НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКО-ПРАВОВИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

УДК 332.142.4.(477.61)

МАКСИМОВ Віталій Володимирович

методологія оцінки та забезпечення ефективного

використання економічного потенціалу регіону

Спеціальність 08.10.01 - Розміщення продуктивних сил

і регіональна економіка

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора економічних наук

Донецьк 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Східноукраїнському національному університеті

ім. Володимира Даля Міністерства освіти і науки України (м. Луганськ).

Науковий консультант – доктор економічних наук, професор,

Заслужений діяч науки і техніки України

Бузько Ірина Романівна,

Східноукраїнський національний університет
ім. Володимира Даля МОН України,

завідувач кафедри міжнародної економіки (м. Луганськ)

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

Гриньова Валентина Миколаївна,

Харківський державний економічний університет МОН України,

завідувач кафедри бізнесу та підприємництва (м. Харків)

доктор економічних наук, професор

Прокопенко Микола Дмитрович,

Інститут економіки промисловості НАН України,

головний науковий співробітник відділу

проблем регіональної економіки (м. Донецьк)

доктор економічних наук, доцент

Дубіщев Віктор Петрович,

Полтавське регіональне відділення

Української державної інноваційної компанії, голова (м. Полтава)

Провідна установа – Науково-дослідний економічний інститут

Міністерства економіки та з питань

європейської інтеграції України (м. Київ).

Захист відбудеться "  " жовтня 2002 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д .170.01 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України за адресою: вул. Університетська, 77, м. Донецьк, 83048.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту економіко-правових досліджень НАН України за адресою: вул. Університетська, 77, м. Донецьк, 83048.

Автореферат розісланий " 20 " вересня 2002 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Граніш В.В.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За останні роки регіональна проблема виросла в одну з найбільш гострих проблем суспільного розвитку України. Вона не обмежується питаннями економічного, політичного або культурного життя, а охоплює усі його сторони. У цій ситуації необхідно створювати умови для населення регіонів у реалізації своїх функцій як господарюючих суб’єктів, ураховуючи при цьому історичні соціокультурні тенденції. Формування моделі соціально-економічного розвитку регіону, як і більшість нових для України проблем трансформаційного періоду, не має однозначного тлумачення. Необхідно не просто вибирати ту чи іншу вже готову модель розвитку, що відпрацьована у якій-небудь країні чи регіоні, а сформувати свою, досить конкретну конструкцію, яка б синтезувала як теоретичні модельні побудови, викладені у літературних джерелах, так і відображала накопичений досвід урахування особливостей і проблем розвитку даного територіального утворення.

Досвід розвинутих країн світу продемонстрував значні можливості ринкових методів управління при використанні економічного потенціалу регіону. Однак пряме запозичення накопиченого досвіду також не виправдане. Необхідно враховувати структуру інвестиційного, трудового, природно-ресурсного та інноваційного потенціалів як країни, так і окремих її регіонів, рівень розвитку відтворювальної структури, стан системи соціально-економічних відносин.

Соціально-економічний розвиток регіонів України в умовах трансформаційного періоду у значній мірі визначається величиною та мірою використання економічного потенціалу, зосередженого на даній території. Ефективність його використання залежить від оптимального сполучення складових його елементів, що залучаються у господарчий обіг. Стереотипи управління регіоном, що склалися, негнучкість управлінських методів призвели до економічного спаду, зниження ефективності виробництва і життєвого рівня населення і великій його різниці по регіонах та територіях. В цих умовах по-новому встала проблема економічної оцінки та розробки механізму ефективного використання економічного потенціалу регіону.

Актуальність проведеного дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю вирішення проблеми науково-прикладного обгрунтування оцінки та ефективного використання економічного потенціалу на регіональному рівні. Українськими та зарубіжними вченими опубліковано ряд фундаментальних робіт щодо проблем оцінки окремих складових економічного потенціалу країни, регіону, території та проблем його раціонального використання. Разом з тим, актуальним є питання оцінки економічного потенціалу регіону як єдиного цілого. В теперішній час категорія економічного потенціалу регіону, теорія і методологія його вимірювання та оцінки вивчені недостатньо. Особливо це стосується його вартісної оцінки. Проведені дослідження грунтуються на різноманітних концепціях територіального устрою, розміщення продуктивних сил та використання окремих елементів економічного потенціалу регіону. Їх результати відбито в наукових працях Б.І. Адамова, О.М. Алимова, О.І. Амоші, П.П. Борщевського, В.М. Василенка, В.М. Гриньової, Б.М. Данилишина, М.І. Долішнього, С.І. Дорогунцова, В.П. Дубіщева, Б.Т. Кліяненка, І.І. Лукінова, В.К. Мамутова, В.І. Мунтіяна, В.І. Пили, М.Д. Прокопенка, В.К. Симоненка, В.В. Фінагіна, Л.Г. Червової, М.Г. Чумаченка, В.Ф. Януковича та ін.

В умовах сучасного стану економіки України, який, безумовно, не може не позначитися на соціально-економічних процесах у регіонах, надзвичайно важливим є створення економічних і соціальних механізмів управління їх розвитком на основі ефективного використання економічного потенціалу.

Актуальність окреслених теоретичних, методологічних та практичних проблем з огляду на нову економічну ситуацію в Україні та її регіонах визначила мету і основні завдання дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, що проведені у дисертації, є складовою частиною науково-дослідних робіт Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля МОН України та Луганської філії Інституту економіко-правових досліджень НАН України.

