ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Шпитальов Геннадій Георгійович

УДК: 940.2(477.64)“1734/1775”

ВІЙСЬКОВА СЛУЖБА ЗАПОРОЗЬКОГО КОЗАЦТВА

ПЕРІОДУ НОВОЇ СІЧІ

В РОСІЙСЬКО-ТУРЕЦЬКИХ ВІЙНАХ

07.00.01 – історія України

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата історичних наук

Запоріжжя - 2002

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького державного університету Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: -доктор історичних наук, доцент

Бойко Анатолій Васильович,

завідувач кафедрою джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького державного університету

Офіційні опоненти: -доктор історичних наук, професор

Швидько Ганна Кирилівна,

професор кафедри історії українознавства і політології

Національної гірничої академії Україн

(м. Дніпропетровськ)

-кандидат історичних наук

Чухліб Тарас Васильович,

старший науковий співробітник Інституту історії України НАН України (м. Київ)

Провідна установа: -Інститут української археографії та джерелознавства

ім. М.С. Грушевського НАН України (м. Київ)

Захист відбудеться “ 7 ” червня 2002 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.01 по захисту дисертацій в Запорізькому державному університеті (адреса: 69600, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корпус V, ауд. 326)

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького державного університету (адреса: м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корпус II)

Автореферат розіслано “ 30 ” квітня 2002 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради С.М. Тимченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Військова служба запорозького козацтва періоду Нової Січі є важливою складовою воєнної історії України. Сучасний етап розвитку історичної науки передбачає реконструкцію досліджуваного явища чи процесу для подальшого відтворення історичної дійсності. Відтак, перед дослідником воєнної історії запорозького козацтва періоду Нової Січі постає нагальна потреба реконструкції усіх складових воєнної справи – від стратегії, оперативного мистецтва і тактики до комплектування, озброєння, забезпечення та бойової підготовки Війська Запорозького низового 1734-1775 років.

В умовах незалежності України та зростання інтересу до козацьких традицій актуальність обраної для дослідження теми визначається місцем, яке займало запорозьке козацтво періоду Нової Січі у воєнній історії України, необхідністю з’ясування специфіки його бойової діяльності, а також визначення відповідності бойового досвіду та воєнного мистецтва воєнній теорії і практиці сусідніх народів. Цього можна досягти через реконструкцію і аналіз бойової діяльності, а також конкретизацію особливостей військової служби підрозділів Війська Запорозького низового в російсько-турецьких війнах 1735-1739 та 1768-1774 років. Таким чином, для української державності дане дослідження є важливим, оскільки воно дозволяє усвідомити чинники воєнного мистецтва і особливості воєнної справи запорозького козацтва періоду Нової Січі, як складової воєнної історії України.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження виконувався в межах наукової теми кафедри джерелознавства, історіографії та спеціальних історичних дисциплін Запорізького державного університету “Реконструкція демографічних та етнічних процесів на основі комп’ютерної бази даних / Населення Південної України XVIII – XIX століття” (№ держреєстрації 0100У01736), а також є складовою планів Запорізького відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України щодо дослідження документальних джерел з історії козацтва (тема 3.2.7.4).

Мета і основні завдання дослідження. Метою дослідження є реконструкція військової служби запорозького козацтва в російсько-турецьких війнах 1735-1739 та 1768-1774 років. Досягнення поставленої мети потребує вирішення наступних дослідницьких завдань, а саме: –

аналізу стану наукової розробки проблеми та джерельної бази дослідження;–

з’ясування особливостей військової організації запорозького козацтва періоду Нової Січі;–

визначення місця Війська Запорозького низового у складі збройних сил Російської імперії;–

реконструкції військової служби запорозької кінноти і флотилії під час російсько-турецької війни 1735-1739 років;–

конкретизації особливостей військової служби підрозділів Війська Запорозького низового в російсько-турецькій війні 1768-1774 років.

Об’єкт дослідження. Об’єктом дослідження даної роботи є Військо Запорозьке низове періоду Нової Січі (1734-1775 років).

Предмет дослідження. Предметом дослідження є військова служба запорозького козацтва в російсько-турецьких війнах 1735-1739 та 1768-1774 років.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період існування Нової Запорозької Січі (1734-1775 рр.). Нижня межа обумовлена поверненням Війська Запорозького низового під російську протекцію з-під влади кримського хана, а верхня – ліквідацією Запорозької Січі російським царатом.

