НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

РАДА ПО ВИВЧЕННЮ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ УКРАЇНИ

МАЗУР Анатолій Григорович

УДК 332.132

МЕТОДОЛОГІЧНІ ПРОБЛЕМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ

УПРАВЛІННЯ КОМПЛЕКСНИМ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИМ РОЗВИТКОМ РЕГІОНІВ В ПЕРЕХІДНИЙ ПЕРІОД

Спеціальність 08.10.01. – розміщення

продуктивних сил і регіональна економіка

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

КИЇВ – 2002

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Раді по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України.

Науковий консультант доктор економічних наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України Дорогунцов Сергій Іванович, Рада по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, голова Ради.

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор, академік Національної академії наук України Алимов Олександр Миколайович, Інститут економіки Національної академії наук України, завідувач відділом промислового потенціалу; доктор економічних наук, професор Чернюк Людмила Григорівна, Рада по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України, завідуюча відділом проблем комплексного розвитку і розміщення продуктивних сил та розселення; доктор економічних наук, професор Сологуб Олена Петрівна, Національний університет харчових технологій Міністерства освіти і науки України, завідуюча кафедрою маркетингу.

Провідна установа: Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України, відділ проблем регіональної економіки, м. Київ.

Захист відбудеться “28” жовтня 2002 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.160.01 Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

З дисертацією можна ознайомиться у бібліотеці Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України за адресою: 01032, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 60.

Автореферат розісланий “27” вересня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

доктор економічних наук, професор С.І. Бандур

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Економічний суверенітет України призвів до розвитку економічної самостійності регіонів, що в свою чергу вимагає посилення пошуку і впровадження в практику прогресивних форм ведення економіки на регіональному рівні. У цьому зв'язку особливого значення набувають вивчення нагромадженого досвіду, використання і застосування наукових розробок з питань господарського управління в регіональних системах, розробка пропозицій по удосконаленню всієї роботи, пов'язаної з переходом на переважно регіональний рівень управління суспільними процесами. Регіоналізація управління соціально-економічним розвитком сьогодні є світовою тенденцією, яка охопила країни Північної Америки та Західної Європи вже після другої світової війни. Вона характеризується такими рисами: все більшою мірою вирішальна роль відводиться людському фактору і соціальним аспектам життя; суттєво зростає територіальний взаємозв'язок і взаємообумовленість різноманітних факторів економічного піднесення і соціального розвитку; підвищується мобільність трудових ресурсів; ускладнюються виробнича структура та інфраструктура регіону; поглиблюється територіальний поділ праці, все більшого значення набуває його міжнародний аспект; зростає взаємозалежність регіонів різного рівня; збільшується залежність результатів економічної діяльності від екологічного стану території.

Важливим моментом у перебігу цих процесів стало прийняття у Страсбурзі в 1985 році Європейської хартії про місцеве самоврядування. Хоча Україна підписала цей документ у вересні 1996 року, у нас ще й досі зберігається надмірна централізація управління соціально-економічним розвитком держави.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у XXI століття. Стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр.” наголошено на необхідності перенесення значної частини управлінських функцій у регіони, істотне посилення їх ролі у вирішенні всього комплексу завдань ринкових перетворень, що дозволить прискорити соціальний та економічний розвиток територій, особливо депресивних. У цьому зв'язку, на передній план виступає проблема трансформації існуючих форм управління соціально-економічним розвитком регіонів з орієнтацією на ринкові засади господарювання, формування економічного механізму управління на рівні регіонів в перехідний період, комплексного дослідження регіону як єдиного економічного і соціального організму.

Складність цього процесу підсилюється специфічними особливостями переходу до ринку, властивих економіці регіонів, до яких слід віднести монополізацію виробництва, структурну деформацію економіки, інфляційні процеси, спад інвестиційної та інноваційної активності. Тому в методологічному відношенні надзвичайно важливо визначити особливість переходу від всеохоплюючої централізованої системи управління до соціальної системи демократичного громадянського суспільства, коли попередня система фактично зруйнована, а нові демократичні форми і методи управління ще не вироблено. З іншого боку, слід зазначити, що само по собі регіональне управління є складною комплексною системою і її дослідження потребує багатоаспектного підходу з застосуванням теорії науковго управління.

З опублікованих останнім часом результатів фундаментальних досліджень українських вчених-регіоналістів із даної проблематики виділяються глибиною і широтою охоплення проблем регіонального розвитку та обґрунтованістю наукових положень праці А. І. Амоші, О. М. Алимова, Б.М. Біренберга, П.П.Борщевського, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, Б. М. Данилишина, Л.М. Зайцевої, Т. А. Заяць, А.О. Епіфанова, Н.І. Каніщевої, В. І. Куценко, І.І. Лукінова, А.С. Лисецького, Е. М. Лібанової, В.К. Мамутова, С.А. Мельника, В. Ф. Столярова, В.К. Симоненка, О. П. Сологуб, М. І. Фащевського, В.І. Пили, В.А. Поповкіна, М.Ф. Тимчука, І.Г. Ткачук, Л.Г. Чернюк, М.Г. Чумаченка.

Не можна не відзначити розробки Національного інституту стратегічних досліджень НАН України, які стосуються питань національної безпеки країни, оцінки основних загроз національним інтересам. Досить важливими є дослідження, які виконані Радою по вивченню продуктивних сил України НАН України з питань оцінки сталого розвитку економіки та Науково-дослідним інститутом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України щодо розробки методології програмно-цільового підходу при розв'язанні регіональних проблем.