Дисертацію виконано згідно з планами науково-дослідних робіт інститутів за 1998-2002 рр., у яких здобувач приймав участь в якості виконавця:

до проблеми, включеної до плану НДР Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля МОН України під шифром ГН-35-98 теми “Дослідження формування механізму забезпечення стійкості великомасштабних економічних систем” (ДР № U002864), в рамках якої здобувачем підготовлене і представлене обгрунтування механізму підвищення мотивації господарчих суб’єктів в стійкому регіональному розвитку;

до проблеми 4.2.1.6 “Економічні проблеми розвитку регіонів. Розміщення продуктивних сил”, виконаної за постановою Бюро Відділення економіки НАН України від 31.01.2002 р. (протокол №1), включеної до плану НДР Луганської філії ІЕПД НАН України під шифром 3.1.10.19 “Економіко-правове забезпечення розвитку господарської системи регіонів України” (ДР № 0102U005360), в рамках якої здобувачем запропоновано моделювання механізму ефективного використання економічного потенціалу регіону;

до проблеми 4.2.1.6 “Економічні проблеми розвитку регіонів. Розміщення продуктивних сил”, виконаної за Постановою Кабінету Міністрів України №1024 від 11.06.1999 р. “Про державну підтримку реалізації Програми соціально-економічного розвитку Луганської області на 1999-2010 роки” по результатах спеціального (виїзного) засідання 02.06.1999 р. в м. Луганську Кабінету Міністрів України за участю Президента України, на якому було розглянуто та затверджено (протокол №21 від 02.06.1999 р.) Програму соціально-економічного розвитку Луганської області на 1999 – 2010 роки (Луганська область – 2010), включеної до плану НДР Луганської філії ІЕПД НАН України під шифром 3.1.4.12 “Дослідження та розвиток соціально орієнтованих механізмів управління економікою регіону” (ДР № U000108), в рамках якої здобувачем запропонований механізм реалізації стратегії соціально-економічного розвитку регіону.

Матеріали дослідження використані в розробці цих тем.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційної роботи є розробка теоретичних, методологічних і методичних положень, наукових і практичних рекомендацій щодо оцінки економічного потенціалу регіону, механізму забезпечення його ефективного використання, системи стимулювання і стратегії реалізації на регіональному рівні. Відповідно до мети дослідження були поставлені і вирішені наступні завдання:

здійснено теоретико-методологічний аналіз та визначено концептуальні підходи щодо особливостей потенційних можливостей регіональних систем;

визначено пріоритети економічного розвитку регіону з урахуванням усієї сукупності факторів, що формують його економічну систему;

проаналізовано зарубіжний досвід рішення регіональних проблем з метою визначення можливостей використання світового досвіду в умовах сучасної України;

досліджено поняття та зміст категорії “економічний потенціал регіону”;

визначено специфіку структурних компонентів економічного потенціалу та розроблено науково-методичні основи його оцінки;

здійснено оцінку економічного потенціалу в елементному та територіальному аспектах (на прикладі Луганської області);

проведено аналіз проблем оптимізації економічного потенціалу регіону та визначено підходи до його раціонального використання;

розроблено пропозиції щодо використання у механізмі управління регіоном показників оцінки економічного потенціалу;

обґрунтовано і розроблено методичні підходи до стратегії реалізації економічного потенціалу регіону та оцінки його ефективності.

Предмет дослідження. Предметом дослідження є фактори забезпечення ефективного використання економічного потенціалу на регіональному рівні.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження є економічний потенціал регіонів в їх елементному та територіальному аспектах.

Методологія і методи дослідження. Методологічною основою дослідження є система економічних законів та категорій ринкової економіки, економічної регіоналістики, економічної теорії, праці сучасних вітчизняних і зарубіжних вчених різних галузей знань, що визначають механізм ефективного використання економічного потенціалу на регіональному рівні.

Як основний метод дослідження застосовано системний підхід. Його використання дало можливість цілісного пізнання сутнісних основ категорії економічного потенціалу. Системний характер методологічного забезпечення виконаного дослідження поглиблено завдяки застосуванню методів комплексного аналізу соціально-економічних процесів, економіко-математичного моделювання економічного потенціалу регіону. Для обробки вихідних матеріалів використовувалися: прийоми порівняльного та статистичного аналізу, які дозволили об’єктивно відобразити динаміку регіональних соціально-економічних процесів; методи логічного узагальнення, за допомогою яких була забезпечена послідовність проведення наукового дослідження; методи економіко-математичного моделювання, які забезпечили наукову обгрунтованість відповідних позицій щодо формування збалансованої соціально-економічної політики окремого регіону.

У дисертації використані Закони України, Укази Президента України, Постанови Кабінету Міністрів України, розпорядження і накази органів державної адміністрації і місцевого самоврядування, що стосуються економіки країни і її регіонів в нових умовах розвитку.

