НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

«КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ»

ЛОБКО ОКСАНА АНАТОЛІЇВНА

УДК 94 (477) «1831/1917»: [929.52 Потоцькі + 332.252]

ПОМІЩИЦЬКІ МАЄТКИ ПРАВОБЕРЕЖЖЯ

В УМОВАХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ

1831-1917 років

(за матеріалами володінь графів Потоцьких)

07.00.01 – історія України

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Київ – 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії факультету гуманітарних наук Національного університету «Києво–Могилянська академія».

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

КАРЛІНА Оксана Миколаївна,

завідувач кафедри історії

стародавнього світу і середніх віків

Волинського національного університету

імені Лесі Українки.

Офіційні опоненти: доктор історичних наук

ШАНДРА Валентина Степанівна,

провідний науковий співробітник

відділу історії України ХІХ – початку ХХ ст.

Інституту історії України НАН України;

кандидат історичних наук, доцент

КРИВОШЕЯ Ігор Іванович,

доцент кафедри історії України

Уманського державного педагогічного

університету імені Павла Тичини.

Захист відбудеться « 11 » квітня 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.008.02 у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (04070, м. Київ, вул. Г. Сковороди, 2, корп. 1, ауд. 301).

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Національного університету «Києво-Могилянська академія» (04070, м. Київ, вул. Г. Сковороди, 2, корп. 1).

Автореферат розіслано « 7 » березня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат історичних наук, доцент О.Г. Бажан

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Економічна і соціокультурна активність поміщицтва та дворянства невіддільна від історії всього суспільства. У цьому нас переконують модернізаційні зміни в економіці Європи, які були започатковані наприкінці ХVІІІ і розвивалися упродовж ХІХ – початку ХХ ст. Переорієнтація аграрного сектора на ринкові засади проходила й на українських теренах, відрізняючись лише темпами та місцевими особливостями. Із найбільшою силою вона зачепила дворянство – верхівку суспільства – і відбилася на його економічній активності та темпах соціальної диференціації. Актуальність теми пов’язана з важливістю вивчення й урахування досвіду складних політичних, соціально-економічних і культурних змін, що відбувалися в переломний для суспільства період і в яких брало участь заможне поміщицтво Правобережжя.

Саме тому привертають увагу еволюція землеволодіння й методи господарювання в маєтках графів Потоцьких – одного з найвпливовіших аристократичних родів XVIIІ – початку ХХ ст. На сьогодні існує чималий науковий доробок, присвячений вивченню генеалогії, біографії окремих представників родини, ролі Потоцьких у політичній історії Речі Посполитої та Російської імперії XVIІІ ст. – початку ХІХ ст. Практично в кожній із цих робіт підкреслюється, що Потоцькі були одними з найбільших землевласників Речі Посполитої та залишились ними після її поділів. Це й обумовлювало їхній особливий статус у державі, пояснювало впливовість членів роду в тогочасному соціумі. Однак для оцінки маєткового потенціалу Потоцьких на Правобережжі історики здебільшого наводили загальну кількість належних їм міст і сіл у різні роки та обмежувались лише дослідженням господарства в окремих маєтках. На заваді комплексному вивченню економічної діяльності Потоцьких стояли як суб’єктивні (інший напрям студій), так і об’єктивні причини (необхідність проведення тривалих архівних пошуків потрібних джерел).

Сучасна методологія досліджень вимагає врахування якомога ширшого контексту для відтворення історичних подій. Органічне вплетення конкретного матеріалу, який висвітлює функціонування маєтків представників заможного поміщицтва, у розгорнуту картину загальноросійських і європейських процесів передбачає попереднє вивчення специфіки соціального, політичного та економічного життя суспільства в цілому. Дослідження еволюції земельних володінь Потоцьких на Правобережжі дає ґрунт для порівняння особливостей подібних процесів, які мали місце в інших великих поміщицьких земельно-господарських комплексах у зазначений період, що підсилює його актуальність. Комплексне вивчення специфіки функціонування маєтків Потоцьких на Правобережжі як соціального і економічного явища регіону є важливим з огляду на зростання суспільного інтересу до громадсько-політичного, економічного та історико-культурного внеску графів Потоцьких у розвиток Правобережної України.

Термінами «маєтки», «маєтності», «дубра», «земельно-господарські комплекси» у даній роботі характеризуються земельні володіння родини Потоцьких, які вона тримала у безумовній (право вільного, необмеженого розпорядження) та умовній (право обмеженого розпорядження) власності.

Зв’язок роботи з науковими програмами. Дисертацію виконано в рамках наукової програми «Східно-Центральна Європа як історичний регіон і геополітична реальність» кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія».

Мета дослідження: на основі ґрунтовного аналізу джерел і наукової літератури провести комплексне дослідження функціонування й еволюції правобережних маєтків графів Потоцьких у період соціально-економічних змін у Російській імперії від 30-х р. ХІХ до початку ХХ ст.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:

· виявити загальні тенденції та особливості правового регулювання дворянського землеволодіння на Правобережжі у російському законодавстві;

· простежити зміни у землеволодінні графів Потоцьких, зумовлені політичними подіями, господарською доцільністю, родинними стосунками тощо;

· охарактеризувати внутрішній устрій і організацію управління великими поміщицькими господарствами;

· показати вплив товарно-грошових відносин на маєтки Потоцьких; вивчити рівень прибутковості та рентабельності поміщицьких господарств у зазначений час;

· з’ясувати роль графів Потоцьких у формуванні і розвитку окремих галузей промисловості та запровадженні нових методів господарювання в аграрному секторі економіки Правобережжя;

· проаналізувати розвиток орендних відносин у поміщицьких господарствах Правобережжя (за матеріалами Теплицько-Ситковецької ординації Потоцьких);

· дослідити соціально-економічне становище селянства в маєтках Потоцьких.

