НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

АМЄЕТКА ФАТМА АБЛЯМІИТІОВНА

УДК 340.15

КРИМСЬКЕ ХАНСТВО:

СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ДЕРЖАВНОСТІ ТА ПРАВА

(перша половина XV – друга половина XVIII ст.)

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;

історія політичних і правових учень

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Харків – 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі теорії та історії держави і права Національного університету внутрішніх справ

Науковий керівник: | доктор юридичних наук, професор,

Заслужений юрист України

Скакун Ольга Федорівна,

Національний університет внутрішніх справ, професор кафедри теорії та історії держави і права

Офіційні опоненти: |

доктор юридичних наук, професор

Сафронова ИІнеса Павлівна,

Національна юридична академія

ім. Ярослава Мудрого, професор

кафед-ри історії держави і права;

кандидат юридичних наук, доцент

Бойко ИІгорь ИЙосифпович,

Львівський національний університет

ім. Івана Франка, доцент кафедри теорії та історії держави і права

Провідна установа: |

Одеська національна юридична академія, Міністерство освіти і науки України, кафедра історії держави і права (м. Одеса)

Захист дисертації відбудеться "17" жовтня 2003 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.700.03 в Національному університеті внутрішніх справ за адресою: 61080 м. Харків,
пр.  50-річчя СРСР, 27.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного університету внутрішніх справ (61080 м. Харків, пр.  50-річчя СРСР, 27).

Автореферат розісланий "15" вересня 2003 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Кириченко В.Є.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Відповідно до ст. 1 Конституції України 1996 року Україна є унітарною державою, територія якої цілісна і неподільна, а протягом багатьох століть окремі її частини входили у склад різних держав. В межах сучасних кордонів України створювалися, розвивалися, розпадалися державні утворення, різноманітні за національним складом, зокрема у ХV—XVIII ст. існувало Кримське ханство. Тепер в Україні проживає більше 100 національностей. Умови для вільного розвитку етнічної, культурної, мовної і релігійної їх самобутності, крім Конституції України, визначені в ряді законодавчих актів: “Декларація прав національностей України”, Закон “Про національні меншини в Україні” та інших.

Правове надбання кожного з етносів, який тривало проживав на території України, є складовою частиною правової культури українського народу і заслуговує на уважне ставлення і ретельне вивчення з метою створення належних гарантій прав людини, збереження стабільності і згоди в міжнаціональних відношеннях. Кримськотатарський народ є одним з таких етносів. Завдяки створенню сприятливих умов в останні часи пожвавилася робота по науковому дослідженню різних аспектів історії і сучасного буття кримськотатарського народу. З'явилося ряд монографічних праць в галузі культури, історії, філософської думки.

Проте в Україні практично відсутні історико-правові дослідження, присвячені вивченню етапів становлення і розвитку державності і права Кримського ханства ХV —XVIII ст. Серед нечисленних праць можна виділити кілька монографій і наукових статей, які лише посередньо стосуються предмета дослідження. Питання історичного розвитку Кримського ханства вивчалися головним чином істориками, які акцентували увагу на окремих моментах його державної організації. Дослідження проблем історії права Кримського ханства спеціально не проводилося. Тим більш немає комплексних досліджень, в яких була б представлена історія становлення державності і права Кримського ханства ХV–XVIII ст. в узагальнюючому вигляді.

Актуальність збагнення історичного минулого кримськотатарського народу диктується цілим рядом теоретичних і практичних можливостей: провести паралелі з сучасністю; з'ясувати витоки негативних і позитивних елементів сучасної правової культури; сприяти розвитку прогресивної правової спадщини і викорінюванню його негативних сторін; реалізувати права національних меншин і корінних народів; уникнути помилок в прогнозуванні шляхів подальшого культурно-правового розвитку кримськотатарського народу, планувати його розвиток у співдружності з усіма народами, що населяють Україну.

Основні джерела дисертаційного дослідження – фонди Центрального державного історичного архіву України в Києві, фонди Головного Архіву Древніх Актів у Варшаві, Державного Архіву АРК. Вивчалися і залучалися до висвітлення ряду питань фонди сектора рукописних матеріалів бібліотеки ім. І. Гаспринського, зокрема кадіаскерські книги (збірники судових рішень). Джерелами слугували також опубліковані документи нормативного характеру, що містяться в Державному архіві Російської Федерації, посольські книги, ярлики, договори і грамоти кримських ханів та інших глав держав, міжнародне листування вищих посадових осіб Кримського ханства, України, Польщі, Росії, Туреччини.

Зв’язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до п. . "Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки".

