаємовідношення не лише з ближчим, але і більш віддаленим оточенням (не лише з контактно розташованими в межах одного монопредикативного речення, але й тими, що знаходяться дистантно), а відповідно, здатні передавати безпосередньо як мовну граматичну чи функціональну категорійну семантику, так і узагальнено категорійне значення більш широкого контексту. Наприклад, семантика локалізованості дій у часі здатна розповсюджувати своє основне категорійне значення як на рівні окремого речення, що призводить до локалізації монопредикативної системи, так і на рівні цілого тексту, конкретизуючи в чітко вираженому періоді сюжетну подію.

Звідси випливає необхідність виділення с п і л ь н и х у з а г а л ь н е н и х д о м і н у ю ч и х функціонально-семантичних категорійних значень на кожному такому мікро- та макрорівнях.

Зазначене положення підкреслюється ідеєю асиметричного дуалізму мовного знака С.О.Карцевського, згідно з якою на різних функціональних рівнях одні й ті самі мовні елементи (структури, одиниці) здатні передавати різний семантичний зміст, і навпаки, один і той самий функціональний категорійний зміст може передаватися різними мовними компонентами.

Так, функціонально-семантичні категорійні мікроситуації становлять основу, матеріал для побудови того чи іншого функціонально-семантичного поля.

Макроситуації репрезентують категорійні функціонально-семантичні макрокатегорії як м о в л е н н є в і с и с т е м и т е к с т у, тобто певний узагальнений категорійний зміст, який реалізується насамперед дієслівними компонентами поліпредикативної системи, що становлять відповідне функціонально-семантичне поле, на основі більш широкого контексту - на рівні окремої текстової макроструктурної одиниці і становлять той матеріал, який є базовою системою для розгортання тієї чи іншої категорії тексту, тобто окремі субкатегорії, з яких, отже, складається текстова категорія.

Відповідно дослідження часового функціонального навантаження елементів тексту передбачає вивчення механізму утворення його темпоральної структури на базі взаємодії окремих макрокатегорій як структурних, так і змістових темпоральних компонентів контексту на базі тексту. Вивчення механізму утворення темпоральної організації тут не можливе без з'ясування часової структурної системи окремої її частини - часу макроструктурного текстового компонента, в якому розгортаються загальні темпоральні функціонально-семантичні макрокатегорії, система взаємодії яких призводить до формування загальнокатегорійних текстових комплексів, з яких виростає темпоральна текстова структура, або цілісної темпоральної структури тексту, залежно від його обсягу. Такий підхід проводиться в нашій роботі і зумовлюється тим, що категорія часу тексту, яка представляє безпосередньо темпоральну структуру художнього тексту як базову фундаментальну систему загального художнього часу, відноситься до системно-мовних категорій. Системно-мовні категорії репрезентують зв'язок тексту із структурою мови, виростають і базуються на мовних категоріях, детермінуючи тісну взаємодію текстової, мовної та мисленнєвої систем, і таким чином, конструюють мовлення як самостійний об'єкт, а отже, тісно між собою пов'язуються, впливають одна на одну. Саме зазначені текстові організації можуть кваліфікуватися як граматичні категорії текстової системи, оскільки вони базуються на узагальненій категорійній семантиці, яка формується в тексті внаслідок реалізації мовних одиниць, що репрезентують відповідну граматичну категорію мови.

Реалізація функціонально-семантичної категорії в тексті зумовлюється насамперед основними принципами когнітивного та функціонального аспектів дослідження мовної системи: орієнтацією семантичної пам'яті людини на сприйняття і засвоєння значення, а не слова, а також на зберігання інформації у вигляді класів, пакетів, кластерів (Клацки 1978; Голод 1988). Для текстової системи - це сприйняття інформації на базі узагальнення певних понять, категорійних угруповань різного рівня, що виражаються не в окремому слові чи реченні, а в текстових структурних компонентах більшого обсягу, тобто власне на базі функціонально-семантичних макрокатегорій. Звідси - розгортання відповідних функціонально-семантичних макрокатегорій у макроситуаціях, з нашого погляду, становить перший етап функціонування лінгвістичних одиниць, що репрезентують як загальнотемпоральний зміст у текстовій системі, так і частково-темпоральний, конкретизуючий, на рівні окремого висловлювання, тобто забезпечують не лише динаміку мови, її перехід до мовленнєвих систем, структур, організацій, але, поряд з цим, формують граматичну категорізацію текстових макроструктурних компонентів, і на їх основі - цілого тексту.