Територіальні межі дослідження визначаються кордонами земель Війська Запорозького низового, театрами воєнних дій російсько-турецьких війн 1735-1739 та 1768-1774 років і включають території Південної України, Молдови, Волощини і Болгарії.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в комплексному дослідженні недостатньо розробленої у вітчизняній історіографії теми військової служби запорозького козацтва періоду Нової Січі в російсько-турецьких війнах. У дисертаційному дослідженні:–

визначено історичний традиціоналізм у висвітленні питань військової служби запорозького козацтва в російсько-турецьких війнах 1735-1739 та 1768-1774 років і реконструйовано джерельну базу дослідження;–

з’ясовано особливості комплектації, озброєння, забезпечення, управління, організації та відбування служби козаками Війська Запорозького низового, а також показано місце посполитого населення Запорожжя у військовій організації запорозького козацтва;–

з сучасних теоретико-методологічних позицій визначено місце Війська Запорозького низового у складі збройних сил Російської імперії (1734-1775 рр.);–

вперше в українській історіографії реконструйовано військову службу запорозької кінноти і флотилії в російсько-турецькій війні 1735-1739 років;–

на основі представницького кола джерел, частина якого вперше вводиться до наукового обігу, конкретизовано особливості військової служби підрозділів Війська Запорозького низового в російсько-турецькій війні 1768-1774 років.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що:–

матеріали роботи можуть бути використані при читанні курсу історії України XVIIІ століття у вищих та середніх навчальних закладах, а також при читанні спеціальних курсів у воєнних навчальних закладах України;–

результати дисертаційного дослідження стануть у нагоді при розробці проблем історії запорозького козацтва та створенні узагальнюючих праць з воєнно-політичної історії України.

Апробація результатів дослідження. Висновки та основні положення дисертації знайшли відображення у монографії та шести статтях, опублікованих у фахових виданнях. Результати дослідження оприлюднювалися на міжнародних та всеукраїнських конференціях: Міжнародна науково-практична конференція “Запорозьке козацтво в пам’ятках історії та культури” (Запоріжжя, жовтень 1997); Всеукраїнська наукова конференція “Історичне краєзнавство на межі тисячоліть: досвід, проблеми, перспективи” (Дніпропетровськ, вересень 1999).

Структура дисертації зумовлена метою і завданнями дослідження та відображає логічну послідовність питань, що досліджувались. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, загального висновку, списку джерел та літератури і додатків. Обсяг дисертації складає 215 с. машинописного тексту (9 авт. арк.), перелік джерел та літератури – 523 найменування і 22 додатки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обгрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету і завдання, визначено об’єкт, предмет, хронологічні та територіальні межі дослідження, вказано на наукову новизну, практичне значення розробки проблеми та апробацію результатів дисертації.

Перший розділ – “Історіографія, джерела та методологія дослідження” – присвячено розгляду відповідних аспектів дисертаційної роботи.

Історичні праці з військової служби запорозького козацтва періоду російсько-турецьких війн 1735-1739 та 1768-1774 років можна поділити на шість груп.

До першої групи відносяться праці істориків XVIII – XIX століть, у яких віддзеркалювалось ставлення правлячої верхівки Російської держави до запорозького козацтва і виправдовувалися дії уряду щодо ліквідації Запорозької Січі. Зокрема, академік Г.Міллер за дорученням уряду обгрунтував недоцільність існування Запорозької Січі Миллер Г.Ф. Известия о запорожских казаках // Сочинения и переводы к пользе и увеселению служащие.-СПб., 1760; Миллер Г.Ф. Историческия сочинения о Малороссии и малороссиянах.-М., 1848.. Сучасники воєнних подій 1735-1739 та 1768-1774 років О.Рігельман і С.Зарульський у своїх працях, що були опубліковані після ліквідації Запорозької Січі, виправдовували урядову акцію 1775 року Зарульский С. Описание о Малой России и Украине // Чтения в Императорском обществе истории и древностей Российских при Московском ун-те.-М., 1848; Ригельман А. Летописное повествование о Малой России и ея народе и козаках вообще // Чтения в Императорском обществе истории и древностей Российских при Московском ун-те.-Кн.9.-Часть 4.-М., 1847..

Друга група представлена працями козацької старшини Лівобережної України, яка у другій половині XVIII століття намагалася обґрунтувати законність своїх дворянських прагнень. До них можна віднести Я.Лизогуба, П.Симоновського, В.Рубана Летописец, или Описание краткое знатнейших действ и случаев, что в котором году деялося в Украине малороссийской обеих сторон Днепра и кто именно когда гетманом был казацким // Сборник русских летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси.-К.,1888; Рубан В.Г. Краткая летопись Малыя России с 1506 по 1776 год.-СПб., 1777; Симоновский П. Краткое описание о казацком малороссийском народе и о военных его делах // Чтения в Императорском обществе истории и древностей Российских при Московском ун-те.-Кн.8.-М., 1848.. Ці праці були написані в угоду правлячим колам держави, оскільки на той час автори, певною мірою, мали спільні з російським дворянством ідеологічні орієнтири і у своєму викладі мали зважати на урядову політику.