Мета дослідження полягає в комплексному ретроспективному аналізі процесу становлення і розвитку системи державних і правових інститутів у Кримському ханстві, обґрунтуванні наявності в ньому необхідних атрибутів державності в період з першої половини XV до другої половини XVIII ст.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити наступні задачі:

- визначити правове становище Кримського улусу в складі Золотої Орди;

- виявити причини утворення Кримського ханства з Кримського улусу, що перебував у складі Золотої Орди;

- установити юридичні ознаки, що кваліфікують утворення державності в Кримському ханстві;

- дати характеристику своєрідності форми державності в межах визначеного історичного типа;

- розкрити особливості утворення і об'єм повноважень вищих органів державної влади Кримського ханства;

- установити сферу і характер міжнародно-правових відносин Кримського ханства;

- дослідити особливості формування і функціонування права в Кримському ханстві;

- визначити судову систему і виявити характер правосуддя в Кримському ханстві.

Об'єктом дослідження є кримськотатарська державність і право в період існування Кримського ханства (перша пол. XV – друга пол. XVIII ст.).

Предмет дослідження – закономірні процеси формування і функціонування системи державних і правових інститутів Кримського ханства (перша пол. XV – друга пол. XVIII ст.).

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період становлення кримськотатарської державності у складі Золотої Орди, формування і розвитку Кримського ханства до припинення його існування внаслідок завоювання Російською імперією. Територіальні рамки дослідження – сучасний Крим і Північне Причорномор'я. Необхідно враховувати, що в указаний хронологічний період кордони Кримського ханства перетерплювали зміни.

Методи дослідження. Дисертація виконана на основі поєднання філософських, загальнонаукових і спеціальних методів дослідження. В основу роботи покладений метод філософської діалектики. Дослідження здійснювалося у відповідності з принципами об'єктивності і історизму. Для встановлення причин виникнення кримськотатарської державності, відтворення її основних атрибутів використовувався синергетичний метод, який дозволив розглянути механізм держави, його вищі органи, організаційні принципи їх створення через поєднання різнорівневих і різноякісних систем, що розвиваються як за власними частковими, так і за глобальними закономірностями. Широко використовувалися системно-структурний і системно-функці-ональний методи, які дали можливість визначити повноваження державних органів і правових норм в усьому різноманітті їх системно-практичних зв'язків. На основі аксіологічного підходу з'ясовано значення цінностей права для формування правової культури суддів в Кримському ханстві. Порівняльно-правовий метод дозволив визначити особливості права в Кримському ханстві порівняно з іншими мусульманськими державами, а також визначитися в значенні історичної кримсько-ханської державно-правової спадщини для сучасної автономної ідентифікації кримськотатарського народу в складі України. Герменевтичний метод дав можливість зв'язати проблематику інтерпретації права з специфікою формування правової культури кримськотатарського народу.

Теоретична основа дослідження висвітлювана у першому підрозділі першого розділу дисертації

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняній історико-правовій науці комплексним дослідженням становлення і розвитку кримськотатарської державності і права в період Кримського ханства, яке здійснене з сучасних методологічних позицій.

В результаті проведеного дослідження сформульовані такі основні положення:

1. Правове становище Кримського улусу в складі Золотої Орди істотно відрізнялося від інших її адміністративно-територіальних складових частин: його політико-територіальна організація була близькою до державного утворення — про це свідчить розгалужений державний апарат, котрий відав збором податків, обороною, міжнародними справами; це підтверджує факт карбування власних монет з перших десятиліть формування улусу.

2. Перебування Кримського півострова на правах улусу в складі Золотої Орди наклало відбиток на внутрішню і зовнішню політику Кримського ханства, визначило форму його державного устрою, систему оподаткування; позначилося на дії чингізидського торе в праві (кримським ханом міг стати тільки чингізид з династії Гіреїв); обопільно подіяло на правосвідомість і менталітет як монголів (монголи, складаючи меншість населення, піддалися тюркізації), так і тюркського населення.

3. Кримське ханство, що утворилося в результаті розпаду Золотої Орди, мало всі ознаки державності (територія, населення, влада). У володіння Кримського хана входили землі, як самого півострова, так і Північного Причорномор'я, Приазов'я і Прикубання. Кримські хани прагнули відновити золотоординську державу під егідою династії Гіреїв: цим пояснюється їх територіальна політика і претензії на українські, російські, польські землі, а також прагнення посадити на казанський і астраханський престоли ханів з роду Гіреїв.

4. Населення Кримського ханства було представлено різними народностями і віросповіданнями; більшість складали кримські татари; основною визнавалася кримськотатарська мова. Нетатарське населення мало свої церкви, синагоги, єпархії; здійснювало релігійно-звичаєві обряди; розмовляло рідною мовою. В Кримському ханстві не було й кріпосного права, як у сусідніх державах. Завдяки лояльним методам управління щодо нетатарського населення міжнаціональні конфлікти були рідкими.