В той же час багато проблем, які стали особливо актуальними в перехідний період, вимагають додаткових системних досліджень. В економічній теорії і практиці залишаються недостатньо повно вирішені питання щодо визначення теоретичних понять та сутності регіонального управління, його місця та ролі в економічній системі регіону. З іншого боку, малодослідженим залишається коло питань, пов'язаних з внутрішньою організацією управління регіональними системами: зміст управлінської діяльності в регіоні; наукове обґрунтування закономірностей, цілей, принципів та методів управління на регіональному рівні; визначення нового змісту функцій управління в перехідний період; оптимізація організаційних структур органів влади і управління в регіоні; правове та інформаційне забезпечення управлінських процесів тощо. Потребує подальшого дослідження проблематика програмно-цільового управління та прогнозування регіонального розвитку. В практичній роботі регіональних органів недостатньо використовуються методи аналізу та багатоваріантних рішень, заснованих на прийомах математичного моделювання управлінських ситуацій, а також інтегральні показники ефективності регіонального розвитку і управління.

Необхідність наукової розробки зазначених проблем обумовила вибір даної теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалася згідно з планами науково-дослідних робіт Ради по вивченню продуктивних сил України Національної академії наук України в межах теми 3.1.5.63. “Схема (прогноз) розвитку і розміщення продуктивних сил України та її регіонів (областей) на тривалу перспективу” (номер держреєстрації 0100 U 000657), де автором запропоновано методологію прогнозування розвитку територіально-виробничих комплексів, а також теми 3.1.5.59 “Дослідження природно-ресурсного потенціалу і перспектив економічного та соціального розвитку України (регіональний розріз)” (номер держреєстрації 0199 U 003691), в рамках якої дисертантом обґрунтовано методичні підходи до оцінки ефективності діяльності галузей економіки регіону за допомогою методів багатоваріантного аналізу.

Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є розробка теоретико-методологічних засад та практичних рекомендацій по удосконаленню системи управління комплексним соціально-економічним розвитком регіонів в перехідний період. Відповідно до зазначеної мети в дисертації поставлено та розв'язувались такі задачі:

теоретичне обґрунтування місця та ролі регіональної економіки як об'єкту управління в складі національної економіки;

поглиблення теоретичних і практичних аспектів економічного районування як методу оптимізації розміщення продуктивних сил країни, територіальної організації праці на регіональному і міжрегіональному рівнях, а також оцінка ефективності регіональної політики і управління;

дослідження процесів економічного відтворення в регіональних економічних системах на основі визначеня пропорцій розвитку та здійснення відтворювальних циклів виробництва як предмету управлінської діяльності на території;

наукове визначення сутності, змісту та ролі управління розвитком регіональних соціально-економічних систем в умовах трансформації суспільних відносин;

розробка науково-методологічних основ (цілей, принципів, методів) організації управління в адміністративних регіонах та здійснення управлінського впливу з боку владних структур в нових умовах господарювання;

наукове обґрунтування структури та змісту функціональної діяльності регіональних органів влади і управління в умовах формування ринкової економіки;

науково-методичне обґрунтування засобів та прийомів структурно-факторного аналізу соціально-економічного розвитку територій, показників ефективності функціонування регіональних економічних систем і управління, оцінки функціонування галузей спеціалізації регіону із застосуванням математичного моделювання;

розробка концептуальних положень щодо нормативно-правового регулюванню управлінської діяльності в регіонах на основі першочергового прийняття відповідних законодавчих актів (законів);

визначення напрямів реформування системи державного управління регіональним розвитком в рамках здійснення радикальної адміністративної реформи в країні, обґрунтування можливостей її адаптації до умов демократизації суспільства з врахуванням зарубіжного досвіду;

удосконалення інформаційного забезпечення регіональних органів влади і управління на основі уніфікації форм і показників звітності та формування регіональних інформаційних систем;

розробка стратегії регіональної політики та її здійснення на перспективу з урахування впливу природно-ресурсних, економічних, соціальних та політичних чинників.

Об'єктом дослідження є процес управління соціально-економічним розвитком регіону, його організація і функціонування в період ринкової трансформації суспільних відносин.

Предметом дослідження виступають теоретико-методологічні, соціально-економічні, організаційно-методичні проблеми, що виникають при формуванні оновленої системи регіонального управління на базі дотримання вимог економічних законів розвитку регіонів в умовах ринку та демократизації суспільних процесів.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є сучасна економічна теорія, теорія складних систем, аналіз і синтез концепцій найбільш визначних шкіл економічної науки з проблем розвитку регіональних економічних систем і організації їх управління, законодавчі та нормативні акти України. В дисертації, зокрема при визначенні стану та перспектив розвитку регіональної економіки, використовувались методи аналізу і синтезу – для деталізації об'єкту дослідження; порівняння – для зіставлення фактичних даних звітного і попереднього років; групування – для встановлення залежності ефективності управління від системи оподаткування, фінансування, кредитування; конкретно-історичний – для вивчення еволюції розвитку регіональної економіки і управління; кореляційно-регресійний аналіз - для визначення і кількісної оцінки зв'язку між показниками досліджуваного об'єкту; середніх і відносних величин – для визначення рівня ефективності відтворювальних процесів у регіоні; монографічний – для детального вивчення стану функціонування та розвитку регіонального управління; математичного моделювання – для аналізу складних управлінських ситуацій та прийняття багатоваріантних рішень; графічний – для наочного відображення динаміки показників розвитку регіонів; рядів динаміки – для зображення зміни у часі показників досліджуваного аспекту проблеми; розрахунково-конструктивний – при визначенні окремих показників на перспективу; балансовий – для встановлення рівноваги в бюджетному регулюванні; нормативний – при аналізі ефективності управлінської праці і плануванні регіонального розвитку; картографічний – для наочного представлення та порівняння даних про розміщення і ефективність функціонування галузей промисловості і сільського господарства, окремих відтворювальних циклів та інвестиційної привабливості регіонів України.