Третя група – спеціальні праці з воєнної історії Російської імперії, які вийшли з друку в другій половині XIX – на початку XX століття, коли на замовлення уряду Академія Генерального штабу розробляла проблеми воєнної історії Росії. Автори цих праць епізодично висвітлили участь запорозького козацтва в російсько-турецьких війнах 1735-1739 та 1768-1774 років. Зокрема, у працях генералів А.Байова і А.Петрова, які досліджували російсько-турецькі війни XVIII століття в концепції розвитку російського воєнного мистецтва, було фрагментарно висвітлено участь запорозьких козаків у бойових діях російської армії 1735-1739 та 1768-1774 років Байов А. Русская армия в царствование Анны Иоанновны. Война России с Турцией 1736-1739 годов: В 2 т.-Т.1. Первые три года войны.-СПб., 1906; Петров А. Война России с Турцией и польскими конфедератами с 1769 по 1774 год : В 5 т.-Т.1. Кампания 1769 года.-СПб., 1866..Однак у центрі уваги даних дослідників були дії лише регулярних з’єднань, через що воєнна справа козацьких та інших національних військових формувань імперії не отримала належного опрацювання і аналізу.

Четверту групу складають праці дослідників історії Запоріжжя та Південної України, якими було започатковано висвітлення історії запорозького козацтва періоду Нової Січі. Серед цих робіт виокремлюються дослідження А.Скальковського. Саме його роботи характеризуються намаганням реконструювати хронологічні події воєнної історії запорозького козацтва періоду Нової Січі на основі введення до обігу комплексів історичних джерел. Упродовж тривалого часу на праці А.Скальковського опиралися інші історики, а саме: Д.Яворницький, А.Кащенко, П.Єфименко, Г.Надхін, Є.Загоровський. У цілому, роботи цих дослідників позначилися певною ідеалізацією окремих питань історії запорозького козацтва.

П’яту групу складають праці радянських істориків. При тому, що ці дослідження зазнали впливу марксистсько-ленінських концепцій, вони нагромадили величезний фактологічний матеріал. Особливо це стосується проблем соціально-економічної історії Запорожжя XVIII століття. Щодо досліджень воєнної історії запорозького козацтва періоду Нової Січі, то ключове місце серед них посідають праці О.Апанович, яка зробила вдалу спробу визначення місця військової служби запорозького козацтва періоду Нової Січі у складі російської армії і воєнній історії України Апанович О.М. Запорізьке військо як складова частина російської армії в другій половині XVIII століття // Наукові записки інституту історії АН УРСР.-Т.5.-К., 1953; Апанович О.М. Збройні сили України першої половини XVIII століття.-К., 1969.. Втім, ряд питань воєнно-політичної історії запорозького козацтва не могли бути висвітлені дослідницею через панування у тогочасній науці офіційної ідеології.

Останню, шосту групу історичних праць складають роботи сучасних істориків України. У 90-х роках дослідження історії запорозького козацтва суттєво пожвавилися. Об’єктами досліджень Ю.Мицика, Г.Швидько, С.Плохія, І.Стороженка, Т.Чухліба, І.Лимана, О.Олійника та ін. стали питання суспільно-політичного устрою, військової організації і воєнного мистецтва Війська Запорозького низового, історії запорозької церкви, зимівника тощо. Однак поза увагою істориків залишились питаня військової служби запорозького козацтва періоду Нової Січі в російсько-турецьких війнах, а саме: недостатньо з’ясовано організаційно-функціональну структуру Війська Запорозького низового, не визначено ступінь відповідності бойових традицій і воєнного мистецтва запорозького козацтва європейській воєнній теорії і практиці XVIII століття, не реконструйовано бойовий шлях підрозділів Війська Запорозького низового у ході російсько-турецької війни 1735-1739 років. Це обумовлює необхідність комплексного дослідження військової служби запорозького козацтва періоду Нової Січі.

Джерельну базу дисертаційного дослідження становить комплекс документальних та наративних джерел.

За формальною ознакою актуалізовану джерельну базу складають опубліковані та неопубліковані джерела. Серед опублікованих особливе місце посідають документальні матеріали, поява яких зумовлена потребами та вимогами центральних органів влади Російської імперії. Серед них – маніфести, декларації, оголошення i укази iмператрицi Анни Iоаннiвни та Катерини II, армiйськi журнали воєнних дiй, статути, iнструкцiї, настанови, реляцiї тощо, які були опубліковані упродовж 1734-1775 років Журнал военных действий Второй армии ея императорскаго величества 1769 года.-СПб., 1777; Манифесты, декларации, объявления, известия и экстракты, принадлежащие к войне 1736 года.-СПб., 1736; Собрание реляций 1736,1737 и 1738 годов // Известия о воинских действиях против турок и татар. Прибавления к Санкт-Петербургским новостям.-СПб., 1739.. Iнформативна значимiсть цих видань досить висока. Змiст опублiкованих документiв дозволяє краще розiбратися в особливостях росiйської зовнiшньої i внутрiшньої полiтики того часу, в тому числi i в ставленні уряду до запорозького козацтва.