Об’єктом дослідження є соціально-економічні зміни у Правобережній Україні, розкриті через призму функціонування маєтків графів Потоцьких.

Предметом дослідження є маєтковий комплекс родин Потоцьких і пов’язана з ним виробничо-комерційна діяльність у господарствах.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові методи аналізу та синтезу. Для з’ясування конкретних завдань було використано проблемно-хронологічний, аналітико-реконструктивний, порівняльний, історико-географічний, історико-генеалогічний, історико-типологічний методи, а також спеціальні історичні підходи, адекватні об’єкту та предмету даного дослідження. Статистично-аналітичний метод і мікроекономічний аналіз застосовувались для характеристики економічного стану маєтків. Усі ці методи дослідження дали змогу синтезувати загальне й конкретне у проблемі, показати якісні та кількісні зміни у соціально-економічних процесах, що відбувались у Російській імперії упродовж 1830–1917 років.

Враховуючи попередній досвід застосування сучасних специфічних методів сімейної історії для вивчення родинних відносин на вітчизняному матеріалі, у роботі використано метод «реконструкції сім’ї», завдяки якому систематизовано відомості про історію роду Потоцьких. На підставі наявних досліджень і нових пошуків автора проведено реконструкцію родоводу. Основні біографічні відомості про членів роду Потоцьких відображено у генеалогічних таблицях – своєрідному «універсальному довіднику» з історії родини у представленій роботі.

Територіальні рамки дослідження обмежені маєтками родини Потоцьких, що були розташовані у трьох губерніях Правобережної України (Подільській, Київській, Волинській). Використовувані на означення цих територій назви «Поділля», «Київщина» і «Волинь» стосуються лише зазначених губерній.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють цілий період в історії соціально-економічного і суспільно-політичного розвитку Правобережжя від 30-х р. ХІХ ст. до 1917 р. Нижня часова межа пояснюється можливістю відстежити значні зміни землеволодіння Потоцьких, зумовлені конфіскацією у 1831 році земельних володінь та майна учасників Листопадового повстання 1830–1831 рр. Верхньою хронологічною межею є 1917 р., тобто початок революційних подій, унаслідок яких була скасована приватна власність на землю, а поміщицтво остаточно ліквідоване.

Наукова новизна. Питання землеволодіння і землекористування, економічної діяльності та переорієнтації маєтків Потоцьких у Правобережній Україні в умовах переходу аграрного сектора на ринкові засади істориками недостатньо вивчено. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українській історіографії зроблено спробу дослідити великий господарський комплекс родини графів Потоцьких, а також споріднених із ними Строганових і Щербатових у контексті тих соціально-економічних змін, які відбувались починаючи від 30-х р. ХІХ і до початку ХХ ст. на Правобережжі.

На підставі широкого кола джерел, що зберігаються в архівах України, Польщі та Росії, у роботі реконструюється історія маєтків Потоцьких і аналізується економічна діяльність у них. Уперше з’ясовано скільки землі й залежних селян належало представникам різних гілок родини Потоцьких у зазначений період. Подальшого вивчення набули дослідження механізмів управління поміщицькими маєтками. У роботі розкрито родинно-свояцько-дружні зв’язки у межах роду Потоцьких для відтворення ролі різних представників родини у соціально-економічному житті Правобережжя.

У ході дослідження вдалося:

· підтвердити, що правові норми, якими регулювалися земельні відносини на Правобережжі, були спрямовані на витіснення польських землевласників з регіону;

· довести, що у функціонуванні великих поміщицьких маєтків зазначеного періоду спостерігаються суперечливі процеси, спричинені різними чинниками: з одного боку, відбувалася концентрація володінь, а з іншого – подрібнення (розпорошення) маєткових комплексів;

· скласти максимально повний перелік населених пунктів, які перебували у власності родини Потоцьких упродовж 1830–1917 рр.;

· простежити внутрішній устрій і механізми управління маєтками Потоцьких; визначити рівень прибутковості та рентабельності господарств; встановити, що короткотермінова оренда негативно впливала на розвиток поміщицьких господарств Правобережжя;

· показати, що Потоцькі відігравали значну роль у становленні на Правобережжі таких галузей промисловості, як цукрова і горілчана, а також у розвитку товарного виробництва зерна та високопродуктивного тваринництва;

· з’ясувати, якою мірою на соціально-економічному становищі селянства в маєтках Потоцьких позначався рівень втягненості цих маєтків у ринкові відносини.

Практичне значення роботи полягає в тому, що результати дослідження можуть бути використані: при читанні лекційних курсів з історії України; при підготовці узагальнюючих праць з історії поміщицького землеволодіння на Правобережжі у XІХ – на початку XХ ст.; у роботах з економічної історії України; при написанні краєзнавчих розвідок, присвячених історії окремих населених пунктів Правобережної України; при укладанні біографій і генеалогій представників родини Потоцьких. Фактичний матеріал, окремі висновки дисертаційного дослідження, картографічні матеріали, а також вміщені у додатках переліки маєтків, що належали Потоцьким, придатні для складання історико-географічного та біографічного словників, у практичній роботі музеїв тощо.