Наукова новизна отриманих результатів. Основний науковий результат полягає у формуванні концептуального підходу до вирішення проблеми оцінки ефективності функціонування регіонального соціально-економічного комплексу на основі порівняння величини економічного потенціалу та обсягу валового регіонального продукту, що дозволяє виявляти ступінь використання наявних економічних ресурсів, у тому числі:

вперше:

обгрунтовано новий підхід до формування концепції соціально-економічного розвитку регіону, як інструменту регіональної економічної політики, що дозволяє урахувати і реалізувати увесь спектр інтересів суб’єктів цієї політики, що формуються відносно природно-ресурсної та виробничої основи територіального розвитку;

представлено концепцію оцінки та забезпечення ефективного використання економічного потенціалу на регіональному рівні, що включає підходи до формування системи організації його використання на основі критеріїв, оцінок, стимулів, економіко-математичних моделей;

визначено та представлено науково-методичні основи оцінки економічного потенціалу регіону на базі угрупувань відповідних елементів, що дозволяє здійснити вартісну оцінку його природно-ресурсного, трудового та інвестиційного потенціалів;

розроблено механізм використання оцінок економічного потенціалу регіону, сформульовано та обгрунтовано рекомендації щодо адаптації елементів організації та управління місцевих органів влади до нових умов господарювання;

удосконалено:

методологічні принципи обгрунтування напрямків господарської спеціалізації регіонів з урахуванням комплексу факторів, що формують соціально-еколого-економічну систему регіону;

методи дослідження структури економічного потенціалу за ресурсними, територіальними та відтворювальними ознаками, які базуються на урахуванні якісних і кількісних особливостей економічних ресурсів, орієнтуються на оптимальні режими їх використання з метою збільшення обсягів виробництва суспільного продукту;

знайшли подальший розвиток:

методологічні положення ефективної регіональної політики основані на балансі інтересів органів регіонального управління та суб’єктів господарювання у раціональному використанні факторів виробництва, що забезпечує оптимальний розподіл ресурсів регіону;

методи економіко-математичного моделювання економічного потенціалу, що дозволяють проводити аналіз ефективності використання економічних ресурсів регіону, забезпечувати оптимальне управління економічним потенціалом, визначати ефективні стратегії його реалізації;

науково обгрунтовані шляхи підвищення ефективності використання економічного потенціалу регіону на основі механізму використання показників його оцінки, що дозволяє виявляти резерви регіональної економіки.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що основні положення, обґрунтовані автором у дисертації, доведені до рівня методичних розробок і практичних рекомендацій щодо забезпечення ефективного використання економічного потенціалу на регіональному рівні, у тому числі:

обгрунтовано підходи до вирішення проблеми вартісної оцінки природно-ресурсного, трудового та інвестиційного потенціалів та забезпечення ефективного використання економічного потенціалу Луганської області;

обгрунтовано підходи до управління економічним потенціалом регіону, в основі яких лежить аналіз впливу ресурсного потенціалу на економічний стан території, що дає змогу забезпечити умови для його відтворення;

розроблено та представлено практичні рекомендації щодо стимулювання ефективного використання економічного потенціалу регіону, які базуються на оптимальному співвідношенні планового та ринкового підходів до економічного регулювання;

розроблено та представлено методику вибору стратегічних зон господарювання у механізмі ефективного використання економічного потенціалу регіону;

розроблено рекомендації щодо адаптації елементів організації та управління місцевих органів влади до використання оцінок економічного потенціалу регіону;

обгрунтовано нові напрями по визначенню пріоритетів економічного розвитку регіону з урахуванням системи факторів, що формують його економічний потенціал;

обгрунтовано типові та індивідуальні підходи до формування стратегії ефективного використання економічного потенціалу регіону;

запропоновані дисертантом рекомендації з підвищення ефективності використання економічного потенціалу регіону використані в господарській діяльності органів державного управління та підприємств Луганської області.

Отримані результати дисертаційної роботи упроваджені у формі практичних рекомендацій, що підтверджуються відповідними документами, які містяться в додатках до дисертації. Основні з них такі:

1. Луганська обласна державна адміністрація (довідка №2-37/106 від 18.02.2002 р.). Запропоновані автором економіко-математичні моделі щодо стратегії реалізації економічного потенціалу впроваджено при розробці Програми соціально-економічного розвитку Луганської області на 1999-2010 роки;

2. Луганська міська рада (управління економіки) (довідка № 11-87/1 від 26.02.2002р.). Результати дослідження впроваджено при прогнозуванні показників соціально-економічного розвитку при розробці Програми економічного і соціального розвитку м. Луганська на 2002 рік;

3. Національна академія наук України. Інститут економіко-правових досліджень (Луганська філія) (довідка № 16/1 від 21.02.2002р.). Науково-прикладні розробки впроваджено при розробці Програми соціально-економічного розвитку Луганської області на 1999 – 2010 роки.

Особистий внесок здобувача. Особистим внеском здобувача є обгрунтовані і сформульовані ідеї, наукові положення, висновки та рекомендації щодо розробки і вирішенню науково-прикладних проблем оцінки та забезпечення ефективного використання економічного потенціалу на регіональному рівні. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, використано лише ті ідеї та положення, що є результатом особистої роботи здобувача. Конкретний внесок здобувача у ці праці вказаний у списку публікацій за темою дисертації.