Найбільш яскравим структурним текстовим компонентом, в якому синкретично розгортається макрокатегорійна функціональна семантика, пов'язана із загальним поняттям часу, з нашої точки зору, є абзац.

У лінгвістичних дослідженнях тексту довгий час абзац розглядався лише як композиційно-виділювальна одиниця (Лосева 1980, Москальская 1981) і не визнавався тим лінгвістичним компонентом, що має відповідну структурну, системну організацію. Його виділення пов'язувалося насамперед із суб'єктивним авторським членуванням текстової системи, а тому дослідження текстових структурних компонентів (тобто тих, які складали сам текст як одиниці більші, ніж речення) базувалося насамперед на аналізі складних синтаксичних цілих (надфразових єдностей). Проте лінгвістичні дослідження останніх років у зв'язку із утвердженням прагматичного та комунікативного напрямків у мовознавстві свідчать про те, що абзац не може кваліфікуватися лише як композиційно-виділювальна одиниця. Він має відповідну семантико-синтаксичну структуру (Сильман 1967, Чан Нгок Тхем 1987) та є засобом актуалізації авторської думки, авторського текстового задуму тощо. Як зазначає В.Ф.Нечипоренко (1995), абзац становить мовленнєвий контекст, в якому органічно поєднується зміст та формально-граматична структура. Разом з цим, як композиційно-виділювальна одиниця тексту абзац тісно пов'язується в першу чергу з комунікативним членуванням тексту, семантико-синтаксичною структурою мовних текстових побудов, а тому детермінується структурно-категорійною текстовою системою. В ньому більш ґрунтовно і яскраво відбивається граматична текстова категорізація: семантико-синтаксичні та комунікативні одиниці можуть розглядатися як взаємопов'язані поняття, оскільки комунікативні властивості природньо випливають з семантико-синтаксичних особливостей і навпаки (Мамалига 1998).

Тому абзаци можуть кваліфікуватися як окремі субтексти в межах цілісного художнього тексту, що несуть певне граматико-комунікативне навантаження. Загальне поняття субтексту випливає із спільних характеристик цього елемента як компонента текстової системи з погляду граматичної та стилістичної організації (остання в абзаці представлена найяскравіше), а також функціонуванням категорій тексту. Він зумовлює синтез загальнотекстових категорій: системно-мовних, функціональних тощо(Сидоров 1997).

Отже, із часової категорійної функціональної семантики субтекстів складається категорія часу тексту, тобто його темпоральна структура. Проте, з методологічної точки зору, для дослідження категорійності текстової системи вважаємо за необхідне вживати саме термін а б з а ц як м а к р о к а т е г о р і й н и й т е к с т о в и й к о м п о н е н т, а не субстекст, оскільки останній більш узвичаєний у плані кваліфікації структурних текстових елементів як компонентів, складників будови, композиції тексту. Разом з цим, потребує окреслення мікрокатегорійний елемент як той компонент, що репрезентує окреме висловлювання, тобто зазвичай - монопредикативне речення, в якому представлено мовну динамічну систему меншу, ніж абзац, яка не становить загальнокатегорійний текстовий аспект, план самостійно і не є складником загальнотекстової композиційної структури, в той час як є окремим компонентом будови абзацу.

На рівні абзацу як макроструктурному компоненті художнього тексту категорійні часові мікроситуації знаходяться в одночасній взаємодії між собою: накладаються, виступають у тісному ряду, зумовлюючи одна одну, посилюючи або нівелюючи, формуючи цілісну темпоральну макросистему, тобто - макроситуацію абзацного рівня, що репрезентує відповідну макрокатегорію.

Мовна одиниця зазначених категорій містить потенційно і значення темпоральності, і семантику аспектуальності, а у взаємодії з додатковими елементами контексту репрезентує таксисні відношення, а також відношення, пов'язані з локалізацією дій у часі.