Апробація положень дисертації здійснювалася у формі доповідей, виголошених на міжнародних, всеукраїнських, регіональних й університетських конференціях: 1) щорічній конференції «Дні науки НаУКМА» (м. Київ 2003, 2004 рр.); 2) регіональній історико-краєзнавчій конференції «Українсько-польські стосунки в українському і польському джерелознавстві та історіографії» (м. Херсон, 2004 р.); 3) наукових магістерських семінарах відділу історії ХІХ – початку ХХ ст. Інституту історії Варшавського університету (м. Варшава, 2004, 2005 рр.); 4) ІІІ Міжнародному науковому конгресі українських істориків «Українська історична наука на шляху творчого поступу» (м. Луцьк, 2006 р.); 5) III–VIІI Кримських Міжнародних наукових читаннях «Світ садибної культури» (м. Алупка, 2002–2007 рр.). Результати досліджень викладено в 12 наукових публікаціях, у тому числі 3 статтях, надрукованих у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України.

Структура дисертаційного дослідження зумовлена його метою та завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на 8 підрозділів, висновків, списку використаних джерел і літератури та додатків. Загальний обсяг дисертації – 275 с., основний текст займає 162 с., список джерел та літератури 52 с. (669 позицій, відповідно 372 та 297). Додатки складають 61 с. (6 таблиць, 12 діаграм, 8 планів, 4 генеалогічні таблиці).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми, розкрито її актуальність, визначено об’єкт і предмет дослідження, окреслено його хронологічні рамки, сформульовано мету й завдання роботи, вказано наукову новизну та практичне значення дисертації, форми апробації одержаних результатів.

У першому розділі «Історіографічні, джерелознавчі засади дослідження» за проблемно-хронологічною ознакою проаналізовано стан наукової розробки проблеми і охарактеризовано використані в роботі джерела.

Дослідженню проблем розвитку і значення великих поміщицьких маєтків приділялося чимало уваги в історичній літературі, що пояснюється значним впливом поміщицтва на економічний розвиток Правобережної України. Серед проблем, пов’язаних із землеволодіннями та діяльністю поміщиків на Правобережжі, що розроблялися істориками ХІХ–ХХ ст., можна виділити основні: ¦ загальна характеристика поміщицького землеволодіння й землекористування; ¦ господарська діяльність поміщицтва; ¦ дослідження історії родів. Літературу з окресленої проблеми автор поділила на такі групи: праці дослідників ХІХ – початку ХХ ст.; наукова спадщина радянської історіографії; сучасні дослідження українських учених і наукові розвідки зарубіжних істориків.

В історіографії ХІХ – початку ХХ ст. мало робіт, у яких би аналізувалось господарство Потоцьких. Здебільшого висвітлювалася меценатська, політична, військова та будівнича діяльність окремих представників родини.

Чималий фактичний матеріал з історії родини Потоцьких і землеволодіння у ХVІІІ ст. на початку ХІХ ст., втрачений для сучасних дослідників, міститься в белетристичних творах А.-Ю. Ролле («Dr. Antoni J.»), які вийшли у 1876–1894 роках Rolle A.J. Losy pieknej kobiety. – Krakow, 1966 – 27 s.; Dr. Antoni J. [Rolle]. – . Однак детальний аналіз праць виявляє деякі неузгодження з певними історичними фактами.

У другій половині ХІХ ст. з’явилась ціла низка праць, присвячених дворянському землеволодінню в Російській імперії. В них у тій чи іншій мірі розглядалось землеволодіння Потоцьких (роботи А. Шиманова, Т. Осадчого, В. Косинського, М. Порша, В. Левитського, М. Огановського та інших).

20–30 рр. ХХ ст. характеризуються початком розробки історіографії аграрної проблематики задля виправдання радянської економічної системи. Тоді з’явилися ґрунтовні дослідження з історії землеволодіння та господарської діяльності поміщиків на Правобережжі: стаття І. Кравченка Кравченко І. Ямпільський маєток наприкінці ХVІІІ – та в першій чверті ХІХ століття // Студії з історії України науково-дослідчої катедри історії в Києві. – К.: ДВУ, 1929. – Т. 2. – С. 56-95. була присвячена історії Ямпільського маєтку Потоцьких на Поділлі наприкінці ХVІІІ – на початку ХІХ ст., а С. Шамрая Шамрай С. Боротьба тульчинських міщан з графами Потоцькими (1797-1837) // Записки історичної секції Української Академії Наук. – К.: ДВУ, 1929. – Т. ХХХІІ. – С. 115-135. ? боротьбі тульчинських міщан із Потоцькими, власниками міста, у цей же період.

У 50–60-х роках ХХ ст. значний внесок у вивчення соціальної природи поміщицького землеволодіння, матеріально-виробничої бази господарств, землеволодіння, землекористування та системи організації господарства, торговельно-промислової діяльності поміщиків зробили О. Нестеренко, А. Анфімов, В. Теплицький, Д. Пойда, Л. Минарик. Ґрунтовною працею з історії соціально-економічних стосунків у правобережному селі ХVІІІ – першої половини ХІХ ст. залишається монографія С. Сташевського Сташевский Е.Д. История докапиталистической ренты на Правобережной Украине в XVIII – первой половине XIX в. – М.: Наука, 1968. – 484 с.. На підставі критичного аналізу люстрацій та інвентарів автор розкрив особливості рентних відносин у зазначений час, розглянув динаміку сільськогосподарського виробництва як у державних, так і в приватних маєтках.