Апробація результатів дисертації. Результати проведеного дослідження були представлені автором і схвалені на науково-практичних конференціях і семінарах: міжнародній науково-практичній конференції “Глобалізація економіки: нові можливості чи загроза людству?” (м. Донецьк, 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Методологія та практика менеджменту на порозі XXI століття: загальнодержавні, галузеві та регіональні аспекти” (м. Полтава, 2000 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Фінансові аспекти глобальних перетворень економічних систем (м. Одеса, 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Тенденції розвитку ринку праці в Україні та проблеми працевлаштування студентів” (м. Луганськ, 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Економічний розвиток та регіональна політика в сучасних умовах” (м.Ялта – Луганськ, 2000 р.); міжнародній науково-практичній конференції “Маркетинг: теорія і практика” (м. Ялта – Луганськ, 2000 р.); науково-практичній конференції “Економіко-математичне моделювання та інформаційні технології у ринковій економіці” (м. Луганськ, 2000 р.); міжнародній конференції “Социально-трудовые отношения в трансформируемой России” (м. Воронеж, 2000 р.); VII Міжнародній науково-практичній конференції “Університет і регіон” (м. Луганськ, 2001 р.).

Публікації. Основні ідеї, положення і результати досліджень представлені в 28 опублікованих роботах (із них: дві монографії, одна з них особиста, 20 статей у провідних наукових фахових виданнях), загальний обсяг публікацій 38,47 друк. арк., з них 32,26 друк. арк. належать особисто автору.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається із вступу, п’яти розділів, висновків, списку використаних джерел із 265 найменувань і містить 437 сторінок комп’ютерного тексту, включає 34 таблиці, 19 рисунків, додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі розкрито актуальність теми, об’єкт, предмет, мета та задачі дослідження, методичне, методологічне та інформаційне забезпечення, зв’язок роботи з дослідженнями Луганської філії Інституту економіко-правових досліджень НАН України, Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля МОН України і практичне використання результатів дослідження.

Розділ . Методологічні основи регіонального управління у трансформаційній економіці. Розв’язання проблеми забезпечення ефективного використання економічного потенціалу на регіональному рівні розглядається як двоєдине завдання обгрунтування сутності й оцінки економічного потенціалу та форм реалізації територіального чинника в господарському механізмі країни.

Регіон розглядається як досить складний об'єкт управління. Його збалансований і динамічний розвиток на основі ефективного використання економічного потенціалу значною мірою визначає оптимальне функціонування всієї господарської системи в цілому. У дисертації стверджується, що регіон – це вузол соціально-економічних процесів і його не можна розглядати як просту сукупність господарських об'єктів, як територію з певними природними і соціальними умовами.

Сучасне становище економіки країни і її територіальних частин є, на думку автора, наслідком трансформації системи державного управління, що вилилося у втрату економікою таких динамічних характеристик як стійкість, збалансованість у всіх аспектах, у тому числі й у просторовому, орієнтованість на ефективне рішення комплексу соціальних задач.

В той же час, роль держави в регулюванні господарських процесів на етапі становлення ринкових відносин значно більш висока, ніж у сформованих ринкових умовах. У зв’язку з цим обгрунтовано положення про те, що в перехідному періоді ринок знаходиться ще на етапі становлення, і, природно властиві йому стабілізатори, що реалізують функцію саморегуляції, не дозволяють повною мірою уникнути втрат властивих будь-якої перехідної ситуації. Крім того, становлення ринкових відносин повинне регулюватися, тобто процес соціально-економічної трансформації зобов'язаний керуватися насамперед з метою мінімізації як самих зазначених втрат, так і їхніх наслідків.

Процеси створенню ефективно функціонуючої ринкової економіки реалізують себе у формуванні відповідного середовища господарювання, забезпеченні правової бази становлення і розвитку останньої, стимулюванні конкуренції. Функції, пов'язані з доповненням механізмів ринкової саморегуляції, складаються в коректуванні дії відповідних регуляторів, впливі на процеси розподілу ресурсів, перерозподілі доходів, забезпеченні збалансованого, стійкого і соціально орієнтованого розвитку господарської системи в режимі економічного росту.

Усе це визначає необхідність більш інтенсивного державного втручання в економічні процеси. Недооцінка останнього положення в практиці державного регулювання ринкової економіки стала фактором збільшення витрат соціально-економічної трансформації, що багато в чому пояснюється недооцінкою необхідності підтримки управління процесом оформлення нового господарського укладу. Акцент був зроблений на посиленні впливу державного регулювання на ряд окремих макроекономічних параметрів з метою досягнення бажаних параметрів соціально-економічного розвитку. Сам же трансформаційний процес у всіх своїх аспектах регулювався слабко, критичні і кризові точки його проходження не були об'єктом прогнозування і, природно, не відслідковувалися.

Роль держави в економіці конкретизується в її функціях. Стосовно до українських умов перехідного етапу розвитку економіки всі регулюючі функції об'єктивно пов'язані зі становленням ринкових відносин. У залежності від характеру цього зв'язку виділяють дві групи функцій державного регулювання: функції по створенню умов ефективного функціонування ринку і функції по доповненню і коректуванню дій механізмів ринкової саморегуляції. Реалізація кожної з них визначає необхідність рішення комплексу концептуальних і приватних питань.

В процесі дослідження доведено, що сучасний стан системи державного регулювання розвитку регіонів характеризується непослідовністю дій, їхньою несвоєчасністю і нераціональністю. Програмні механізми, як традиційний інструмент зазначеної системи, не спираються на об'єктивний аналіз стану регіонів і неупереджену оцінку результатів проведених перетворень. Вони не містять діючих коригувальних впливів, спрямованих на вихід з депресивного стану, не мають об'єктивних критеріїв, по яких можна здійснити поточний і кінцевий контроль результатів реалізованих рішень.