Для дослiдження військової служби запорозького козацтва у ходi росiйсько-турецької вiйни 1735-1739 рокiв велику цiннiсть мають збiрники документiв, складенi наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття професорами кафедри iсторiї росiйського воєнного мистецтва Академiї Генерального штабу Росiйської iмперiї генералами А.Байовим, Д.Масловським i А.Мишлаєвським Байов А. Документы, относящиеся к войне России с Турцией 1736-1739 годов. Приложение ко второму тому исторической монографии // Русская армия в царствование Анны Иоанновны. Кампания 1739 года.-СПб., 1906; Масловский Д.Ф. Всеподданейшие донесения графа Миниха.-Часть 1. Донесения 1736 и 1737 годов // Сборник военно-исторических материалов.-Вып.10.-СПб., 1897; Мышлаевский А.З. Приказы графа Миниха за 1736-1738 годы. Генералитетские рассуждения за 1736-1739 годы // Сборник военно-исторических материалов.-Вып.14.-СПб., 1904.. Документи, якi стосуються дiй росiйської армiї перiоду 1769-1774 рокiв, уперше були опублiкованi у 1865 роцi в “Архiвi воєнно-похiдної канцелярiї графа П.О.Рум’янцева”, зiбраному М.Судiєнком Судиенко М.О. Архив военно-походной канцелярии графа П.А.Румянцева. Часть 1. 1767-1769 годы // Чтения в Императорском обществе истории и древностей Российских при Московском ун-те.-Кн.1.-М., 1865.. Упродовж XVIII – початку XX столiття зусиллями Г.Мiллера, О.Андрiєвського, П.Короленка, О.Лазаревського, В.Біднова, Я.Новицького, Д.Яворницького було видано збiрки документiв з історії Нової Січі. За радянської доби ряд документіів, що мав відношення до участі запорозького козацтва в російсько-турецькій війні 1768-1774 років, було включено до другого тому збiрника документiв П.Рум’янцева Румянцев П.А. Документы: В 3 т.-Т.2.-М., 1952.. Останнім часом при сприянні Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського НАН України розпочалась публікація матеріалів архіву Коша Нової Запорозької Січі. Однак переважна бiльшiсть документiв по темi дослiдження залишається не лише неопублiкованою, а й недослiдженою.

Найбільшим представництвом документальних джерел з досліджуваної проблеми відрізняються фонди Центрального державного історичного архіву України у м. Києві (ЦДІАУК) і Російського державного воєнно-історичного архіву у м. Москві (РДВІА). Зокрема, у ЦДІАУК значний комплекс документів представлено у ф. 51 – Генеральна військова канцелярія, ф. 54 – Друга Малоросійська колегія, ф. 59 – Київська губернська канцелярія, ф. 229 – Кіш Нової Запорозької Січі, ф. 269 – Канцелярія гетьмана Розумовського і Колекція мікрофотокопій № 9 (КМФ - 9 оп. 2), яка становить справи ф. 200 Санкт-Петербурзького відділення Інституту історії Академії наук РФ (збірка документів А. Скальковського). У РДВІА інтерес становлять справи ф. 44 – П. Рум’янцев, ф. 47 – Б.Мініх, ф. 52 – Г. Потьомкін, ф. 112 – П.Панін, ф. 450 – Туреччина 1658-1917 рр., ф. 460 – Війна з Туреччиною 1736-1739 років, ф. 464 – Російсько-турецька війна 1768-1774 років, ф. 492 – Архів Воєнно-ученої ради за 1726-1918 рр. та Воєнно-учений архів (ВУА). Особливо значущими у дослідженні військової служби запорозьких козаків у російсько-турецьких війнах 1735-1739 та 1768-1774 років є фонди 460, 464 і ВУА РДВІА та ф.229 ЦДІАУК.

Наративні джерела по даній темі дослідження становлять службові повідомлення К.Роно, С.Мишецького, В.Чернявського та спогади М.Коржа. Втім, слід зазначити, що ці матерiали відрізняються суб’єктивністю i потребують критичного ставлення до себе.

Мета дослідження визначила методологічний підхід пізнання історичної реальності. Теоретико-методологічною основою дослідження стали принцип історизму, об’єктивності, багатофакторності та всебічності.

Головним принципом даного дослідження є принцип історизму. Керуючись принципом історизму, автор конкретизував підходи до вивчення воєнних подій 1735-1739 та 1768-1774 років з позицій динаміки шляхом вивчення взаємозв’язків між ними та їх взаємообумовленості. Принцип об’єктивності реалізується через комплексний аналіз сукупності джерел, які стосуються воєнної історії запорозького козацтва періоду Нової Січі (1734-1775 рр.). Принцип багатофакторності передбачає дослідження різних об’єктивних і суб’єктивних факторів, що вплинули на бойову діяльність запорозького козацтва в російсько-турецьких війнах 1735-1739 та 1768-1774 років. Принцип всебічності спрямований на аналіз об’єкта в його внутрішніх і зовнішніх взаємозв’язках.