Дослідження Владислава Серчика Serczyk W. Wlosc Humanska w drugiej polowie XVIII wieku (z problematyli spolecznej i gospodarskiej) // «Zeszyty naukowe Uniwersytety Jagiellonskiego: Prace Historyczne». – Zesztyt 35, 1961. – S. 75-100; Serczyk W.A. Gospodarstwo magnackie w wojewodztwie podolskim w drugiej polowie ХVIII wieku. – Wroclaw–Warszawa–Krakow: Wydaw. PAN, 1965. – 171 s. у 1960-х рр. стало першим і на сьогодні єдиним у польській історіографії комплексним опрацюванням документації магнатських маєтків Подільського воєводства другої половини XVIII ст. Логічним продовженням робіт В. Серчика можна вважати праці Ірени Рихлякової Rychlikowa I. Szkice o gospodarce panow na Lancucie. – Lancut, 1971 // «Kwartalnik Historyczny» 1973. – Nr. 2. – S. 445-448; Rychlikowa I. Zarys dziejow latyfundium Lancuckiego – S. 7-44 //. Kossakowska-Szanajca Z., Majewska-Maszkowska B. Zamek w Lancucie. – Warszawa: Wydawnictwo Arkady, 1964. – 469 s.; Rychlikowa I. Ziemianstwo polskie 1789–1864. Zroznicowanie spoleczne. – Warszawa: Panst. Wydaw. Naukowe, 1983. – 385 s. та Барбари Смоленської Smolenska B. Administracja gospodarcza dobr wilanowskich i ich kancelaria rachunkowo-kontrolna (XIX-XX w.) // «Archeion», 1957. – T. 27. – S. 217-234; Smolenska B. Oficjalisci dobr Wilanowskich (1800-1864) // «Spoleczenstwo Krolestwa Polskiego». – Warszawa, 1970. – T. IV. – S. 115-127; Smolenska B. Struktura i funkcjonowanie zarzadu Dobr Wilanowskich (1800–1864). – Poznan: Panst.Wydaw.Rol. i Lesne, 1975. – 215 s. з історії відповідно Ланьцутського і Віляновського маєтків Потоцьких у ХІХ ст. Їхні монографії містять багатий матеріал, необхідний для проведення порівняльних досліджень із правобережними маєтками іншої гілки роду графів Потоцьких.

Дотичними до теми дослідження є також роботи В. Маркіної, О. Барановича, О. Петренка, в яких показано стан поміщицького господарства наприкінці XVIII – на початку XIX ст.

Інтерес до історії маєтків Потоцьких в українській історіографії зростає у 1980-х рр., коли вивченням краєзнавчого матеріалу зайнявся Дмитро Малаков Малаков Д.В. По Брацлавщине. – Винница: Искусство, 1982. – 174 с.; Малаков Д.В. Минуле Немирова. – К.: Оранта, 1998. – 111 с.. Він видав кілька науково-популярних праць з історії Брацлавщини та Східного Поділля, проте не ставив собі за мету проаналізувати господарську діяльність Потоцьких-Строганових-Щербатових.

У наступному десятилітті в історіографії почав формуватися «український напрям» дослідження місця і ролі поміщицтва в економічній історії України. Першими його започаткували дисертації Лесі Горенко та Олега Гордуновського Горенко Л.М. Еволюція поміщицьких господарств Правобережної України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. (на матеріалах Кам’янського маєтку Давидових): Дис. канд. істор. наук: 07.00.01 / Черкаський інженерно-технологічний ін-т. – Черкаси, 1997. – 170 с.; Гордуновський О.М. Поміщицькі господарства Правобережної України в умовах розвитку товарно-грошових відносин (І половина ХІХ ст.): Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Черкаський інженерно-технологічний ін-т. – Черкаси, 2000. – 166 арк. . У роботі Л. Горенко поміщицьке господарство Давидових було повновартісним предметом дослідження, а О. Гордуновський показав, що характерною рисою розвитку поміщицьких господарств у другій половині ХІХ ст. була їхня переорієнтація з аграрного на промислово-аграрне виробництво.

На основі архівних матеріалів поземельні відносини в Подільській губернії протягом 1793–1861 рр. було висвітлено у дисертації та статтях Сергія Борисевича Борисевич С. Поземельні відносини в Подільській губернії протягом 1793–1861 рр.: Дис. канд. іст. наук: 07.00.01 – Дніпропетровськ, 1992. – 182 с.. В одному з розділів дослідження автор простежив еволюцію землеволодіння поміщицтва, а також вдався до аналізу законодавчого врегулювання поземельних відносин на Правобережжі.

Ґрунтовне дослідження Надії Темірової Темірова Н.Р. Поміщики України в 1861–1917 рр.: соціально-економічна еволюція. – Донецьк: ДонНу, 2003. – 320 с.; Темірова Н.Р. Теплицько-Ситковецький маєток графа К.К. Потоцького в другій половині ХІХ ст. // Донецький вісник наукового товариства ім. Шевченка. – Донецьк, 2002. – Т. 2. – С. 66-72. було присвячене тим соціально-економічним процесам, у яких головними учасниками були поміщики. У висновках автор підкреслила, що вивчення становища поміщицького господарства пореформених десятиліть вказує на необхідність нового переосмислення сучасного сільського господарства та вивчення досвіду господарювання в минулому задля нових досягнень у майбутньому.