У структурі державного регулювання регіонального розвитку можна виділити кілька якісно різних напрямків: по-перше, це загальнополітичне регулювання, що знаходиться в руслі державної регіональної політики; по-друге, загальне економіко-правове регулювання, що здійснюється через установлення загальнодержавних правил, процедур, конкретних норм державного і регіонального поділу власності, природних ресурсів, фінансів; по-третє, державна селективна підтримка регіонального розвитку.

На сучасному етапі трансформаційних процесів в Україні найбільш актуальною стає проблема установлення фінансових механізмів регулювання розвитку регіонів, як найважливішого важеля його дійсного становлення. Протягом багатьох десятиліть загальна бюджетна забезпеченість була провідним фінансовим інструментом розвитку територіальних утворень. Крім державного бюджету регіони фактично не мали ніяких інших джерел існування. Зараз же ситуація кардинально змінилася.

Регулювання регіонального розвитку в минулому, основними реалізуючими інструментами якого виступали територіальне планування і розміщення продуктивних сил, здійснювалося без достатнього урахування специфічних чинників, що визначають розвиток і відтворювальну структуру даного регіону. З метою створення системи державного регулювання регіонального розвитку існує необхідність вироблення концепції розвитку регіону з врахуванням найважливіших факторів, що формують регіональну економіку.

Дослідження, в основному, стосуються конкретних регіонів. Це ускладнює вивчення загальних для регіонів проблем у масштабі країни. Тому необхідні дослідження по створенню єдиної методологічної концепції розвитку регіонів у їхньому взаємозв'язку з іншими ланками господарчого комплексу країни. Ця задача містить також пошук шляхів узгодження галузевих і територіальних рішень. Крім того, потрібно вирішити задачу міжрегіональних взаємодій.

У розвинутих країнах світу використовуються різні теорії в розробці і здійсненні соціальної регіональної політики, що обумовлено специфічними підходами до визначення цілей і задач цієї політики. Значну роль при цьому грає визначення співвідношень соціальних, економічних, національних, демографічних, екологічних і культурних елементів і напрямків у регіональній політиці.

Типології моделей соціального розвитку регіонів у своїй сутнісній основі можуть базуются на концепції “полюсів розвитку”, що розглядає розвиток усіх регіональних одиниць даної території як самодостатніх регіональних суб'єктів.

Для сучасної регіональної політики Західної Європи характерні лібералізація, стимулювання більш повного використання економічного потенціалу регіонів. Основним її суб'єктом є територіальні структури (райони і регіони), а головною задачею – підвищення рівня життя населення за рахунок вирівнювання розвитку територій.

Як показують дослідження, єдиних моделей регіонального розвитку не існує. Світова практика регулювання регіонального розвитку сильно диференційована в залежності від особливостей і розвиненості національних економік, державного устрою окремих країн, політичних традицій і форм міжнародної інтеграції. Тому головною вимогою і серйозним обмеженням результативних запозичень світового досвіду є адекватність економічної, соціокультурної, національно-етнічної, політичної й інших характеристик України тим державам, чий досвід передбачається використовувати.

Політика “вирівнювання”, як ідеологія державного впливу на параметри функціонування окремих регіонів, використовується в різних масштабах і стосовно до різних груп таких параметрів, причому тільки пряме чи опосередковане регулювання регіонального розвитку з боку держави здатно ефективно здійснити територіальне “вирівнювання”. Для цього не обов'язкові (хоча і бажані) пряме державне втручання, але зовсім необхідна аргументована і тверда політика державного регулювання, що функціонує як чітка організаційно-правова система і діє відповідно до визначених принципів.

Підтримку регіонального розвитку здійснюють спеціально організовані органи державної влади. Їхня діяльність спрямована на вирішення політичних, правових, соціальних, фінансових, економічних та інших питань, що мають своєю метою стимулювання розвитку тих територій, що з об'єктивних причин не можуть функціонувати в системі саморозвитку.

У країнах з перехідною економікою поліпшення життєвих умов населення пов’язується з формуванням нового механізму соціально-економічних відносин, що забезпечує проведення ефективної регіональної політики. При цьому більше визнання одержує необхідність переміщення центра ваги цієї політики на окремі підприємства, що відповідають ринковим критеріям і конкурентоздатні на внутрішньому й особливо на світовому ринку. Зменшення значення прямих форм адміністративного і бюджетного державного регулювання, посилення ролі важелів непрямого впливу держави позначилися насамперед на мікрорівні. Це привело до того, що державні органи практично відмовилися від проведення регіональної політики. У той же час, соціально-економічна стабілізація держави і її розвиток усе більш вимагають врахування соціальних регіональних проблем і регіональних факторів.

Прагнення районів у рамках Європейського Союзу до більшої автономії привело до нового розуміння сутності регіонального розвитку як наслідка використання внутрішнього потенціалу регіонів. Суть цього процесу полягає в перенесенні акценту з прямого державного регулювання регіонального розвитку на стимулювання формування в регіонах автономного механізму й у заохоченні приватного підприємництва. Регіональна політика в даний час покликана сприяти самостійності і саморозвитку господарчих суб'єктів регіону, вибору оптимального розподілу ресурсів регіону і підвищенню його конкурентоздатності.