5. Характерними ознаками державності Кримського ханства були податкова і грошова (фінансова) системи, які, хоч і відображали золотоординські аналогічні системи, але не були їх повним відбиттям, бо диференціювалися за релігійним принципом (для мусульман і не мусульман). В Кримському ханстві шанувалося і оберігалося право карбувати свої грошові знаки: кожен новий хан, тільки-но зійшовши на престол, випускав монети зі своїм ім'ям, тамгою (гербом). Жодного разу за всю історію ханства не було випущено монет з ім'ям турецького султана.

6. Наявність власної армії й апарата примусу визначили характер функціонування самої держави. Кримський хан володів однією з найбільших, сильних, витривалих армій у Східній Європі, що мала могутню кінноту, яка здійснювала спустошливі набіжи на сусідні країни.

7. За формою державного правління Кримське ханство було станово-представницькою обмеженою монархією. Хан, який стояв на чолі держави, володів широкими повноваженнями, був головою виконавчої і судової влади. Влада хана обмежувалася вищим колегіальним органом – Діваном та муфтієм (головою мусульманського духовенства), який виконував роль своєрідного контрольно-наглядового органу, спостерігав за діями та рішеннями хана щодо їх відповідності нормам ісламу. Суттєвого обмеження влада хана зазнавала з боку беїв.

8. За формою державного устрою Кримське ханство було децентралізованою унітарною державою, територія якого була поділена на бейліки, на чолі яких стояли могутні беї. В кожному бейліку створювалися власні органи влади та військові сили; деякі з них вступали у міжнародні стосунки з сусідніми державами, вели переписування з зарубіжними урядами.

9. Система заміщення престолу в Кримському ханстві – салічеська: влада успадковувалася старшим сином або братом хана. Ханом міг бути лише чингізид з династії Гіреїв. Тільки з першої половини XVI ст. Османська імперія почала втручатися у призначення ханів на посаду та зняття з неї. Таке втручання підкреслювало релігійну зверхність турецького султану над усім мусульманським миром, зокрема, Кримським ханством, і не поширювалося на політико-організаційну діяльність хана: його самостійність у проведенні внутрішньої і зовнішньої політики на міжнародній арені від цього істотно не зменшувалися.

10. В Кримському ханстві існувала власна судова система, що була трьохланцюговою: кадії (місцеві судді), які були духовними особами і вершили суд відповідно до норм Корану та інших джерел мусульманського права; Діван Бейліса (апеляційний суд), Діван Кримського ханства (вища судова інстанція), куди кожна людина, чиї права порушені, мала право оскаржити судове рішення (уджет).

11. Основними джерелами права, що діяло в Кримському ханстві, були Коран, сунна, тефсир, іджма, кіяс, урф, амал. На їх основі формувалися фетви муфтія, ярлики хана, рішення Дівану. Канун-наме (зводи законів султанів), що мали юридичну силу в Туреччині, не застосовувався в ханстві. Діяли міжнародні договори: найвагоміші для ханства затверджувалися Діваном.

12. Кадіаскерські книги свідчать, що в Кримському ханстві сформувалася система мусульманського права ханіфітського толку, але успадковане чингізідське торе (звичаєве право), відрізняло її від мусульманських держав, де в праві переважала ханіфітська орієнтація.

Практичне значення роботи полягає в тому, що його матеріал, висновки та основні положення можуть бути використані при подальшому реформуванні державно-політичного устрою України, при рішенні проблем, зв'язаних з визначенням правового статусу кримськотатарського народу в законодавстві України, при проведенні регіональної політики, визначенні організаційних і правових основ взаємодії центральних і місцевих органів влади, державних і громадських організацій, зокрема тих, що виникли в середовищі кримськотатарського населення (меджліс та інші).

Результати дослідження доцільно використовувати також при підготовці загальних та спеціальних курсів з історії держави і права України, історії України, інших дисциплін, що мають на меті підготовку спеціалістів-юристів для Автономної Республіки Крим. Вони можуть бути використані при плануванні та проведенні подальших наукових досліджень з вітчизняної історії держави і права XV – XVIII ст., ретроспективному аналізі мусульманського права в різноманітті його тлумачень.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження і основні наукові положення доповідалися на щорічних звітних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу Кримського юридичного інституту Національного університету внутрішніх справ (Сімферополь, 2001, 2002, 2003); на міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 150-літтю від дня народження кримськотатарського просвітителя І. Гаспринського (Сімферополь, травень 2001); на IX історико-правовій конференції “Юридична наука та освіта: історія, сучасність, перспективи” (Рівне, 2003).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації оприлюднені у 4 наукових публікаціях (у тому числі 3 з них – у фахових виданнях).

Структура роботи. Структура дисертації зумовлена предметом, завданнями й логікою дослідження. Робота складається з вступу, чотирьох розділів, восьми підрозділів, висновків і списку використаних джерел (240 найменування). Загальний обсяг дисертації становить 185 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; показано зв’язок роботи з науковими програмами, планами й темами; визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет, хронологічні та територіальні рамки, охарактеризовано методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення; подано відомості про апробацію основних положень дисертаційного дослідження, його структуру й обсяг.