Проблеми демагнатеризації правобережних володінь Потоцьких увійшли до кола наукових інтересів Ігоря Кривошеї Кривошея І.І. Демагнатеризація Уманських маєтків магнатів Потоцьких // Проблеми історії України ХІХ – поч. ХХ ст. Випуск 6. – К., 2003. – С. 56-69; Кривошея І. Конфіскація Уманських маєтків Олександра Потоцького до Російської казни // Україна на порозі ХХІ ст.: Збірник наукових праць. – К., 1999. – С. 93-97; Кривошея І.І. Потоцькі на Уманщині: перша половина XIX століття – К.: Знання, 1999. – 33 с.; Кривошея І.І. Уманщина в етнополітичній історії України (кінець XVIII — перша третина XIX ст.). – К.: Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України, 1998. – 81 с.; Кривошея І.І. Потоцькі герба Пилява: Тульчинська лінія. – К.: Науковий світ, 2000. – 16 c.; Кривошея І.І. Російське законодавство про шляхетство правобережної України (кінець XVIII – перша половина ХІХ ст.) // Сангушківські читання: Збірник наукових праць І Всеукраїнської наукової конференції (24–25 січня 2003 р., м. Славута). – Львів, 2004. – С. 161-167.. До основних причин розпорошення маєтків Потоцьких дослідник відносить: неспроможність спадкоємців Станіслава-Щенсного Потоцького управляти великими господарствами; поглиблення орендних відносин, які призводили до втрати прав власності; збільшення кількості та ролі посесорів, котрі з часом ставали власниками орендованих земель; неефективну економічну політику держави.

У роботах Володимира Павлюка Павлюк В.В. Магнатерія Волині в соціально–економічному та культурному житті Правобережжя у ХІХ ст. – Острог: Національний університет «Острозька академія», 2000. – 184 с.; Павлюк В.В. Шляхетські родини Сангушків і Потоцьких в контексті економічного розвитку краю другої половини ХІХ ст. // Поляки на Хмельниччині: погляд крізь віки: Зб. наук. праць за матеріалами міжнародної наукової конференції. – Хмельницький, 1999. – С. 220-236; Павлюк В.В. Вплив шляхетських родів Волині на соціально–економічний та культурний розвиток краю в ХІХ ст.: Дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Запорізький державний ун-т. – Запоріжжя, 2000. – 165 с. розглянуто характер господарчої діяльності родин Потоцьких і Сангушків у Волинській губернії та показано вплив великих господарств на розвиток краю. Однак у роботах цього дослідника зустрічаються неточності у статистичних підрахунках й архівних посиланнях, що псує загальне позитивне враження від них.

Дотичними до тематики дослідження вважаємо також дисертації Н. Щербак, В. Горбаньова, А. Михайлика, О. Козія, Т. Ігнатієвої, О. Білобровець, Н. Громакової, О. Бундак, де вивчаються окремі аспекти соціально-економічного життя українських регіонів у ХІХ – на початку ХХ ст.

З останніх робіт польських авторів можна виділити монографію Анджея Майдовського. Majdowski А. Ze studiow nad fundacjami Potockich z Wilanowa. – Warszawa: Osrodek Dokumentacji Zabytkow, 1993. – 189 s. У тій її частині, що присвячена землеволодінню віляновської гілки роду, історик-мистецтвознавець зупинився на аналізі господарства в подільських і київських володіннях Олександри Потоцької (власниці підваршавського Віляновського маєтку). До свого дослідження він додав деякі документи з історії Теплицької ординації Потоцьких.

Із доробку білоруської історіографії треба згадати роботи Андрія Кіштимова. Крім висвітлення окремих питань соціально-економічного становища поміщицтва Білорусі на межі ХІХ–ХХ ст. Киштымов А.Л. Экономический потенциал белорусской усадьбы в конце XVIII – начале ХХ века // Международная конференция “Исторические усадьбы Беларуси: состояние и перспективы”. (4-5 сентября 2003 г.). – Минск: Четыре четверти, 2003. – С. 900-123; Киштымов А.Л. Белорусские усадьбы на страницах “Кратких справочных сведений о некоторых русских хазяйствах” // Сядзібы і паркі Гродзеншчыны. – Вып. – ІІ. – Гродна, 2004. – С. 59-68. , він опублікував статтю про господарську діяльність Марії Ксаверіївни Потоцької у її білоруських маєтках. Киштымов А.Л. Высоколитовское имение графини Марии Ксаверьевны Потоцкой (по материалам российских и международных выставок) // Садова-паркавае мастацтва Гродзеншчыны: гiсторыя i сучаснасць / Пад рэд.: С.Я.Куль-Сяльверставай. – Гродна, 2001. – С. 44-53.