Наукова новизна одержаних результатів. На основі комплексного дослідження в дисертаційній роботі обґрунтовано теоретичні, методологічні та практичні засади формування системи управління соціально-економічним розвитком регіонів в перехідний до ринку період.

Відмінність одержаних наукових результатів від існуючих розробок полягає в тому, що управління соціально-економічними системами розглядається і пропонується здійснювати на принципово новій науково-теоретичній, методологічній і практичній базі, яка відповідає стану суспільних відносин в перехідний період та тенденціям розвитку ринкової економіки як в регіонах, так і в державі в цілому.

Найбільш важливими результатами, що характеризуються новизною і розкривають логіку, складність, масштабність, повноту та зміст дисертаційного дослідження, є наступні основні ідеї, положення і розробки: –

дано наукове трактування сутності регіональної економіки як цілісної системи зв'язків, пропорцій і принципів здійснення відтворювальних процесів суб'єктами господарської діяльності на адміністративно окресленій території в контексті просторової організації господарства – сукупності регіональних економічних систем;–

розроблено принципово нові теоретичні і практичні підходи до економічного районування в країні з метою переорієнтації макрорегіону з об'єкта в суб'єкт управління на території з відповідними функціями і повноваженнями в системі державного управління регіональним розвитком;–

визначено предмет управлінської діяльності в регіоні як процес впливу на формування необхідних суспільних пропорцій (загальноекономічних, структурних, економіко-демографічих, соціально-економічних) та здійснення відповідних відтворювальних циклів (трудових, фінансово-кредитних, продовольчих, природних ресурсів, інвестиційно-будівельного процесу, виробничих і соціально-побутових послуг, ринкової інфраструктури); –

уточнено і поглиблено економічну сутність та обґрунтовано системність регіонального управління як інтегрованої функції суб'єктів управління господарською діяльністю на території (державою, галузевого, місцевого самоврядування, міжгалузевого, міжрегіонального, ринкової інфраструктури) з орієнтацією на соціальні аспекти розвитку на засадах регулювання економічних відносин;–

вперше розроблено науково-методологічні основи регіонального управління як окремого суспільного виду діяльності в рамках формування нової управлінської ідеології і засобів впливу органів місцевої влади регіонів на характер здійснення відтворювальних процесів в ринкових умовах господарювання;–

визначено, згідно вимог ринку, науковий зміст і практичну значимість основних функцій управлінської діяльності в регіоні: організаційної - як процесу розподілу обов'язків, повноважень та координації зусиль в середині апарату управлінського органу і конкретну практичну діяльність по раціоналізації чи моделюванню управлінських структур; прогнозування - як науково-практичне визначення ймовірних тенденцій розвитку елементів регіональної економіки; планування - як обгрунтування стратегії розв'язання конкретних завдань, основних напрямів регіональної політики на майбутній період, формування економічних орієнтирів; регулювання - як досягнення збалансованості розвитку регіональної економіки за допомогою прямих і опосередкованих методів впливу; управління персоналом - як діяльність по підвищенню виробничої, творчої віддачі (активності) управлінських кадрів, виробленню та організації політики підбору, розстановки, навчання та підвищення кваліфікації персоналу; контролю - як процесу перевірки виконання управлінських рішень;–

запропоновано принципово нове методичне забезпечення управлінської діяльності на території із застосуванням показників: ефективності використання ресурсного потенціалу регіону, управлінської праці, включаючи оперативність, надійність, оптимальність, економічність, продуктивність управлінського органу та праці керівника; оцінки рівня соціально-економічного розвитку регіону; використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів; структурних перетворень; рівня якості життя населення та розвитку соціальної інфраструктури; депресивності територій; комплексної оцінки стану функціонування галузей спеціалізації регіону на основі математичного моделювання;–

вперше обґрунтовано нормативно-правову регламентацію регіонального управління на основі першочергового прийняття законів про: управління регіональним розвитком, основи бюджетного регулювання, депресивні регіони;–

вперше розроблено, в рамках здійснення радикальної адміністративної реформи, багатоструктурну систему організації регіонального управління в Україні на основі виділення п'яти основних його рівнів – загальнодержавного, міжрегіонального, власне регіонального, районного, базового з визначенням функцій і повноважень органів управління на кожному з них;–

визначено напрями поліпшення інформаційного забезпечення регіонального управління за рахунок створення інформаційно-аналітичних центрів в регіонах, реалізація яких дасть можливість апарату облдержадміністрації і органам місцевого самоврядування мати постійний доступ до державних інформаційних систем та статистично-аналітичної інформації, здійснювати оперативний обмін інформацією між органами регіональної та місцевої влади, а також запровадити на основі сучасних телекомунікаційних технологій автоматизовану обробку, систематизацію та аналіз інформації; оптимізацію використання комп'ютерів, з'єднаних в єдину мережу обробки даних; доступ в Інтернет;–

розроблено концептуальні основи перспективного розвитку регіональних економічних систем на основі врахування факторів лібералізму і протекціонізму в здійсненні економічної політики та чинників впливу на соціально-орієнтовані параметри: демографічних, рівня доходів населення, державних пріоритетів, дієвості механізму вирівнювання соціального розвитку, стану навколишнього середовища, природно-ресурсного та інвестиційного забезпечення тощо.

Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані та обґрунтовані у дисертації наукові положення і практичні рекомендації є основою для вирішення теоретичних і практичних проблем організації та здійснення управління соціально-економічним розвитком регіональних економічних систем в перехідний до ринку період.

Окремі положення дисертаційної роботи використані: департаментом регіональної політики Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України при підготовці проектів Концепції державної регіональної політики та Загальнодержавної програми розвитку малих міст України (лист № 15-33/348 від 25.06.2002 р.); Вінницькою обласною державною адміністрацією - для цілей прогнозування, планування та регулювання суспільних відносин в регіоні (лист № 01-01-08-4886 від 13. 12. 2001 р.); Тернопільською міською радою народних депутатів - при здійсненні аналізу соціально-економічного розвитку та оцінки факторів впливу на характер розвитку економіки міста Тернополя (лист № 625/06 від 29.05.2001 р.); Хмельницькою обласною державною адміністрацією - в частині комплексної оцінки стану функціонування галузей спеціалізації регіону та визначення загальної результативності управлінської діяльності на території з боку органів виконавчої влади (лист № 99/99-13-1105/2002 від 30.05.2002 р.); Житомирською обласною державною адміністрацією - при оцінці рівня соціально-економічного розвитку регіону, бюджетного регулювання та підготовці матеріалів щодо визначення депресивних території (лист № 5-38/3024 від 31.05.2002 р.); РВПС України НАН України - при прогнозуванні розвитку економіки регіонів на перспективу (довідка від 03.12.2001 р. за № 25/675), а також у Вінницькому державному аграрному університеті при викладанні курсів “Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка” та “Державне управління і регулювання економіки” (довідка від 02.04.2002 р. за №433)

Особистий внесок здобувача. Дисертантом вперше науково обґрунтовано методологію трансформації і удосконалення системи управління соціально-економічним розвитком регіонів України в перехідний до ринку період. Висвітлені в дисертації ідеї та розробки належать особисто автору і є його внеском у розвиток теорії та практики розміщення продуктивних сил і регіональної економіки. Опубліковані наукові праці належать особисто автору.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертаційної роботи доповідались на республіканських і міжнародних науково-практичних конференціях: Міжнародній науково-практичній конференції “Україна на порозі ХХІ століття: економіка, державність” (м. Вінниця, березень 2000 р.); Міжнародному симпозіумі “Наука і підприємництво” (м. Трускавець, лютий 2000 р.); Першій міжвузівській науково-практичній конференції “Проблеми активізації регіональної інвестиційної політики в сучасних умовах” (м. Дніпропетровськ, лютий 2000 р.); Науково-практичній конференції професорсько-викладацького колективу та аспірантів ВДСГІ “Наукове забезпечення прискореного реформування галузей АПК регіонів: теорія та практика” (м. Вінниця, лютий 2000 р.); Міжнародній науково-технічній конференції “Приборостроение – 2000 р.” (м. Сімеіз, вересень 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми розвитку економіки агропромислового комплексу: спеціальні економічні та правові аспекти” (м. Запоріжжя, листопад 2000 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Наука і підприємництво” (м. Трускавець, лютий 2001 р.); Міжнародній науково-методичній конференції “Актуальні проблеми підготовки фахівців в умовах реструктуризації органів регіонального управління” (м. Рівне, травень 2001 р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Суспільно-географічні проблеми розвитку продуктивних сил України”(м. Київ, травень 2001р.); Міжнародній науково-практичній конференції “Проблеми ефективного функціонування АПК в умовах нових форм власності та господарювання” (м. Харків, травень 2001 р.); Першій Всеукраїнській науково-практичній конференції “Маркетингові дослідження в Україні” (м. Ялта, травень 2001 р.).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 36 наукових праць загальним обсягом 43 др.арк. З них 1 монографія обсягом 16 др.арк., 25 статей в наукових фахових виданнях загальним об'ємом 17 др.арк., 3 статті в інших наукових виданнях, 8 наукових доповідей і тез на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації Дисертаційна робота складається із вступу, шести розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 453 стор., в тому числі 24 таблиці, викладені на 15 стор., 58 рисунків - на 30 стор. та 21 додаток - на 26 стор. Список використаних джерел із 293 найменувань викладено на 21 стор.

Основний зміст роботи

У першому розділі “Теоретико-методологічні засади розвитку регіональної економіки як об'єкту управління” розглядаються теоретичні основи розвитку регіональної економіки, розкривається сутність і зміст цієї економічної категорії, її роль і вплив на процеси становлення і розвитку регіонального управління.