Світовий досвід регіонального розвитку свідчить про те, що в сучасному світі не існує якої-небудь домінуючої моделі регулювання регіонального розвитку. Більш того, саме в цій сфері розходження між країнами особливо великі, що є прямим наслідком регіонального різноманіття.

Україна не може обмежитися копіюванням досвіду якої-небудь однієї країни, а повинна шукати свої підходи до рішення важливих регіональних проблем на основі селекції світового досвіду.

Розділ 2. Концепція розвитку регіону у системі державної регіональної політики. Трансформація регіональної економіки – процес тривалий, складний і різноманітний, що потребує постійної уваги і корекції. Розробка концепції, що дозволяє цей процес збалансувати і стабілізувати з метою підвищення життєвого рівня населення регіонів, можлива на основі оптимального використання соціально-економічних чинників.

При цьому необхідно враховувати, що єдиної моделі економічного устрою для всіх регіонів бути не може. Плюралізм варіантів цих моделей визначається значним впливом на парадигму суспільного устрою неекономічних чинників: соціальних, психологічних, етнонаціональних, релігійних, культурних та ін. Якщо для сучасних технічних моделей характерні тенденції глобалізму й універсалізму, то реальні соціокультурні процеси регіонів специфічні і унікальні.

Державне регулювання регіонального розвитку, а також реалізація в його межах територіального планування і політики розміщення продуктивних сил у колишні роки здійснювалася без достатнього урахування соціальної специфіки регіону, що привело до істотних диспропорцій у розвитку і розміщенні продуктивних сил держави, структурі зайнятості, у питаннях раціонального використання природного середовища регіону і його економічного потенціалу.

Частково послаблення державного управління регіональним господарством виявилося у значному спаді в галузях матеріального виробництва, у масовій технологічній деградації підприємств усіх галузей економіки й, у першу чергу, промислових підприємств. Усе це, так само як і присутність зовнішніх чинників, приводить до хворобливої соціальної напруги, що виражається в несприятливому характері більшості соціальних індикаторів.

Однією з причин такої ситуації є відсутність загальної концепції соціально-економічних перетворень у країні, які були б покладені в основу концепцій реформування економіки в регіонах, що передбачають вироблення цілей майбутнього розвитку й основних засобів їхнього досягнення в рамках того чи іншого варіанта спеціалізації регіонального господарства.

Розробка концепції функціонування і розвитку регіону містить у собі ряд послідовних етапів, одним із яких є аналіз динаміки його соціально-економічних показників. Реалізація цього етапу спрямована на дослідження проблеми формування регіональної ресурсної бази й ефективності її використання.

Особливі складності виникають при виборі перспективних напрямків розвитку, тому що механізм ринкового регулювання не розрахований на рішення довгострокових, стратегічних задач. Тому на етапі переходу до ринку необхідне створення регіональної концепції, що, за інших рівних умов, повинна передбачати відповідність господарства регіону новій системі міжрегіональних зв'язків і взаємодій.

Державний інтерес у регіональній політиці, безумовно, є переважаючим над інтересами регіону, що найчастіше виявляється не в змозі виразити їх прямо. У цьому відношенні особливо характерним є положення стійко депресивних регіонів, ресурсна основа яких виявилася найбільш уразливою в період перетворень старого господарського укладу.

Поняття “регіональність розвитку” відбиває необхідність зв'язку структури економіки, що розвивається, зі своєрідністю місцевих умов, що усе більш ускладнюються і характер яких вимагає їхнього вивчення й врахування при формуванні нового типу економіки в рамках створення багаторівневої системи державного регулювання регіонального розвитку.

Основою ефективного рішення зазначеної проблеми є визначення принципів територіальної організації економічної системи, що превалює, змістом яких повинне стати стимулювання процесів регіональної спеціалізації територіальних утворень. Як інструмент, що реалізує цей, на наш погляд, основний принцип, необхідно використовувати політику розміщення продуктивних сил, але вже на іншій основі, що враховує весь вантаж емпіричних умов конкретної території, сформованих у період її планового розвитку.

Для досягнення прогресивних зрушень у розвитку і функціонуванні регіональних систем необхідний спеціальний механізм, що працює на соціально-економічний розвиток. Цей механізм повинний передбачати комплекс інституціональних, структурних і стабілізаційних мір поетапного рішення існуючих проблем.

Регіон не в змозі розв’язати усі соціально-економічні протиріччя, що виникають у регіональному відтворювальному процесі. Для цього необхідні відповідні програми і дії, спрямовані на створення умов і стимулів, що забезпечують підвищення мотивації і зацікавленості суб'єктів, що хазяюють, у стійкому регіональному розвитку.

Перехідна модель регіонального розвитку носить плюралістичний, різноманітний і еклектично - мозаїчний характер. У ній ще продовжують діяти інерційні сили минулого й одночасно розвиваються нові елементи, характерні для зрілих форм ринкової економіки. Цим пояснюється нестійкість трансформаційної регіональної моделі, в основі якої лежить суперечливість інерційного відтворення елементів колишньої системи і необхідність переважного відтворення нових форм і відносин.

Економічна самостійність є неодмінною умовою комплексного соціально-економічного розвитку регіону. Важливою умовою економічної самостійності регіону є встановлення прямої залежності його економічних можливостей від ефективності свого господарства. Економічна самостійність не може бути повною без права прийняття рішень по використанню регіоном його економічного потенціалу, у тому числі земельних, лісових і природних ресурсів. При цьому необхідно дотримувати наступних критеріїв: комплексності, екологічної допустимості, підвищення рівня зайнятості й економічного благополуччя населення.