Окремої уваги заслуговують праці французького історика Даніеля Бовуа, про що свідчать численні рецензії на них та дискусії серед науковців Beauvois D. Le Noble, le Serf et le Revizor, la noblesse polonaise entre le tsarisme et les masses ukrainiennes 1831–1863. – Paris: Editions des Archives Contemporaines, «Ordres sociaux», 1985. – 366 р.; польський переклад: Polacy na Ukrainie 1831–1863. Szlachta polska na Wolyniu, Podolu i Kijowszczyznie / Przeloz. E. i K. Rutkowscy. – Paryz: Instytut Literacki, Biblioteka “Kultury”, 1988. – 294 p.; український переклад: Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами (1831–1863) / Перекл. з франц. 3. Борисюк. – К.: Критика, 1996. – 133 с.; Beauvois D. La bataille de la terre en Ukraine 1863–1914, les Polonais et les conflits socio-ethniques. – Lille: PUL, 1993. – 348 p.; польський переклад: Walka o zeimie: szlachta polska na Ukrainie prawobrzeznej pomiedzy caratem a ludem ukrainskim 1863–1914. – Sejny: Pogranicze, 1996. – 302 p.; український переклад: Битва за землю в Україні 1863–1914, поляки в соціо-етнічних конфліктах. – К.: Критика, 1998. – 334 с.. Його остання монографія разом з двома попередніми Beauvois D. Trojkat ukrainski. Szlachta, carat i lud na Wolyniu, Podolu i Kijowszczyznie 1793–1914; z francuskiego przelozyl Krzysztof Rutkowski. – Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Sklodowskiej, 2005 – 816 s.; французький переклад: Pouvoir russe et noblesse polonaise en Ukraine, 1793–1830. – Paris: CNRS editions, 2003. – 256 p.; український переклад: Російська влада і польська шляхта в Україні 1793–1830 рр. – Львів: Кальварія, 2007. – 296 с. складає завершений цикл досліджень процесу перерозподілу земельної власності та декласації безземельної шляхти у Правобережній Україні протягом ХІХ ст. Висновки у роботах Д. Бовуа важливі для розуміння сучасних процесів в Україні, однак підняті ним проблеми потребують подальшого вивчення.

Із нечисленних робіт, у яких предметом дослідження є дворянське землеволодіння у російському законодавстві, слід відзначити науковий доробок Юлії Рудакової. Rudakowa J. Polityka rosyjska wobec szlachty polskiej na Ukrainie Prawobrzeznej w latach 1793–1830: Rozprawa doktorska. – Lublin, 2005. – 231 s.; Рудакова Ю.К. Основні аспекти земельної політики уряду Павла I на території Правобережної України // Українській історичний журнал. – 2005. – №. 3. – С. 101-110. Дослідниця розкрила основні історико-правові аспекти еволюції поміщицького землеволодіння на Правобережжі протягом кінця XVIII – першої чверті ХІХ ст.

У контексті інкорпорації та інтеграції економіки Правобережної України до складу Російської імперії в монографіях Валентини Шандри показано вплив генерал-губернаторів на розвиток землеволодіння і торговлі в регіоні. Шандра В.С. Київське генерал-губернаторство (1832-1914): Історія створення та діяльності, архівний комплекс і його інформативний потенціал. – К.: Український держ. НДІ архівної справи та документознавства, 1999. – 144 с.; Шандра В.С. Адміністративні установи Правобережної України кінця XVIII – початку XX ст. в російському законодавстві, джерелознавчий аналітичний огляд. – К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України, 1998. – 75 с.; Шандра В.С. Генерал-губернаторства в Україні: ХІХ – початок ХХ ст. / НАН України; Інститут історії України. – К., 2005. – 428 с.

Монографії та статті московського історика Олексія Міллера характеризують соціальну структуру українського, єврейського та польського населення на теренах Російської імперії, політику царату щодо підлеглих, внесок польських та єврейських громадських діячів в розвиток краюМиллер А.И. – С.Петербург: “Алетейя”, 2000. – 260 с.; Миллер А.И. Россия–Украина, история взаимоотношений / Ин-т славяноведения и балканистики РАН, Ин-т “Открытое о-во”. – М.: Яз. рус. культуры, 1997. – 246 с. . Дослідник наголошує, що російські проекти з русифікації та асиміляції українських земель мали негативні наслідки.

Паралельно з дослідженнями персоналій і майнового статусу роду Потоцьких посилюється інтерес до його витоків. Тому варто згадати біографічні нариси, присвячені найпомітнішим членам родини Потоцьких та їхніх нащадків у виданнях «Польського біографічного словника», дослідженнях Пшемислава Вітковського Witkowski P. L'ensemble architectural du chateau de Tulczyn: Manuscrit etude. – Universite Lumiere-Lyon II, 2005. – 130 s.; Witkowski P. La genese et la structure de la societe nobiliaire polonaise: Manuscrit etude. – Universite Paul-Valery – Montpellier III, 2006. – 112 s., Вікторії Колесник Колесник В. Відомі поляки в історії Вінниччини: Біографічний словник. – Вінниця: ВМГО «Розвиток», 2007. – 1008 с., Сергія Лисенка Лисенко С., Чернецький Є. Правобережна шляхта (кінець XVIII – перша половина ХІХ ст.). – Вид. 2-е, випр. та доп. – Біла Церква: Вид. О.В. Пшонківський, 2007. – 448 с.; Легітимована правобережна шляхта (кінець XVIII – середина XIX ст.) / Укладачі: С. Лисенко, Є. Чернецький. – Біла Церква: Видавець О. Пшонківський, 2006. – Т. 2: Список легітимованої шляхти Київської губернії. – 224 с.; Легітимована правобережна шляхта (кінець XVIII – середина XIX ст.) / Укладачі: С. Лисенко, Є. Чернецький. – Біла Церква: Видавець О. Пшонківський, 2006. – Т. 3: Список легітимованої шляхти Волинської губернії. – 240 с.; Легітимована правобережна шляхта (кінець XVIII – середина XIX ст.) / Укладачі: С. Лисенко, Є. Чернецький. – Біла Церква: Видавець О. Пшонківський, 2006. – Т. 4: Список легітимованої шляхти Волинської губернії. – 224 с.; Легітимована правобережна шляхта (кінець XVIII – середина XIX ст.) / Укладачі: С. Лисенко, Є. Чернецький. – Біла Церква: Видавець О. Пшонківський, 2006. – Т. 5: Список легітимованої шляхти Волинської губернії. – 240 с., Євгена Чернецького Чернецький Є. Браницькі герба Корчак. – Біла Церква: Видавець О. Пшонківський, 2003. – 132 с.; Чернецький Є.А. Правобережна шляхта за російського панування (кінець XVIII – початок XX ст.): джерела, структура стану, роди. – Біла Церква: Видавець О. Пшонківський, 2007. – 176 c. та Вардуї Халпахчьян. Халпахчьян В. Биография одного шедевра «Мадонна» Дуччо из римской коллекции графа Г.С. Строганова (1829–1910) // «Наше наследие» – 2005. – №. 75. – С. 25-32; Халпахчьян В. Римский дворец графа Г.С. Строганова в акварелях Ф.П. Реймана // «Пинакотека». – М., 2003. – №. 16–17. – С. 184-195.