Функціонально-семантичні макрокатегорії, які виражають субкатегорійні значення аспектуальності на рівні абзацу репрезентують систему внутрішнього часу - безпосередньо часову структуру, пов'язуються з темпоральною характеристикою сюжетної події. Вони, з одного боку, можуть формуватися як результат накопичення мікроситуацій одного категорійного плану, що в цілому відповідає поняттю категорійної домінанти, запропонованому О.В.Бондарко (1984) і його школою, а з іншого, - формуватися як результат їх зовнішньотемпоральної та внутрішньотемпоральної взаємодії, який передбачає розгортання категорійної системи іншого, більш високого порядку, що в цілому становить перехід до тих функціонально-семантичних компонентів, які репрезентують онтологічні текстові характеристики та власне категорійний текстовий аспект, план.

Таким чином, на рівень макроструктурного текстового функціонування виходять не всі змістові типи функціонально-семантичних мікроситуацій тих чи інших аспектуальних субкатегорій мовної системи, а лише ті мисленнєві категорійні значення, які передають більш узагальнений когнітивний граматичний зміст, що домінує на рівні всієї текстової макроструктури. Отже, відбувається актуалізація, висунення на перший план однієї, більш вагомої семантики в межах кожної категорії абзацу, і часткова нівеляція або відсунення на другий план іншої, менш вагомої категорійної мікросистеми, що реалізує модифікуючий, додатковий категорійний зміст.

Звідси - необхідність розрізнення:

а) інваріантних субаспектуальних макрокатегорій абзацу як текстового компонента;

б) варіантних макрокатегорійних систем, варіантність яких зумовлюється наявністю додаткової однопорядкової модифікації мікроситуаційною аспектуальною категорійною семантикою або макрокатегорійною однорядною системою функціонально-семантичної категорії локалізованості, пов'язаної із загальним поняттям конкретизації певного періоду в часі.

Формування та виявлення тієї чи іншої субкатегорійної ситуації аспектуальності у чистому вигляді, тобто в інваріанті, зумовлює тип макроситуації, а відповідно, і тип макрокатегорії. Кожна така макрокатегорія становить, таким чином, субкатегорійну систему по відношенню до загальної категорії художнього часу тексту, що і передбачає розгляд категорії часу тексту як функціонально-граматичної текстової категорії.

Інваріант трактується нами у найбільш широкому значенні - як деяке, з різним ступенем модифікації виявлення однієї й тієї сутності, яка спостерігається безвідносно до власних модифікацій. У понятті інваріанта відображаються загальні властивості класу об'єктів, які утворюються варіантами: кожен варіант–об'єкт, що належить певному класу чи варіантному ряду, несе в собі інваріантні властивості, які характерні для кожного компонента цього ряду чи класу. Одночасно інваріант у деяких випадках може реалізуватися і як самостійна одиниця. Таким чином, інваріантна система для функціонально-семантичної макрокатегорії аспектуальності в межах макроструктурного текстового компонента тісно пов'язується із семантичною інваріантною ознакою функціонально-семантичної категорії - тим узагальненим категорійним смислом, який об'єднує різнорідні засоби мови та зумовлює їх взаємодію, спільне функціонування з метою вираження узагальненого категорійного граматичного змісту цілісної макроструктурної організації. Разом з цим, інваріант, модифікуючись, здатен виражати, крім основного, додатковий категорійний зміст, який зумовлює формування варіантної макрокатегорійної системи, де кожна варіантна макрокатегорія виражає допоміжне значення та об'єднується з іншою на основі інваріантної ознаки як одне з комплексних макрокатегорійних текстових значень, що забезпечує вираження додаткових видових понять за відношенням до інваріантного - родового. Таким чином, макрокатегорії є мовленнєвими категорійними системами, які об'єднують комплекс інваріантних та варіантних, модифікованих співвідносних категорійних значень.