У першому розділі “Стан розроблення проблеми і джерельна база дослідження” звертається увага на те, що в такій комплексній постановці тема вивчається вперше. Її висвітлення утрудняється мізерністю даних і недостатком наукових розробок.

Аналізуючи ступінь вивченості теми сучасною наукою, автор робить першу спробу дати періодизацію історіографії державності і права Кримського ханства. З цією метою історіографічний масив з даної та суміжної тематики підрозділяється на чотири групи. Критерієм такого розподілу взято час і територія написання наукових розвідок, враховано характер політичної ситуації, яка вплинула на об’єктивність і вірогідність інтерпретації історичних фактів в указаний час.

До першої групи віднесено фундаментальні наукові праці, що написані в дореволюційний період (В.Смирнов – “Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты до начала XVIII в.”, “Крымское ханство под верховенством Оттоманской Порты в XVIII в. до присоединения его к России”; Сейид Мухаммед Риза ---– “Семь планет. История Крымских ханов от Менгли-Гирей хана I до Менгли-Гирей хана”; Н. Торнау – “Изложение начал мусульманского законоведения”; наукові статті О. Ретовського, В. Григорьєва, А. Бертьє-Делагарда, Л. Коллі, Ф. Лашкова, Пейссонеля тощо). В них міститься матеріал, що має пряме або непряме відношення до проблем історії кримсько-ханської державності і права. Ці праці не обтяжені однобічним підходом, моноідеологією, яка заявить про себе в радянський час. Узагальнення та висновки, що містяться в цих працях, покладені в основу даного дослідження.

Другу групу складають праці учених, які в тій чи іншій мірі присвячені історії Кримського ханства, однак інтерпретація історичних фактів в них занадто заідеологізована, бо вони були написані в радянський час. Якщо відкинути ідеологічні нашарування, в них можна почерпнути деякі цікаві факти стосовно теми дисертації. Так, наукові праці Г. Федоров-Давидова “Общественный строй Золотой Орды”, Б. Грекова і А. Якубовського “Золотая Орда и ее падение”, Є.Кичанова “О татаро-монгольском улусе ХІІ”, В. Єгорова “Историческая география Золотой Орды XIII-XIV в.” та інші (прямо або непрямо) висвічують питання про становище Кримського улусу в складі Золотої Орди. В дисертації також використані праці Ю. Алексєєва, О.Хорошкевича, О. Зіміна, Г. Саніна, Л. Заборовського, А. Кузнєцова, які присвячені історії Росії і у розділах або фрагментах яких висвітлюються проблеми взаємовідносин Росії з Кримським ханством, військова міць і небезпека останнього, роль у Східній Європі в XV-XVII ст. Крім того, деякі відомості про державний устрій Кримського ханства почерпнуті з праць В. Вишневського “Феодализм в Крымском ханстве”, А. Якобсона “Крым в средние века”.

Досить небагато чисельну, третю, групу складають праці сучасних учених В. Возгрина, Р. Куртієва, Я. Федорука, Ю. Зінченка, А.Не-красова, І.Абдуллаєва, Л.Юзефовича. Їх характеризує широка джерельна база, використання архівних та інших матеріалах, що стали доступними в кінці ХХ ст., ґрунтування на принципах ідеологічного і політичного плюралізму – все це посприяло об’єктивному висвітленню таких питань, як територія ханства, його етнічний склад, роль на міжнародній арені. В них посередньо зачіпаються питання про ознаки державності та їх специфічні риси, державний апарат та його функції в Кримському ханстві.

Наступну групу складають наукові дослідження зарубіжних учених Л. Підгородецького, Б. Бароковського, В. Панаіте, Я. Тишкевича, Х. Іналджика, А. Джевдета, Ю. Халячоглу та інших. Ці автори, досліджуючи взаємовідносини між Польщею, Україною, Туреччиною, Росією, в тій чи іншій мірі торкаються проблем державно-правового розвитку Кримського ханства. Дипломатичних зв’язків української держави з Кримським ханством торкаються й автори (І.П. Сафронова, Л.О.Зайцев) у п’ятому розділі академічного видання першого тому „Історія держави і права України” (К., 2000).