На основі критичного аналізу існуючих концепцій і теорій з цієї проблематики визначено, що регіональна економіка – це цілісна система закономірностей, зв'язків і пропорцій здійснення відтворювальних процесів суб'єктами господарської діяльності різних форм власності на адміністративно окресленій території. Сформульовано предмет дослідження регіональної економіки як: вивчення соціально-економічного розвитку регіональних систем у відповідності із законами економічного відтворення; розгляду економіки регіонів через систему взаємодіючих суб'єктів – підприємств і організацій різних форм власності, між якими існують матеріальні, фінансові та інформаційні зв'язки; аналіз прогнозування і обґрунтування напрямів розміщення продуктивних сил з урахуванням загальної стратегії соціально-економічного розвитку; визначення регіональних пропорцій різних видів економічної діяльності; дослідження регіонального відтворювального процесу через фази виробництва, розподілу, обміну і споживання; оцінки ефективності функціонування суб'єктів господарювання на відповідній території та визначення шляхів її підвищення. Систематизовано наукові принципи функціонування регіональної економіки (самоорганізація, цілеспрямованість, специфічність, цілісність), що обґрунтовує відповідність цієї категорії теорії економічних систем.

Дослідженнями підтверджено, що розвиток регіональної економіки в перехідний період спирається на практику економічного районування і адміністративно-територіальний устрій країни. При цьому одним із головних завдань районування є забезпечення керованості розвитком держави у напрямку оптимізації співвідношень централізації і децентралізації функцій управління і визначення повноважень органів управління на різних рівнях територіальної системи.

Рис. 1. Характер взаємодії регіональних відтворювальних циклів

В нових економічних умовах економічні райони слід розглядати як саморегульовані системи, які виступають не об'єктами, а суб'єктами управлінської діяльності і, відповідно, складовою частиною єдиної державної системи регіонального управління.

Нові напрями розвитку дістає теорія просторової організації регіональної економіки, переорієнтація існуючих економічних районів з виробничих на соціальні аспекти розвитку, перегляд мережі діючих і створення нових економічних районів: старопромислових – за ознакою ліквідації нерентабельних виробництв вугільного та металургійного комплексів і структурної їх перебудови (Донецький, Запорізький), перспективних – за ознакою запровадження нових інноваційних проектів по туризму, харчовій, легкій і переробній промисловості, народних промислів, освоєння природних ресурсів (Закарпатський, Кримський), депресивних – за ознакою погіршення якості життя населення (Чернівецький, Волинський) і необхідності постійної довгострокової економічної підтримки в рамках особливих програм розвитку; реалізація нових теорій розміщення на основі інновацій (технологій, організаційного досвіду, створення полюсів росту: технополіси, технопарки, спеціальних економічних зон і територій пріоритетного розвитку).

Досягнення збалансованості між цими складовими відтворювального процесу потребує виділення в складі регіональної економіки найважливіших об'єктивних пропорцій розвитку: загальноекономічних, структурних, економічно-демографічних, фінансово-економічних.

Методологією дослідження передбачено розгляд змісту регіонального управління через призму відтворювальних циклів регіональної економіки, які можна розглядати як відносно самостійну підсистему регіонального відтворення (рис. 1). Відтворювальні цикли мають відповідні просторові межі, різні для окремих видів ресурсів, товарів і послуг, що породжує складну проблему розподілу функцій і повноважень по управлінню ними між різними рівнями влади – державним, національним, місцевим. Крім того, ефективність відтворення регіональних економічних систем залежить від інвестиційного забезпечення відтворювальних процесів.

Виконане в роботі групування регіонів України за індексом інвестиційної привабливості (рис. 2) дозволяє виділити ряд областей: Львівська, Київська, Полтавська, Харківська, Дніпропетровська, Донецька, Запорізька з високим його рівнем інвестиційної привабливості, а також області: Тернопільська, Вінницька, Кіровоградська, Херсонська, де інвестиції в основний капітал є найменшими. Це свідчить про асиметричний характер розвитку регіональної структури економіки країни і неефективну політику вирівнювання темпів відтворення з боку державних органів регіонального управління.

У другому розділі “Методологія становлення та розвитку регіонального управління” досліджуються теоретичні проблеми становлення регіонального управління в перехідний до ринку період. Зокрема, підкреслюється, що ця економічна категорія ґрунтується на внутрірегіональному розвитку і пов'язується з формуванням відповідних пропорцій між елементами регіональної економіки, тобто складається в результаті господарської діяльності на території регіону. Наводяться розмежувальні ознаки з іншими видами управління: галузевим, міжгалузевим, програмно-цільовим, місцевим тощо. Специфіка регіонального управління (РУ) полягає в тому, що воно відрізняється від усіх інших видів управління на адміністративній території і виражається функцією інтеграції усіх видів управління в конкретному регіоні:

Ру = Гу U Ду U Му UМгу U П р-ну,

де: Гу – галузеве управління;

Ду – державне управління;

Му – місцеве управління (самоврядування);

Мгу – міжгалузеве управління.