Необхідно також звернути увагу на той факт, що оскільки аспектуальний макрокатегорійний зміст репрезентується в тому чи іншому типі зовнішньотемпоральної системи, він по-різному виявляється в абзацах художнього тексту, що розрізняються способом викладу сюжетних подій: в макроструктурних текстових компонентах, представлених мовою автора; у макроструктурних текстових компонентах, що становлять комплекс взаємодії авторської оповіді та мови персонажів, а також - різних зовнішньотемпоральних аспектах - регістрових типах, що диференціюють рівень актуалізації зовнішньої часової семантики щодо дейксисної темпоральної орієнтації. Так, авторська оповідь передбачає функціонування насамперед дієслів дійсного способу спільного темпорального плану (теперішнього та минулого), що характеризують як одного, так і декількох суб'єктів дії. На відміну від авторської оповіді, темпоральна система мови персонажів детермінована функціонуванням усіх часових форм індикативу та неіндикативними лінгвістичними компонентами, а також їхньою взаємодією. Тому реалізація аспектуальної, внутрішньотемпоральної макрокатегорії у в і д п о в і д н о м у з о в н і ш н ь о т е м п о р а л ь н о м у аспекті передбачає необхідність: а)аналізу макрокатегорій аспектуальності в кожній системі зовнішнього часу - теперішнього та минулого - авторської оповіді дієслів дійсного способу для абзаців, представлених лише мовою автора; б) вивчення внутрішньої часової організації окремо теперішнього, минулого та майбутнього темпоральних аспектів дієслів дійсного способу та форм умовного і наказового способів мови персонажів у межах абзацу; б)встановлення особливостей взаємодії зовнішньо– та внутрішньочасових планів авторської оповіді й мови персонажів для абзаців, представлених комплексною системою взаємодії авторської оповіді та мови персонажів.

Таким чином, дослідження внутрішньотемпоральної системи окремого текстового компонента, зокрема абзацу, передбачає аналіз його внутрішньотемпоральної системи на базі розгортання відповідного субкатегорійного значення функціонально-семантичної категорії аспектуальності, яка виявляється у відповідних макрокатегоріях, що належать і визначаються нами як функціонально-граматичні категорії (субкатегорії за відношенням до загальнотекстової категорії) текстового рівня.

Якщо загальна текстова система складається в композиційному відношенні із субтекстів - абзаців, то текстова категорія часу як темпоральна структура художнього тексту виростає на базі взаємодії субтекстових (абзацних) макрокатегорійних систем, що формуються у абзацах, виражених лише мовою автора та абзацах комплексної взаємодії мови автора та мови персонажів. Макрокатегорії абзацу - це одиниці більш високого рівня узагальнення, це наступна сходинка руху від реалізованої у висловлюванні мовної функції до тексту. Кількість таких кроків не може бути визначеною однозначно для всіх текстів, тобто в принципі можна говорити про категорійну ситуацію 1,2,3 порядку, рівня тощо.

Важливим у формуванні та розгортанні темпоральної структури художнього тексту, таким чином, є: 1)виявлення та опис функціонально-семантичних макрокатегорій аспектуальності абзацного рівня у кожному зовнішньотемпоральному аспекті авторської оповіді та мови персонажів з урахуванням типу комунікативного регістру; 2)встановлення взаємодії функціонально-семантичних макрокатегорій аспектуальності авторської оповіді та мови персонажів з урахуванням загальних часових змін зовнішньотемпоральних та комунікативних аспектів, а також внутрішньотемпоральні модифікації на рівні абзацу як макроструктурному текстовому компоненті; 3)вивчення системи взаємодії абзацних макрокатегорій, яка призводить до формування та розгортання текстової категорії часу, а отже, його темпоральної структури.

Зазначені аспекти аналізу потребують урахування системно-структурного членування художнього тексту на базі узагальнення та розрізнення парадигматичних (взаємодія мови автора та мови персонажа, що обґрунтовується у розділі) та синтагматичних текстових зв'язків (взаємодія макрокатегорій). Це зумовлюється насамперед тим, що різні парадигматичні компоненти в текстовій системі, якими з нашої точки зору є мова автора, мова персонажів та невласне пряма мова, реалізуються в різних зовнішніх структурних текстових системах. Так, наприклад, часова організація авторської оповіді формується в спільній зовнішньотемпоральній структурі презенса чи претеріта для окремого художнього тексту. В цей час, зовнішньотемпоральний аспект мови персонажів (теперішнє, минуле, майбутнє) розгортається як в окремій абзацній частині, яка представлена зазначеним типом викладу подій при наявності в ньому імпліцитно чи експліцитно вираженої авторської оповіді, а відповідно, вступає у взаємодію з мовою автора у разі спільної зовнішньочасової системи, що репрезентує час сюжетної дії, події. Це визначає той факт, що парадигматична взаємодія формується насамперед у системі макроструктурних текстових компонентів - в абзацах, у той час як синтагматична - в результаті взаємодії лінгвістичних одиниць у межах окремої частини абзацу відповідного типу зовнішнього часу або в результаті взаємодії макрокатегорій абзаців та встановлення взаємовідношень між ними в межах текстової системи.