В другому підрозділі висвітлюється джерельна база дослідження – архівні матеріали, що зберігаються у фондах Центрального державного історичного архіву в Києві, такі як: генеральна військова канцелярія, колекція грамот російських царів і універсалів українських гетьманів, київська губернська канцелярія, канцелярія гетьмана Розумовського. Ці фонди містять відомості про взаємовідносини Запорізької Січі з Кримським ханством, зокрема, рапорти і донесення гетьманів про ситуації в Кримському ханстві, листи ханів про повернення на батьківщину захоплених козаками турків і татар, про створення комісій в Запорізькій Січі для розгляду взаємних скарг татар і козаків та інші матеріали. “Справи татарські”, що зберігаються в Головному архіві давніх актів у Варшаві, містять грамоти глав держав, ханські ярлики, укази, листи короля, які свідчать про міждержавні відносини Кримського ханства з Польщею, Україною, Росією, Туреччиною, про надання військової допомоги, про чисельність і структуру армії ханства, поздоровлення зі сходженням на престол монархів Кримського ханства і Польщі, про складання і розірвання міжнародних договорів. Названі архівні матеріали дозволяють заповнити прогалини в історико-правовій науці, об’єктивно висвітлити державно-правові аспекти функціонування Кримського ханства. Матеріали Державного архіву Автономної Республіки Крим стосовно розглядуваного нами предмета не є насиченими, тут зберігаються не чисельні ярлики кримських ханів, що підтверджують право на землю, про звільнення від сплати податків. Опубліковані посольські книги, ярлики і грамоти кримських ханів і глав іноземних держав, розрядні книги, що зберігаються в Державному Архіві РФ, дали можливість дослідити міжнародні відносини ханства з сусідніми державами, визначити територіальні границі Кримського ханства та інші аспекти розвитку його державності і права.

Другий розділ “Становлення кримськотатарської державності в формі Кримського ханства” присвячений дослідженню правового становища Кримського улусу в складі Золотої Орди, його території, складу населення, податкової та грошової (фінансової) систем і органів управління. Висвітлюються причини розпаду Золотої Орди, які слугували умовами формування Кримського ханства. Вперше комплексно аналізуються юридичні ознаки державності Кримського ханства.

Перебування Кримського півострова (Кримського улусу) в складі Золотої Орди на особливому положенні з перших років її існування багато в чому визначило його майбутнє. В дисертації доводиться, що вигідне розташування півострова, можливість бути економічно самостійним слугували у подальшому важливим фактором утворення політичної самостійності, державності. Цьому сприяла і наявність власного державного апарату. Спочатку право на володіння улусом видавалося ханом Золотої Орди, але згодом його могли одержати тільки чингізиди за народженням. Усе населення улусу, як і армія, поділялося на десятки, сотні, тисячі, пітьму. Улусом керував спадкоємний чингізид, якому підкорялися більш дрібні феодали, які згодом утворили на території свої бейліки (адміністративно-територіальні одиниці), що належали великим родам (Ширин, Барин, Кипчак, Мансур, Седжует, Яшлав). Саме вказаний розподіл Кримського улусу на бейліки в наступному позначився на формі державного устрою Кримського ханства, а активна діяльність беїв призвела до обмеження влади Кримського хана.

Про формування в Кримському улусі з моменту утворення елементів державності свідчить наявність розгалуженого державного апарату, як військового, так і цивільного. Глава Кримського улусу, як і хан Золотої Орди, мав своїх міністрів, секретарів, скарбників, суддів. Даний апарат утримувався за рахунок податків, податей та данини, стягнутих з жителів півострова. Кримський намісник стягував не тільки загальнодержавні податки, податі та збори, але і місцеві. Карбування власних монет, практично з найперших десятиліть улусу сприяли в подальшому будуванню держави.

В роботі висловлюються авторські міркування з приводу причин розпаду Золотої Орди і утворення самостійної державності у формі Кримського ханства (поряд з Казанським, Астраханським, Сибірським); підкреслюється, що Кримське ханство успадкувало певні риси державної будови Золотої Орди.

У другому підрозділі висвітлюються юридичні ознаки державності Кримського ханства. Наявність таких ознак, як територія, населення, військова сила, апарат управління, апарат примусу, фінансова і податкова системи та інші, дають підстави для твердження, що протягом XV-XVIII століть кримськотатарський народ мав свою державність. З існуючих в науці двох версій щодо цього (перша полягає в тому, що Кримське ханство було васальним державним утворенням, залежним від Туреччини; друга — що ханство було самостійною державою), автор дисертації дотримується другої і обґрунтовує її вірогідність. Звертається увага на те, що питання про територіальні кордони ханства в науці є складним і суперечливим, бо кордони не були стабільними і однаковими у різні історичні періоди. З початку утворення ханства у володарювання Кримського хана входили землі як самого півострова, так і землі Північного Причорномор’я, Приазов’я та Прикубання. Генуезькі колонії (південне узбережжя півострова) не входили у склад ханства, хоч і сплачували йому данину, а з 1475 року стали територією Османської імперії.

Інтереси Кримського ханства (намагалося посадити на Казанський престол представників з ханського роду Гіреїв, здійснювало неодноразові військові походи на українські, російські та польські землі) зіткнулися з інтересами Росії, яка в XVII-XVIII століттях починає поступово розширювати свої землі в південному напрямку та домагається досягти виходу до Чорного моря. З кінця XVII ст. російські полководці за наказом своїх монархів здійснюють військові походи на ханство, але усі вони були невдалими. Тільки Катерині ІІ в 1783 році вдалося здійснити анексію Кримського ханства.