Принципи реалізуються через комплексне застосування методів, серед яких провідну роль відіграють історичний, ідеографічний та критичний; загальнонаукові методи, а також історико-порівняльний, історико-системний, проблемно-хронологічний, ретроспективний та футуроспективний методи.

У другому розділі – “Запорозьке козацтво періоду Нової Січі. (1734-1775 роки)”– досліджується організаційно-функціональна структура, склад, озброєння і військова служба Війська Запорозького низового, а також визначається його місце у складі збройних сил Російської імперії.

У першій частині другого розділу – “Військова організація запорозького козацтва періоду Нової Січі” – з’ясовано, що комплектація Війська Запорозького низового відбувалася згідно територіально-міліційного принципу, а мобілізація – згідно традиційної паланково-курінної системи. Постійних військових підрозділів у Війську Запорозькому низовому не існувало. Для виконання окремих бойових завдань комплектувалися тимчасові з’єднання, команди і партії. Озброєння, спорядження і забезпечення провіантом покладалося на самих козаків. У воєнний час при комплектуванні запорозьких команд і мобілізації Війська Запорозького низового особливого розмаху набуло військове найманство, коли заможні козаки висилали замість себе у походи козаків-сіромах та молодиків, забезпечивши останніх усім необхідним для військової служби. Ухилення заможних запорожців від військової служби у воєнний час пояснюється необхідністю охорони і оборони свого господарства.

З’ясовано особливості організації і специфіку військової служби запорозького козацтва в роійсько-турецьких війнах 1735-1739 та 1768-1774 років. Доведено, що запорозькі козаки виконували, головним чином, прикордонну (форпостну), розвідувальну, перевізну і поштову службу. Для російської армії перевізна і поштова служби запорозького козацтва були невигідні тим, що запорожці, на відміну від регулярних армійських служб, за кожне окремо виконане завдання вимагали платню з армійської казни.

У другій частині розділу – “Запорозьке козацтво у складі збройних сил Російської імперії” – з’ясовано, що грошове і хлібне жалування російського уряду Війську Запорозькому низовому для рядових козаків було мізерним і не мало суттєвого значення, оскільки більша частина жалування призначалася для старшини. У порівнянні з іншими козацькими військами Російської імперії Військо Запорозьке низове отримувало найнижчу платню, що було певним дискримінаційним заходом з боку уряду. У свою чергу, запорозькі козаки вважали себе зобов’язаними російському уряду у несенні військової служби відповідно відношенню останнього до потреб Низової козацької громади. Для російської сторони мала значення лише територія земель Війська Запорозького низового як плацдарм для удару по Криму. Недовіра уряду до запорозького козацтва була викликана невизначеністю чисельності Низового війська, найнижчим рівнем дисципліни серед інших козацьких з’єднань російської армії, безпосереднім сусідством і незацікавленістю запорожців у конфронтації з потенційним супротивником Росії на Півдні. Саме це було причиною ряду провокаційних заходів уряду по відношенню до Війська Запорозького низового напередодні і у ході російсько-турецької війни 1768-1774 років, що мало дискредитувати Низову громаду в очах світової спільноти і створити прецедент для рішучого наступу на запорозьке козацтво з метою корінних змін політичних і соціально-економічних відносин у регіоні.

У третьому розділі – “Військова служба запорозького козацтва в російсько-турецькій війні 1735-1739 років” – проводиться реконструкція бойового шляху і аналізується діяльність підрозділів Війська Запорозького низового в російсько-турецькій війні 1735-1739 років.

У першій частині розділу – “Військова служба запорозької кінноти 1735-1739 років” – показано, що знання запорожцями театру війни, мови і військових звичаїв супротивника було запорукою успішних дій росіян, особливо на початку війни. Російський генералітет у прокладенні маршрутів армії покладався саме на свідчення запорожців. Головним завданням запорозьких кавалерійських загонів в зимовий період, коли російська армія після закінчення кампанії розташовувалась на Лівобережжі і Слобожанщині, була розвідувально-пошукова служба.

Запорозька форпостна служба для армії великого значення не мала. Форпости запорожців знаходилися лише поблизу Січі та біля найближчих від неї придніпровських ретраншементів росіян. Безпосередня оборона кордону мала здійснюватись по Українській укріпленій лінії ландміліцією, а також російськими регулярними і козацькими підрозділами Лівобережжя і Слобожанщини.

У другій частині розділу – “Військова служба запорозької флотилії 1735-1739 років” – показано, що запорозька піхота протягом 1735-1736 років, діючи на човнах у пониззі Дніпра, захоплювала поодинокі турецькі парусно-гребні судна, вела розвідку вздовж берегової лінії Чорного моря, перевозила армійські вантажі, а в зимовий період несла дозорну службу на дніпровських островах. Бої запорозьких піхотинців з супротивником носили епізодичний характер. З 1737 року запорозькі човнові команди увійшли до складу Дніпровської флотилії росіян, судна якої було побудовано, головним чином, під Брянськом. Упродовж кампаній 1737-1739 років запорозькі дуби становили 6-10 % плавзасобів Дніпровської флотилії і 3-5 % усіх плавзасобів діючої армії. Головними ж функціями запорозьких команд у складі Дніпровської флотилії були розвідувальні пошуки, сторожова служба і перевезення армійських вантажів.