Одним із дослідників генеалогії Тульчинської гілки Потоцьких був історик Єжи Лоєк Lojek J. – Lojek J. – 341 s.; Lojek J. – – Warszawa: Alfa, 1996. – 227 s.. Незважаючи на багатий фактичний матеріал, сучасні науковці критично оцінюють окремі його висновки та інтерпретацію фактів.

Отже, попри давній інтерес істориків до родини Потоцьких та наявність значного масиву джерел, недостатньо вивченими залишаються проблеми землеволодіння та економічної діяльності цього магнатського роду, чим і зумовлене звернення до них.

Джерельну базу дисертації становлять документи з 86 фондів 13 українських, російських, польських архівосховищ, музеїв, Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАНУ та опубліковані матеріали.

За видовою ознакою використані історичні джерела можна поділити на такі групи: законодавчі акти і документи урядових установ; фінансові документи: вотчинна документація, актові та діловодні документи маєтків і підприємств господарсько-фінансового походження; джерела особистого походження (т.зв. еgо-документи): епістолярна спадщина, мемуари, щоденники, записні книжки, автобіографії, подорожні нотатки; генеалогічні документи; статистичні матеріали: довідники, описи маєтків; періодичні видання; картографічні матеріали.

Великий масив фінансової документації (господарські звіти, інвентарі, реєстри майна); приватноправові (купчі, дарчі грамоти, орендні договори, заповіти, формулярні списки); публічно-правові акти (офіційні звернення представників роду до різних державних установ, рапорти чиновників, судово-слідчі матеріали тощо) зберігаються у Центральному державному історичному архіві України в Києві (ЦДІАУК) (ф. 49 – фамільний фонд графів Потоцьких; ф. 258 – фамільний фонд графів Строганових); Державному архіві Вінницької області (ДАВО) (ф. 564 – Управління Немирівським маєтком графині М.Б.Строганової; ф. 863 – фамільний фонд князів Щербатових; ф. 879 – фамільний фонд графів Потоцьких; ф. 880 – фамільний фонд графів Строганових); Російському державному архіві давніх актів (РДАДА) (ф. 1289 – фонд Щербатових; ф. 1278 – фонд Строганових); Державному архіві Київської області (ДАКО) (ф. 2 – Канцелярія Київського цивільного губернатора); Інституті рукописів Національної бібліотеки України імені В.І. Вернадського НАНУ (ІР ЦНБ) (фф. VІ; ХІІІ; 87); Головному архіві давніх актів у Варшаві (AGAD) (родинні фонди Потоцьких); Державному архіві м. Кракова (Архів Потоцьких з Кшешовиць) та в рукописних зібраннях Польської академії наук у Кракові.

Економічна та соціальна діяльність Потоцьких відбита також і в інших фондах ЦДІАУК (ф. 707 – Управління Київського учбового округу; ф. 442 – Канцелярія Київського, Подільського, Волинського генерал-губернатора; ф. 503 – Управління 10-го Тульчинського удільного маєтку Київського удільного округу (1844–1915); ф. 504 – Управління Голованецьким удільним маєтком Балтського повіту Подільської губернії).

Автор використала наративні архівні джерела, зокрема приватне листування, мемуари, щоденники, записні книжки, автобіографії тощо окремих представників роду Потоцьких. Інформативно насиченими є опубліковані нотатки офіціаліста Потоцьких Антонія Хжонщевського та Адама Чартковського Chrzaszczewski А. Pamietnik oficjalisty Potockich z Tulczyna. – Wroclaw: Ossolineum, 1976 –
 s.; Czartkowski A. Pan na Tulczynie. Wspomnienia o Stanislawie Szczesnym Potockim, jego rodzinie i dworze. – Lwow–Poznan: PAN, Nakl. Wydawnictwa Polskiego, 1925. – 228 s..

Генеалогії, родоводи, виписки із дворянських книг, біографічні нотатки (ЦДІАУК. – ф. 49; 258; ДАКО. – ф. 782; Державний архів Житомирської області (ДАЖО). – ф. 146; РДАДА. – ф. 1278, 1289; Російський державний історичний архів (РДІА). – ф. 1343) дозволяють доповнити та відтворити «мережу» родинно-свояцько-дружніх відносин роду Потоцьких.