На основі зібраних документів і записів очевидців вдалося встановити, що населення Кримського ханства було представлено різними етносами та різними релігіями, але більшість його складали кримські татари. Мовою міжетнічного спілкування була кримськотатарська. Татарський спосіб життя мав вплив на побут, одежу, посуд проживаючих тут інших народностей, але ні хани, ні беї, ні духовенство не удавалися до будь-яких насильницьких засобів насадження мусульманства. Хоч Кримське ханство за історичним типом державності було феодальним, тут не було закріплено кріпосне право, як у сусідніх державах. Піддані хана, бея повинні були відробити на хазяїна біля восьми днів за рік, в поза цей час вони займалися своїми справами. Маючи власні майстерні, лавки, фабрики, вони платили встановлені державою податки і збори. Представники деяких народностей користувалися податковими пільгами, право на них передавалося у спадщину. Незважаючи на етнічну строкатість населення, лояльні методи управління щодо не мусульман дали можливість уникати релігійних і міжетнічних конфліктів.

Дослідження військових сил Кримського ханства спричинило висновок, що армія кримського хана була однією з боєздатних, славилася сильною кіннотою. Сила кримсько-ханської армії обумовлювалася психофізичними здібностями воїнів. Хани не мали регулярної армії, спроби її створити почав останній кримський хан Шагін Гірей. Армія хана була доволі численною — 80 тисяч воїнів, у разі необхідності хан міг залучити до 150 тисяч. Сам хан, його калга, нуреддин, беї, ногайські сераскери (кожний з них) мали власне військо. До військових походів хан приваблював черкесів, козацьке військо з України, військові формування Речі Посполитої.

Вивчення системи оподаткування в Кримському ханстві дало можливість встановити її адекватність золотоординській системі: усе населення ханства було обкладено різними видами податків, поборів, що визначалися ханом, він же надавав пільги щодо кількості податків. Єдина різниця полягала в тому, що групи податків в Кримському ханстві були диференційовані за релігійною ознакою: одна група податків (шаріатські) збиралася з мусульман, друга група – з не мусульман.

Істотним аргументом на користь існування самостійної кримськотатарської державності, на думку автора, слугує наявність власної національної валюти як атрибут держави, показник її суверенності. На монетах була зображена тамга Гіреїв (тризубець), ім'я хана, місто і рік карбування. За весь період існування Кримського ханства на ханських монетах не зображувалася державна символіка Османської імперії. У той же час на монетах васальної від ханства Генуезької колонії на лицьовій стороні друкувався герб Генуї, а на оборотній – тамга і півмісяць (державні символи Кримського ханства).

У третьому розділі “Організація державної влади в Кримському ханстві” досліджуються форма правління, форма державного устрою, а також порядок утворення та повноваження вищих органів державної влади.

Форму правління феодального Кримського ханства можна визначити як станово-представницьку, обмежену, монархію, незважаючи на те, що в період середньовіччя більшість держав, особливо мусульманських, були абсолютними монархіями. Владу кримського хана обмежували: Діван; муфтій, який був своєрідним контрольно-наглядовим органом Кримського ханства; знатні і могутні беї. Від харизми хана і його умінь варіювати між цими органами влади, його авторитету і сили, зважувалася і політична доля глави Кримського ханства. Досить було членам Дівану не з'явитися на засідання, і рішення хана не затверджувалося. З метою противаги посиленню влади Дівану і муфтія, ханом був створений інститут візира (виконавець ханських рішень, член Дівану, своєрідний міністр внутрішніх і іноземних справ), а також сформована власна військова гвардія (капі-кулу), що охороняла особу хана.

Щодо державного устрою Кримського ханства, то він близький до децентралізованої унітарної держави. Його територія була поділена на бейліки (адміністративно-територіальні округи). На чолі бейліка стояв самий старший представник бейського роду (аристократії), який за зразком ханського двору створював орган влади Діван, де приймалися важливі рішення щодо життя бейліка; призначав калгу, бейліка, нуреддина, муфтія; здійснював правосуддя в його межах. Крім того, у кожному бейліку малися власні військові формування, що підкорялися хану як верховному головнокомандуючому. Найбільш впливові беї мали право від імені хана вступати у відносини з сусідніми державами.

Повноваження хана були достатньо широкими: він складав міжнародні договори, оголошував стан війни і миру, надавав військову допомогу сусіднім державам, вирішував питання про територіальні кордони держави. Нормотворчі функції хана полягали в тім, що він видавав ярлики, регулюючи питання обертання національної валюти, оподатковування, земельних ресурсів; повідомляв військову мобілізацію як верховний головнокомандуючий. Кримському хану належали також і судові повноваження: він призначав кадіїв (суддів); мав право помилування; присуджував до страти, але тільки за рішенням Дівану. Установча функція хана як глави держави укладалася в тім, що він мав право призначення і зняття з посади вищих посадових осіб (калги, нуреддина, сераскирів, візира, муфтія, скарбника та інших).