У розділі показано, що у ході бойових дій проти супротивника запорожці вели партизанську “малу” війну. Доведено, що у ході війни головною функцією запорозьких підрозділів, як кавалерійських, так і флотилії були розвідувально-диверсійні рейди, а основним тактичним засобом знищення живої сили супротивника – засідка. На основі аналізу бойових операцій 1735-1739 років реконструйовано техніку бою запорозьких кінних загонів. Доведено, що бойовий досвід запорозького козацтва в російсько-турецькій війні 1735-1739 років відповідав теорії і практиці воєнного мистецтва та вимогам часу не тільки сусідніх народів, а і Західної Європи.

У четвертому розділі – “Військова служба запорозького козацтва в російсько-турецькій війні 1768-1774 років” – конкретизовано особливості військової служби і проведено аналіз діяльності підрозділів Війська Запорозького низового в російсько-турецькій війні 1768-1774 років.

У першій частині розділу – “Військова служба запорозької кінноти 1769-1774 років” – висвітлено бойовий досвід запорозької кінноти у ході воєнних кампаній 1769-1774 років. Реконструкція дій підрозділів запорозької кінноти вказує на те, що головними завданнями запорозьких вершників були розвідувальні пошуки і форпостна служба. Місцезнаходження запорозьких форпостів не було сталим і визначалося командувачем Другої армії. На постах прикордонної лінії в літній період було задіяно 10 % козаків від усього складу Війська Запорозького, а в зимовий – 25 %. У свою чергу, для російського командування важливими були не стільки дії запорозької кінноти, скільки створення на запорозьких землях військових баз, комунікаційних ліній і влаштування постоїв регулярних частин російської армії. Запорозьку кінноту було підпорядковано генералітету Новоросійської губернії. Оскільки, ще напередодні війни між Запорозькою Січчю і Новоросійською губернією точилася гостра боротьба за землі, то Кіш не проявляв великої ініциативи у проведенні бойових операцій. Помітну активність запорозька кіннота проявляла лише в кампанії 1769 року, коли від татарських набігів постраждало населення і господарство Запорожжя, це робило запорожців зацікавленими у компенсації понесених збитків.

У другій частині розділу – “Військова служба запорозької флотилії 1769-1774 років” – висвітлено бойовий досвід запорозької флотилії у ході російсько-турецької війни 1768-1774 років. Показано, що упродовж 1769-1774 років запорозька флотилія обороняла гирло Дніпра від прориву турецьких ескадр до Січі. Протягом 1771-1774 років запорозькі човнові команди були задіяні командуванням армії в бойових операціях проти супротивника на Дунаї. З ходом війни значення запорозької флотилії на театрі війни падало, оскільки з 1771 року Росія вже мала свої флотилії на Азовському морі і Дунаї. Досліджено аспекти тактики запорозької флотилії. Реконструйовано техніку бою запорожців на човнах проти ворожих суден. Показано, що головною умовою успіху запорожців була швидкоплинність бою. Характерними рисами тактики запорозьких човнових команд були скритність і раптовість.

ОСНОВНІ РЕЗУЛЬТАТИ ТА ВИСНОВКИ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

У висновках наведені узагальнення щодо військової служби запорозкого козацтва в російсько-турецьких війнах 1735-1739 та 1768-1774 років.

Історіографія військової служби запорозького козацтва періоду Нової Січі має свою специфіку, в основі якої лежить історіографічний традиціоналізм, головною складовою якого є офіційна державна російська традиція сприймання українського козацтва взагалі і запорозького козацтва, зокрема. Джерельна база даного дослідження дозволяє відійти від попередньої історіографічної традиції. На сьогоднi закладено пiдвалини джерельної бази подальшого вивчення iсторiї воєнної служби запорозького козацтва перiоду Нової Сiчi.

Військо Запорозьке низове періоду Нової Січі було самодостатньою воєнно-політичною структурою. Комплектація Війська Запорозького низового відбувалася згідно територіально-міліційного принципу, а мобілізація – згідно традиційної паланково-курінної системи. Постійних військових підрозділів у Війську Запорозькому низовому не існувало. У військовій службі козаків посполите населення Запорожжя не мало великого значення. Розвідувальна служба Війська Запорозького низового велась, головним чином, за ініціативою уряду і грала допоміжну роль у відділах російської розвідки, призначених для збору інформації в Кримському ханстві. Запорозька прикордонно-сторожова служба у воєнний час не могла убезпечити територію Запорожжя від нападів великих ворожих з’єднань і існувала лише для оповіщення населення та найближчих військ. У комунікативному зв’язку на театрах бойових дій 1735-1739 та 1768-1774 років перевізна і поштова служба запорозьких козаків мала велике значення і приносила останнім чималі прибутки.