Значну групу джерел становлять законодавчі акти і документи урядових установ, які дають можливість розкрити державну політику в аграрних відносинах. Основний нормативний матеріал законодавчого характеру вміщено у томах другого і третього видання «Полного Собрания Законов Российской империи». Загалом у роботі проаналізовано законодавчі акти (укази, узаконення, універсали, положення тощо) з 54 томів «Полного Собрания Законов Российской империи».

Важливу групу джерел складають опубліковані статистичні збірники, довідники, описи маєтків Богданов П. Указатель русской литературы по описанию отдельных русских частновладельческих хозяйств 1765–1902. – СПб.: Издание О. Богдановой, 1904. – 25 с., необхідні для з’ясування площі землеволодіння, обсягу виробництва продукції на промислових підприємствах, кількості залежних селян.

Для реконструкції складу земельних комплексів досліджуваних родин використано неопубліковані плани та карти з відділу картографії Головного архіву давніх актів у Варшаві та архівних фондів ДАВО.

Опрацьовані архівні матеріали дають змогу комплексно підійти до вивчення всіх різнопланових проблем дослідження.

Другий розділ «Еволюція маєткового комплексу графів Потоцьких у Правобережній Україні 1831-1917 рр.» складається з двох підрозділів. У першому – «Питання дворянського землеволодіння на Правобережжі у російському законодавстві» – у хронологічному порядку систематизовано, проаналізовано й охарактеризовано закони, які мали регулювати аграрні відносини на Правобережжі.

Системи землеволодіння Речі Посполитої і Російської імперії суттєво відрізнялись, тому запровадження російського земельного законодавства в українських правобережних губерніях відбувалось не відразу. Серед першочергових завдань уряду було «вирішення проблем, пов’язаних зі становими правами та земельною власністю підданих» Рудакова Ю. Зміни в структурі землеволодіння на Правобережній Україні в 1794–1796 рр. // Український політичний збірник, 2001. – К., 2002. – С. 180-181. . На час приєднання Правобережжя до імперії у російському законодавстві не було визначених правил позбавлення нерухомої власності. Стосовно поміщицького землеволодіння воно було прецедентним, бо, як правило, видані укази та вироки суду ставали зразком для створення юридичних правил для аналогічних справ. Намагаючись збільшити свій вплив у Правобережній Україні, уряд надавав політичну й економічну підтримку російським землевласникам та розширював пільги для них. Крім того, декілька десятиліть у цьому регіоні діяли як закони Російської імперії, так і правові норми Литовського Статуту, успадковані від попереднього періоду правління.

Ставлення до польської шляхти змінилось після Листопадового повстання 1830-1831 рр., коли влада почала проводити заходи щодо її поетапної культурної переорієнтації, інтеграції і асиміляції в російську політичну, соціальну та економічну системи. Учасники повстання зазнали переслідувань і репресій. Їхнє майно підлягало конфіскації на підставі указу від 21 грудня 1830 р. Упродовж наступних років було видано ще кілька указів, які підтверджували секвестр і конфіскацію маєтків. На Правобережжі у державну власність перейшли 1124 маєтки і 76777 кріпосних селян. Аби уникнути ув’язнення, деякі їхні власники подались за кордон. Серед вигнанців були і Потоцькі: Олександр (йому належав Уманський маєток), Герман та Юзеф (Белілівcький і Корецький маєтки), Володимир (Підвисоцький та Дашівський маєтки); Марія (Савранський маєток). Загалом у представників родини Потоцьких було забрано 7 маєтків із 52 фільварками та 21740 кріпаків.

Шляхтичі Правобережжя не бажали миритися із втратою володінь. Деякі з них намагалися передати права власності на землю дружинам або іншим родичам оформити відповідні боргові зобов’язання, забезпечені маєтками, які могли бути конфісковані. Великі польські землевласники були пов’язані тісними родинними зв’язками між собою, що також давало можливість не одному поколінню родини володіти значними земельними господарствами.

Після придушення повстання 1830–1831 рр. відбулись також значні зміни й у складі та кількості дворянства на Правобережжі. За указом Миколи І від 14 травня 1830 р. та 19 (31) жовтня 1831 р. комісія з верифікації (перевірки) шляхетства мала розглянути права польської шляхти на дворянство, і тих шляхтичів, які не зможуть довести свої права, зарахувати до оподаткованих станів, а решту слід було «именовать не Шляхтою, а Дворянством». Під час ревізії дворянських прав графи Потоцькі також доводили свою приналежність до дворянства. Наприклад, у серпні 1844 р. Центральна ревізійна комісія (ЦРК) розглядала справу Потоцьких з Брацлавського повіту Подільської губернії.

У пореформений період фундаментом соціального статусу й основним показником заможності поміщиків залишалася земельна власність. Січневе повстання 1863 р. стало черговим приводом для обмеження великого і середнього польського землеволодіння шляхом конфіскації, секвестру, експропріації, реквізиції та арешту. Влада шукала засоби для розширення присутності російських поміщиків на Правобережній Україні.

Губернаторські звіти за 1898 р. свідчать про незначне переважання російського землеволодіння над польським на Правобережжі. Воно було досягнуто, головним чином, шляхом забезпечення державою широкого доступу росіян до купівлі землі. Наприкінці ХІХ ст. росіянам на Київщині належало 1011142 дес., на Поділлі – 809630 дес., на Волині –