Ханом міг бути тільки представник ханського роду Гірею – чингізид. Влада передавалася в спадщину старшому сину, відповідно до чингізидського торе. Водночас в роботі відзначається, що з початку XVI століття в наслідування ханського престолу стала втручатися Османська імперія, призначаючи і знімаючи з посади хана; аналізуються причини такого втручання, які вбачаються в тому, що в першій половині XVI сторіччя Османська імперія завоювала Мекку, а султан Туреччини відвіз халіфа й одержав “ключі від Кааби і плащ пророка” і внаслідок цього став сприйматися в мусульманському світі як намісник Пророка на землі. Найвище релігійне визнання турецького султану відкрило йому можливість впливати на вибір кандидатури Кримського хана. Цей вплив не поширювався на політико-організаційну діяльність хана в середині ханства і поза його межами.

В дисертації ретроспективно відтворюються та детально аналізуються міжнародні стосунки хана, які розцінюються як показник визнання самостійної кримсько-ханської державності. Герменевтичний метод дослідження поздоровних вітань на честь зайняття ханського престолу дозволяє встановити, що в цей час в міжнародних стосунках вживається термін “брат, братерство”, який виражає аж ніяк не споріднення і не характер взаємовідносин, а політичну рівність глав держав. Далеко не всіх своїх дипломатичних партнерів російські государі вважали собі рівними, а тим більш називали “братами”. Так, Василь III не визнавав “братом” магістра Лівонського Ордена, бо той був васалом Римської імперії. Не мали честі називатися “братами” московських правителів Федора Івановича і Бориса Годунова і грузинські царі, які залежали від персів. Інша ситуація склалася у відносинах з кримським ханом – "братом". Право на “братерство” з ханами Івану ІІІ, Василю ІІІ, і навіть Івану Грозному доводилося підтверджувати або в бою, або обдаровувати їх багатими дарунками: кримські хани завзято не бажали визнавати рівноправність з ними російських государів, які у свою чергу, були “братами” турецьких султанів (офіційне визнання кримським ханом Гіреєм російського царя "самодержцем" відбулося тільки у 1644 році). До кінця XVI століття сам термін “братерство” в уявленні дипломатів знайшов вагоме значення, основним його змістом стало поняття суверенітету.

На користь авторського висновку про суверенність Кримського ханства свідчать "поминки" — подарунки, що регулярно відсилалися кримському хану російськими царями та правителями інших сусідніх держав і мали видимість добровільних підношень. У міжнародних відносинах тільки глави самостійних держав мали право обмінюватися подарунками, що означали їх матеріалізовану прихильність один одному, а грамоти були тими актами-документами, що відбивали їх суверенну волю. Такий висновок підтверджується аналогічними точками зору з цього приводу В. Базилевича, Ф. Лашкова, М. Литвина, Л. Юзефовича.

Всебічно проаналізовані повноваження і характер діяльності Дівану – колегіального органу, що виконував збірні функції виконавчої, законодавчої і судової влади, був певним обмежником влади хана. Визначено склад Дівану: хан, муфтій, беї, калга, нуреддин, визир, кадіаскер (верховний суддя), дефтердар (хоронитель скарбниці – своєрідний міністр фінансів). Установлено, що саме в Дівані приймалися такі відповідальні рішення, як оголошення миру або війни, надання військової допомоги державам, представлялися посли, зачитувалися грамоти зарубіжних держав. Діван також слугував судом вищої інстанції, розглядав остаточно (за касацією) кримінальні і цивільні справи, а також найважливіші справи про суперечки між дворянами, і тільки він міг винести вирок, яким передбачалася смертна кара. У Дівані, найчастіше, відбувалася процедура вступу на посаду або зняття з посади кримського хана.

Розкрито порядок зайняття посад калги та нуреддина – перших осіб в державі після хана (сучасних “прем'єр – міністра і першого віце - прем'єр міністра”), візира (“міністра закордонних справ і внутрішніх справ”). Відзначено, що на вирішення питань внутрішньої і зовнішньої політики ханства впливала валіде (мати або дружина хана). Особлива увага звернута на роль муфтія – голови мусульманського духівництва, який був своєрідним контрольно-наглядовим органом влади, оскільки в коло його обов'язків входило здійснювати нагляд за рішеннями хана та інших представників влади щодо їх відповідності джерелам мусульманського права.

В четвертому розділі “Особливості права та судової системи Кримського ханства” досліджуються основні джерела права, система права Кримського ханства (у порівнянні з Золотою Ордою), розкривається судова система і характер правосуддя в Кримському ханстві. Вперше визначаються принципи правосуддя і ознаки судової влади в Кримському ханстві.