Еволюція регіонального управління включає п'ять етапів: І – 1920-1932рр., ІІ – 1933- 1956 рр., ІІІ – 1957-1964 рр., ІV – 1965-1985 рр., V – 1986- по даний час. На першому етапі розвитку проблеми регіонів розглядалися і вирішувалися виходячи із дії економічного закону вартості і об'єктивного характеру розвитку товарно-грошових відносин; із необхідності поступового усуспільнення засобів виробництва. На другому етапі була створена система адміністративно-територіального устрою відповідно до потреб адміністративно-командної системи управління в країні. На третьому етапі розвитку значні зусилля направлялись на удосконалення управління економікою на основі створення раднаргоспів. На четвертому етапі становлення і розвитку регіональних соціально-економічних систем в наукових дослідженнях знайшли відображення проблеми комплексності розвитку на основі програмно – цільового та системного підходів. Конкретно –практичну сторону п'ятого етапу можна умовно поділити на два підетапи: 1986 – середина 1994 року і серпень 1994 – по даний час. На першому підетапі прослідковувалось недостатнє наукове обґрунтування доцільності ринкових перетворень, складності реформування державної власності, недостатня ступінь готовності до регулятивних процесів, зокрема, приватної власності. На другому підетапі специфіка перехідного періоду в економічному розвитку регіонів України стала набувати реальних контурів; в основу соціально-економічних перетворень був покладений науковий підхід, склалися об'єктивні умови для наукової розробки стратегії і тактики внутрішньої та зовнішньої політики країни з метою упорядкування демократичних перетворень.

Проблематика становлення і розвитку регіонального управління в перехідний період передбачає визначення, встановлення і використання ряду економічних категорій, характерних для обґрунтування його методологічних основ: пріоритети, чинники впливу, орієнтири, інтереси, стратегії, сценарії, концепції, регіональна політика, методи.

В роботі визначається сутність і зміст зазначених категорій, особливості їх застосування при формування наукової методології регіонального управління і ефективного механізму господарювання для регіональних органів влади і управління.

В дисертації обґрунтовано доцільність управління регіонами в умовах самостійності, що обумовлюється наступними об'єктивними причинами:

по-перше, демократизація суспільного життя пробудила соціально-економічну ініціативу населення, підприємств різних форм власності, місцевих рад та громадських організацій: вони претендують на більш широке виявлення своїх економічних інтересів; по-друге, самостійність розвитку регіонів диктується специфікою здійснюваних відтворювальних процесів: кожен рівень ієрархічної системи управління в регіоні має свою сукупність локальних виробничих циклів, що обумовлює його коло компетенції; по-третє, економічна самостійність регіону витікає із його участі в територіальному поділі праці, що тісно пов'язано з питаннями вирішення територіальних пропорцій; по-четверте, економічна самостійність спонукає до підвищення відповідальності регіональних органів управління: вони несуть відповідальність за прийняття рішень, за їх виконання і можливі наслідки; по-п'яте, важливою умовою економічної самостійності регіону є встановлення прямої залежності його економічних можливостей від ефективності власного господарювання. Наповнення реальним змістом ідеї економічної самостійності регіону вбачається в формуванні відповідного механізму досягнення цієї самостійності, який в цілому є напрямом адекватним реформуванню регіонального управління в перехідний період.

Фінансово-бюджетне забезпечення розвитку регіонального управління спирається на практику перебудови багаторівневих бюджетних систем, характерних для розвинутих країн світу, і передбачає реалізацію на практиці наступної концепції: –

запровадження в законодавчому порядку за кожним рівнем управління в регіоні стійких джерел їх фінансово-бюджетного забезпечення;–

визначення в законодавчому порядку для кожного рівня управління в регіоні переліку податків і зборів для формування власного бюджету, а також тих надходжень від загальнодержавних податків, які необхідні для виконання делегованих державою повноважень;–

усунення штучної дефіцитності місцевих бюджетів шляхом покриття їх за допомогою бюджетного регулювання з боку держави на основі розробки програм соціально-економічного розвитку населених пунктів і територій;–

запровадження технології розробки бюджету країни “знизу”, з рівня органу місцевого самоврядування, а планування – на основі нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості.

В третьому розділі “Особливості і характер методології управління регіоном в перехідний період” обгрунтовуються методологічні основи становлення та розвитку регіонального управління перехідного до ринку періоду. Зокрема, визначається сукупність закономірностей його побудови і функціонування як системи: єдність системи управління, поєднання централізації і децентралізації, поєднання галузевого та територіального управління, співвідношення управлінської системи і системи, якою управляють, та приводиться класифікація принципів управління: загальних для усіх видів управління та спеціальних – для раціональної діяльності апарату управління: побудови апарату управління, ієрархічності, функціональної інтеграції, зворотного зв'язку, доцільної різноманітності, відокремлення перспективного управління від оперативного, поділу управлінської праці, відповідальності, дисципліни, єдності керівництва, мінімуму зв'язку. Визначена сукупність закономірностей і наукових принципів характеризує відповідність об'єкта дослідження економічним законам розвитку, з однієї сторони, і виступає як обмеження в практиці організації і функціонування регіональних управлінських систем – з іншої.

Встановлення цілей управління в роботі ґрунтується на аналізі суб'єктивного сприйняття ситуації з урахуванням об'єктивних чинників впливу:

де: - значення цільової характеристики i за час t;

- значення цільової характеристики і, досягнутий за період t-i;

- значення цільової характеристики і, встановленої з урахуванням досвіду;

- значення цільової характеристики і, встановленої регіонами-конкурентами у схожій ситуації;

Jпр - рівень домагань керівників організації за характеристикою і.