Спосіб ведення бойових дій запорозьким козацтвом періоду Нової Січі повністю відповідав як бойовому досвіду збройних сил Російської імперії, так і воєнній теорії і практиці сусідніх народів. У порівнянні з іншими козацькими військами Російської імперії, які мали військовий та адміністративно-територіальний сотенно-полковий устрій і постійний штатний розклад підрозділів, Військо Запорозьке низове було незручним для контролю і управління з боку генералітету.

Російсько-турецька війна 1735-1739 років ставила під загрозу саме існування Нової Січі, а завоювання росіянами Кримського ханства вело до поглинення Запорожжя російською державою, що повністю суперечило інтересам запорозького козацтва. У ході бойових дій 1735-1739 років запорозьке козацтво відігравало значну роль в обороні України від татарських нападів. У ході операцій російської армії проти турецько-татарських військ запорозькі козаки виконували, головним чином, розвідувальну, авангардну і аванпостну службу. Запорожці ухилялися від активних дій проти супротивника. Це убезпечило Січ від зруйнування і витіснення козаків турецько-татарськими військами у межі Російської імперії за Українську укріплену лінію. У свою чергу для російського уряду важливим було не стільки використати запорожців у війні, скільки утримати під своєю владою. Граючи на протиріччях Російської і Османської імперій, запорозьке козацтво намагалось відвести, з одного боку, удари турецько-татарської армії по Січі, а з другого, приймати мінімальну участь у заходах Петербурга щодо підкорення Кримського ханства. Воєнні події 1735-1739 років визначили розвиток воєнної справи запорозького козацтва упродовж усіх наступних років існування Нової Січі.

Специфіку бойової діяльності запорозького козацтва в російсько-турецькій війні 1768-1774 років визначив бойовий досвід, набутий у 1735-1739 роках. Однак упродовж усiх кампанiй Похiдний Кiш не брав участi у бойових операціях головних сил російської армiї і дiяв на другорядних дiлянках фронту. Запорозькi кінні команди були лише додатками до окремих з’єднань росiян. Упродовж 1769-1774 років запорозькі човнові команди на Дніпрі і Дунаї були задіяні командуванням армії в бойових операціях проти супротивника, перевезенні армійських вантажів, а також на форпостній і розвідувальній службі. Прикордонно-сторожова служба запорозького козацтва 1769-1774 років була зумовлена не тільки охороною кордону і обороною краю вiд набігів татар, а й захистом своїх земель від вiйськових поселенцiв Новоросiйської губернiї, які активізували колонізацію північних запорозьких паланок та від росiйських вiйськ, що постiйно пересувались територiєю Запорожжя, зводили укрiплення i влаштовували постої в козацьких поселеннях. За цих умов бойовi можливостi Запорозького вiйська у повнiй мiрi розкритими бути не могли. Розосередження уваги запорожців i недовiра до росiян зводили їх участь у вiйнi до мiнiмуму.

Основні положення дисертації викладені у таких публікаціях:

а) монографія

Шпитальов Г.Г. Запорозьке військо в російсько-турецькій війні 1735-1739 років.- Запоріжжя.: РА “Тандем У”, 2002.-72 с.

б) статті у фахових виданнях

1. Шпитальов Г.Г. Зимова прикордонно-сторожова служба Запорозького війська у ході російсько-турецької війни 1768-1774 років // Наукові праці історичного факультету ЗДУ.-Вип. 5.-Запоріжжя: Просвіта,1999.-С. 21-31.

2. Шпитальов Г.Г. Запорозька флотилія в період російсько-турецької війни 1768-1774 років // Південна Україна XVIII-XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ.-Вип. 4.-Запоріжжя,1999.-С. 134-143.

3. Шпитальов Г.Г. Запорозька кіннота в російсько-турецький війні 1768-1774 років // Південна Україна XVIII-XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ.-Вип. 5.-Запоріжжя, 2000.-С. 71-83.

4. Шпитальов Г.Г. Запорозьке військо у другій половині 30-х років XVIII століття // Наукові записки Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. Збірник праць молодих вчених та аспірантів.-Т.6.-К., 2001.-С. 159-180.

5. Шпитальов Г.Г. Бойові дії запорозьих човнів у складі Дніпровської воєнної флотилії під час російсько-турецької війни 1735-1739 років // Наукові записки Інституту української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України. Збірник праць молодих вчених та аспірантів.-Т.7.-К., 2001.-С. 92-102.

6. Шпитальов Г.Г. Запорозька кіннота в російсько-турецький війні 1735-1739 років // Південна Україна XVIII-XIX століття. Записки науково-дослідної лабораторії історії Південної України ЗДУ.-Вип. 6.-Запоріжжя, 2001.-С. 126-138.