Поняття “самостійність регіону” визначається як пошук тієї спільності регіональних інтересів, що регіон може побачити в рамках єдиної держави, коли він добровільно делегує частину своїх повноважень центру, тобто центр виступає виразником інтересів усіх регіонів у рамках єдиної держави.

Існують визначені межі, за якими економічна самостійність регіонів веде до негативних наслідків. Безмежна економічна самостійність настільки ж шкідлива, як і її відсутність. Тому принцип економічної самостійності повинний характеризувати межі розумного у порядкуванні можливостей регіону і виключати протиріччя між суб'єктами регіональної економіки.

В основі розробки концепції соціально-економічного розвитку регіону знаходиться сукупність реальних суб'єктів регіону, що хазяйнують. У якості реально діючого суб'єкта варто визначити економічно активне населення регіону, що є безсумнівним носієм внутрішніх регіональних інтересів у всім різноманітті своїх функцій і форм життєдіяльності.

Визначення перспективи соціального й економічного розвитку регіону неможливо без урахування глибоких історичних соціокультурних тенденцій, що належать “генетичній пам'яті” людей, що проживають у цьому регіоні і багато в чому визначають їхні сучасні форми поведінки.

Аналіз історичної ретроспективи освоєння і розвитку регіону дозволяє виявити ті форми ведення господарства, що найбільш пристосовані до кліматичних умов даної території, традиційно культивуються тут, відповідають етнонаціональним і соціокультурним особливостям населення, визначаються географічним положенням регіону і його економічним потенціалом.

Аналіз функціонування соціально-економічної системи регіону проводиться автором на основі виділення системних показників і чинників, що на них впливають. Їхнє вивчення, власне, і являє собою аналіз соціального й економічного потенціалу регіону з наступним вибором пріоритетів. Даний аналіз грунтується на підставі, що представлена наступною схемою: екологія і ландшафт регіону визначає економіку як спосіб існування етносу; економіка й екологія визначають культуру етносу, а економіка, екологія і культура, у свою чергу, визначають соціально-економічний статус регіону.

У сформованих умовах концепція розвитку регіону повинна спиратися на його можливості і виступати формою реалізації внутрішніх соціальних потреб території відповідно до ринкових механізмів, створюючи передумови для усунення диспропорцій, що нагромадилися у промисловому потенціалі і гострих соціально-економічних і екологічних проблем, ґрунтуючись на пріоритетній ідеї самостійності розвитку.

У найближчому майбутньому для будь-якого регіону України, як невід'ємної частини єдиного правового, політичного, соціально-економічного і культурного простору, збережуться загальні риси, характерні для всіх інших регіонів: в управлінні буде переважати роль держави і державного сектору в економіці; регіональна модель буде і повинна характеризуватися як соціально спрямована; буде зростати непряме державне регулювання регіонального розвитку; продовжиться пошук оптимальних співвідношень і ступеня впливу центра на формування регіональної моделі.

Зростання економічного потенціалу регіону, його інфраструктурні перетворення і господарський попит важливі, а в багатьох випадках є вирішальною (наприклад, для виходу регіону з економічної депресії) умовою регіонального розвитку. Проте, зростання виробництва в окремих регіонах, реалізоване без врахування твердих вимог регіонального розвитку (гуманізація, соціальна орієнтація, стійкість, збалансованість) часто супроводжується деградацією соціально-демографічного, природно-ресурсного, екологічного, соціо- і етнокультурного й інших компонентів регіональних систем і, більш того, часто навіть ініціює цю деградацію.

Регіональна політика, що проводиться самими регіонами, спрямована на погоджений і взаємно не руйнуючий розвиток всіх елементів просторово локалізованого середовища на конкретній території з урахуванням місцевих умов. Державна ж регіональна політика покликана забезпечити дієздатність регіональної політики на місцях. Тільки на цих засадах може бути створена реальна основа для ясної і несуперечливої державно-місцевої регіональної політики, що визнає як загальну ідеологію згоди, так і наявність специфічних інтересів у держави і регіонів.

На регіональному рівні має місце процес переростання “людського фактора” у фактор “регіональний”: з'являється поняття “мешканці регіону”. Це об'єктивний процес осмислення й усвідомлення населенням своїх особливих “місцевих” інтересів. Головним носієм регіональних інтересів виступає населення. Регіональна свідомість у цьому випадку являє собою найважливіший світоглядний орієнтир для створення ефективної “регіональної моделі”.

Дослідження економічного потенціалу за допомогою аналізу регіональної ситуації дозволяє виявити увесь спектр регіональних можливостей у контексті наявних потенцій їхньої реалізації в тих напрямках, що визначаються задачами ефективної регіональної політики.

Розділ 3. Оцінка економічного потенціалу регіону при формуванні стратегії його розвитку. Економічний потенціал представляється як сукупна здібність економічних ресурсів, що маються в наявності, забезпечити виробництво максимально можливого обсягу матеріальних благ та послуг, що відповідають потребам суспільства на даному етапі його розвитку (рис.1).

Величина економічного потенціалу визначається кількістю та якістю економічних ресурсів, що маються в наявності, та можуть бути залучені до суспільного виробництва, а також умовами, що забезпечують їх ефективне використання.