Право Кримського ханства, як і інших мусульманських країн з ханіфітским толком, базувалося на однакових джерелах — Коран, сунна, тефсир, іджма, кіяс, урф, амал та інші. Канун-наме (зводи законів султанів), на відміну від Османської імперії, не мали юридичної сили в Кримському ханстві. Тут визнавалася юридична чинність норм чингізидского торе (звичаєвого права), що збереглося з часів Золотої Орди і регулювало порядок спадкування ханського престолу. Джерелами права в Кримському ханстві були також фетви (постанови) кримського муфтія, ярлики хана, рішення Дівану, суду.

Оскільки мусульманське право є сукупністю норм, породжених релігійно-етичними постулатами, то тип (сім'я) правових систем мусульманських країн відрізняється від інших правових систем світу не тільки джерелами права, юридичною термінологією, конструкт-ціями, пофарбованими в релігійні тони, а й структурою — інститутами і галузями права. Важливою особливістю системи мусульманського права є те, що розподіл його норм і принципів на галузі не перебуває в тісній залежності від його джерел. У дисертації проаналізовані “галузі” права, що діяли в Кримському ханстві, зокрема кримінальне, брачно-сімейне, цивільне право. Саме вивчення кадіаскерських книг дало можливість встановити, що система права Кримського ханства не відрізнялася від системи права інших мусульманських держав з ханіфітським толком, де обов’язки людини переважали над її правами. Нормою мусульманського права вважалося правило поведінки, встановлене Аллахом-законодавцем з якого-небудь питання для віруючих: або прямо, шляхом одкровення, або побічно – у формі висновку, зробленого авторитетними знавцями шаріату на основі тлумачення волі Аллаха.

В другому підрозділі уперше визначена судова система і встановлений характер правосуддя в Кримському ханстві. Відштовхуючись від розуміння того, що в феодальній державі не могло існувати незалежної судової влади, дисертант в результаті аналізу судової системи і судових рішень доходить висновку, що організація і здійснення правосуддя в ханстві на той час були прогресивними. Правосуддя в ханстві виконувалося в 48 каділиках (судових округах) відповідно до основних джерел мусульманського права і мало релігійний характер, бо, по-перше, в ісламських країнах право сягає корінням у релігію, а по-друге, судочинство здійснювалося духовними особами — кадіями (суддями). Кадії мали повноваження не тільки вершити правосуддя, але вони були і нотаріусами, оскільки завіряли документи, їх копії, здійснювали опіку над недієздатними особами, сиротами.

Можна припустити, що правосуддя справджувалося досить кваліфікованими особами. До кандидата на посаду судді пред'являлися високі вимоги, зокрема необхідно було мати як релігійні, так і правові знання, бути правовірним повнолітнім мусульманином, чоловічої статі, відомим як чесна і порядна людина. Прогресивний характер судочинства підтверджується тим, що воно здійснювалося на принципах релігійно-правової законності, рівності сторін, справедливості, невідворотності покарання, доведеності провини. Рішення судді вважалося обов'язковим для виконання, а правосуддя – справедливим, якщо його здійснено кадіями у відповідності до усіх релігійно-традиційних вимог.

У висновках узагальнюються результати дисертаційного дослідження, формулюються її основні положення, визначаються напрямки подальших наукових досліджень з метою поглиблення ретроспективних знань щодо особливостей формування і розвитку державності і права Кримського ханства (перша половина XV – друга половина XVIII ст.).

Проникнення в суть процесів державного і правового буття кримськотатарського народу пов'язане з необхідністю визначення правового розвитку України. Тут з'ясовується фундаментальне значення сукупної правової спадщини і правових традицій усіх народів, що населяють Україну. Відданість своїй землі, своїй вітчизні кримськотатарського народу, який відстоював і зберіг свою своєрідність та неповторність протягом століть, незважаючи на тиск, в тому числі насильницький (виселення з Криму в радянський час), виявляється в культурно-автономній політиці меджлісу (виконавчого органу Курултаю), що спрямована на укріплення рівноправного становища кримських татар серед народів незалежної України, підняття рівня їх культури і освіти.

Актуальним стає пріоритетне використання правової реальності розробок вітчизняної юридичної науки, розвиток нормативно-правової бази й державних інститутів, що відповідають правовому менталітету й державній ідеології народу України, який складається з різних етнічних груп. Глибинні зміни у праві і державі нової епохи потребують свого відбиття у правовій політиці й системі юридичної освіти, а їх сприйняття народом України можливо тільки у разі врахування правової спадщини різних регіонів України, що за історичною долею не розвивалися у єдності, в одній державі, не мали єдиної правової системи. Уявляється, що проникнення в історію розвитку Галичини, Буковини, Слобожанщини, Криму та інших регіонів України здатне не тільки визначити витоки правового менталітету їх населення, а й визнати різноманіття правових культур і правових цінностей як рівноправних, здатних взаємодіяти з міжнародним правом та розвивати мирний діалог правових культур в межах Української держави і світу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ:

1.

2.

3.