в) тези виступів на наукових конфернціях

1. Шпитальов Г.Г. Традиції військового мистецтва запорозького козацтва в російсько-турецьких війнах XVIII століття // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. Запорозьке козацтво в пам’ятках історії та культури.-Запоріжжя, 1997.-С. 151-158.

2. Шпитальов Г.Г. Літня форпостна служба Запорозького війська в період російсько-турецької війни 1768-1774 років // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей).-Вип.7.-К.: Рідний край, 1999.-С. 405-411.

Шпитальов Г.Г. Військова служба запорозького козацтва періоду Нової Січі в російсько-турецьких війнах. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. Запорізький державний університет. Запоріжжя, 2002.

У дисертації з’ясовано організаційно-функціональну структуру, особливості комплектації, мобілізації, управління, бойової підготовки і забезпечення Війська Запорозького періоду Нової Січі та визначено місце запорозького козацтва в системі збройних сил Російської імперії. Реконструйовано бойовий шлях і конкретизовано особливості військової служби підрозділів Війська Запорозького у ході російсько-турецьких війн 1735-1739 та 1768-1774 років. Визначено ступінь відповідності бойових традицій і воєнного мистецтва запорозького козацтва європейській воєнній теорії і практиці XVIII століття. Висвітлено роль бойового досвіду запорозького козацтва періоду Нової Січі у боротьбі з турецько-татарськими військами у подальшому розвитку воєнної справи України і Росії.

Ключові слова: Військо Запорозьке, Кіш, козацтво, отаман, Січ.

Spital’ov G.G. The military service of Zaporozhian Cossacks during the Nova Sich’ time in Russian -Turkish Wars. – Manuscript.

Thesis for a Candidate’s degree by specialty 07.00.01 – History of Ukraine. – Zaporizhzha State University. – Zaporizhzha, 2002.

The organizational and functional structure of Zaporozhian Cossacks’ Troops is reconstructed. The peculiarities of Zaporozhian Cossacks’ mobilization, recruitment, management, battle training and supply are analyzed. The place of Cossacks’ Troops of Nova Sich in the armed forces system of the Russian Empire is determined. Zaporozhian troops’ operations during the Russian-Turkish Wars of 1735-1739 and 1768-1774 are reconstructed. Zaporozhian Cossacks’ fighting traditions and strategics and European fighting theory and practice of the XVIII century are compared. The importance of Zaporozhian Cossacks’ fighting experience gained during the struggle against Turkish-Tatar Troops for further development of Ukrainian and Russian military art is revealed.

Key words: Zaporozian Cossacks’ troops, Kish, Cossacks, otaman, Sich.

Шпиталёв Г.Г. Военная служба запорожского казачества периода Новой Сечи в русско-турецких войнах. – Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата наук по специальности 07.00.01 – история Украины. – Запорожский государственный университет. Запорожье, 2002.

В диссертации преимущественно на основании архивных материалов проанализирована и показана военная служба запорожского казачества в русско-турецких войнах 1735-1739 и 1768-1774 годов.

Внесено ясность в характеристику организационно-функциональной структуры, вооружения, обеспечения, особенностей комплектации и мобилизации Войска Запорожского низового периода Новой Сечи. Рассмотрены боевая подготовка и порядок несения военной службы казаков. Детально проанализированы военная (пограничная, разведывательная, авангардная) и вспомагательная (куръерская, перевозная) службы. Показаны причины незаинтересованности зажиточных запорожцев в несении службы, а также незаинтересованности всего запорожского казачества в войнах России с Турцией.

Исследуется место запорожского казачества в составе вооруженных сил Российской империи. В часности, рассматриваются механизмы контроля Войска Запорожского со стороны русского правительства и высшего военного командования, а также соответствие боевых традиций и боевого опыта запорожцев институтам вооружённых сил империи.

В работе реконструирован боевой путь запорожских отрядов в русско-турецкой войне 1735-1739 годов. Детально проанализирована военная служба запорожского казачества во время военных кампаний. Исследован боевой опыт Войска Запорожского в составе русской армии, на основании чего определены особенности военного искусства запорожского казачества. Показана роль запорожского казачества в обороне южных рубежей Российской империи (и в первую очередь Украины) от набегов татарских орд.

Рассмотрена позиция запорожского казачества в отношении России и Турции накануне русско-турецкой войны 1768-1774 годов. Конкретизирован боевой путь и особенности военной службы запорожских отрядов в кампаниях 1769-1774 годов. Показаны взаимоотношения запорожцев с татарами и турками как во время боевих действий, так и во время перемирий.

В диссертации детально определены главные черты военного искусства и освещена роль боевого опыта запорожского казачества периода Новой Сечи в борьбе с турецко-татарскими войсками в развитии военного дела в Украине и России.

Ключевые слова: атаман, Войско Запорожское, казачество, Кош, Сечь.

Підписано до друку 20.03.2002. Формат 60Х84 1/16.

Ум.-друк. арк. 1.1. Замовлення № 15. Наклад 100 прим.

Надруковано РА “Тандем-У”

м. Запоріжжя