У дисертації економічний потенціал розглядається як система. Як складові елементи у ній виділяються потенціали нижнього рівня: інвестиційний, трудовий, природно-ресурсний та інноваційний потенціали. Кожний з них характеризується певною величиною та якісним станом відповідних видів економічних ресурсів.

Ресурсами трудового потенціалу є економічно активне населення. Ресурсами інвестиційного потенціалу є засоби виробництва, зроблені людиною і призначені для вироблення товарів і надання послуг.

Складовими природно-ресурсного потенціалу є усі види розвіданих і врахованих запасів мінерально-сировинних, паливно-енергетичних, земельних, лісових, водяних і рекреаційних ресурсів, що можуть бути використані як природні продуктивні сили.

Під інноваційним потенціалом варто розуміти сукупну здатність науково-технічних знань і практичного досвіду, якими розташовує суспільство на даному етапі його розвитку, щоб забезпечити найбільш повне використання ресурсів економічного потенціалу.

Дослідження впливу складових потенціалів на величину економічного потенціалу в цілому можливо тільки з урахуванням спільної дії потенціалів одного рівня. Ці властивості економічного потенціалу як системи особливо важливі при розробці методології його економічної оцінки і складових його елементів: інвестиційного, трудового, природно-ресурсного й інноваційного потенціалів.

Рис.1. Структура економічного потенціалу

Під оцінкою економічного потенціалу у роботі розуміється визначення його величини у вартісному виразі. При цьому необхідно розв’язання наступних питань:

1. Розробки науково-методичного підходу до економічної оцінки ресурсів економічного потенціалу;

2. Обгрунтування показників, що відображають величину економічного потенціалу.

Розв’язання проблеми оцінки ресурсів економічного потенціалу потребує вибору методів їх виміру. Вивчення наукової літератури з цього приводу свідчить про використання трудових показників. В той же час, наприклад, для природних ресурсів такий підхід викликає значні методичні труднощі. В цих умовах закономірним є припущення, відповідно з яким найбільш прийнятною є оцінка усіх видів економічних ресурсів у вартісному вигляді. Використання такого підходу дозволяє: визначити сумарну величину усіх ресурсів економічного потенціалу, порівняти її з іншими економічними показниками регіонального рівня, визначити структуру і динаміку складових частин економічного потенціалу, порівняти сумарний обсяг економічних ресурсів з величиною економічного потенціалу.

В процесі дослідження доведено, що в теперішній час маються окремі методики вартісної оцінки виробничих фондів, окремих елементів інвестиційних та природних ресурсів, що залучені до економічного обігу. При цьому з методологічної точки зору найменш розробленою є проблема оцінки ресурсів труда у вартісному виразі. Її можна представити як еквівалент тих витрат, з якими пов’язано їх формування.

У відношенні вибору показників, що характеризують величину економічного потенціалу, можна запропонувати два підходи. Перший заснований на тому, що величину економічного потенціалу можна виразити параметрами його структурного стану. Такий підхід обумовлений допущенням про пропорційність між функціональними можливостями всієї системи і її структурних параметрів. На практиці ці можливості в значній мірі залежать від умов виробництва і загальноекономічних чинників, включаючи міжгалузеві зв'язки.

Другий підхід орієнтований на показники результативності функціонування економічного потенціалу, що може визначатися по одному інтегральному чи декількох окремим показникам, кожний з яких характеризує досягнення тієї чи іншої мети функціонування економічного потенціалу. Однак в останньому випадку виникає проблема необхідності приведення багатьох критеріїв до одного. Тому пропонується варіант оцінки результативності регіональної економічної системи на базі виділення головного критерію.

У контексті проблеми, що розглянуто, особливого значення набуває статистичний облік власне регіональних параметрів соціально-економічного розвитку. Системна оцінка стану регіонів для цілей державного регулювання їхнього розвитку в даний час практично не здійснюється. Відсутність такої оцінки не дає можливості правильного вибору об'єкта прийнятих рішень, зваженого визначення пріоритетів напрямку усе більш дефіцитних ресурсів, достовірної оцінки отриманих результатів.

Тому необхідно введення в систему державної статистичної звітності показника валового регіонального продукту (ВРП), динаміка якого забезпечує адекватну оцінку рівня обсягу виробництва, а душові показники – можливості регіону задовольняти внутрішні потреби за рахунок власних ресурсів. ВРП характеризує вартість зроблених у всіх галузях економіки товарів і послуг, призначених для кінцевого споживання, накопичення і чистого експорту.

Таким чином, у якості основного параметра оцінки результативності функціонування регіональної економічної системи пропонується використовувати показник обсягу валового регіонального продукту. Відсутність такого показника в офіційних статистичних джерелах примусила здійснювати практичні розрахунки за допомогою показника валової доданої вартості.

Для рішення проблеми оцінки окремих локальних потенціалів (трудового, інвестиційного, природно-ресурсного та ін.) можна запропонувати два методи: 1) метод виробничих функцій; 2) метод факторів виробництва. Труднощі використання першого методу містяться у необхідності розробки виробничої функції для конкретного регіону. При цьому існуючі методики ураховують тільки два фактори: труд і капітал.

На підставі цього пропонується використання методології, що представлена у теорії факторів виробництва і розроблена Ж.Б.Сеєм. Відповідно до цієї теорії у створенні вартості беруть участь