Економічний зміст регіональних цілей полягає: в досягненні збалансованості економічного і соціального розвитку територій з урахуванням необхідності підвищення рівня і якості життя населення; удосконалення структури народного господарства регіону у напрямку створення ефективних виробництв, збільшення внеску усіх суб'єктів господарської діяльності в розвиток економіки; раціоналізації розміщення продуктивних сил в системі “держава-регіони”; налагодженні вигідних зовнішньоекономічних і міжрегіональних зв'язків по обміну продукцією і послугами; задоволенні потреб населення по найважливіших групах продовольчих і непродовольчих товарів, розширенні сфери побуту і соціального забезпечення населення; раціональному використанні місцевих мінерально-сировинних ресурсів і територій; збереженні екологічної рівноваги і охороні навколишнього середовища.

Адаптація регіонального управління до умов перехідного періоду вимагає визначення нового змісту основних функцій регіонального управління, із яких найбільший практичний зміст мають: організація, прогнозування, регулювання, управління персоналом і контроль. На рис. 3 подано системний зміст адміністративних заходів та економічних важелів і методів, що складають їх внутрішню структуру.

Виконання взятих на себе функцій регіональні органи управління сьогодні можуть здійснювати в трьох основних напрямках: створення під відповідні функції організаційних структур, залучення приватних фірм на контрактно-конкурентних засадах, виплата грантів (субсидій) добровільним організаціям (в тому числі громадським).

Роль програмно-цільового методу в регіональному управлінні розглядається на прикладі „Програми соціально-економічного розвитку Поділля” з обґрунтуванням методологічних проблем розвитку цієї управлінської категорії в ринкових умовах.

Підкреслюється, що важливим моментом адаптації програмного методу до ринкових умов є визначення єдиного замовника програм, органів оперативного управління програми – департаментів та механізму фінансового забезпечення програмних дій. Проте останнє слід вважати “вузьким місцем” в їх практичній реалізації. Наприклад, у загальному обсязі фінансування Державної програми “Поділля” питома вага державного бюджету складає 23,2%, місцевих бюджетів – 12%, власних коштів підприємств – 32%, зарубіжних інвестицій – 13,1%, позабюджетних фондів – 4,1%, інших джерел – 15,1%.

Із загальної суми асигнувань, передбачених на реалізацію програмних заходів, у Вінницькій області припадає: на державний бюджет – 5,4%, кошти підприємств – 39,4%, закордонні інвестиції – 25,7%, позабюджетні фонди – 0,8%, інші джерела – 20,5%; у Тернопільській області: 13,4, 12.2, 32,5 відповідно; у Хмельницькій області: 37,2, 16,5, 26,5, 6, 1,2, 12,5 відповідно. В ринкових умовах програмно-цільовий метод розвитку регіонального управління забезпечує розробку науково-обгрунтованих програм державного, міжрегіонального і регіонального рівнів із взаємною погодженістю цілей, методології розроблення, супроводження і фінансування.

№ Зміст функцій регіонального управління

1 2

Організація

1 Створення організаційних структур управління регіоном

2 Адміністративні структури управління

3 Структури управління органів місцевого самоврядування

4 Ринкова інфраструктура

4.1. Комерційні банки

4.2. Брокерські контори

4.3. Товарно-сировинні біржі

4.4. Компанії (фірми)

4.4.1. Аудиторські

4.4.2. Консалтингові

4.4.3. Маркетингові

4.5. Аукціони

4.6. Ярмарки

4.7. Вільні економічні зони

5 Структури по забезпеченню інформацією про ринкову інфраструктуру

6 Суспільні організації і партії

Прогнозування

7 Прогноз розвитку економіки регіону на рівні макропропорції

8 Прогноз науково-технічного прогресу

9 Прогноз галузей матеріального виробництва регіону

10 Прогноз матеріального обміну

11 Демографічний прогноз

12 Соціальний прогноз

13 Прогноз потреби і якості життя населення

14 Прогноз природокористування і охорони навколишнього середовища

Планування

15 Концепція соціально-економічного розвитку

16 Економічний прогноз

17 Програма економічного і соціального розвитку (індикативний план) 17.1. Розвиток базових галузей господарського розвитку 17.1.1. Промисловий комплекс 17.1.2. Агропромисловий комплекс 17.1.3. Будівельний комплекс 17.2. Соціальний розвиток території 17.2.1. Рівень життя населення (грошові доходи на душу населення) 17.2.2. Забезпечення соціальних гарантій (створення нових робочих місць) 17.2.3. Розвиток соціальної інфраструктури (обсяг товарообороту, реалізація побутових послуг) 17.3. Природокористування та охорона навколишнього середовища 17.4. Економічна реформа і розвиток інфраструктури 17.4.1. Розвиток підприємницької діяльності 17.4.2. Роздержавлення та приватизація 17.4.3. Залучення інвесторів 17.4.4. Створення ринкової інфраструктури 17.5. Розвиток та розміщення продуктивних сил на території області 17.6. Вирівнювання рівня життя населення в адміністративно-територіальних одиницях області 17.7. Міжрегіональний обмін 17.8. Зовнішньоекономічні зв'язки

Регулювання

18 Система регулюючих заходів

19 Економічні регулятори 19.1. Прямі економічні регулятори 19.1.1. Дотації та субвенції із місцевих бюджетів 19.1.2. Регулювання цін на окремі види продукції 19.1.3. Регіональні замовлення 19.1.4. Регіональні трастові фонди 19.1.5. Регіональний валютний фонд