Отже, з'ясувати загальну темпоральну організацію художнього тексту неможливо без встановлення часової системи її макроструктурних компонентів, зокрема абзаців і надалі - аспектів їх взаємодії: абзацних комплексів, що складають специфічні темпоральні організації, які формують відповідну сюжетну подію, а послідовність подій - рух, динаміку текстової системи.

Таким чином, врахування парадигматичного і синтагматичного аспектів аналізу текстової системи, структурної організації, функціонального навантаження передбачає встановлення часової специфіки темпоральної структури авторської оповіді, невласне прямої мови та мови персонажів у кожному типі зовнішньочасової системи окремо, а також їх взаємодії: взаємного впливу та модифікацій вказаних парадигматичних компонентів, типів мовлення на рівні макроструктури - абзацу, з метою виявлення загальної макрокатегорійної абзацної типології. Об'єднання макрокатегорійних типів абзацу формує категорію часу окремої події або, залежно від обсягу тексту, - цілої текстової системи.

Таким чином, загальна темпоральна структура художнього тексту формується на базі взаємодії макрокатегорій макроструктурних компонентів тексту - абзаців, що об'єднуються на основі певного періоду часу, який формує сюжетну подію. Комплекс сюжетних подій визначає специфіку темпоральної системно-структурної організації різножанрових текстів.

Таким чином, механізм формування та розгортання темпоральної структури тексту включає такі етапи:

1.Часова організація темпоральності як мови автора, так і мови персонажів у різних аспектах системи зовнішнього часу (синтагматичний аналіз).

2. Темпоральна організація макроструктурного компонента - абзацу художнього тексту внаслідок утворення часової системи як окремого типу мовлення (синтагматичний аналіз), так і на основі взаємодії мови автора, мови персонажів та невласне прямої мови (парадигматичний аналіз).

3.Системно-структурна часова організація окремої сюжетної події: розгортання темпоральності у взаємозв'язках макроструктурних компонентів на базі репрезентації часових комплексів (синтагматико-парадигматичний аналіз).

4.Формування темпоральних особливостей художніх текстів певного жанру на основі з'ясування специфіки взаємодії вказаних вище темпоральних комплексів (синтагматичний аналіз).

Другий розділ "Часова система макроструктури художнього тексту" подає внутрішньо– та зовнішньочасову типологію абзацу як макроструктурного текстового компонента, що реалізує макрокатегорії текстової системи, з яких складається темпоральна структура художнього прозового тексту.

Так, аспектуальна організація абзацу виражає не що інше, як частково категорійні значення (частково-видові аспектуальні поняття), що співвідносно виражають власне граматичний внутрішньотемпоральний зміст загальної категорії часу тексту. Вони кваліфікуються у роботі як частково категорійні системи, диференційні аспектуальні типи, що не формують своєї власної субкатегорійної парадигми узагальнених значень, проте самі, з одного боку, є компонентами часової граматичної парадигми текстової категорії часу, а з іншого - репрезентуються в системі варіантних значень, які об'єднуються навколо інваріантного, тобто формують власну семантичну систему часткововидових макрокатегорійних смислів. Це підтверджує виділення категорії художнього часу як онтологічної граматичної категорії тексту, що базується на субкатегорійній системі абзацу як макроструктурного текстового компонента.

Оскільки зазначена категорійна система абзацного рівня репрезентує узагальнений аспектуальний категорійний зміст, що актуалізує окремий аспект функціонально-семантичної субкатегорії в текстовому компоненті, а отже, - узагальнену функціональну семантику, доцільним вважаємо її назвати функціонально-семантичною м а к р о к а т е г о р і є ю т е к с т о в о г о р і в н я у якості того мисленнєвого компонента, що є одним із субкатегорійних значень, який формує цілісну категорію тексту з метою підкреслення функціонально-семантичного інваріантного категорійного смислу, у якому зазначена категорія репрезентує в текстовій та абзацній системі.

Отже, субкатегорійні значення функціонально-семантичної категорії аспектуальності, що розгортаються на