19.1.6. Квотування та ліцензування експорту та імпорту 19.2. Податкові пільги 19.2.1. Звільнення від податку 19.2.2. Зниження податкових ставок 19.2.3. Цільові податкові пільги 19.2.4. Інвестиційний податковий кредит 19.3. Кредитні пільги 19.3.1. Відтермінування платежів 19.3.2. Зниження кредитних ставок (% за кредит) 19.3.3. Цільові кредити

20 Адміністративно-правові заходи 20.1. Система законодавчих актів, указів та постанов 20.2. Система стандартів, вимог, правил, нормативів (санкцій, обмежень) 20.3. Вольові рішення регіональних органів влади

Управління персоналом

21 Кадрове забезпечення системи регіонального управління

Вироблення стратегії управління персоналом 22.1. Планування потреби в кадрах для регіональних органів управління 22.2. Підбір, найм та розстановка управлінського персоналу 22.3. Розвиток персоналу 22.4. Оцінка персоналу 22.5. Підготовка та перепідготовка персоналу

23 Мотиваційна та компенсаційна система забезпечення ефективності роботи кадрів управління

Контроль

24 Визначення параметрів контролю в регіональних управлінських системах 24.1. Встановлення стандартів 24.2. Вимірювання виконання управлінських рішень 24.3. Оцінка результатів виконання 24.4. Корегування дій

У четвертому розділі “Компонентна структура та функціональний зміст регіонального управління” визначається сутність основних видів діяльності регіональних органів влади в нових умовах господарювання. Пропонується функцію організації розглядати, як процес розподілу обов'язків і координацію зусиль персоналу для забезпечення максимальної продуктивності у досягненні визначеної мети в наступних проявах:

а) визначенні повноважень між вищим керівництвом і нижчими рівнями працюючих;

б) створенні системи управління, тобто об'єктів управління (керованих систем), суб'єктів управління (керуючих систем) і встановлення зв'язків між ними;

в) вдосконаленні системи регіонального управління.

Зазначається, що в організаційних структурах взагалі, і в регіональних, зокрема, прийнято використовувати кілька організаційних основ, які формують відповідні типи структур (лінійна, функціональна, лінійно-функціональна тощо). Нинішнє розширення функцій і повноважень регіонального управління здійснюється на застарілій організаційній основі – лінійно-функціональній або її модифікації – дивізійній, при якій функціональні підрозділи об'єднуються у великі блоки. Недоліком цього виду структур є локалізація функцій управління у відокремлених підрозділах та їх слабка взаємодія при вирішенні комплексних програм розвитку території, практична відсутність координаційного впливу в управління регіоном, що не дозволяє місцевим органам виконувати покладені на них функції; неспроможність справитись з прогресуючими диспропорціями і кризовими явищами в економіці, невиправдане збільшення чисельності апарату, що веде до зародження нової номенклатури. В роботі обґрунтовується матричний тип організаційної структури регіонального управління, при якій центральним органом управління регіоном повинен стати обласний економічний комітет (Рада).

Головним завданням Ради є встановлення і визначення тенденцій розвитку регіону, розробка конкретних програм, що базуються на “точках росту”, стратегії і тактики їх досягнення. При економічному комітеті (Раді) доцільно створити Вчену Раду, яка буде працювати як дорадчий орган. Вказане реформування свідчить про те, що в ринкових умовах організаційні структури управління регіоном не слід ототожнювати з облдержадміністрацією та її структурними елементами. Реалізація принципу відповідності вимагає, щоб в умовах виникнення нових функцій у суб'єктів діяльності на території сформувався новий орган більш широкої компетенції на засадах координації управлінського впливу.

Функція прогнозування, як один із основних видів діяльності (роботи) регіональних органів управління, є порівняно новою. Її актуальність обумовлена швидкозмінними чинниками ринкового середовища, з однієї сторони, і ймовірним характером регіональної системи господарювання – з іншої.

Горизонт прогнозування задається строками досягнення цілей. Звідси прогнози можуть бути короткостроковими (до 3 років), середньостроковими (5-7 років) і довгостроковими (10 і більше років). З урахуванням особливостей регіонального розвитку процес прогнозування можна поділити на п'ять відносно самостійних етапів.

1. Розробка основних гіпотез розвитку регіональної соціально-економічної системи на перспективу відповідно до її цілей та завдань.

2. Систематичний аналіз розвитку економіки регіону на основі критеріїв, що дасть змогу виявити вплив зміни певних чинників на регіональний розвиток окремих галузей і господарства в цілому.

3. Розробка прогнозів розвитку окремих галузей і сфер регіонального господарства на основі показників, визначених під час аналізу.

4. Визначення траєкторії господарського зростання окремих регіонів. Практично завдання внутрішньорегіонального прогнозування зводиться до вибору найкращого варіанту територіального розподілу виробничих ресурсів і виробництва окремих видів продукції.

5. Встановлення параметрів і термінів перспективного розвитку виробництва окремих важливих видів продукції в натуральних величинах.

Зміст планування як функції регіонального управління полягає в обґрунтуванні і визначенні основних напрямів та пропорцій розвитку економіки з урахуванням матеріальних джерел його забезпечення і попиту ринку. Його найважливіші завдання – це формування уявлення про майбутню економічну структуру регіону і його розвиток через організацію